Лекція № 1. Основні бухгалтерські проводки з обліку операцій на поточному рахунку

Основні бухгалтерські проводки з обліку операцій на поточному рахунку.

Аналітичний та синтетичний облік операцій на рахунках в банку

Банк реєструє всі проведені операції у спеціальній виписці банку.

Виписка банку – це дублікат записів на особовому рахунку підприємства. Виписка банку являє собою безпосередньо виписку і прикладені всі виправдовуючи документи на проведення операції.

Виписка банку є документом банку у якому відображають надходження грошей або їх перерахування. Це реєстр аналітичного обліку операцій на рахунках банку.

Вона видається з усіма виправдовуючи ми документами. На підставі яких будуть здійснені операції.

Реквізити:

- назва підприємства;

- номер рахунку;

- дата здійснення операції;

- дата попередньої виписки;

- вхідний залишок;

- суми зарахованих коштів, або перерахованих у розрізі платників або одержувачів із вказівкою їх назв та номерів рахунків і кодів банку.

Бухгалтер зобов’язаний перевірити виписку після чого провести її котировку (підібрати документи до кожної суми операцій).

Виписки з рахунків іноземної валюти друкуються у валюті рахунку з одночасним перерахуванням іноземної валюти в національну за курсом НБУ на день здійснення операції.

Виписка банку є основою заповнення Ж 1 та В 1.2., В 1.3., які є реєстрами синтетичного обліку.

Для бухгалтерського обліку операції по рахунку в банку використовують активний основний рахунок 31 “Рахунки в банках”. Сальдо на дебеті показує залишок грошей на рахунку на певну дату і повинен співпадати із залишком у виписці банку на цю дату, в балансі показується у другому розділі активу. Оборот по дебету – це зарахування грошей, оборот по кредиту – перерахування з рахунку.

Тема: Риторика в сучасному вимірі.

Мета: ознайомити студентів з метою та завданнями викладання курсу, основними поняттями і законами риторики.

План

1. Риторика як наука. Мета і завдання курсу «Риторика».

2. Зв'язок риторики з іншими науками.

3. Основні поняття класичної риторики.

4. Система законів риторики.

5. Ораторське мистецтво в сучасному суспільстві.

Література

Основна

1. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – 2-е вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 311 с.

2. Онуфрієнко Г.С. Риторика: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

3. Сагач Г. Риторика. – К.: Ін юре, 2000.

Додаткова

1. Гегель Г.В. Эстетика: В 4 т. – М., 1968. – Т. 1. – С. 240 – 241.

2. Митрофанов О.Г. Мастера красноречия. – К.: Знание, 1993.

3. Ножин Е.А. Основы советского ораторского искусства. – М.: Знание, 1981.

Термін «риторика» у перекладі з грецької означає мистецтво прозової мови, це наука породження тексту, наука про красномовство. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності прозового мовлення, яке в суспільстві цінується значно менше, ніж художнє. І все ж, поряд з поетами, поставали оратори, які виголошували політичні або судові промови, що викликали захоплення в оточуючих. У зв’язку з цим виникла потреба вивчати закони ораторства, які вже в античності стали мистецтвом.

Відродження і бурхливий розвиток риторики й неориторики в останні десятиліття значною мірою пов'язаний з розбудовою поняттєвого поля комунікативно і когнітивно зорієнтованої лінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності, теорії аргументації, психолінгвістики, соціології, психології, семантики та інших напрямів гуманітарних досліджень.

Цим зумовлено і комплексну мету вивчення дисципліни:

· висвітлити основи класичної і сучасної загальної риторики та специфіку прикладної риторики;

· обґрунтувати особливості академічної та ділової вербальної комунікації;

· сформувати і вдосконалити нормативні комунікативно-мовленнєві вміння та навички студентів;

· навчити ефективних форм переконуючої комунікації за різних ситуацій сучасного академічного та професійного спілкування;

· сформувати вміння й навички з ораторського мистецтва;

· розвинути майстерність публічного мовлення;

· навчити аргументації як логічній основі переконання;

· сформувати риторичну компетентність як обов’язкову складову професіоналізму інженерів-педагогів.

Певною мірою сучасне розуміння риторики відповідає задуму Аристотеля, який визначав її як універсальну можливість силою розуму впливати на співбесідника.

Перед сучасною риторикою стоїть низка важливих завдань, які можна звести до двох основних:

· перше завдання риторики полягає у вмінні швидко сприймати мовлення у всіх видах словесності та виявляти потрібні смисли для прийняття оперативних рішень, не давати себе зіштовхнути на невигідну особистості й суспільству діяльність;

· друге завдання риторики – це вміння творити думки й дії та втілювати їх у таку мовленнєву форму, яка відповідає обставинам. Це значить уміти створювати монолог, вести діалог і керувати ним, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції.

Отже, сучасна риторика вирішує проблеми, пов’язані із задумом, метою адресанта, правилами створення ним дискурсів (текстів), а також тим ефектом, який викликають ці дискурси і тексти в адресатів (слухачів, читачів), тобто пов’язується з проблемами мовної і комунікативної особистості.

Як навчальний предмет риторика складається з чотирьох частин: історії, теорії, практики і техніки.

Як наука риторика містить п’ять розділів:

· знаходження матеріалу для наступного виступу;

· розташування матеріалу в найкращому для конкретної мети порядку, дотримання логічності та послідовності у викладенні тез;

· учення про три ораторські стилі Аристотеля: високий, середній і низький. Цей третій розділ раніше називався «елокуція»;

· запам’ятовування, під яким розуміється прагнення завчити текст виступу напам'ять, запам’ятати якнайкраще ті місця промови, які були раніше заготовлені: підібрані слова, ретельно обдумано поєднання цих слів одне з одним і з тими стилістичними фігурами, які оратор вирішив використати у виступі;

· виголошення промови в умовах судового засідання або перед натовпом на майдані, перед входом у державну установу.

Риторика – комплексна наука, бо нібито «вбирає» в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які визначають її як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Риторика як інтегративна навчальна дисципліна пов’язана з низкою дисциплін гуманітарного циклу: «Сучасною українською мовою», «Українською мовою за професійним спрямуванням», «Лінгвістикою», «Психолінгвістикою», «Культурологією», «Філософією», «Етикою», «Психологією», «Логікою», «Теорією мовної комунікації» та ін.

Щодо зв’язку риторики з мовними дисциплінами варто зазначити, що сьогодні ставлення до неї учених – лінгвістів неоднозначне. Одні вважають риторику складовою стилістики, інші – культури мовлення або лінгвістики тексту. Однак своєрідність риторики виявляється в тому, що в центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й мисленнєво-мовленнєвий аспекти, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, мета якої – переконання. Риторика також вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт).

Публічне мовлення, яке проходить стадію підготовки, виходить на наступний етап – виголошення, який є своєрідною виставою. Тому риторика використовує ті компоненти сценічної майстерності, які забезпечують якість подання публічного мовлення та забезпечують значною мірою його успіх. Це робота над вимовою, голосом, мовленнєвим диханням, керування мімікою, жестами, позою, ходою, технікою входження в образ тощо.

Інтереси риторики й етики тісно переплітаються в самому об’єкті дослідження – моралі (моральних законів). Якщо виходити з розуміння риторики як філософсько-дидактичної науки, то вона є складовою частиною філософії, бо є основою цілісного бачення людиною навколишнього світу. Предметом логіки є все мислення в цілому, закони мислення, а предметом риторики – вербальне мисленні й ті закони, які забезпечують ефективність цього виду мислення. Крім того, якщо в центрі уваги логіки перебуває теорія доказу, то риторику цікавить процес аргументації не в теоретичному, а в прагматичному аспекті. Риторика і психологія часто перетинаються, бо психологія вивчає почуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого і закони, які нею керують, а риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на вербальне мислення і від керування якою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності.

Отже, риторика – це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання.

До основних понять класичної риторики належать логос, етос, пафос і топос.

· Логос означає такі дві групи понять: слово, мова, мовлення і поняття, думка, розум. Логос як основна категорія класичної риторики покликаний був воєдино представляти думку і слово, що практично означало: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього. Засновник риторичної науки Аристотель бачив Логос як науку, що має два основні засоби переконувати:

1) силогізм (висновок від загального до часткового);

2) ентимему (скорочений силогізм, в якому процедура міркування і висновку не повністю показана, а маємо ніби вже готовий висновок) – троп.

· Етос - у давньогрецькій мові означало звичай, звичка, характер, норов (від нього походить і сучасне слово етика) і в античній риториці спочатку вживалося як ознака до слова оратор, а потім закріпилося в риторичній науці як моральний принцип її. Етос є основою формування риторичного ідеалу.

Як одна із основних категорій класичної риторики етос визначав зразкову суспільну й особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати інших і впливати на них. Риторику як технологію мовлення, як комунікативний матеріал можна використати як на благо людей, так і на зло.

· Пафос від гр. пристрасть, почуття – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця, яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті – тексті. Пафос є категорією естетики, бо він зачіпає струну, яка знаходить відгук у кожному людському серці. Г.Гегель писав, що пафос хвилює, тому що «в собі і для себе він є могутньою силою людського існування» [С. 240 – 241].

Проблема пафосу як поняття риторики постає в розмежуванні пафосу самого мовця, тобто його особистих почуттів, що виливаються в промові, і того пафосу, що досягається мовними засобами, який іде до слухачів від тексту, а не від промовця,

· Топос від гр. місце, топіки – це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. До них належать найтиповіші часо-просторові мовні ситуації та описи їх, які легко запам’ятати і які майже у всіх мовців однакові: Моя сім’я. У магазині. У транспорті тощо.

Індивідуально-оригінальним у мовленні є якраз те, що перебуває поза топіками, або топіки мають якесь незвичне вираження. Однак варто пам’ятати, що існує певна пропорційність між топосом і оригінальністю у промові, і наявність топосів підкреслить красу й доцільність оригінальних висловів.

У повсякденному житті ми спілкуємося в межах топосів різних моделей: театр, гості, робота, навчання, хвороба дають нам багато звичних ситуацій, у яких не постає питання: як запитати? що відповісти?

Існує сім законів риторики: концептуальний, моделювання слухацької аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, ефективної комунікації, системно-аналітичний.

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває уміння всебічно аналізувати предмет дослідження та вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (моделювання слухацької аудиторії) відіграє роль у формуванні й розвитку уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають «портрет» будь-якої аудиторії: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває вміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрету аудиторії: визначення цільової установки діяльності (навіщо?), виявлення й розв’язання суперечностей у досліджуваних проблемах, формулювання тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває вміння працювати з фактами й аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості).

П’ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває вміння володіти мовленням («одягнути» свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує й розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) та оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.

Г.Сагач зазначала, що шостий і сьомий закони є складниками такого поняття, як власне управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Ораторське мистецтво в сучасному суспільстві посідає надзвичайно важливе місце. Роди й види ораторського мистецтва сучасності розрізняються на основі ораторського монологу й ораторського діалогу.

Розглянемо основні форми ораторського монологу, які виділяють більшість сучасних дослідників: соціально-політичне, парламентське, академічне, соціально-побутове, лекційно-пропагандистське, церковно-богословське, дипломатичне та рекламне красномовство.

Однією із суттєвих ознак ораторського мистецтва сьогодні є перехід від повчального монологу до діалогу з реальним чи уявним опонентом. Не применшуючи значення монологічної форми, варто відзначити, що авторитарний монолог адміністративно-командної системи сьогодні переходить у демократичне русло.

Діалог – це величезне надбання людства, бо повнокровне спілкування можливе лише між духовно багатими людьми, творчими особистостями, які постійно працюють над своїм духовно-інтелектуальним зростанням.

Діалог реалізується в таких основних формах як спір, диспут, бесіда, ділова нарада тощо. Відомо, що в навчально-виховному процесі форма диспуту або дискусії є дуже популярною і продуктивною, бо її часто використовують. Бесіда теж часто використовується у спілкуванні з учнями та студентами, які прагнуть до самовираження та самореалізації.

Дата добавления: 2014-01-07