Лекція 13. Непрямий (похідний) позов як засіб захисту учасників корпоративних відносин

1. Загальна характеристика корпоративних спорів. Корпоративні спори всередині господарських товариств стали сьогодні звичним явищем. Спостерігається порушення корпоративних прав міноритарних власників не тільки внаслідок неправомірних рішень загальних зборів учасників товариства. Досить часто корпоративні права учасників порушуються виконавчими органами, які вчиняють неправомірні дії в своїх власних інтересах, тим самим порушують інтереси товариства. Особливо це спостерігається в акціонерних товариствах при укладенні значних правочинів, а також правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість. Зважаючи на те, що акціонери безпосередньо зацікавлені в отриманні частки прибутку від діяльності підприємства, такі шкідливі дії органів управління опосередковано впливають на інтереси учасників такої компанії.

Тому постає питання про вибір форми захисту своїх порушених прав. За кордоном, де історія ринкових корпоративних відносин має довгу історію, поширення набув непрямий (похідний) позов. Непрямий (похідний) позов став важливим засобом захисту інтересів меншості при порушенні їх корпоративних прав.

Проблематику непрямих (похідних) позовів останнім часом жваво обговорюють у зв’язку з перспективами його застосування в українській практиці судового захисту корпоративних прав. Окремі аспекти застосування непрямих позовів вивчали О.М.Вінник, І.В.Спасибо-Фатєєва, Л.А.Островська, Ю.О.Попов, В.А.Гурєєв, Б.А.Журбін, Є.І. Чугунова. Частина цих авторів досліджували саму природу непрямих (похідних) позовів та їх місце серед інших видів позовів. Інші досліджували специфіку застосування позовів, передумови виникнення права на непрямий позов, процесуальні аспекти його застосування в контексті вирішення корпоративних спорів. Але даний час у зв’язку зі змінами, що відбуваються в законодавстві, проблема застосування непрямого (похідного) позову в корпоративних правовідносинах потребує детальнішого аналізу.

Тому метою дослідження є з’ясування природи непрямого позову, аналіз правової бази з метою з’ясування можливості для його застосування на практиці.

2. Поняття непрямі (похідні) позови). Непрямі позови вперше набули популярності в США. Там вони стали ефективним засобом захисту інтересів меншості проти зловживань більшості. В США позов в інтересах корпорації називають похідним позовом (derivative suit). В українській правовій думці позов від імені учасника корпоративного підприємства в інтересах корпорації називають непрямим або похідним. При чому застосовують ці терміни як синоніми.

«Непрямий» позов вказує, що вимога, яку ставить позивач в своєму позові, стосується не безпосередньо його прав, а загалом інтересу компанії, в прибутковості якої він зацікавлений. Інший термін, який застосовують – «похідний» позов. Таке формулювання є також достатньо вдалим. Учасник корпоративних правовідносин володіє правом на частку в майні корпоративного підприємства. Тому його право немовби походить від права самої особи на захист своїх інтересів.

До речі, О.М.Вінник притримується особливої точки зору. Вона не вважає непрямий позов та похідний позов тотожними. На її думку, непрямі позови застосовуються на практиці в процесі реалізації уповноваженими органами (особами) функцій держави щодо захисту заздалегідь невизначеного (кількісно) кола осіб. О.М.Вінник відносить їх до групових позовів [1, 258]. На нашу думку, така позиція є дещо спірною. Тут варто зазначити думку Б.А.Журбіна, який зауважує про те, що непрямий позов не є різновидом групового позову. Відбувається підміна понять – загальнокорпоративного інтересу та інтересу сукупності всіх учасників акціонерного товариства [6, 29].

Ю.О.Попов під непрямим позовом розуміє позови, що їх пред’являє одна сторона (позивач) від свого імені до іншої сторони (відповідача) про застосування одного зі способів судового захисту прав третьої особи [12, 7]. Слід погодитися з позицією Л.А.Островської, що таке розуміння непрямого позову є надто широким [11, 32], оскільки призводить до ототожнення непрямого (похідного) позову з відносинами представництва.

Найбільш чітко визначає непрямий позов О.І. Чугунова. Автор визначає похідний позов як правовий механізм, який дозволяє заявляти та підтримувати позови від імені юридичної особи його учасникам, якщо юридична особа не ініціює самостійно судовий розгляд. Розвиваючи думку, вона виділяє ряд ознак, яким повинен відповідати такий позов: - в силу прямої вказівки закону вимогу може бути заявлено учасником юридичної особи, що у звичайній ситуації не уповноважений виступати від імені юридичної особи; право або охоронюваний законом інтерес, захист якого здійснюється, належить юридичній особі; у системі органів управління організації, встановленої законодавством і установчими документами, відсутній спеціальний орган, який був би уповноважений наділити даного учасника правом діяти від імені та в інтересах юридичної особи в суді. При цьому виконавчий орган не реалізує належне організації право на захист порушених прав (законних інтересів) [16, 41].

Щодо можливості застосування непрямого (похідного) позову безпосередньо при вирішенні корпоративних конфліктів, то в вітчизняному законодавстві поки що відсутня пряма вказівка на можливість пред’явлення непрямого позову. Хоча передумови для пред’явлення такого позову все ж є.

Перш за все необхідно зазначити, що в ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу передбачає, що «Господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави». Фактично прокурор реалізує право представляти та захищати чужі інтереси [3].

Певною перепоною можливості застосування непрямих позовів при вирішенні корпоративних спорів на практиці була неможливість участі фізичних осіб в господарському процесі. Завдяки прийняттю Закону України від 15 грудня 2006 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» [8] та уніфікації законодавства щодо підвідомчості при вирішенні даного роду конфліктів тепер немає значення, чи це фізична особа або юридична особа бажає захищати інтереси компанії.

Важливим правовим актом є Рішення Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004року. В мотивувальній частині Рішення зазначено, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Разом з тим підкреслено, що порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом [15]. Фактично Рішення залишило відкритим питання про захист інтересів акціонерного товариства його акціонером (акціонерами) за допомогою непрямого позову. Це призвело до того, що в подальшому приймалися різні рішення щодо можливості захисту учасниками господарських товариств інтересів самого товариства. Суди трактували Рішення КСУ на свій розсуд. Іноді їх рішення були діаметрально протилежними за своєю суттю.

В Постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 року зазначалося, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Тому Пленум ВСУ рекомендував господарським судам відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством [13].

Спеціальним законом у розумінні Конституційного Суду України є Закон України «Про акціонерні товариства». Аналізуючи норми цього документу доходимо висновку, що даний закон рухається в напрямку послідовного розвитку ідеї непрямого позову. В Законі зазначається: «У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону (прим. - Закону України «Про акціонерні товариства»), та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди» [7]. В даній правовій нормі йде мова про можливість учасника компанії вимагати відшкодуваня збитків завданих акціонерному товариству саме за допомогою похідного позову. Але разом з тим ця норма містить суттєві обмеження. Право вимагати відшкодування виникатиме тільки тоді, якщо весь статутний (складений) капітал контрагента є власністю заінтересованої особи. Якщо хоча б одна акція, частка, пай не належать заінтересованій особі, то таке право не виникає.

Прогресивнішим є проект Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю». Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 44 проекту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних товариству членом ради директорів (наглядової ради) товариства, одноосібним виконавчим органом товариства, членом колегіального виконавчого органу товариства або керуючим, має право звернутися до суду товариство або його учасник [14]. Тобто в проекті Закону на відміну від попередніх нормативно-правових актів чітко вказується на можливість звернення з позовними вимогами до суду за захистом своїх корпоративних прав.

Таким чином, в Україні існує правове поле для подання непрямого позову. Разом з тим чітко не визначено, хто може виступати позивачем в інтересах товариства.

Аналізуючи норми чинного Закону України «Про акціонерні товариства» та проекту Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» хотілося б відзначити, що лише самої вказівки на правову можливість звернення до суду з позовом в інтересах корпорації є недостатньо. Необхідно визначити мінімальну частку, володіючи якою учасник корпоративного підприємства набуває право на позов. Щодо її розміру, то в законодавствах держав це питання вирішено у власний спосіб. В Російській Федерації згідно п.5 ст. 71 Закону РФ «Про акціонерні товариства», право на непрямий позов володіють акціонер (група акціонерів), які є власниками не менше 1 відсотків голосів товариства. Такий самий розмір частки в статутному капіталі необхідно мати для пред’явлення позову до органів управління компанії в ФРН. В Чеській Республіці, Італії, Іспанії, Словаччині цей ценз становить - 5%, а в Австрії, Болгарії, Угорщині, Словенії та Швеції – 10% [11, 117].

Слід зазначити, що частка особи (групи осіб) в статутному капіталі повинна бути достатньо значною для того, щоб учасник товариства міг скористатися своїм правом на непрямий позов. В протилежному випадку така особа, не володіючи достатньо значним пакетом акцій (часткою в статутному капіталі), отримують можливість зловживати своїм правом. Тим самим іноді такі позови навпаки перешкоджають нормальній господарській діяльності товариства. В США на початку 20-х років не існувало обмежень щодо можливості подання непрямого позову. Це призвело до того, що акціонери буквально перевантажили компанії такими позовами [10, 41]. Тому цю проблему потрібно врахувати в Україні при прийнятті Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю».

На нашу думку, таким правом повинен володіти такий власник корпоративних прав або група власників, які володіють справді вагомою часткою в статутному капіталі. Тим більше, що досвід надання окремих прав акціонерів лише за умови відповідності частки акцій останнього певному відсотковому цензу в Україні вже є. Так, згідно п.4.ч.1.ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства. Аналогічно певний відсотковий ценз встановлюється ч.5 ст. 75 вище зазначеного Закону, ч.4 ст.61 Закону України «Про господарські товариства». На нашу думку, без встановлення певного відсотку це неминуче призведе до зловживань зі сторони власників корпоративних прав. Будь-хто, придбавши всього декілька акцій, зможе втягнути корпоративне підприємство в безпідставні судові процеси. Власник достатньо значної частини корпоративних прав не подасть безпідставний позов, бо тим самим опосередковано він впливає на ринкову вартість підприємства. Тому він не буде використувати свої корпоративні права з метою задовільнити інтереси недобросовісної сторони.

Окрім розміру частки необхідної для подання непрямого позову, складними в теоретичному і практичному значенні є процесуальне становище акціонерного товариства, в інтересах якого подається такий позов. До прикладу, в спорі між акціонером та третьою особою, яка здобула незаконним способом вигоду від певного правочину, безумовно необхідно залучати саме товариство. Існують три різні точки зору.

В.В.Ярков вважає, що пред’явлення позову акціонерів від імені акціонерного товариства можна трактувати як особливу форму законного представництва, коли акціонер, за умови наявності в нього певного пакету акцій підприємства, може виступати законним представником [17, 189]. Не погоджується з цією точкою зору В.А.Гурєєв, який зауважує, що в такій ситуації акціонерне товариство може перехопити ініціативу в акціонерів. При чому не завжди позиція товариства збігатиметься з позицією акціонерів. В українському законодавстві справді жодних обмежень ГПК України для позивача, який має законного представника, не передбачає [4, 170]. Тому товариство може навіть зашкодити первинній меті позову, якщо саме воно формулюватиме вимоги, матиме можливість збільшувати чи змешувати ціну позову. Крім того, виникне парадоксальна ситуація, коли товаристо буде позиватися до своїх органів управління.

Друга точка зору, за якої акціонерне товариство повинно виступати в ролі співвідповідача є також недостатньо обгрунтованою. В такому випадку виникає явна суперечність між тією роллю, яку відіграватиме товариство у процесі, та кінцевим результатом, в якому акціонерне товариство має безпосередню зацікавленість. Незважаючи на парадоксальність такої позиції, така практика втілена в законодавстві Великобританії.

Ще одна точка зору пов’язана із залученням акціонерного товариства в ролі третьої особи. При чому Н.Г.Єлісєєв акцентує, що товариство повинно виступати в ролі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог [5, 167]. Противники цієї позиції вважають, що статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, не відповідатиме її інтересам. В такій ситуації товариство позбавлене ініціативи в процесі, немає можливості змінювати позовні вимоги, подавати клопотання. Вважаємо, такі заперечення не є зовсім вдалими. Той факт, що позов поданий акціонером в інтересах товариства, свідчить про те, що товариство раніше не вдавалося до захисту своїх прав. Фактично воно не мало наміру вчиняти позов. Тому наділення його правами позивача в непрямому позові є не зовсім доцільним.

На нашу думку, залучення товариства як третьої сторони, є найбільш вдалим. Акціонерне товариство має можливість відповідно до ст. 26 ГПК України вступити в процес, заявляючи самостійні вимоги. Разом з тим, якщо товариство такого бажання не виявило, то суд відповідно до ст. 27 ГПК України у разі необхідності може залучити його як третю особу, що не заявляє самостійних вимог. За даних обставин товариство не перехопить ініціативу від безпосередніх ініціаторів судового процесу і немає потреби залучати його в ролі співвідповідача. Разом з тим, беручи участь в процесі, товариство зможе надати важливу інформацію по обставинах, які стосуються матеріалів справи, оскільки, як правило, компанія володіє основними доказами по справі.

Таким чином, з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» з’явилася реальна можливість практичного втілення правової конструкції непрямого позову. Разом з тим процедури подання такого виду позову ще не визначено. Вважаємо, що законодавча деталізація права акціонерів на оскарження неправомірних рішень та дій по відношенню до компанії стало б прогресивним кроком в напрямку захисту прав та інтересів товариства. В законодавстві необхідно прямо передбачити право акціонерів (учасників товариства) на позов до органів товариства для відшкодування завданих їм збитків. Тому подальше практичне втілення інституту непрямого позову вимагає глибших теоретичних досліджень щодо правової природи непрямого позову, передумов для пред’явлення непрямого позову, правового статусу господарського товариства в судовому процесі порушеному таким позовом.

Дата добавления: 2014-01-07