Напрями й форми інтеграції України у міжнародний ринок праці

Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

■ по-перше, закономірностями розвитку сучасного міжнародного ринку праці, якому притаманні такі риси, як соціалізація та демок­ратизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтво­рення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у планетарному масштабі, розвиток та вдосконалення особистості на базі загальнолюдських цінностей;

■ по-друге, структурною перебудовою української економіки і пов'я­заними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються інтенсивною міжга­лузевою і географічною мобільністю капіталу;

■ по-третє, нерівномірністю регіонального розміщення продуктив­них сил, суттєвими відмінностями соціально-економічних умов життя в селі та місті, у різних регіонах країни;

■ по-четверте, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

■ по-п'яте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному грунті;

■ по-шосте, диверсифікацією зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Так, вибіркові соціологічні дослідження свідчать про те, що за кор­доном щорічно працюють до 5 % працездатного населення нашої дер­жави, 20 % час від часу поповнюють свій бюджет заробітчанськими поїздками за кордон, а всього виявило бажання працювати в інших країнах — до 50 %. За експертними оцінками, у 2005 р. чисельність ук­раїнських трудових емі фантів становила понад 5 млн осіб.

Що стосується географії основних потоків української трудової еміграції, то вони спрямовані головним чином до сусідніх держав, де існує попит на українські робочу силу та спрощений режим перетину державного кордону, передусім до Польщі, Росії та Чехії. На частку цих країн у 2005 р. припадало більше 85 % усіх працюючих за кордо­ном українців. Серед інших країн—реципієнтів української робочої си­ли лідирують Угорщина, Італія, Португалія, Велика Британія. При цьо­му спостерігаються певні відмінності у географічних преференціях жи­телів різних регіонів України: якщо східні регіони (передусім Донець­кий) майже повністю орієнтуються на Росію, то близько половини мігрантів із Західного Полісся працевлаштовуються у Польщі, меш­канці ж Карпатського регіону віддають перевагу Чехії (50 %), Росії (близько 35 %) та Угорщині.

Найбільш поширеними стали трудові поїздки українських громадян^ в ці країни з метою заробітку у дрібній торгівлі, у домогосподарствах, на будівництві тощо. Вони стали по суті чи не єдиним засобом вижи­вання цілих родин в Україні за складних умов перехідного періоду. Так, на будівельних роботах зайнято близько 57,1 % українських трудових мігрантів, у сільському господарстві — 15,8 %, по 4—6 % припадає на громадські роботи (прибирання вулиць, будівельного сміття тощо), транспорт і зв'язок, торгівлю, хатні послуги, промисловість. Щодо ста­тевого розподілу мігрантів, то основними сферами докладання жіночої праці є сільське господарство (25,6 %) та хатня прислуга (15 %), тоді як, чоловіки орієнтуються переважно на будівельні роботи.

Що стосується України, то її в найб­лижчий період чекає, найімовірніше, доля країни—постачальника ро­бочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних переваг:

■ по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

■ по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказувати­муть на батьківщину, що формуватиме дохідну частину платіжного балансу країни (упродовж останніх п'яти років обсяги грошових переказів, надісланих українськими емігрантами, становлять що­річно 200—250 млн дол.);

■ по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її людського ресурсу.

Тому дедалі ширше залучення України у процеси міжнародного обміну робочою силою потребує розроблення в державі ефективної міграційної політики, метою якої має стати вирішення таких основних; проблем:

• розширення масштабів легального працевлаштування українських громадян на ринку праці іноземних держав;

• створення надійної системи соціального захисту прав та інтересів українських емігрантів;

• якнайповніше використання Україною економічного ефекту від трудової еміграції її робочої сили;

• формування передумов для залучення іноземної робочої сили в Ук­раїну, зокрема інженерно-технічних та наукових кадрів, при ре­алізації спільних проектів та ін.

На сьогодні існує нагальна потреба реформування системи міждер­жавного обміну робочою силою між Україною та країнами—реципієнта­ми. Хоча наша держава підписала та ратифікувала угоди про взаємне працевлаштування громадян із країнами—основними споживачами на­шої робочої сили (Росією, Молдовою, Польщею, Латвією, Білоруссю, Вірменією, В'єтнамом, Чехією, Словаччиною та Португалією), проте, всі вони мають суто декларативний характер.

населення і розвитку ООН, в Україні на сьогодні проживає 6,8 млн мігрантів з інших країн, що складає 3,6 % загальної чисельності мігрантів у світі. За цим показником наша держава посідає четверте місце — після США, Росії та ФРН.

Можливі канали подальшого припливу іммігрантів такі:

■ по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії та інших країнах, що утворилися на те­ренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

■ по-друге, запрошення на роботу спеціалістів і робочих кадрів із різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. На сьогоднішній день Україна використовує іноземних робітників у тих галузях ви­робництва, де через важкі умови праці бракує робочих рук. Це ме­талургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі;

■ по-третє, в'їзд біженців та повернення раніше депортованих на- ] родів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: до Криму вже повернулися 170 тис. осіб, а загалом очікується по­над 300 тис;

■ по-четверте, активізація переправлень нелегальних мігрантів із числа громадян Китаю, Індії, В'єтнаму, Бангладеш, а також етнічних курдів із території Російської Федерації та Республіки Білорусь;

■ по-п 'яте, часті відмови російської сторони у прийнятті іноземців, затриманих українськими правоохоронними органами у прикор­донних з Російською Федерацією регіонах.

Перебування значної кількості іммігрантів, у тому числі нелегаль­них, на території України часто призводить до загострення криміно­генної та санітарно-епідеміологічної ситуації. Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України, іммігранти скоюють близько 70 % злочинів у сфері наркоторгівлі, понад 50 % у сфері шахрайства, торгівлі людьми та іншої протиправної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07