Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розвідувальна діяльність у Київській Русі




Головною працею є монографія – Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 pp. – К.: Альтернатива, 1998. – 320 с.

Провідним дослідником історії розвідки та контррозвідки підпілля ОУН й УПАє Дмитро Валерійович Вєдєнєєв (1 серпня 1967, Сєвєродонецьк) — заступник Голови Українського інституту національної пам'яті, завідувач кафедри оперативного мистецтва та історії спецслужб Національної академії Служби безпеки України, доктор історичних наук, професор. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007). До головних його праць можна віднести:

Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920—1945). Монографія. — К.: Ґенеза. 2006. — 408 с.

Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940—1950-ті роки. — К.:К. І. С., 2006. — 568 с.

Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945—1980-ті роки: Монографія. — К.: К. І. С., 2007. — 568 с.

Веденеев Д. Украинский фронт в войнах спецслужб: Исторические очерки. — К.: К. И. С., 2008. — 432 с.

Вєдєнєєв Д. В. Задзеркалля історії: Нариси минулого спеціальних служб. — К.: К. І. С., 2008. — 288 с.

Веденеев Д. В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. — К.: К. И. С., 2007. — 208 с.

Биструхін Г. С., Вєдєнєєв Д. В. Війна в кам‘яних джунглях. Міська партизанська війна як феномен збройної боротьби та спеціальної діяльності. 1945—2005 рр. Монографія. — К.: Генеза, 2006. — 512 с.

Останнім часом з’явилися дослідження українських спецслужб, які охоплюють більш вузьку проблематику. До таких дослідників можна віднести співробітника Галузевого архіву СБ України Валерія Огородніка, який у 2010 р. захистив кандидатську дисертацію «Підготовка кадрів у референтурах СБ ОУН(б) у 1941-1951 рр.» та монографія написана у співавторстві з Олександом Іщуком «Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН» - Коломия, 2010. – 196 с.

Перша праця присвячена діяльності Служби безпеки ОУН на регіональному рівні (Волинська обл.) була видана 2007 р. у Луцьку Ярославом Миколайовичем Антонюком. У 2011 р. було захищено в Острозі кандидатську дисертацію «Діяльність Служби безпеки ОУН(б) на території Волині та Полісся (1946-1951 рр.)».

Серед істориків, які присвятили висвітленню діяльності українських спецслужб окремі статті можна назвати: Володимира Ковальчука, Валерія Єфименка, Олександр Вовка, Олександра Лисенка, Іван Патриляк та інших.

 

Своєрідна розвідувальна діяльність властива людству мало не з часів

кам’яного віку. Однак справжня професійна розвідка є надбанням людства нових часів. Одні історики вважають, що вона склалася у ХVІІІ ст., інші – що в добу наполеонівських війн на початку ХІХ ст.

Таким чином, для доби середньовіччя не варто говорити про справжню розвідку: організовану і цілеспрямовану структуру, що діяла постійно і систематично, як це відбувалося в нові часи. Отже, самі терміни «розвідка», «розвідники» стосовно часів Київської Русі є вельми умовними. Тому користуватимусь іншими: «вивідування », « вивідачі», в окремих випадках – «лазутчики» і «шпигуни», а також «інформатори».

Найбільш вдячний матеріал для студіювання історії вивідування часів удільної роздробленості містять південноруські літописи: Київський ХІІ ст. і Галицько-Волинський – ХІІІ-го.

Наступник Мстислава, його молодший брат Ярополк, не зміг правити твердою рукою на Русі, як його батько і старший брат. Він також не зумів згуртувати клан Мономаховиичів і утвердити його в Києві. Ось чому по смерті Ярополка (18 лютого 1139 р.), коли в Києві сів його старший брат В’ячеслав, глава Ольговичів Всеволод. обложив стольний град і змусив В’ячеслава віддати йому престол. Для теми нашої розповіді уявляється важливим це «увєдать» – йшлося або про вивідачів або про інформаторів Всеволода у давньоруській столиці.

У 1142 р. сталася воєнна сутичка між Ігорем і Святославом Ольговичами, з одного боку, і В’ячеславом Володимировичем – з іншого. Досить нейтральне, «закрите» дієслово «слишав» може свідчити про якогось вивідувача Ростислава у таборі Ольговичів. Ростислав вдало скористався з одержаної інформації й захопив Гомельську волость. Всеволод Ольгович мовчки схвалив дії Мономаховичів.

Найчастіше дієслово «слишать» використовується літописцями в описах майже безперервних воєнних дій на Русі, що не вщухали з настанням доби роздробленості. У розповідях літописів про війну 1146–1151 рр. зустрічаємо його у різних значеннях. На її початку Мстислав, син Ізяслава Мстиславича, «слишать», що на нього збирається напасти Святослав Ольгович, це дозволило йому вчасно приготуватися до сутички. Аналогічне повідомлення про наїзд Гліба на Ізяслава Мстиславича читаємо в Київському літописі трохи далі. Ізяслав «слишать» про акцію Гліба й примусив його помиритися з ним. У перебігу тієї війни джерело неодноразово повідомляє, що її учасники «слишавь» (часом вживається «уведали») про дії супротивників.

Поряд із терміном «слишать» («увєдать») Київський та інші літописи ХІІ ст. рівнозначно використовують інший: «придє вєсть». Йдеться про конкретну інформацію добре обізнаного вивідача, лазутчика, певно, людини з військового середовища. Те ж саме можна сказати і про таке, наступне за часом повідомлення київського літописця. Ізяслав Мстиславич у ході війни з Долгоруким у 1148 р. опинився на Волзі разом із союзними йому новгородцями. Обидва голови чернігово-сіверських кланів вичікували і збирались приєднатись до переможця. Цей контекст джерела дає підстави думати, що Ізяслав Мстиславич скористався з інформації добре обізнаної людини у таборі чернігово-сіверських князів.

Під 1167 р. київський літописець називає ім’я князівського інформатора. По смерті свого дядька Ростислава, у Києві вокняжився Мстислав Ізяславич. Його дядько Володимир почав «умишляти» на небожа. Про це повідомив князю інформатор Василь Давидовичь. Довідавшись, що Мстислав знає про його підступи, Володимир намагався виправдатися перед небожем, і той примусив дядька цілувати йому хрест на тому, що не заподіє йому лиха.

Природними інформаторами були купці, що вільно переїздили з однієї країни до іншої. Коли 1184 р. на Русь напав хан Кончак з незліченною ордою, співправителі південної Руської землі Святослав Всеволодич і Рюрик Ростиславич вийшли їм на зустріч. Однак розташування ворога було їм невідоме. Князі послали попереду, у сторожу, Мстислава Романовича, самі ж поїхали позаду.

Половці також мали своїх інформаторів на Русі. Київський літопис під 1169 р. називає ім’я половецького шпигуна в Києві. Князі вирушили у степ і йшли вже дев’ять днів, аж коли раб Ізяславичів Гаврило повідомив половців про похід.

При всьому тому в джерелах важко знайти звістки, що могли б свідчити про існування в давньоруські часи бодай елементарної розвідки. Один з небагатьох літописних текстів такого роду – розповідь про останній акт суперництва за Київ у 1161 р. між кланами Ростиславичів і Давидовичів. Ізяслав Давидович обложив у Білгороді Ростислава Мстиславича, тодішнього київського князя. Ростиславу на виручку наспів небіж Мстислав з кількома південноруськими князями і союзною кіннотою чорних клобуків. це була розвідка боєм, яку не раз здійснювали сторожі або взагалі ар’єргардні загони тих чи інших руських військ. Відсутність такої бойової розвідки у Юрія Долгорукого в 1150 р. привела до втрати ним Києва.

У перебігу бойових дій і проведення розвідки боєм руські воєначальники не раз вдавались до взяття «язика» – цей термін узято якраз з літопису. У 1149 р. Ізяслав Мстиславич відбивав натиск Володимирка галицького. Справа, як це звичайно бувало, почалася з дуелі стрільців: озброєної луками легкої кавалерії. Ізяславові вояки взяли в полон «язика». Який дав докладну відповідь, проте вона виявилась несприятливою для київського князя, і він ідмовився від продовження бойових дій.

Мабуть, від руських воєначальників половецькі хани перейняли метод захоплення «язиків» напередодні чи під час походу. Про це яскраво розповідає київський літописець під 1190 р. Взимку половці хотіли здійснити грабіжницький напад на південну Русь, але від схопленого «язика» отримали дані що проти них йде велике військо Святослава тому змушені були негайно припинили похід і повертатися в організації оборони.

Отже, літописці досить одноманітно описують методи збирання інформації під час майже безперервних бойових дій між руськими князями та їхніми воєводами у часи удільної роздробленості Давньоруської держави в ХІІ ст. Все це майже не змінилось у ХІІІ ст., коли роздробленість продовжувала прогресувати, а держава перетворилась з федеративної на конфедеративну.

У розповіді про події, що настали незабаром по битві на Калці 1223 р., галицький літописець зауважує Олександр Всевлодич плекав тоді надію зіпхнути простуватого Мстислава з галицького стола і сісти на ньому самому. Тому можна припустити, що він мав постійних шпигунів при дворі тодішнього галицького князя, котрі найбільше цікавились саме стосунками між Мстиславом і Романовичами. Ростислав ще протягом десяти років ворогуватиме з Данилом і Васильком, спиратиметься на галицьких великих бояр у своєму намаганні заволодіти чільними містами Волині й Галичини Володимиром і Галичем і самими тими землями. Лише 1234 р. Данило, що завершував об’єднання Волині під своєю рукою, відігнав Олександра від Галича, що втратив боярську підтримку, остаточно скомпрометував себе в очах суспільства і побіг до свого тестя Володимира Рюриковича у Київ. Завдяки вчасно одержаній від вивідача інформації Данило захопив без бою Галич та позбавився від свого давнього ворога ставленика бояр – Олександра Белзького.

Взагалі автори Галицько-Волинського ізводу частіше, ніж їхні попередники, київські книжники ХІІ ст., дещо частіше користуються словом «увєдав». У кінці 1252 р. Данило Романович здійснив великий і переможний похід у землю ятвягів, котрі постійно нападали на північно-західну Волинь. У тому поході йому допомагав старший син Лев. У лісових хащах було важко знайти противника, що почувався там, мов удома. Нарешті «вивідачі»-розвідники визначили місце розташування литовського війська.

Так само, як і в Київському літописі, галицькі й волинські книжники згадують про використання «язика» у перебігу бойових дій. Сумно уславлений своєю жорстокістю (про яку неодноразово згадує літописець) старший син Данила Романовича – «Лев» захопив «язика» розповів Данилові, де розташувалося ятвязьке військо. Скориставшись з цих даних, Данило несподівано для ворога напав на нього і здобув повну перемогу.

Літопис зберіг звістку про курйозний випадок, коли поляки, що жили на польсько-руському порубіжжі (Холмщині), попередили руських людей про напад своїх співвітчизників. Отже, існували певні домовленості про взаємодопомогу, обмін інформацією, на рівні окремих общин.

Таким виглядає у світлі головних джерел дослідження політичної, дипломатичної та воєнної історії Давньої Русі – літописів – вивідування, лазутництво, часом шпигунство, словом, збирання інформації у ХІІ–ХІІІ ст. на території Південної Русі.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1146; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.