Контакт очей

3.

2.

1.

П л а н

Козак Людмила Володимирівна, 2009

© Криворізький технічний університет, 2009

1. Психолого-педагогічні умови успішного виховання дітей у сім’ї. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини.

2. Деструктивні наслідки тривалого перебування дитини у стані емоційного дискомфорту, шляхи подолання негативного емоційно-чуттєвого стану.

3. Безумовна любов до дитини як основа її розвитку. Способи прояву любові до дитини.

4. Психолого-педагогічні і методичні питання встановлення дисципліни, заборон, режиму, пред’явлення вимог до дитини, застосування покарань та заохочень у вихованні.

5. Вимоги до спілкування вихователя з дитиною. Методика налагодження довірливих, доброзичливих стосунків з дитиною (за Б.Спок, Р.Кемпбелл, Ю.Б. Гіппенрейтер, О.Л.Кононко).

Л і т е р а т у р а:

А:Основна:

1. Гиппенрейтер Ю.Б. Лекции по детской психологии. – М., 1997. – С.26-41

2. Кемпбелл Р. Как на самом деле любить детей:Пер. с англ. – М., 1992.- С.67-82

3. Кононко О.П. Соціально-емоційний розвиток особистості// Дошкільне дитинство - 1998.- С.43.

4. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание. – М., 1997.

5. Мухина В.С. Психология дошкольника. – М., 1975. – С.34-42.

6. Серветник А. Необхідний емоційний комфорт // Дошкільне виховання. – 1995. - № 3-4. – С. 14.

Б:Додаткова:

1. Джайнотт Х. Дж. Родители и дети. – М., 1986.- 214с.

2. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие. – М.: ”Академия”, 1998.- С.64-70..

3. Корчак Януш. Как любить ребенка. – М., 1990.

4. Макаренко А.С. Книга для родителей – К., 1987. – С.с.236-243, 259-266.

5. Остроградский А. Н. Семейные отношения и их воспитательное значение// Остроградский А.Н. Избр. Пед. Соч. – М., 1985. – С. 272-305.

6. Спок Б. Разговор с матерью. – М., 1989.

Психолого-педагогічні умови успішного виховання дітей у сім’ї. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини.

Поняття емоційний комфорт означає, що дитина перебуває у стані емоційної рівноваги, спокою, захищеності, безпеки, благополуччя, вона задоволена своїм буттям, оптимістична.

Стан емоційного комфорту є необхідною умовою подальшого особистісного розвитку дитини, успішного засвоєння знань та швидкого формування навичок.

Коли дорослі добре ставляться до дитини, визнають її права,а однолітки хочуть з нею товаришувати,вона відчуває емоційне благополуччя, впевненість, захищеність.

Емоційний комфорт – це психічний стан максимальної емоційної зручності людини у природному і соціальному середовищах.

Для забезпечення емоційного комфорту дитини (за А.Серветник (6)) необхідно дотримуватися таких правил:

· Дозволяти дитині відмовлятися від дискомфортної діяльності, уникати примусу.

· Надавати право на особистий вільний час, яким дитина може розпоряджатися за власним розсудом.

· Надавати можливість довести розпочату справу до кінця й побачити результаит власної діяльності, що сприяє формуванню впевненості у власних силах і можливостях).

· Забезпечувати психологічний комфорт, спокій вдома (відмовитися від крику, різких жестів, авторитарних дій, принизливих висловлювань тощо).

· Створювати варіативне середовище (надавати дитині змогу вільно рухатись, обирати бажану справу, при потребі – побути наодинці).

· Відмовитися від гіперопіки.

· Стимулювати прояви творчості, ініціативності.

· Навчитися вислуховувати дитину.

· Розвивати почуття гумору (вміння посміятися над себою).

· Не допускати:

- надміру шумових подразників;

- емоційної нестабільності дорослого оточення;

- скупченості людей на невеликій площі;

- жорсткої регламентації життя дитини в сім’ї.

Емоційний стан дитини визначає,як вона бачить свій світ (батьків, дім, саму себе) і є фундаментом для її подальшого розвитку.

Ознаки перебування дитини в позитивному емоційно–чуттєвому стані:

- відчуття емоційного комфорту,

- позитивний вплив на всі сфери життєдіяльності,

- переважаючий бадьорий настрій,

- підвищення працездатності,

- високий рівень домагань,

- впевненість у собі, у власних силах,

- відкритість до контактів,

- здатність знайти вихід зі складної ситуації,

- хороша орієнтація у нових ситуаціях,

- почуття власної значущості.

Деструктивні наслідки тривалого перебування дитини у стані емоційного дискомфорту, шляхи подолання негативного емоційно-чуттєвого стану

Емоційний дискомфорт – це психологічний стан, що характеризується душевним розладом, який виникає тоді, коли відсутня гармонія у внутрішньому психологічному і зовнішньому соціальному житті.

Стан емоційного дискомфорту спричиняє неспокій, тривогу, невдоволення, страх, образу, сором та їнші негативні почуття і емоції, які істотно гальмують загальний розвиток дитини.

Показниками перебування дитини у стані емоційного дискомфорту може бути поява таких симптомів:

підвищена вразливість;

· дратівливість;

· невпевненість у собі та у власних силах;

· неадекватна самооінка;

· очікування неприємностей;

· пасивність та (або) агрестивність;

· поява стійких страхів, тривожність;

· відсутність зовнішніх проявів почуттів;

· немотивовані зміни настрою, іпохондричний синдром (перебільшені скарги на самопочуття).

У найважчі періоди життя дитини (розлучення батьків, зміна місця проживання, поява нового члена сім’ї тощо) можуть з’являтися ще й інші симптоми:

· порушення сну;

· анорексія (відсутність апетиту);

· депресія;

· заїкування;

· мутизм (виключення активного мовлення);

· енурез;

· ссання пальців, обкусування нігтів (прояви аутоагресії);

· прояви впертосі, агресивності.

Всі ці стани свідчать, що дитина перебуває у стані емоційного дискомфорту і потребує особливої уваги батьків і вихователя.

Причинами виникнення стану емоційного дискомфорту і окремих його симптомів (за О.Л. Кононко (3)) є:

1. Надмірні шумові подразники.

2. Скупченість багатьох людей на невеликій території

3. Неможливість певний час побути насамоті.

4. Дефіцит нових вражень.

5. Гіперопікування.

6. Обмеження рухової активності дитини.

7. Емоційна неврівноваженість дорослих, різка зміна їх настроїв та вимог (дитині важко виробити схему бажаної поведінки).

8. Відсутність едності вимог у вихованні.

9. Зловживання негативними оцінками особистості і діяльності дитини.

10. Зниження рівня уваги до дитини.

11. Дефіцит спілкування та батьківської любові.

12. Розлучення батьків, поява мачухи або вітчима.

13. Сімейні конфлікти.

14. Хвороба або смерть близької людини.

15. Вступ до дитячого садка або школи, поява няні, вихователя.

16. Систематичне порівнювання досягнень дитини з успіхами однолітків.

17. Відторгнення дитини колективом однолітків, припинення спілкування з ними.

Росс Кемпбелл(2), Ю.Б.Гіппенрейтер(1), А.М.Кочубей(4), О.Л.Новікова(4) до цього списку додають:

1. Умовність батьківської любові.

2. Емоційне відторгнення, негативне ставлення батьків.

Всі вказані чинники і ситуації негативно впливають на ще незрілу психіку дитини. Стан емоційного дискомфорту не лише гальмує розвиток, знижуючи рівень активності, ініціативності, пізнавального інтересу, але й впливає на формування певних особистісних якостей. Часте переживання дитиною певної емоції призводить до закріплення відповідних особистісних характеристик (тривога – тривожність). Це може призвести до до появи таких особистісних якостей, як невпевненість, сором’язливість, замкнутість, інфантильність, тривожність. Саме емоційний стан дитини визначає те, як дитина бачить цей світ, а отже емоційний дискомфорт негативно впливає на пізнавальні процеси. Якщо дитина чимось налякана, охоплена сильними переживаннями, якщо її думки зайняті власними проблемами, вона нездатна до навчання, до спиймання будь-якої інформації, вона з ускладненнями роз’язує проблемні ситуації, їй важко логічно міркувати, запам’ятовувати та відтворювати у пам’яті інформацію. Стан емоційного дискомфорту негативно впливає на всю діяльність дитини – гру, працю, навчання, спілкування, мовлення тощо. Вказаний стан знижує емоційний тонус, познавальний потенціал, породжує тривожні передчуття, бажання ухилитися від контактів з іншими людьми, гальмує формування адекватної самооцінки.

Хоча емоційний дискомфорт є негативним чинником розвитку особистості дитини, не всі негативні переживання можна поєднати з цим станом. Слід усвідомити, що наявність стресів і фобій у дошкільників не завжди є небажаним явищем. В основі більшості страхів дошкільника лежить інстинкт самозбереження, а наявність деяуих “вікових” острахів не тільки не є патологією, а виступає показником і передумовою повноцінного розвитку емоційної сфери особистості. Більш того, відсутнійсть страхів свідчить про розумові розлади. Зазвичай дитина здатна самостійно подолати відчуття страху, але якщо у дитина накопичилася велика кількість непережитих страхів, у такому випадку виникає невротичний стан, який спичиняє зниження допитливості, жеттєрадісності, інтересу до навколишнього, і, як наслідок, негативно позначається на розвиткові дитини. Таким дітям необхідна психологічна допомога.

Для багатьох цілком нормальних дошкільників характерні емоційні порушення, які є компонентою їх розвитку. Так для більшості двохрічних дітей нормальним є неспокій при розлученні з матір’ю, у 3-4 роки – страх перед тваринами.

До шляхів подолання негативних емоційних станів у дитини О.Л.Кононко (3) відносить:

· Проведення з дитиною довірчих бесід.

· Малювання і вербалізація дитиною своїх страхів і переживань.

· Забезпечення дитині максимальної емційної зручності у природному і соціальному середовищі (нейтралізація причин виникнення емоційного дискомфорту).

· Гармонійне поєднання фізичного, психічного і розумового навантаження з відпочинком.

· Забезпечення дитині можливості усамітнюватися.

· Терпимо ставитися до невдач та помилок дитини.

· Розвивати вольову сферу дитини, її здатність опиратися негативним впливам.

· Виховувати позитивне емоційно-ціннісне ставлення до себе (любов до себе, впевненість у власних силах і можливостях, акцентування уваги на власних позитивних рисах).

Безумовна любов до дитини як основа її розвитку. Способи прояву любові до дитини

Сім’я з її своєрідним психологічним кліматом здійснює вирішальний вплив на емоційне самопочуття дитини. У сім’ї дитина отримує визнання свого “я”, стреджується як особистість. Виникнення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку різних емоційних розладів великою мірою пов’язане з особливостями сімейного виховання. І тут головною умовою створення позитивного емоційного стану дитини є безумовна любов бвтьків до своєї дитини. Якщо дитина відчуває, що її люблять такою, якою вона є, з усіма її особливостями і недоліками, що любитимуть її незважаючи ні на що, вона перебіває у стані емоційного комфорту й її розвиток відбувається найкращим чином.

Вчені виділяють ще одну важливу умову перебування дитини в стані емоційного комфорту. Зокрема американський лікар–психіатр Росс Кемпбелл (2) вважає, що найголовнішим фоктором емоційного комфорту дитини є безумовна батьківська любов (“ Я люблю тебе за те, що ти є, а не за те, що ти красивий, розумний, вихований, гарно поводишся, відмінно вчишся і добре вивчив уроки, виправдовуєш мої сподівання й надії... “).

Любити дитину безумовно – означає любити її незалежно ні від чого. Незалежно від її зовнішності, здібностей, позитивних і негативних рис, краси і потворності. Незалежно від того, чого ми чекаємо ваід неї у майбутньому, і, що найважливіше, незалежно від того, як вона зараз повидиться” (Р.Кемпбелл (2)).

Інший відомий російський психолог Ю.Б. Гіппенрейтер (1) поряд із поняттям “безумовна любов” вводить поняття “безумовне прийняття”, яке є, на її думку, головною умовою підтримання емоційної рівноваги дитини (“Я приймаю і люблю тебе таким, яким ти є, а не тоді, коли ти поводишся так, як мені хочеться “).

Безумовна батьківська любов дає дитині необхідну захищеність у цьому світі. Будь-яка дитина постійно запитує батьків: “Чи любите ви мене?”. Найчастіше дитина запитує це своєю поведінкою. Від відповіді, яку отримує дитина на це запитання, залежить її ставлення до життя, її розвиток, її майбутня доля. Тому дитина потребує постійного підкріплення своєї впевненості у батьківській любові. Важливо не тільки любити дитину, а й вміти виявляти свою любов до неї, демонстувати своє ставлення і почуття до дитини.

Р. Кемпбелл вводить поняття “емоційний резервуар”: “Тільки якщо резервуар наповнений, дитина може бути щасливою. Вона досягне найвищого потенціалу у розвитку і зуміє відповідно реагувати еа вимоги дисципліни “(2). Він виділяє 4 способи прояву любову до дитини:

2. Фізичний контакт (правило “восьми обійм”).

Дата добавления: 2014-01-07