Тема: . Інструменти соціальної політики

Контрольні запитання

Місцеві держадміністрації

• Органи опіки і піклування.

• Кімнати тимчасового перебування неповнолітніх.

• Служба у справах неповнолітніх:

- притулки для неповнолітніх.

1.Які існують підходи до класифікації соціальних інституцій?

2.Назвіть рівні інституцій, що залучені до формування та реалізації соціальної політики. Наведіть приклади інституцій, які працюють на кожному рівні.

3.Які заклади безпосередньо можуть надавати допомогу та забезпечувати соціальні потреби людей похилого віку, дітей-інвалідів, молоді?

Література

1. Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця.- К.: Вид. дім «KM Academia», 2000.- С. 112-129.

Класифікація інструментів політики за Л. Палом

Поняття інструментів політики та їх класифікації.

Інструменти, що використовують центральність як ресурс

Інструменти, що використовують фінансові ресурси

Інструменти, що використовують владні повноваження як ресурс

Інструменти, що використовують організацію як ресурс

Поняття інструментів політики та їх класифікації

Те, що робить уряд, можна схарактеризувати як втручання в потік подій з метою внесення певних змін [1, 226]. Зміни досягаються за допомогою використання певних засобів: інструментів політики (в україномовній літературі поряд з терміном «інструменти політики» вживається термін «зна­ряддя політики»; в англомовній літературі - відповідно іnstruments і tооls). Інструменти політики можна визначити як засоби впливу та контактування з суспільством або як засоби досягнення певного політичного результату [1, 205].

Як і будь-яка інша діяльність, соціальна політика для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів. Важливо зауважити, що практично всі класифікації інструментів політики містять перелік інструментів, які можуть застосовуватися будь-якою політикою, але деякі з них використовуються в соціальній політиці більшою мірою, деякі — меншого.

Класифікація інструментів політики, яку запропонував Леслі А. Пал (Lesliе А. Раl), об'єднує підходи Крістофера Гуда (Нооd) та Брюса Дорна (Вгuсе Dоеrm). К. Гуд ділить усі інструменти політики па ефектори й детектори та на чотири класи відповідно до типу ресурсів, які вони використовують. Як Гуд, так і Дорн відзначили зростання міри примусу при переході від інструментів, що спираються на центральність, до інструментів, що використовують організацію. Дорн запропонував 5 класів інструментів: саморегулювання, спонукання, видатки, регулювання (включно з оподаткуванням) та державна власність. Причому спонукання, видатки, регулювання загалом збігаються з виділеними Гудом поняттями центральності, фінансових ресурсів та владних повноважень. Але перелік інструментів у кожному класі у цих авторів дещо різниться [1, 206-208]. Слід відзначити, що існують й інші класифікації інструментів політики. Так, приміром, Ліндер і Пітерс (Stephan Linder аnd В. Guy Рeters) виділяють сім класів інструментів: пряме постачання, субсидію, податок, контракт, повноваження, регулювання, спонукання [1, 207].

Зупинимось детальніше на конспективному огляді класифікації Л. Пала, яку він виклав у своїй книзі «Аналіз державної політики» [1, 210—234], а також наведемо окремі приклади використання інструментів у соціальній політиці в Україні.

Усі інструменти політики (управління) можна поділити на два типи відповідно до їх призначення:

1. Детектори - засоби виявлення того, що відбувається навколо.

2. Ефекторн - засоби виконання (впливу на оточення).

Крім того, всі інструменти можна поділити на чотири класи за статусом ресурсів, що вони їх використовують:

1.Центральність - перебування в центрі інформаційної або суспільної мережі. Інструменти працюють на отримання та поширення знань і зміну ставлення.

2. Фінансові ресурси — грошові запаси, що працюють на банківський баланс.

3. Владні повноваження - право офіційно вимагати, забороняти, гарантувати та судити - працюють на права, статус та обов'язки.

4. Організація - володіння людьми з різноманітними професіями, землею, будівлями, матеріалами та обладнанням - працює на ваше фізичне оточення або на вас особисто.'

Перелік інструментів політики подано в табл. 1.

Інструменти, що використовують центральність як ресурс

Такий вид ресурсу, як центральність, означає, що уряд збирає та розподіляє інформацію завдяки перебуванню в центрі певної суспільної мережі. Центральність спирається на відносно пасивний спосіб збирання та поширення інформації, а не на винагороду чи погрозу [1,210]. \

Ефектори

Використання інформації у ролі ефектора припускає, що:.

• уряд не може застосувати примусових знарядь до приватної поведінки;

• мотивації поведінки настільки сильні, що після надання нової інформації наіндивідів можна покластися у справі досягнення політичних цілей.

Приклад. СНІД поширюється передусім статевим шляхом. Статеві зв'язки - приватна справа, отже, урядовий вибір у цій сфері дуже обмежений. Однак він може забезпечити інформацією про безпечний секс. Людям властива сильна мотивація для того, щоб захистити себе від СНІДу, тому існує велика ймовірність, що вони виявлять обережність [1, 211].

Детектори

Добровільний запит / добровільна інформація. Надходить без будь-якого активного пошуку або запиту з боку державних органів. Уряд є па­сивним реципієнтом інформації, яку самостійно створюють та добровільно постачають зовнішні учасники. Державні агентства здебільшого нагадують потенційним постачальникам інформації про готовність її приймати (виборці звертаються листовно до депутатів; науковці посилають свої пропозиції з надією, що вони приведуть до певних змій; зацікавлені групи звертаються в державні органи з пропозиціями, порадами; анонімні повідомлення про випадки знущання над дітьми, що можуть прийматися службами соціальної допомоги) [1, 215].

Прямий запит [1, 216]:

- опитування (населення) для отримання інформації (різноманітні соціологічні опитування);

- спеціальні комісії для розслідувань, призначені для докладнішого розгляду специфічних проблем (спеціальні парламентські комісії з окремих питань);

- постійні комісії для збирання інформації та генерування ідей, пов'язаних з певною (політичною) сферою (ради, комісії при Президенті України, комітети Верховної Ради).

Запити дають змогу громадянам брати участь у виробленні політики [1,216].

Дата добавления: 2014-01-06