Соціально-педагогічна допомога особам з обмеженими можливостями

Медико-соціальна профілактика і рання комплексна допомога

Медико-соціально-педагогічний патронаж

Під патронажем розуміється особливий вид допомоги дитині у вирішенні складних проблем виживання, лікування, спеціального навчання і виховання. У нього входять діагностика — інформаційний пошук і допомога у виборі освітньої реалії; проектування індивідуальних реабілітаційних програм.

Перша допомога в реалізації планів надається психолого-медико-педагогічними комісіями (ПМПК), діагностичними і реабілітаційними центрами і т.п.

Медико-соціально-педагогічний патронаж реалізується по наступних напрямах:

1) допомога у виборі індивідуального освітнього напряму;

2) розробка і реалізація корекційно-розвиваючих програм;

3) реалізація спеціальних учбових програм для батьків і включення їх в коректувально-педагогічний процес;

4) забезпечення цілісного підходу до навчання;

5) сприяння розвитку освітніх систем в рамках сучасних проектів, направлених на створення варіативних систем навчання і соціалізації дітей;

6) реалізація педагогічних технологій у сфері установ в системі спеціальної освіти;

7) спрямованість на вільний розвиток дитини відповідно до її можливостей — залучення ЗМІ для здійснення інноваційних підходів в області спеціальної освіти;

8) сприяння розвитку статусу людини з обмеженими можливостями в структурі сучасного суспільства.

Рання діагностика є актуальною проблемою сучасної спеціальної педагогіки і психології.

Асамблея ООН 1993 року відзначала важливість і необхідність наступного:

♦ забезпечення рівних можливостей для інвалідів;

♦ визначення комплексного підходу до процесу надання інвалідності;

♦ розробки комплексу мерів, направлених на профілактику виникнення фізичних, розумових, сенсорних дефектів.

В даний час розроблені і застосовуються на практиці діагностичні програми ранньої допомоги, серед яких ми виділимо наступні.

1. Коннектикутський тест (обстеження розвитку новонароджених і дітей до трьох років).

2. Мюнхенська функціональна діагностика.

Розроблені вітчизняними фахівцями Е. М. Мастюкової Е. А. Стребелевой і ін. програми ранньої діагностики і психолого-педагогічної допомоги дітям з відхиленнями в розвитку є основою для практичного застосування їх в центрах ПМПК. Завданням соціальної профілактики є корекція в умовах педагогічного середовища.

Соціальна допомога є складовим елементом державної системи соціального захисту найуразливіших верств населення.

Соціальна допомога — це комплекс гуманітарних послуг представникам економічно незабезпечених, соціально слабких, психологічно уразливих шарів і груп населення в цілях поліпшення їх здібностей і соціального функціонування.

Соціальна допомога виявляється в наступному:

♦ періодичних і одноразових доплатах до пенсій і допомоги;

♦ довготривалих послугах в цілях надання адресної підтримки найменше захищених верств населення, ліквідації або нейтралізації критичних життєвих ситуацій, що викликаються несприятливими соціально-економічними умовами.

Соціально-педагогічна діяльність за підтримки осіб з обмеженими можливостями — це безперервний педагогічно доцільно організований процес соціального виховання з врахуванням специфіки розвитку особистості людини з особливими потребами на різних вікових етапах в різних шарах суспільства і за участю всіх соціальних інститутів і всіх суб'єктів виховання і соціальної допомоги.

Така діяльність має міждисциплінарний характер, здійснюється зусиллями фахівців різних профілів, але провідна роль належить соціальним педагогам.

Структура сучасної соціально-педагогічної допомоги особам з обмеженими можливостями в Україні має багатопрофільний характер, представлений таким чином.

♦ Державний сектор: установи, підприємства, служби федеральних міністерств і відомств (Міністерство праці і соціального розвитку, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і масових комунікацій і ін.).

♦ Муніципальний сектор — установи, підприємства, служби органів регіонального і місцевого управління.

♦ Недержавний сектор — установи, підприємства і служби, що створюються суспільними добродійними, релігійними і іншими недержавними організаціями.

Основне положення сучасної системи соціально-педагогічної допомоги — затвердження пріоритету особистості і сім'ї по відношенню до суспільства і держави. В даний час соціально-педагогічна діяльність гальмується відсутністю статистичної інформації про осіб з обмеженими можливостями.

Соціальний педагог взаємодіє з представниками всіх соціальних інститутів, педагогами, лікарями, психологами, з батьками і іншими зацікавленими особами.

Зміст роботи соціального педагога включає наступні напрями:

♦ формування гуманних відносин в соціумі;

♦ сприяння саморозвитку особистості дитини;

♦ надання допомоги в соціальній адаптації і реабілітації випускників;

♦ напрям зусиль на оздоровлення і нормалізацію відносин в сім'ї, усунення дефіциту спілкування;

♦ усунення особистих і соціальних проблем учнів;

♦ виявлення і вирішення конфліктних ситуацій в міжособових відносинах;

♦ організація правової освіти;

♦ представлення інтересів учнів від імені установи в органах міліції або в суді;

♦ співпраця з адміністрацією, психологами, педагогами, іншими працівниками спеціальних установ в підготовці необхідних документів для подальшого працевлаштування або навчання дітей;

♦ патронаж дітей, що потребують соціальної, медичної допомоги.

У організації соціально-педагогічної допомоги інноваційними установами є комплексні психолого-медико-педагогічні консультації, реабілітаційні і психолого-медико-педагогічні центри.

У системі Міністерства праці і соціального розвитку України існує мережа спеціальних установ для дітей і дорослих з обмеженими можливостями:

♦ будинки-інтернати для дітей з глибокою розумовою відсталістю;

♦ дитячі будинки для дітей з важкими фізичними відхиленнями;

♦ спеціальні технічні училища;

♦ будинки-інтернати для людей похилого віку і інвалідів;

♦ психоневрологічні інтернати.

Виділимо основні напрями розвитку сфери соціально-педагогічної допомоги особам з обмеженими можливостями в Україні.

1. Розвиток державної суспільної системи соціально-педагогічної допомоги.

2. Вдосконалення процесу соціального виховання як в самій спеціальній школі, так і за рамками шкільного віку, тобто після закінчення школи.

3. Дія нових міжвідомчих установ (ПМПК, реабілітаційні установи).

4. Організація служб ранньої діагностики і ранньої допомоги в цілях профілактики.

5. Переорієнтація організації управління виховним процесом на основі формування суб’єкт- суб’єктних відносин всіх його учасників.

Головна лінія державної соціальної допомоги в області соціальної педагогіки особам з обмеженими можливостями в Україні — перенесення центру тяжіння в системі соціальної допомоги з грошових виплат на вказівку прямих соціальних умов.

Право на професійну реабілітацію осіб з обмеженою працездатністю визначене в Конституції України.

Індивідуальна програма реабілітації є комплексом заходів (медичних, педагогічних, психологічних, соціальних), направлених на відновлення, компенсацію порушених або втрачених функцій організму і відновлення або формування здібності до виконання певних видів діяльності, у тому числі і професійно-трудових.

В рамках індивідуальної програми реабілітації є видимою професійна орієнтація людини з урахуванням можливостей її працездатності. Індивідуальна програма реабілітації є рекомендаційною і включає як безкоштовну частину, так і платну (у складі служб зайнятості і ін.).

Перша група інвалідності приписується особам, що мають стійкий і значно виражений розлад функцій організму, яке може бути викликане захворюванням, наслідком травми або дефектом розвитку. Внаслідок цього можуть бути в значній мірі порушені:

♦ здібність до самообслуговування, пересування, орієнтації в навколишньому просторі;

♦ здібність до спілкування і контроль над своїми діями.

До другої групи інвалідності відносяться ті особи, у яких є стійкий виражений розлад функцій організму унаслідок хвороби, травмуючих дефектів розвитку.

Порушення здоров'я веде до обмеження можливостей навчання і трудової діяльності, самообслуговування. Для дорослих встановлення другої групи інвалідності у зв'язку з утрудненнями в навчанні передбачається в тих випадках, коли ці утруднення пов'язані з деякими іншими обмеженнями життєдіяльності, пересування. Для дітей таке поєднання не потрібне.

Третя група інвалідності дається в тому випадку, якщо в результаті захворювань, травм або дефектів розвитку має місце стійкий, але трохи або помірно виражений розлад функцій організму, що веде до деякого обмеження життєдіяльності.

Інваліди другої і третьої груп можуть навчатися і трудитися. Для дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, що мають в перспективі обмеження працездатності, профорієнтаційна і профконсультаційна робота починається ще в період навчання в школі, не дивлячись на залежність змісту і методу профорієнтаційної роботи від характеру і ступеня тяжкості порушення. Існують загальні закономірності в організації такої роботи.

Для виявлення зовнішніх і внутрішніх чинників, від яких залежить здатність людини з обмеженою працездатністю до тієї або іншої діяльності, необхідно:

1) встановити характер і ступінь вираженості порушень різних систем організму, індивідуальних і психофізіологічних особливостей;

2) визначити доступні для підлітків або дорослих види праці;

3) виявити його особисті інтереси і схильності в діяльності або професії;

4) виявити, якою є розумова і фізична працездатність;

5) визначити стан емоційно-вольової, сенсомоторної, інтелектуальної сфер;

6) встановити, наскільки розвинене мовлення і комунікативні навики, значущі для професійного розвитку.

Для дорослої людини важливо визначити характер змін психологічного і соціального статусу людини, пов'язаних із захворюванням, травмою або порушенням розвитку.

Усвідомлення наявності порушення розвитку і пов'язаних з ним обмежень веде до неадекватної самооцінки, ранимої психіки і обмеженню спілкування з оточуючими. Негативні стереотипи соціальної взаємодії визначаються при спілкуванні однолітками або дорослими, що підкреслюють неповноцінність людини з обмеженими можливостями.

Інвалідність в зрілому віці завдає психологічної травми тим, що людині доводиться міняти середовище і спосіб життя, коло спілкування; посилення її залежності від оточуючих, зміна трудової діяльності можуть завдати морального і матеріального збитку.

Вибір професії в шкільному віці повинен проводитися особливо кваліфіковано, і існує система вакансій для учнів.

Залежно від характеру і ступеня тяжкості порушення, людина з обмеженою працездатністю може отримати різні види професійної освіти: від початкової до вищої професійної.

За наявності інтелектуальної норми особи з обмеженою працездатністю мають рівні можливості навчання у вищих і середніх професійних освітніх установах.

Дата добавления: 2014-01-07