Розвиток психіки аномальних дітей

Розвиток психіки аномальних дітей підкоряється тим же основним закономірностям, які виявляються в розвитку нормальної дитини:

♦ циклічність психічного розвитку;

♦ нерівномірність психічного розвитку;

♦ розвиток окремих психічних функцій на базі сформованих раніше;

♦ пластичність нервової системи;

♦ співвідношенні біологічних і соціальних чинників в процесі психічного розвитку.

Знаючи їх, можна продуктивно шукати шляхи, чинники і напрями розвитку різних категорій дітей з відхиленнями. Треба розрізняти і загальні закономірності відхиленого розвитку:

♦ зниження здібності до прийому, переробки, зберігання і використання інформації;

♦ трудність словесного опосередкування;

♦ уповільнення процесу формування уявлень і понять про навколишню дійсність;

♦ ризик виникнення станів соціально-психологічною дезадаптованості (по В. І. Лубовському).

В. В. Лебединський на основі уявлень вітчизняних і зарубіжних учених (Л.С. Виготський, Р. Е. Сухарева, В. У. Ковальов, Л. Каннер і ін.) запропонував свою класифікацію видів психічного дизонтогенезу (різних форм порушення нормального онтогенезу). Критерієм поділу стало вчення про основні порушення психічного розвитку людини:

Ø ретардація (затриманий розвиток) — запізнювання або припинення всіх сторін психічного розвитку або переважно окремих компонентів;

Ø дисфункція дозрівання;

Ø пошкоджений розвиток — ізольоване пошкодження якої-небудь системи аналізатора або структур головного мозку;

Ø асинхронія — диспропорційний психічний розвиток при вираженому випередженні темпу і термінів розвитку одних функцій і запізнюванні або вираженому відставанні інших.

Отже, до основних видів дизонтогенезу відносять:

♦ відхилення за типом ретардації і дисфункцію дозрівання (РВ, ЗПР);

♦ відхилення за типом пошкодження (органічна деменція, важкі порушення систем аналізаторів);

♦ відхилення за типом асинхронії з переважанням емоційно-вольових порушень (ранній дитячий аутизм, психопатії).

На тип виниклої у дитини дизонтогенії впливають так звані параметри дизонтогенеза. Відповідно до уявлень М. С. Певзнер, В. У. Лебединського, Э. Г. Симерницкої називають такі параметри, як:

♦ час і тривалість дії пошкоджень (вікова обумовленість дизонтогенії). Чим раніше відбулася поразка, тим вірогідніше є недорозвинення психічних функцій;

♦ етіологія (причини і умови виникнення порушень);

♦ локалізація, інтенсивність і поширеність патологічного процесу. Локальні форми: дефекти окремих систем аналізаторів. Системні порушення: інтелектуальні дефекти (РВ, ЗПР);

♦ ступінь порушення міжфункціональних зв'язків і ієрархічних координації. При загальному пошкодженні нервової системи в першу чергу страждають ті функції, які знаходяться в сензитивному періоді розвитку.

Порушення психічного розвитку можуть мати приватний і загальний характер. Приватні порушення — це порушення в діяльності аналізаторів: зору, слуху, мови, рухів.

Загальні порушення функцій головного мозку пов'язані з діяльністю регуляторних систем.

Ураження мозку на підкірковому рівні призводять до зниження рівня неспання, постійного зниження працездатності. Па цьому ж рівні поразок зустрічаються порушення елементарних емоцій — безпричинні спалахи люті, відчуття загальної туги, тривоги і т.д. При ураженнях головного мозку на рівні кори відбувається специфічне порушення інтелектуальної діяльності: недостатність функцій програмування і контролю. Поразка лобових відділів головного мозку приводить до порушення довільності цілеспрямованої діяльності. Дитина зазнає труднощі з плануванням виконання ряду завдань, відмічається нестійкість довільної уваги, втрачається функція контролю і критичного відношення до результатів діяльності.

Чим раніше відбулася ураження, тим вірогідніше будуть прояви недорозвинення психіки. При пізніших ураженнях характерні пошкодження і розпад раніше сформованих функцій. Кожна функція в ході свого розвитку проходить сензитивний період з найбільшою інтенсивністю розвитку, але в цей же період дана функція є найуразливішою.

Так, періодом формування фразової мови є вік від 2 до 3 років: проходить бурхливе накопичення словарного запасу, засвоєння лексико-граматичних конструкцій. В цей же час психічні травми, соматичні захворювання, перенесені в цей період, можуть привести до виникнення заїкання. У віці від 5 до 7 років відбувається формування основних морально-етичних відчуттів. Дитина в цей період розвиває навик довільної регуляції емоцій, і ушкоджувальні дії в цей період можуть сприяти виникненню органічної психопатії. Тому в цьому ж віці часто виникають і виявляються психопатичні особливості характеру: злісність, дратівливість, схильність до раптових коливань настрою. У молодшому шкільному віці відбувається становлення логічного мислення. У дитини формуються поняття про збереження числа, маси, об'єму, автоматизуються навики читання і листа.

Недорозвинення якої-небудь приватної функції, що не дозволяє освоїти даний об'єм інформації, соціальна і педагогічна занедбаність і т.д. можуть привести до недостатності або затримки у формуванні логічного мислення. У підлітковому віці відбувається складна гормональна перебудова організму і розвивається ряд вельми істотних функцій.

У сфері мислення -- розвиток абстрактно-логічного мислення, здібність до встановлення віддалених зв'язків.

У сфері емоцій — проходження стадії платонічної любові, розширення сфери відчуттів і емоцій.

У сфері мотивацій — зміна провідних мотивів діяльності, формування самостійної самооцінки, шкали цінностей, рішення проблем спілкування з однолітками і встановлення дорослого стереотипу відносин з батьками.

У фізіологічному плані підлітковий вік характеризується великою інтенсивністю потягів, сильним впливом гормонального фону на діяльність головного мозку. За рахунок значної різноманітності функцій, що бурхливо розвиваються в підлітковому віці, несприятливі соціальні і біологічні дії в цей період приводять до різноманітних відхилень. Це можуть бути значні зміни і спотворення з боку мислення, виступаючі як початок шизофренічного процесу. Порушення з боку емоцій і потягів закладають фундамент майбутніх сексуальних девіацій. Недостатня допомога з боку дорослих при формуванні світоглядних установок може привести до важких особових криз втрати сенсу життя. Труднощі спілкування з однолітками або надмірні реакції групування також можуть накласти свій відбиток на подальше життя людини в суспільстві. Можлива поява характерних для підліткового віку невротичних реакцій у вигляді нервової анорексії, дисморфоманії.

У дитячому віці психічні функції ще не стабілізувалися: Недостатня стійкість психічних функцій може зумовити явища регресу — повернення функції на раніший віковий рівень. Різні події, зухвалий стрес і мобілізацію зусиль організму на боротьбу за виживання, приводять до явищ тимчасового регресу, тобто тимчасовій втраті сформованих раніше навиків.

Наприклад, при важких соматичних захворюваннях діти перших років життя можуть втрачати навики ходьби, охайності, перестають вимовляти слова. У дітей старшого віку, школярів явища тимчасового регресу зачіпають перш за все інтелектуальну і мотиваційну сферу особистості. Так, у дітей, що пережили шокові психічні травми (після землетрусів, залізничних катастроф), наголошувалося повернення до примітивніших форм малюнка, втрата потреб і інтересів, властивих зросту, і поява емоційних форм реагування і потреб, характерних для більш молодшого віку: страх темноти, самоти, потреба у фізичному контакті і т.д. Стійкий регрес — це стійке повернення на раніший віковий рівень, пов'язаний з істотним пошкодженням функції. Такий стан найчастіше пов'язаний з важким психічним захворюванням — ранньою дитячою шизофренією. Частіше регресу піддаються менш зрілі, недавно виниклі функції. Так, вірогідніша втрата навиків читання і листа, чим навику ходьби і прийому пищи.

Основними чинниками, що впливають на просування в розвитку дитини з відхиленнями, є:

1) біологічні: характер і вираженість порушення залежно від часу його придбання, стану здоров'я дитини;

2) соціальні: спонтанне навчання (дія соціального середовища: сімейний вплив, дія колективу однолітків, відносини з дорослими); організоване навчання неспеціалістами — перебування дитини в дитячому саду або школі, систематичні заняття з батьками, які роблять недостатній вплив; спеціально організоване виховання і навчання в домашніх умовах, в закритій установі, а також інтеграція в середу однолітків, що нормально розвиваються, в результаті якого відбувається корекція і компенсація порушень розвитку дитини; власна психічна активність (інтереси, схильності, емоції, здібність до вольового зусилля, сформованість довільних процесів).

Дата добавления: 2014-01-07