Політична соціалізація як суспільна проблема

Проблема взаємовідносин особи і держави набула особливої актуальності в процесі демократизації нашого суспільства, формування правової держави. Правова держава, яка керується законом (Конституцією) і, відповідно, визначає й регулює стосунки владних структур і особистості, спрямована на забезпечення прав і свобод громадян, суспільних інтересів загалом. Якщо тоталітарна держава прагне охопити громадянське суспільство і повністю підкорити людину авторитарно-бюрократичній владі, то правова держава виходить з принципу свободи вибору народом свого соціального і політичного устрою, неухильного дотримання прав і свобод громадян. У цьому випадку не суспільство підпорядковується державі, а держава створюється і функціонує в інтересах суспільства. Тому умовами діяльності правової держави є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, загальне виборче право, проведення референдумів із найважливіших суспільних питань тощо.

Права і свободи громадян визначаються державним законодавством, яке регулює їхні взаємовідносини, передбачає як обов´язки громадян щодо держави, так і відповідальність держави за додержання прав громадян.

Проблема прав людини набула останнім часом особливого значення. Адже права забезпечують людині можливості й необхідні умови для існування та розвитку.

Політичні права — це права людини брати участь у державному і громадському житті, у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, у державному управлінні, впливати на діяльність державних органів, а також громадських об´єднань політичного спрямування, зокрема, з таких питань, як права на громадянство та правосуб´єктність. Це й право державного захисту від порушень прав і свобод громадян.

Для забезпечення політичних прав і свобод громадян необхідна демократична організація політичної влади, яка досягається виборністю і підзвітністю всіх органів політичної влади народові та створенням широких можливостей для суспільної й особистої діяльності на основі закріплених у законах свобод громадян.

Ставлення людини до політики є наслідком впливу багатьох чинників, серед яких — її соціально-економічне становище і суб´єктивне сприймання його, потреби, цінності й ціннісні орієнтації, знання політичних процесів, особистий соціальний досвід тощо.

Вітчизняні політичні науки в сукупності чинників, які визначають взаємовідносини людини і політики, виділяють дві основні групи: 1) зовнішні, до яких належать інститути політичної системи, національні й соціальні групи та різні неформальні об´єднання, під впливом яких відбувається соціалізація особи; 2) внутрішні (суб´єктивні), що характеризують механізм світосприймання, аналізу і прийняття певних рішень. Це потреби, інтереси, духовні цінності та індивідуальні психологічні особливості людини.

За всієї важливості впливу зовнішніх соціальних чинників на процес політичної соціалізації людини важливо підкреслити значущість внутрішніх, суб´єктивних, чинників. Розуміння розвитку людини як процесу інтеріоризації та екстеріоризації1, особистих психічних сил людини дає змогу розглядати взаємодію, взаємозумовленість матеріальних, соціальних і психологічних аспектів у політичній соціалізації особи.

Щоб зрозуміти взаємовідносини людини і політики, необхідно визначити мотиви і потреби влади в людській діяльності. Певну спробу в цьому напрямі здійснив С.Б. Каверін. Він розглядає потребу влади як умову реалізації матеріальних потреб, потреб у свободі, самоствердженні й самовираженні, потребу бути особистістю. У такому аспекті потреба влади зумовлюється необхідністю забезпечити розвиток людини і виявляється у формі контролю над необхідними засобами життєдіяльності. Така потреба виникає тоді, коли задоволення власних потреб наштовхується на якісь перепони. Тому вона є звичайним явищем, характерним для кожної людини. З таким трактуванням потреби влади можна погодитись, оскільки воно наближає нас до розуміння відносин людини і політики саме на особистісному рівні.

Важлива в цьому зв´язку й запропонована автором типологія особистості залежно від співвідношення певних складників у формуванні потреби влади. Так, якщо в ставленні до влади перевага віддається потребі свободи, а влада є засобом досягнення незалежності й самостійності, то такий тип особи має риси нонконформіста.

Домінування матеріальних потреб впливає на формування конформістського типу особистості; потреби в самоствердженні — диктаторського типу; у самовираженні — авантюристського; потреби бути особистістю, коли відношення до влади сприймається як засіб служіння людям, суспільству, — типу демократичного спрямування. Таким чином, потреба влади є інтегративною, вона істотно впливає на формування різних особистісних якостей.

У політологічній літературі існує багато визначень і характеристик політичної поведінки людини. Найбільш визнаною є оцінка політичної поведінки як будь-якої форми участі в реалізації влади (або протидії в її реалізації), що включає діяльність у формальних організаціях, у масових рухах або свідоме відмежування від них; публічну маніфестацію поглядів з метою певних дій і впливу на громадську думку, політичні інститути. Виділяють два основні типи політичної поведінки: 1) відкритий (політичної дії); 2) закритий (політична імобільність — бездіяльність).

Польські політологи виділяють 6 ступенів участі громадян у політичному житті.

Рядовий член суспільства, громадянин не справляє ніякого впливу на політику, неактивний і незацікавлений у політиці (аж до аполітичності); має статус майже виключно предмета політики.

Громадянин є членом соціальної організації, руху чи кількох організацій; опосередковано включений у сферу політичної практики (рішень, дій), якщо це узгоджується з його роллю рядового члена організації, організаційними ідейними зв´язками з усіма об´єднаннями, рухами.

Громадянин є членом політичної організації (політичної партії), цілеспрямовано і свідомо бере участь у політичному житті, принаймні такою мірою, якою воно позначається на внутрішньому житті цієї організації. Найвищий ступінь його участі визначається співвідношенням між його устремліннями, інтересами і можливостями, зумовленими суспільним значенням організації, і тією конкретною роллю, яку він у ній виконує.

Дата добавления: 2014-01-07