Методи і засоби навчання у вищій школі

Для реалізації змісту освіти на кожному його рівні пе­дагогу ВНЗ потрібно володіти пев­ними методами, прийомами та засобами навчання.

Методи навчання у вищій школі суттєво відрізняються від методів шкільного навчання. Вони спрямовані не лише на передавання і сприймання знань, а й на проникнення у процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення постав­лених вищою школою цілей.

Методи навчання слід відрізняти від методів учіння.

Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навич­ками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в са­мостійній роботі.

Методи навчання і методи учіння мають свої спе­цифічні особливості, вони відносно самостійні, але розгля­даються в єдності.

У дидактиці існують різні підходи щодо класифікації методів навчання:

· за джерелами передавання і характером сприймання інформації виокремлюють (С. Петровський, Е. Галант):

- словесні;

- наочні;

- прак­тичні;

· за основними дидактичними завданнями виділяють (М.Данилов, Б.Єсипов):

- методи оволодіння знаннями;

- методи формування умінь і навичок;

- застосування здобутих знань, умінь і навичок;

· за характером пізнавальної діяльності виокремлюють(М.Скаткін, І.Лернер):

- пояснювально-ілюстративні;

- репродуктивні;

- проблем­ного викладу;

- частково-пошукові;

- дослідницькі;

· методи учіння (М. Махмутов):

- виконавський;

- репродуктивний4

- про­дуктивно-практичний;

- частково-пошуковий;

- пошуковий.

Дослідник педагогіки Ю. Бабанський пропонує власну класифікацію:

Методи організації і здійснення навчально-пізна­вальної діяльності	Методи стимулювання навчальної діяльності	методи контролю і самоконтролю у навчанні
пояснення; інструктаж; розповідь; лекція; бесіда; робота з підручником; ілюстрування; де­монстрування; самостійне спостереження; вправи; лабора­торні, практичні і дослідні роботи	на­вчальна дискусія; забезпечення успіху в навчанні; пізна­вальні ігри; створення ситуації інтересу у процесі викла­дення; створення ситуації новизни; опора на життєвий досвід студента; стимулювання обов’язку і відповідаль­ності в навчанні	усний; письмовий; тестовий; графічний; програмований; само­контроль; самооцінка

Словесні методи навчання передбачають формування знань через спілкування (інструктаж, розповідь, бесіда, навчальна дискусія та ін.).

Наочні методи навчання. Сутність їх полягає у викори­станні зображень об’єктів і явищ. До цих методів нале­жать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостере­ження.

Практичні методи навчання. Ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також са­мостійність студентів у навчанні. До них відносять вправи, лабораторні і практичні роботи.

Кожен викладач у своїй діяльності використовує також методи, які не охоплені наведеною вище класифікацією. Серед них найпоширенішим є індукція і дедукція, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, виді­лення головного.

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань сту­дентами, формує у них відповідні уміння та навички. Ви­кладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомо­гою якого студент відновлює в пам’яті, повторює та за­кріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи.

Інші засоби навчання виконують різ­номанітні функції:

· замінюють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);

· кон­кретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які пові­домляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал);

· є прямими об’єктами вивчення, досліджен­ня (машини, прилади, хімічні речовини, об’єкти живої природи);

· виступають «посередниками» між студентом і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпо­середнє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо);

· формують у студентів на­вчальні та професійні уміння та навички (прилади, інстру­менти та ін.);

· є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, технічні креслення, графіки, діаграми тощо).

Необхідними чинниками, що сприяють успішному за­своєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН).

До них належать:

· дидактична техніка (кінопроектори, діапро­ектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп’ютери);

· екранні посібники статичної проекції (діа­фільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції);

· посібники динамічної проекції (кіно­фільми, кінофрагменти та ін.);

· фонопосібники (магніто­фонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділя­ють на:

· аудійовані (слух);

· візуальні (зір).

Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто ті за яких показ зобра­ження супроводжується текстом, а звуковий ряд – відпо­відними ілюстраціями.

Ефективнішими та більш доцільними нині є технічні засоби навчання широкого призначення – відеотехнічні і проекційні.

Дата добавления: 2014-01-06