ІV. Філо- та онтогенез статевих органів. Класифікація маток ссавців.

ІІІ. Особливості будови стінок трубкоподібних органів апарату розмноження ссавців та особливості їх інервації.

Статеві залози – яєчники та сім’яники – паренхіматозні органи, для яких характерно наявність строми і паренхіми. Проте, більша частина органів системи розмноження – трубки. В зв’язку з тим, що трубкоподібні органи статевого апарату знаходяться на межі внутрішнього і зовнішнього середовища, будова шарів їх стінок дещо відрізняється від класичної схеми, що необхідно враховувати в клінічній практиці.

Епітелій слизової оболонки трубкоподібних органів самок змінюється від миготливого в яйцепроводах, циліндричного в матці до багатошарового плоского незроговілого – в піхві і присінку піхви, а самців – від циліндричного з війковими клітинами в придатках сім’яників і сім’япроводах до перехідного – сечостатевому каналі.

Середній шар переважаючої більшості трубок статевого апарату самців (придаток сім’яника, сім’япровід) і самок (яйцепровід, матка, піхва, сечостатевий присінок піхви) представлений непосмугованою м’язовою тканиною, однак у присінку піхви (зовні від непосмугованої мускулатури) і в товщі соромітних губ у самок з’являється посмугована мускулатура, яка формує м’язи-констриктори, а в самців у сечостатевому каналі вона утворює сечостатевий і цибулинокавернозний м’язи. Звідси випливають особливості інервації цих органів: зовнішні статеві органи та присінок піхви в самок і сечостатевий канал у самців інервуються соматичною нервовою системою, а решта трубок – вегетативною, що враховують у клінічній практиці під час застосування блокад. Крім того, в сечостатевому каналі самців виділяється специфічна – судинна (кавернозна) оболонка, основою якої є сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та густу сітку кровоносних судин із розширеннями – лакунами.

Деякі особливості притаманні і зовнішній оболонці трубкоподібних органів статевого апарату. Завдяки тому, що очеревина із черевної порожнини куполоподібно вдається в тазову порожнину, не доходячи до її каудальної межі, яйцепроводи, матка і краніальна частина піхви в самок та придатки сім’яників і сім’япроводи в самців вкриті серозною оболонкою. Решта трубок – каудальна частина піхви і сечостатевий канал із додатковими статевими залозами вкриті адвентицією.

Органи розмноження у філогенезі пройшли досить складний шлях розвитку.

1. Одноклітинні й первинні багатоклітинні організми – спеціальних клітин і органів розмноження не було, всі клітини їхнього тіла були однакові і могли брати участь у розмноженні шляхом мітозу.

2. В подальшому виникають організми із спеціальними статевими клітинами, тому розмноження в таких тварин могло відбуватися як безстатевим, так і статевим шляхом.

3. Пізніше виникли різностатеві організми – губки, але спеціальних органів розмноження в них не було, статеві клітини могли знаходитися в будь-якій частині тіла, причому овоцит виникає один, а спермії локалізуються групою й обмежені особливими живильними клітинами.

4. З ускладненням організму і збільшенням його розмірів статеві клітини почали розвиватися й концентруватися в певних ділянках організму. Таким чином, виникають гонади, де розвиваються статеві клітини і спеціальні вивідні протоки, по яких статеві клітини виділяються назовні.

5. У подальшому ускладнення в будові статевої системи виражаються:

а) поява статевого диморфізму (круглороті – мінога, селахії – акули, кісткові риби);

б) перехід статевих залоз від дифузного стану до компактних органів;

в) поступова зміна локалізації статевих залоз до черевної порожнини (кісткові риби);

г) поява вивідних проток сім’яників у самців, яйцепроводів, матки в самок (акула);

д) заміна зовнішнього запліднення внутрішнім завдяки появі примітивних копулятивних органів (акула).

6. Рептилії – яєчники парні, зрілі яйцеклітини випадають у порожнину тіла і підхоплюються лійкою яйцепроводу, яка відкривається в клоаку. В самців сім’яники знаходяться в черевній порожнині, з’являються придатки сім’яників, від яких відходять сім’япроводи, а також два вирости, які розміщуються в стінках клоаки і виконують функцію парувального органу.

7. Птахи – статеві залози лежать у черевній порожнині. Яєчник непарний, складається з декількох відділів, в тому числі матки й піхви, що відкривається в клоаку. Сім’яники парні, є придатки, сім’япроводи, що відкриваються в клоаку і непарний орган парування – статевий член.

8. Ссавці – в самок окрім яєчників і яйцепроводів виникли матка, піхва і зовнішні статеві органи; в самців окрім сім’яників і сім’япроводів виникають додаткові статеві залози, сім’яниковий мішок, препуцій, відбувається значний розвиток статевого члена. Для них характерне внутрішнє запліднення і розвиток нового організму в утробі матері. У вищих ссавців розвиваються зародкові оболонки, пов’язані з материнським організмом за допомогою плаценти: дитяча плацента розвивається із зародкових оболонок, а материнська – із слизової оболонки матки.

Підсумовуючи вищесказане, необхідно відмітити, що серед хребетних, для яких притаманне лише статеве розмноження, виділяють:

А) Яйцекладні тварини – ovipara – відкладають (викидають) статеві продукти в зовнішнє середовище (воду), де і відбувається процес запліднення. До них відносять переважаючу частину риб і амфібій (як виняток внутрішнє запліднення і живородіння – акули).

Особливості:

а) зовнішнє запліднення через відсутність зовнішніх статевих органів;

б) яйця великі, містять багато жовтка;

в) зародок розвивається у воді без зародкових оболонок (відсутній амніон).

Б) яйцеживородні тварини – ovovivipara – самки відкладають у зовнішнє середовище запліднені яйцеклітини. До них відносять рептилії, птахи, нижчі ссавці (клоачні – єхидна, качконіс).

Особливості:

а) внутрішнє запліднення завдяки наявності примітивних зовнішніх статевих органів (копулятивних): у самців – у ділянці клоаки, в самок – органом, який приймає сперму є сама клоака;

б) яйця дуже великі, містять жовток і частіше білок, який забезпечує живлення зародка в сухому середовищі, мають шкаралупу;

в) розвиваються на суші і мають зародкові (плодові) оболонки.

В) Живородні тварини – vivipara – вищі хребетні, в котрих відбувається не лише внутрішнє запліднення, але й порівняно довготривале виношування всередині материнського організму зародка, який розвивається, а згодом і годівля молоком новонародженого. До них відносять ссавців.

В онтогенезі органи розмноження ссавців закладаються у вигляді парних статевих складок мезотелію біля проміжних нирок. У подальшому статеві складки стають овальними, переходячи в сім’яники чи яєчники. Поряд з вольфовою протокою проміжної нирки, з якої, в основному, розвиваються провідні шляхи статевих органів самців, виникає особливий клітинний тяж – мюллерова протока, що дає початок статевим органам самок.

У процесі розвитку сім’яників мезотелій первинних статевих складок вростає в товщу зачатка статевої залози, формуючи клітинні тяжі, що перетворюються на звивисті сім’яні канальці. Передні сечовидільні трубочки проміжної нирки, з’єднуючись із звивистими сім’яними канальцями в товщі сім’яника, утворюють прямі сім’яні канальці та сім’яникову сітку, а інша їх частина входить до складу голівки придатка сім’яника й утворює вивідні канальці сім’яника. Вольфова протока перетворюється на канал придатка сім’яника і сім’япроводу. Сім’яники з’єднуються з черевною стінкою зв’язкою, початок її називається власною зв’язкою сім’яника, а кінцева частина – пахвинною зв’язкою. Сім’яники із черевної порожнини разом із серозною оболонкою опускаються в сім’яниковий мішок.

У процесі розвитку яєчників клітинні тяжі перетворюються на первинні фолікули. Передня частина мюллерової протоки утворює яйцепровід, середня – ріг, тіло й шийку матки, а задня – перетворюється на піхву.

Мюллерові протоки зливаються між собою на різній відстані, починаючи із задніх кінців свої середніх частин, що зумовлює різні типи маток.

Дата добавления: 2014-01-06