Період схоластики (VI-XIV ст.)

Філософія середньовіччя формувалася у боротьбі з античною філософською традицією. Античний культ гармонії душі і тіла, фізичної краси, повнокровного земного життя не був співзвучним ранньому християнству. Однак згодом епоха античності залишилася у минулому, перестала бути небезпечною реальністю, і християнська теологія починає свідомо спиратися на філософію неоплатонізму і вчення Аристотеля. У неоплатоніків був знайдений основний каркас теологічних суджень, які потрібно було тільки співставити зі Священним писанням. Пізніше інтерес середньовічної філософії привернула логіка Аристотеля, яка використовувалась як засіб обґрунтування основних положень християнства.

Початок середньовічному етапу розвитку філософсько-теологічних ідей поклали так звані апологети або захисники церкви і християнських ідей (від гр. «апологія» — захист). Апологети відстоювали християнські догми від нападів представників язичницьких релігій, від філософів - критиків християнства. Найвідоміші представники апологетики - Юстин Мученик і Квінт Тертулліан (ІІ-ІІІст).

Християнське одкровення, вважав Тертулліан, скасовує «мудрість світу цього». Віра не потребує раціонального обґрунтування, більше того - віра несумісна з розумом. «Син Божий, прибитий цвяхами до хреста, не соромлюсь цього, оскільки не варто сорому. Син Божий помер - немає сумнівів у вірності цього, оскільки це безглуздо. Будучи похованим, він воскрес, - і це безсумнівно, тому що неможливо». Це висловлювання Тертулліана пізніше було викладено короткою формулою: «Вірую, бо це абсурдно».

Ця ідея Тертулліана - справжнє відкриття релігійного досвіду, відкриття такої реальності, яка не може бути повністю вичерпаною тільки розумовим шляхом пізнання. Зовнішні докази, постулати інтелекту не можуть породити віру. Вони можуть лише підвести до неї людину, яка вже готова до цього. Християнство протиставило розуму свободи духу. Духовна чистота - той шлях, який веде до істини віри, часто всупереч усім доказам розуму. Тертулліанове «вірую, бо абсурдно» - це відкриття і визнання надрозумової реальності, яка дається не розуму, а вищій інтуїції, божественному одкровенню. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Розум часто буває консервативним, особливо якщо людина торкається потаємної реальності.

Пропаганда і захист християнства Тертулліаном та іншими апологетами церкви здійснювалися ще в той час, коли християнство було релігією меншості населення Римської імперії. Але на початку IV ст. християнська церква стає державною в Римській імперії, Нікейський собор 325 року затверджує символ християнської віри. Відтепер перед християнськими мислителями постали інші завдання. Потрібно було систематизувати християнське віровчення, обґрунтувати його та роз'яснити віруючим офіційну догматику. Ці завдання вирішувалися «отцями церкви», видатними богословами, що жили і творили упродовж III-VIII ст. Твори святих отців церкви сформували так звану патристичну літературу (від латинського «патер» — батько), а період середньовічної Філософії, в якій жили і творили отці церкви був названим періодом патристики. «Золотим століттям» патристики вважається IV - поч. Уст.

Дата добавления: 2014-01-07