Особливості технології вирощування. Районовані сорти та гібриди

Районовані сорти та гібриди.

Екологічні та біологічні особливості.

Походження та поширення.

Господарське значення соняшника.

Загальна характеристика.

ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ. СОНЯШНИК.

ЛЕКЦІЯ 10

Загальна характеристика. До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міститься не менш як 15 % олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340. Окрему групу становлять ефіроолійні рослини, в насінні або вегетативних органах яких накопичуються леткі олії із сильним і приємним запахом. Серед олійних розрізняють культури, які вирощують виключно для виробництва олії (соняшник, рицина, ріпак, кунжут, гірчиця, рижій, льон олійний, мак тощо) і рослини комплексного використання, з яких олію отримують як побічний продукт у процесі переробки (бавовник, соя, льон-довгунець, коноплі, арахіс та ін.).

Рослинні олії мають велике харчове й технічне значення. Їх використовують як харчовий продукт у натуральному вигляді, для виготовлення маргарину, в консервній, харчовій і кондитерській промисловості. Цінність харчової рослинної олії зумовлена вмістом у ній біологічно активних жирних кислот, які організмом людини не синтезуються, а засвоюються тільки в готовому вигляді. До складу рослинних олій багатьох олійних культур входять також інші цінні для організму біологічно активні речовини – фосфатиди, стерини, вітаміни.

Олію використовують також для виготовлення оліфи, фарб, стеарину, лінолеуму, лаків, в електротехнічній, шкіряній, металообробній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості; ефірну олію – у фармацевтичній, парфумерній, кондитерській промисловості.

Побічні продукти переробки насіння олійних культур (макуха і шрот) – цінний концентрований корм для тварин, що містить 35 – 40 % білка. Білок олійних культур містить аргінін (удвічі більше, ніж зерно кукурудзи чи пшениці), гістидин, лізин та інші незамінні амінокислоти.

Значну кількість олійних рослин вирощують як просапні культури, тому вони мають агротехнічну цінність – є добрими попередниками для наступних культур сівозміни, особливо зернових хлібів.

Вміст олії в насінні та її якість у різних культур залежать від виду, особливостей росту, удобрення, водного режиму ґрунту та ін. Вирішальне значення для підвищення вмісту олії в насінні мають впровадження у виробництво високоолійних сортів і гібридів та застосування досконалої системи насінництва. За високого рівня агротехніки та сприятливого водозабезпечення рослин олія в насінні накопичується інтенсивніше, тривалість цього процесу подовжується, що сприяє підвищенню вмісту олії в насінні. Із агротехнічних заходів значно впливають на вміст і якість олії в насінні види добрив та норми їх внесення, режим зрошення, строки сівби, площі живлення рослин, строки збирання врожаю. У багатьох олійних культур

на фоні фосфорно-калійних добрив за помірних доз азоту вміст олії в насінні підвищується. Збиткове азотне живлення посилює синтез білків і зменшує кількість вуглеводів, що призводить до зниження вмісту олії в насінні. Позитивно впливає на олійність зрошення при внесенні фосфорно-калійних добрив. Зростає олійність і за ранніх строків сівби. В розріджених посівах кількість олії в насінні зменшується.

Загальна світова площа олійних культур становить понад 60 млн га, зокрема на території України – 2,5 млн га. Олійні культури вирощують майже в усіх країнах світу, проте у кожній з країн є своя провідна олійна культура. В Україні такою культурою є соняшник, у США – соя, Канаді – льон олійний, Англії та Індії – ріпак, Азії і Африці – арахіс. Соя, арахіс, ріпак, льон олійний, соняшник і кунжут займають найбільші посівні площі в світі. Світова посівна площа олійних культур, включаючи сою, становить понад 100 млн га, а світове виробництво олій – близько 70 млн т.

Україна за обсягом виробництва олії займає одне з провідних місць у Європі. Посівні площі олійних культур у нашій державі сягають 1,8 млн га. Найбільші площі займає соняшник (близько 96 % усіх олійних культур). На відносно невеликих площах вирощують ріпак озимий, рицину, мак олійний, льон олійний, рижій ярий та ін.

Олійні культури вирощують також у Середній Азії, на Далекому Сході, у Західному Сибіру. Багато олійних культур вирощують у Молдові, Закавказзі, у Центрально-Чорноземній зоні, на Північному Кавказі та Поволжі.

Господарське значення. Соняшник – основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 – 52 % олії, а селекційних – до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва олії в Україні.

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 – 60 %), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров’я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів.

Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику – макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38 – 42 % перетравного протеїну, 20 – 22 % безазотистих екстрактивних речовин, 6 – 7 % жиру, 14 % клітковини, 6,8 % золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи відповідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33 – 34 % перетравного протеїну, 3 % жиру, 100 кг його відповідають 102 корм. од.

Лузга (вихід 16 – 22 % від маси насіння) є сировиною для виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентозного – фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

Кошики соняшнику (вихід 56 – 60 % від маси насіння) є цінним кормом для тварин. Їх добре поїдають вівці і велика рогата худоба.

В них міститься 6,2 – 9,9 % протеїну, 3,5 – 6,9 % жиру, 43,9 – 54,7 %

безазотистих екстрактивних речовин та 13,0 – 17,7 % клітковини. За поживністю борошно з кошиків прирівнюється до пшеничних висівок, 1 ц його відповідає 80 – 90 кг вівса, 70 – 80 кг ячменю. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні.

Силос із соняшнику добре поїдається худобою і за поживністю не поступається силосу з кукурудзи. В 1 кг його міститься 0,13 – 0,16

корм. од., 10 – 15 г протеїну, 0,4 г кальцію, 0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).

Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл – як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

Соняшник – чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур’янів.

Походження і поширення. Батьківщиною соняшнику вважають південнозахідну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі форми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу.

Особливо велика заслуга в його окультуренні В. С. Пустовойта, Л. А. Жданова, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30 – 33 до 50 – 53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. Соняшник вирощують в Аргентині, Румуни, Туреччині, Болгарії та в багатьох Інших країнах Світова площа його становить 9,4 млн га. Посівна площа соняшнику в Україні близько 2 млн га.

Екологічні та біологічні особливості. Насіння соняшнику проростає при температурі 3 – 5 °С. Оптимальна температура проростання 20 °С. При цій температурі сходи з’являються на 7 – 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 – 160 °С, а ефективних за вегетацію – від 1600 до 1800 °С для ранньостиглих і від 2000 до 2300 °С – для пізньостиглих сортів.

У фазі цвітіння і в наступний період найсприятливіша температура 25 – 27 °С. Підвищення температури до 30 °С і вище негативно впливає на рослини, а при 40 °С припиняється фотосинтез. Весняні заморозки до мінус 5 – 6 °С не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послаблюють їх ріст, а осінні до мінус 3 °С спричинюють загибель рослин.

Соняшник – посухостійка рослина. Коефіцієнт водоспоживання його значно вищий, ніж у багатьох інших рослин, і становить 450 – 570, може підвищуватись до 700. Соняшник задовольняє потребу у воді завдяки розвиненій кореневій системі, яка глибоко проникає в ґрунт. Проте це призводить до сильного висушування ґрунту і нестачі вологи в ньому для наступної культури сівозміни. За період вегетації соняшник використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га. Вирішальне значення для формування повноцінного врожаю має вологозабезпеченість соняшнику у фазі цвітіння і наливання насіння (критичний період). Високі врожаї соняшнику можливі лише в районах, де за осінньо-зимовий період в кореневмісному шарі (0 – 200 см) є достатні запаси вологи. При нестачі води в цей період різко знижується його врожайність внаслідок збільшення пустозерності, поганої виповненості насіння та зменшення озерненості кошика. Це явище типове при вирощуванні соняшнику в посушливих районах. Тому зрошення у другий період вегетації підвищує олійність насіння і більш як удвічі – врожайність соняшнику.

Соняшник добре росте на родючих аерованих ґрунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтральною (рН 6,7 – 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину.

На цих ґрунтах, а в лісостепових районах – і на сірих лісових розміщують основні площі посівів соняшнику в Україні. На важких безструктурних ґрунтах соняшник росте дуже повільно, особливо в перший (ювенільний) період. Тут потрібні додаткові агротехнічні заходи. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцюваті й дуже кислі ґрунти.

Соняшник – світлолюбна рослина. Затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють формування на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожайність. Соняшник належить до рослин короткого дня. В міру просування на північ вегетаційний період його подовжується.

У розвитку соняшнику від сівби до повного достигання розрізняють такі фази: сходів, першої пари справжніх листків, утворення кошика, цвітіння, достигання. Тривалість міжфазних періодів у найпоширенішої середньостиглої групи сортів (гібридів) соняшнику становить: від сівби до сходів 14 – 16 днів, від сходів до початку утворення кошика 37 – 43, від початку утворення кошика до цвітіння 27 – 30, а від цвітіння до достигання 44 – 50 днів. У ранньостиглих форм міжфазні періоди скорочуються, в середньопізніх – подовжуються.

Період вегетації сортів і гібридів соняшнику (від сівби до достигання насіння), які вирощуються в Україні, триває від 80 до 130 днів.

У перший період розвитку (до утворення 2 – 3 пар листків) соняшник росте порівняно повільно. В цей час головний корінь, що утворюється із зародкового корінця, інтенсивно росте углиб, випереджаючи ріст стебла в 2,7 – 2,9 раза. Потім приріст стебла збільшується, досягаючи максимуму (3 – 5 см за добу) в період від утворення кошика до цвітіння. У фазі цвітіння ріст у висоту сповільнюється і в кінці цвітіння припиняється.

Початок утворення кошика відмічається у скоростиглих сортів (гібридів) соняшнику у фазі двох пар, в середньостиглих – 3 – 5 пар листків. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів, а ріст – до його пожовтіння. Найінтенсивніше він росте протягом 8 – 10 днів після закінчення цвітіння. Наливання сім’янок триває 32 – 42 дні після запліднення.

Групи і сорти. Культурний олійний соняшник створено у нашій країні у результаті систематичного добору рослин з крупним насінням

Великих успіхів у створенні високоолійних сортів соняшнику досяг видатний селекціонер акад В С Пустовойт Створені ним сорти характеризуються високим вмістом олії (46–57%) та високою стійкістю проти шкідників і хвороб

За М.О. Майсуряном, розрізняють три групи культурного соняшнику

Лузальний – відзначається товстим високим (до 4 м) стеблом, великими листками і кошиками (від 20 до 45 см) Сім'янка крупна, з товстою ребристою лузгою, не повністю виповнена ядром Маса 1000 насінин 100–120 г, лузгуватість – 45–55%

Олійний – рослини з порівняно тонким стеблом (до 2–2,5 м заввишки), переважно з одним (Іноді з кількома) кошиками діаметром 15–20 см Сім'янки дрібні Лузга тонка, лузгуватість – 26–35% Ядро виповнює всю сім'янку Маса 1000 насінин 40– 80 г Олійний соняшник має найбільше значення

Межеумок – за морфологічними і біологічними особливостями займає проміжне місце між лузальним і олійним За розмірами рослин, листків, кошика і сім'янок він близький до лузального, а за формою сім'янок – до олійного Маса 1000 насінин становить 70–120 г, лузгуватість – 48–52% Межеумок вирощують як кормову культуру на силос і насіння

За класифікацією, розробленою у Всеросійському науково-дослідному Інституті рослинництва (Ф С Венцлавович), розрізнюють два види однорічного соняшнику – культурний (Hehanthus cultus Wench) і дикорослий (Hehanthus ruderahs Wench) У свою чергу, культурний соняшник поділяють на два підвиди – польовий (ssp sativus) і декоративний (ssp ornamentahs)

Підвид польовий об'єднує чотири групи різновидів дрібнонасінний, крупнонасш-ний, або лузальний, гігантський кормовий і довгонасшний, або вірменський До дрібнонасінної групи належать усі вирощувані в Україні сорти і гібриди олійного соняшнику Форми довгонасшної групи поширені у Закавказзі як місцеві популяції. Нові сорти і гібриди соняшнику характеризуються не тільки високою врожайністю, значним умістом олії у насінні та низькою лузгуватістю (25–30%), а й підвищеною стійкістю проти вовчка і соняшникової молі

Вегетаційний період ранньостиглих сортів і гібридів триває 75–100, а пізньостиглих – 130–160 діб.

Районовані сорти і гібриди. У виробництві найпоширенішими є сорти і гібриди, створені у Всеросійському Інституті олійних культур та його станціях, Інституті рослинництва їм В Я Юр'єва та Селекційне генетичному Інституті УААН

В Україні найпоширеніші такі гібриди і сорти.

Гібриди: Харківський 49 – міжлінійний гібрид на стерильній основі Середньостійкий проти засухи, стійкий проти обсипання і полягання Генетичне стійкий проти вовчка і несправжньоборошнистої роси, толерантний до гнилей Вміст олії 51,9%, лузгуватість 27% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Днєпр – простий, міжлінійний, середньоранній гібрид Вміст олії 53,6% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Красотка – простий, міжлінійний, на стерильній основі, ранньостиглий гібрид Вміст олії 52% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Одеський 504 – простий, міжлінійний, на стерильній основі, середньоранній гібрид Вміст олії 50,3% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Флоршн – простий, міжлінійний, на стерильній основі, середньоранній гібрид Вміст олії 51,8% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Сорти: Армавірський 3497 поліпшений Вміст олії 47 – 50% Районований у степовій зоні.

ВНДЮК 6540 поліпшений – високоврожайний, середньостиглий Вміст олії в насінні 44 – 49% Районований у степовій і лісостеповій зонах

ВНДЮК 8883 поліпшений – високоврожайний, середньоранній Вміст олії в насінні від 50,5 до 53,4% Стійкий проти ураження вовчком Районований у степовій і лісостеповій зонах.

Донський 60 – високоврожайний, середньостиглий Стійкий проти ураження вовчком Вміст олії 49,5 – 50,5% Районований у степовій зоні.

Одеський 63 – середньостиглий сорт Вміст олії 49,5 – 50,5% Районований у степовій зоні.

Первенець – середньостиглий сорт Районований у степовій і лісостеповій зонах.

Харківський 7 – ранньостиглий сорт Вміст олії 55,1% Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Технологія вирощування. Місце у сівозміні. Чергування культур у сівозміні спрямоване на підвищення родючості ґрунту, знищення бур’янів, шкідників і хвороб без використання хімічних засобів і одержання високих урожаїв. Установлено, що при розміщенні посівів соняшнику на тому самому полі через 8 – 10 років можливість ураження хворобами і шкідниками майже повністю зникає, а через 4 – 5 років – призводить до значного ураження рослин шкідниками і хворобами (вовчок, гниль біла й сіра, несправжня борошниста роса та ін.), що зменшує врожайність і погіршує якість насіння. Через 8 – 10 років насіння вовчка втрачає схожість, а зачатки інфекції у ґрунті гинуть і рослини соняшнику наступного посіву не уражуються.

Кращі попередники для соняшнику ті, після яких у ґрунті залишається більше води і поживних речовин. У Степу найефективніші ланки сівозміни, де соняшник висівають після кукурудзи чи озимої пшениці, в Лісостепу – де опадів буває більше і в сівозміні вносять достатньо добрив, високі врожаї одержують при розміщенні соняшнику не тільки після озимої пшениці, а й після ячменю. Недоцільно висівати соняшник після суданської трави, цукрових буряків, а в Степу також після ячменю та вівса.

Обробіток ґрунту. Для підвищення врожайності соняшнику велике значення мають вчасне лущення стерні і рання глибока зяблева оранка

Основний обробіток грунту передбачає одно- чи дворазове лущення стерні після збирання врожаю попередника і зяблеву оранку Лущення стерні проводять на глибину 7–8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10А, ЛДГ-15А Якщо верхній шар пересушений, застосовують дискові борони БДТ-7А, БДТ-10 Після відростання паростків бур'янів грунт обробляють повторно полицевими лущильниками або культиваторами-плоскорізами КПШ-9, КПШ-5, КТС-10 на глибину 12–14 см

Найкраще знищувати коренепаросткові бур'яни, вносячи пестициди групи 2,4-Д восени після післяжнивного лущення стерні та відростання паростків бур'янів. Посіви суцільно чи вибірково (по грядках) обприскують розчином пестициду, використовуючи 1,5–2 кг/га діючої речовини за середньодобової температури 16–18 °С, але не нижчій за 12–14 °С, коли гербіцид проникає в кореневу систему найінтенсивніше Під час обробки тракторними штанговими обприскувачами робочої рідини витрачають 150–200 л/га, а під час авіаобприскування – 50 л/га

Поля, засмічені пирієм, осотом, свиріпою, для вирощування соняшнику за Інтенсивною технологією непридатні.

Зяблеву оранку проводять на глибину 27–30 см плугами з передплужниками На полях, де є загроза поширення вітрової ерозії, застосовують два неглибоких розпушування (8–10 і 12–14 см) плоскорізами КПШ-9, КПШ-5 Із залишенням стерні на поверхні ґрунту і безполицеве розпушування на глибину 22–25 см плоскорізами КПГ-2,2.

В усіх районах вирощування соняшнику глибока зяблева оранка більш ефективна, ніж звичайна У дослідах, проведених Всеросійським Інститутом олійних культур, урожайність після оранки на глибину 28 см становила 31,4, а після оранки на 33 см – 32,5 ц/га.

Урожайність та олійність насіння значно підвищуються після снігозатримання Приріст урожаю соняшнику від проведення снігозатримання становить 6 ц/га і більше. У посушливих районах з недостатнім сніговим покривом соняшник часто висівають як кулісну культуру.

Ранньою весною, щоб зберегти вологу в грунті, проводять його боронування або шлейфування, а перед сівбою – культивацію на глибину загортання насіння (6–8 см) з одночасним боронуванням в агрегаті з культиватором. Проведення передпосівної культивації у два сліди часто підвищує врожайність насіння на 1–1,5 ц/га.

Після збирання зернових культур грунт обробляють дисковими лущильниками на глибину 6–8 см, а через 10–15 діб, коли з'являються сходи бур'янів, – культиваторами КПС-4 на глибину 10–12 см. Для знищення бур'янів обприскують поле гербіцидами групи 2,4-Д (2,5 кг/га). Після збирання кукурудзи роблять дворазове дискування важкою дисковою бороною БДТ-7А для кращого подрібнення післяжнивних решток. Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками на глибину 25–27 см на початку жовтня.

Ґрунтозахисна технологія передбачає розпушування грунту зі зберіганням стерні, що захищає ґрунт від вітрової та водяної ерозії. Після збирання попередника ґрунт обробляють голчастими боронами БИГ-ЗА у два сліди на глибину 5–7 см. На засмічених багаторічними бур'янами полях проводять дворазове лущення культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПШ-9 на глибину 12–14 см. У жовтні поле обробляють плоскорізами-глибокорозпушувачами КПГ-250 на глибину 25–27 см. При використанні плоскорізів КПГ-2,2У одночасно з розпушуванням ґрунту вносять мінеральні добрива.

Удобрення. У соняшнику період засвоювання поживних речовин розтягнутий у часі, і він їх потребує значно більше, ніж зернові культури. З урожаєм 18 ц/га насіння він виносить з ґрунту 90 кг азоту, 30 фосфору і 200 кг калію. Система удобрення складається з основного внесення добрив (під зяблеву оранку), рядкового (під час сівби) і підживлення.

Дози добрив залежать від вмісту поживних речовин у ґрунті. На основі даних аналізу складається агротехнічна картограма, в якій наводяться розрахунки потреб у добривах. На полях, де восени не вносили мінеральних добрив, їх вносять навесні стрічковим способом стерньовими сівалками СЗС-2,1, культиваторами КРН-4,2, КРН-8,4, чизель-культиватора-ми ЧКУ-4У (обладнаними туковисівними апаратами) з відстанню між стрічками 35–40 см на глибину 10–12 см. Приріст урожаю насіння порівняно з урожаєм при розкидному способі внесення становить 1,7– 2 ц/га.

Дослідженнями, проведеними в Кіровоградській державній сільськогосподарській дослідній станції, доведено, що локально-стрічковий спосіб внесення азотно-фосфорних добрив (N₄₀P₆₀) Під час сівби забезпечує приріст урожаю насіння соняшнику 3–6 ц/га. Стрічки туків розміщують на відстані 6–10 см від рядка з одного або обох боків на глибині 10– 12 см. Для цього сівалки СПЧ-6 обладнують туковисівними апаратами АТТ-2, АТД-2.

Універсальна сівалка СКПП-12 із пневматичними висівними апаратами висіває насіння соняшнику з одночасним внесенням гранульованих добрив. Це значно зменшує витрати часу під час сівби, в 1,7 раза підвищує продуктивність та на 43% знижує затрати праці.

Внесення великих норм гною безпосередньо під соняшник подовжує вегетаційний період, тому гній вносять переважно під попередник або разом із суперфосфатом, що прискорює достигання насіння. Гній і компости доцільніше вносити під попередник. Ефективним виявилося сумісне внесення органічних і мінеральних добрив. Добрива вносять восени під зяблеву оранку. Мінеральні добрива вносять розкидачами КСА-3, РУМ-8, а також літаками. Якщо мінеральні добрива вносять навесні, то використовують культиватори-рослинопідживлювачі КРН-4,2А, КРН-5,6А, чизель-культиватори ЧКУ-4У, обладнані туковисівними апаратами. Добрива краще вносити стрічками на глибину 10–12 см з відстанню між ними 35– 40 см. Мінеральні добрива можна вносити також зерновими сівалками з анкерними і трубчастими сошниками.

Середні дози мінеральних добрив під соняшник такі: азотних – 40 кг/га, фосфорних – 40 і калійних 60–80 кг/га діючої речовини. З місцевих добрив слід вносити попіл (6–10 ц/га) і пташиний послід (4–5 ц/га).

Одним з важливих заходів підвищення врожайності соняшнику є підживлення. У виробничих умовах перше підживлення проводять під час проривання соняшнику повним мінеральним добривом з розрахунку 15– 20 кг/га діючої речовини. Загортають добрива на глибину 8–10 см на відстані 12–16 см від рядка. Друге підживлення фосфорно-калійними добривами проводять перед формуванням кошиків. Добрива вносять посередині міжрядь на глибину 12–15 см. Під час першого підживлення треба більше використовувати гноївку (2–3 т/га), пташиний послід (3–4 ц/га). Приріст урожаю насіння від цього заходу становить 2,5–4,5 ц/га.

З настанням агротехнічної стиглості грунту для закриття вологи застосовують зубові або голчасті ротаційні борони – впоперек або по діагоналі напряму оранки. Боронами грунт розпушують на глибину 4–6 см і вирівнюють поле.

Перед сівбою проводять дві культивації: першу – на глибину 10–12, другу – 6–8 см (на глибину загортання насіння). Добрива вносять у грунт розкидачами, культиваторами-підживлювачами КРН-8,4 або чизель-культиваторами ЧКУ-4У.

Сівба. При вирощуванні сортів соняшнику використовують кондиційне насіння (рН 1 – 3), схожість якого не менша 87 %, чистота 98 % (із вмістом облущеного насіння – не більше 2 %); гібридів (F1) – відповідно 85 та 98 % (із вмістом облущеного насіння не більше 3%). Насіння соняшнику до сівби готують відразу після збирання. Його очищають на зерноочисно-сушильних комплексах, а також на зерноочисних агрегатах з наступним сушінням на установках активного вентилювання підігрітим повітрям до 30-35 °С.

При калібруванні на зерноочисних машинах насіння розділяють на три посівні фракції: шириною 7–8, 6–7 і 5–6 мм при товщині 3,5–5 мм для несортового насіння. Товщина і ширина фракцій гібридного насіння на 1–1,5 мм менша.

Для сівби використовують перші фракції, маса 1000 насінин яких для несортового насіння становить 90–100 г, а гібридного – 50–70 г.

Найбільш повноцінний посівний матеріал відділяють на пневматичних сортувальних столах СПС-5,0, ППС-2,5В. При цьому видаляються насінини, уражені гнилями, борошнистою росою, без сім'янок, деформовані.

Для боротьби зі склероцинією насіння за 15–20 діб протруюють бен-латом 50% з. п. з розрахунку 300 г препарату на 1 ц. З цією метою можна використовувати препарати ровраль-фло, 25,5% к.с. – 400 г, ронілан – 300 г, сумілекс – 400 г на 1 ц насіння з використанням прилипача ПВС (0,5 л/т). Проти пероноспорозу, пліснявіння, білої і сірої гнилі його протруюють препаратом апрон 35% з. п. із розрахунку 600 г на 1 ц насіння. Під час протруювання насіння до препарату добавляють дрібно розмелений манган або сульфат цинку – 0,5 кг/т. Перед сівбою проводять теплову обробку за температури повітря 28–30 °С. Для підвищення енергії проростання насіння застосовують 0,1%-й розчин регулятора росту рослин емістим С (екстракт ростових речовин в 60%-му розчині етанолу) із розрахунку 15 мл/т. Проводять його інкрустацію сумісно з протруювачем та з пл івкоутворювачем.

Високоефективним гербіцидом у посівах соняшнику є трефлан. Препарат вносять до сівби з негайним загортанням у ґрунт (2–5 кг/га діючої речовини).

Досліди, проведені на Харківській станції механізації сільського господарства та в Інституті кукурудзи УААН, довели, що високоолійні сорти соняшнику ефективно висівати навесні через 8–15 діб після початку польових робіт. Це дає змогу краще очистити поле від бур'янів і зменшити затрати на догляд за посівами.

Соняшник сіють пунктирним способом із міжряддями 70 см, використовуючи сівалки марки СПЧ-6М, СУПН-8 в агрегаті з трактором МТЗ-80 або СКПП-12 в агрегаті з трактором Т-150К.

Дата добавления: 2014-01-07