Основні підстави і умови набуття прав на землю громадянами та юридичними особами

№7

№6

№5

Застосування

Одержання

Застосування

Основне застосування платина, її сплави і з'єднання. 7-13% платини використовується — в електротехніці й електроніці.

6. Палладій: за властивостями близький до платини, часто служить її замінником.

Використовується в електровакуумній техніці; сплави його з сріблом і міддю використовують для контактів.

Одержання паладію починається з виділення і поділи платинових металів. З отриманого концентрованого розчину з'єднань платинових металів спочатку осаджують золото і платину, потім Pd(NH3)2Cl2. Далі паладій у виді Pd(NH3)2Cl2очищають від домішок інших металів перекристалізацією з розчину NH4Cl. Отриману сіль прожарюють у відбудовній атмосфері:

Pd(NH3)2Cl2= Pd + N2+ 2HCl + 2H2.

Приготовлений порошок паладію переплавляють у злитки. Відновлюючи розчини солей паладію, одержують мілкокристалічного Pd.

Палладій використовується для виготовлення спеціального хімічного посуду, стійких до корозії деталей високоточних вимірювальних приладів. З Pd і його сплавів виготовляють медичні інструменти, деталі кардиостимуляторов, зубні протези, деякі лікарські засоби. Палладій використовується для глибокого очищення водню, в електроніці.

7. Нікель:

Використовується в електровакуумній техніці.

Переваги:

· легко отримати в дуже чистому вигляді (99,99% Ni);

· легко піддається (навіть у холодному стані) механічній обробці;

· досить стійкій до окислення.

Недоліки:

· дорогий матеріал.

Сплави металів:

Сплави високого опору для резисторів і нагрівних приладів

(найбільш використовувані)

1. Манганін: Cu – 85% - мідь, Mn – 12% - марганець, Ni – 3% - нікель.

Сплав з якого роблять тонку (діаметр 0,02мм) проволку з емалевою ізоляцією. Для стабільності питомого опору ρ проволки підлягає спеціальній термообробці. Гранична робоча температура сплаву не більше 200˚С.

2. Константан - сплав, що має біля 60% міді і 40% нікелю. За механічними властивостями близький до манганіну, проте має вищу нагрівостійкість. Гранична t˚ - 450˚С (може працювати тривалий час). Використовується для виготовлення реостатів і електронагрівальних елементів.

Недоліки: у сплаві багато нікелю (40%), який дорого коштує.

3. Сплави на базі заліза: використовуються для електронагрівальних елементів.

Сплави: 1) Fe – Ni – Cr – називається ніхромами або фероніхромами при підвищенні вмісту заліза.

Переваги:

· технологічні;

· легко витягуються у тонку довгу проволку.

Недоліки:

· наявність дорогостоючого нікелю.

2) Fe – Cr – Al – фехраль, хромаль (залежно від %-го співвідношення елементів). Дешевші, але менш технологічні, твердіші і хрупкі (проволки лише більшого поперечного перерізу).

Сплави для термопар

1) Копель (56%Cu – 44%Ni);

1) Алюмель (95%Ni – 5% Al, Si,Mg);

2) Хромель (90 %Ni – 10% Cr);

3) Платинородій (90% Pt - 10%Rh).

На рис.1 минулої лекції наводилися залежності термоелектрорушійної сили від різниці температур гарячого і холодного спаїв для найбільш використовуваних термопар. З рисунка видно, що найбільшу термоелектрорушійну силу при заданій різниці температур розвиває термопара хромель-копель.

Тензометричні сплави

Ці сплави використовуються в перетворювачах деформації різних конструкцій під дією механічних зусиль. Дія таких перетворювачів базується на зміні опору при деформаціях тензометричного елемента. Коефіцієнт тензочутливості:

d =∆R/R÷∆l/l,

де ∆R – зміна опору R при зміні ∆ довжини елемента l, або:

d = 1+∆ρ/ρ*ES/F+2μ,

де ∆ρ – зміна питомого опору ρ матеріалу тензоперетворювача під впливом механічного навантаження F, S – площа поперечного перерізу проволки перетворювача, E – модуль Юнга, μ – коефіцієнт Пуассона матеріалу проволки.

Основним матеріалом для тензоперетворювачів, що працюють при порівняльно невисоких температурах є описані раніше константам як сплав високого опору.

Припої

Це спеціальні сплави, що являють собою спеціальні сплави, що використовуються при паянні. Припій змочує деталь, заповнює зазори між з’єднаннями деталей. Припій має температуру плавлення значно меншу, ніж у металів, що припаюють, який в момент пайки залишаються твердими.

Припої

М’які
Тверді

М’які:

· температура плавлення до 500˚С;

· границя міцності при розтягуванні до 50-79 Па.

Тверді:

· t˚ плавлення> 500˚С;

· границя міцності рпи розтягуванні до 500 Мпа.

З числа твердих не металевих провідникових матеріалів найбільше значення мають матеріали на основі вуглецю:

7.1. – електровугільні вироби (сировина для їх виготовлення: сажа, графіт, антрацит, вугільна смола для зв’язування):

7.1.1. – вугільні електроди для роботи при високих температурах;

7.1.2. Щітки – для утворення ковзаючого контакту між нерухомими частинами електромашини;

7.1.3. Вугільні порошки для мікрофонів виготовляють із антрацита. Питомий опір порошку залежить від крупнисті зерна, режиму обжиму порошку і щільність його засипання.

7.1.4. Недротові резистори (мають, порівняно з дротовими, менші розміри; меншу залежність опору від напруги; високу стабільність при дії температури і вологості). Використовуються у вимірювальній і обчислювальній техніці, автоматиці.

7.1.5. Природній графіт – мінерал, найбільш розповсюджений і стійка в земній корі поліморфна гексагональна модифікація вуглецю. Структура шарувата. Темно-сірі до чорних лускаті агрегати, конкреції, суцільні маси. Твердість 1-2; щільність бл. 2,2 г/см3. Електропровідний, вогнестійкий, хімічностійкий. Метаморфічного, магматичного походження. Використовується у виробництві при виготовленні електродів, лужних акумуляторів. Графить одержують також штучно — нагріванням антрациту без доступу повітря.

Кристалічна решітка графіта

7.1.6. Сажі;

7.2. Провідникові матеріали особливо високої нагрівостійкості. Надійно працюють при температурах 1500 - 2000˚С і навіть вище. Це, в основному, керамічні матеріали.

Відповідно до ст. 14. Конституції земля є основним на­ціональним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних і юридичних осіб гарантується в конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У зв'язку з цим розділом IV ЗК цілком присвячений набуттю та реалізації прав на землю і передбачає конкретні заходи щодо безпосереднього втілення конституційних положень у суспільне життя.

Підстави та умови набуття права на землю, порядок безоплат­ної приватизації земельних ділянок громадянами, набуття прав на землю за давниною користування (набувальна давність), умови переходу прав на земельну ділянку при переході прав на будівлі та споруди тощо, передбачені в гл. 19 ЗК. Вона є однією з найважливіших складових частин земельного закону, а її зміст тісно пов'язаний зі змістом попередніх розділів ЗК, зокрема із правовим регулюванням відносин власності на землю, правом землекористування, земельними сервітутами та обмеженнями прав на землю. Тому підстави, способи і порядок набуття прав на землю громадянами та юридичними особами не можна роз­глядати у відриві від інших положень земельного закону.

Водночас у ЗК закріплені нові підстави, умови, способи і порядок набуття прав на землю. До них, зокрема відносяться придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових договорів, та їх продаж на конкурсній основі. Систематизована численність таких норм дозволяє говорити про формування нових правових інститутів набуття прав на землю у сучасному земельному праві, що динамічно розвивається. Їх необхідно відрізняти від традиційних підстав, умов і порядку набуття прав на землю, чим власне і пояснюється виділення зазначених питань у відособлену главу.

Рішення про передачу земельних ділянок у власність чи надання їх у користування приймаються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Органами місце­вого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, а також ради міст Києва та Севастополя. До органів виконавчої влади, належать Кабінет Міністрів Ук­раїни, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації — обласні й районні держадміністрації та держадміністрації міст Києва і Севастополя. Повноваження цих органів щодо прийнят­тя рішень про передачу відповідних земельних ділянок у влас­ність або надання їх у користування, передбачені у главах 2 та 3 ЗК.

Слід зазначити, що на відміну від попереднього земельного закону, чинний ЗК не наділяє Верховну Раду України повно­важеннями щодо прийняття рішень про передачу земельних ділянок у власність або надання їх у користування, за винят­ком погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель, а повноваження Верховної Ради АРК у цій сфері обмежені розпорядженням землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад, а також підготовкою висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органа­ми виконавчої влади. Аналогічними повноваженнями в межах своєї земельної компетенції наділені обласні та районні ради, а повноваження районних рад у містах взагалі визначаються від­повідними міськими радами.

За ч. 2 ст. 116 ЗК набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому для набуття права власності на землю закон вживає термін права землекористування - термін зазначити, що лише між цими поняттями існує сутнісна відмінність "передачі" від надання. Передача земель державної або комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб недержавної власності змінює власника землі. Надання ж земельних ділянок у Я постійне користування юридичних осіб державної та комунальної власності, або передача їх в оренду юридичним особам або і громадянам не змінює володаря права власності на землю.

Однак і передача земельних ділянок у власність, і надання їх у користування — це є складні юридичні факти, що охоп­люють широке коло необхідних дій та потребують докумен­тального оформлення. Так, для передачі земельних ділянок у власність, так і надання їх у постійне користування державним і комунальним підприємствам вимагають: звертання громадя­нина або юридичної особи із заявою або клопотанням з доданням до них відповідних документів; розгляду заяви або клопотання уповноваженим органом і ухвалення відповідного рішення, а в необхідних випадках і надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки; розробки проекту цього відведення, його узгодження, розгляд і затвердження; перенесення проекту відведення в натуру шляхом встановлення меж земельної ділянки на місцевості; одержання документів, що засвідчують і право на землю; здійснення державної реєстрації земельної ділянки. Чинним земельним законодавством передбачаються додаткові вимоги для передачі земельних ділянок у власність або надання в користування. До них, наприклад, належать наявність позитивного рішення професійної комісії з питань передачі земельної ділянки для створення фермерських господарств, підготовка і надання висновків сільськими, селищними, міськими та районними, обласними радами, районними та обласними держадміністраціями за місцем розташування земельної ділянки тощо.

У чинному ЗК право приватної власності на землю громадян та юридичних осіб у ЗК значно поширене. Проте необхідно зазначити, що ч. 3 ст. 116 ЗК не охоплює усі види набуття права власності на земельні ділянки вітчизняними громадяна­ми та юридичними особами, передбаченими в ст.ст. 81, 82 ЗК. Вона передбачає тільки безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян лише у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організа­ції; набуття земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Таким чином, наведену норму земельного закону слід розглядати як окремий випадок реалізації громадянами права власності на землю серед загальних способів придбання земельних ділянок, передбачених ст.ст. 81, 82 ЗК.

Закріплення у ЗК положення про безоплатну передачу земель­них ділянок у власність громадян у разі приватизації ними земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні, обумов­лене тим, що попереднє земельне законодавство передбачало надання їм ділянок землі у постійне і тимчасове користування. Чинний ЗК не передбачає для громадян країни ні постійного, ні тимчасового землекористування, крім оренди землі. Нині земельні ділянки, які були надані громадянам на підставі від­повідного виду права землекористування, можуть бути при­ватизовані або надані в оренду.

Приватизація земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій передбачена в ст. 25 ЗК. При приватизації земельних угідь цих підприємств земельні ділянки передаються їх працівникам, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію їх земель приймають органи державної виконавчої влади або місцевого самовряду­вання відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників державних або комунальних сільськогосподарських підпри­ємств. Земельні ділянки відповідним категоріям осіб передаються у приватну власність безоплатно.

У ст. 25 ЗК закріплені й умови визначення площ земельних угідь, що передаються в приватну власність. Вони складають різницю між загальною площею земель, що перебували у постій­ному користуванні сільськогосподарських підприємств, і площею земель, які залишаються в державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, ре­зервний фонд). Учасники приватизації земель таких підприємств мають гарантоване право на одержання своєї земельної частки (паю), виділеної в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) врахову­ються сільськогосподарські угіддя, які перебували в постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, за винятком земель, що залишаються у держав­ній або комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь розділя­ється на загальну кількість учасників приватизації. Вартість і розміри їх земельних часток визначаються в умовних кадастрових гектарах і є рівними. При цьому розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати розмірів земельних ділянок, які безоплатно передаються грома­дянам, для ведення особистого селянського господарства.

Норми безоплатної приватизації громадянами земельних діля­нок передбачені у ст. 121 ЗК. Нормування в розмірі земельної частки має місце при безоплатній передачі землі для ведення фермерського господарства. Відхилення від гранично встанов­леного розміру передачі землі у приватну власність громадян передбачено і при передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у випадку одержання ними земельної частки в натурі на місцевості. Однак слід зазначити, що якщо для ведення фермерського господарства безоплатна передача землі у розмірі земельної частки є загальним правилом, то для ведення особистого селянського господарства воно сфор­мульовано у ч. 2 ст. 121 ЗК у виді виключення. Пояснюється це тим, що загальним правилом визначення розміру земельної ділянки, що передається для ведення особистого селянського господарства, є гранична норма земельної площі розміром не більше 2 га.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян у межах визначених норм проводиться шляхом їх прива­тизації один раз по кожному виду їх використання.

Новелою серед підстав набуття права власності та права ко­ристування земельною ділянкою громадянами є їх набуття за давністю користування. Так, відповідно до ст. 119 ЗК грома­дяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають докумен­тів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах зазначених норм.

Своєрідною підставою набуття прав на землю є перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду, що передбачено у ст. 120 ЗК. Аналіз змісту цієї статті надає підстави для твер­дження про її універсальність, що полягає в охопленні усіх суб'єктів земельного права — громадян та юридичних осіб, територіальних громад і держави в особі її органів, а також іноземних суб'єктів права, з урахуванням встановлених ви­нятків щодо набуття ними прав на землю, що передбачені земельним законодавством.

Одночасно слід звернути увагу на те, що ст. 120 ЗК зазнала суттєвих змін у зв'язку з прийняттям Закону України від 27 квітня 2007 р. "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прий­няттям Цивільного кодексу України".

Згідно з новою редакцією ч. 1 ст. 120 ЗК до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Таким чином, чинне земельне законодавство повертається до традиційного принципу "земельна ділянка слідує за будівлею", тобто за спорудженим об'єктом нерухомості.

Правовою підставою переходу прав на земельну ділянку є також договір довічного утримання. Так, за ч. 3 ст. 120 ЗК у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона нале­жала попередньому власнику.

Згідно ч. 3 ст. 121 ЗК України, розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Дата добавления: 2014-01-06