Завдання на с/о

Лекція 7. Основи теорії відтворення. Теорія економічного циклу

1. Суть відтворення. Просте і розширене відтворення.

2. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення. Фактори економічного зростання.

3. Нагромадження і споживання.

4. Структурна політика. Необхідність структурної перебудови економіки України.

1.Економічний цикл і його фази.

2.Особливості сучасного циклу.

3.Структурна криза.

4. Основні складові частини відтворення.

1. Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення.

Суспільне (економічне) відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств.

Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне вироб­ництво на сукупний попит і т. ін.

Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

· виробництва, розподілу, обміну, споживання;

· домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

· продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

· суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв’язків визначальним є виробництво, бо саме воно створює все необхідне для життя і щастя людей. Розподілено, обмінено і спожито може бути тільки те, що вироблено.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогоспо­дарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспіль­ного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, знач­ну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного капіталу, а на цій основі — і виробниц­тва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.

2. Якщо розширене відтворення характерне як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях, то економічне зростання описує ситуація тільки в макроекономіці.

Економічне зростання – стійке розширення масштабів діяльності господарської системи в цілому з такими факторами:

народонаселення;

природні (кліматичні, геологічні, екологічні та інші умови);

нагромадження, тобто використання частини додаткового продукту на поширення виробництва;

науково-технічний прогрес.

Розрізняють два типи економічного зростання:

Екстенсивний — нарощування обсягів виробництва за рахунок додаткового залучення засобів виробництва і збільшення кількості робітників.

Інтенсивний — нарощування обсягів виробництва за рахунок більш раціонального використання всіх видів ресурсів на основі науково-технічного прогресу.

3. Відтворювальний ефект допомагають досліджувати наступні ключові категорії:

· споживання, тобто частина доходів, що вибуває з наступного руху активів;

· заощадження— це частина доходу, що не споживається, тобто частина доходів, що залишається після вирахування споживання і бере участь у подальшому обігу; саме заощадження є основою інвестицій;

· нагромадження, тобто використання заощаджень для виробничих потреб;

· інвестиції, тобто вкладення, насамперед довгострокові, у розвиток виробництва;

Безперервність економічної діяльності описується за допомогою моделі макроекономічного кругообігу, який поєднує потоки й взаємодії ресурсів, кінцевих товарів і грошових доходів усіх суб’єктів. Ефективна економіка передбачає узгодженість між витратами й доходами, між сукупними попитом і пропозицією в масштабах суспільства, дотримання єдності натурально-речових і вартісно-грошових пропорцій. Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою виробництва; по-друге, виступає результатом виробництва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу (наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження) визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі.

4. Ефективність структури економіки значною мірою визначається характером розвитку її виробничої сфери, і зокрема промисловості. У промисловому комплексі України переважна частка припадає на базові галузі. Порівняння цієї структури з аналогічною структурою високорозвинених країн показує, що питома вага базових галузей в промисловості України є вдвічі більшою. Це дає підставу зробити висновок про занадто високу енерго- та матеріаломісткість вітчизняної промислової продукції. Крім того, порівняння структури світових цін на паливо, електроенергію та матеріали зі структурою цін на високотехнологічну продукцію показує, що остання має значно більшу додану вартість на одиницю витрат праці. Отже, орієнтація на розвиток базових галузей промисловості посилює неефективність структури економіки. Структура економіки постійно змінюється, а успішний розвиток великою мірою залежить від темпів структурних зрушень і їх пристосування до вимог ринкової економіки. Регулювання структурних зрушень у кожній державі здійснюється за допомогою так званої структурної політики. Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень і закупівель; методи індикативного планування тощо. Традиційний інструментарій державного регулювання в межах структурної політики в кожній країні доповнюється специфічними засобами та пріоритетами відповідно до економічної ситуації та цілей соціально-економічного розвитку. Поряд із визначенням пріоритетних напрямів розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає: - заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі; - заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; - заходи, спрямовані на захист та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і погребують докорінної реконструкції виробничого апарату; - заходи для згортання частини виробництв у депресивних галузях; - розв'язання завдань, пов'язаних із концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови. Світовий досвід свідчить, що структурна політика, спрямована на врятування будь-якою ціною кризових галузей та виробництв, хоч і послаблює гостроту соціальних проблем, але не сприяє підвищенню ефективності цих галузей. Тому нині більшість країн орієнтується на прогресивні галузі, які забезпечують досягнення найліпших результатів за рахунок структурного ефекту. У Державній програмі «Україна-2010» зазначено, що метою регіональної політики повинно стати забезпечення економічних правових та організаційних умов для проведення муніципальної та адміністративної реформ, оптимізації виробничої структури регіонів, усунення диспропорцій між їхнім соціальним та виробничим розвитком, поліпшення екологічних умов проживання людей, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів. Головні напрями регіональної політики передбачають, насамперед, створення ефективних регіональних структур економіки. Основний наголос у «Програмі» зроблено на структурну перебудову старих промислових центрів, заохочення розвитку регіонів з експортними та імпорто-замінними потенціалами. Структурна перебудова дасть змогу поступово усунути диспропорції між регіонами, стабілізувати виробництво, особливо сільськогосподарське, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення. Таким чином Уряд у структурній перебудові економіки України повинен приділяти увагу ролі економічних інтересів, адже саме завдяки урахуванню та впровадженню пріоритетних напрямків розвитку можна досягти найефективнішого розвитку економіки країни.

Дата добавления: 2014-01-07