Управління операційними витратами

Формування прибутку від операційної діяльності

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, по­слуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку. У зв'язку з цим ос­новною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів.

• На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

• На другому етапі отриманий результат коригується на соб­вартість реалізованої продукції. В результаті розраховується ва­ловий прибуток або збиток від реалізації продукції.

• На третьому етапі валовий прибуток збільшується (змен­шується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінан­сових інвестицій), операційної оренди активів, операційної кур­сової різниці, отримання штрафів, пені тощо.

• На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і ви­трат на збут.

Серед факторів впливу на операційний прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять:

— собівартість реалізованої продукції;

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається на економічні елементи: матеріальні витрати, оплата праці, нарахування на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропор­ційно або майже пропорційно до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнан­ня тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського характеру.

Накладні виробничі витрати за складом та методом розподілу відображені на рис. 5.4.

У статті "Адміністративні витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням г підприємства:

1)витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу;

2) витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги);

3) гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні);

4) витрати на дослідження і розробки;

5) витрати на зв'язок;

6) амортизація нематеріальних активів;

7) витрати на створення резерву сумнівних боргів, організацій­ні витрати;

8) витрати на реєстрацію акцій;

9) винагорода директорам;

10) представницькі;

11) непродуктивні витрати (простої, прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені);

12) інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут":

1) на пакувальні матеріали, ремонт тари;

2) оплата праці й комісійні продавцям, агентам, водіям, робіт­никам складу, ВМТЗ;

3) на рекламу і маркетинг;

4) відрядження;

5) оплата послуг збутових, посередницьких зовнішньоторгових організацій;

6) оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт основ­них засобів відділу збуту, складів;

7) фрахт та інші виплати за транспортування;

8) надання знижок покупцям;

9) гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати":

1) собівартість реалізованих виробничих запасів;

2) сумнівні (безнадійні) борги;

3) витрати від знецінення запасів;

4) втрати від операційних курсових різниць;

5) визнані екологічні санкції;

6) відрахування для забезпечення наступних операційних ви­трат;

7) інші.

Собівартість реалізованої продукції визначається за формулою

С_рп = З_п + С_тп - З_к, (5.1)

де С_рп — собівартість реалізованої продукції;

С_тп — собівартість товарної продукції;

З_п, З_к — собівартість залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду.

У свою чергу собівартість товарної продукції визначається за формулою

С_тп = Знзв_п +ВВ- Знзв_к, (5.2)

де Знзв_п, Знзв_к — залишки незавершеного виробництва на поча­ток і кінець звітного періоду;

ВВ — витрати на виробництво у звітному періоді.

Виручка від реалізації продукції розкладається на витрати і прибуток, тобто вона є об'єктом розподілу. В процесі цього розпо­ділу можна маніпулювати пропорціями між прибутком і витра­тами в певних межах. Впливати на прибуток через зміну витрат дає змогу діюча система обліку витрат. Так, витрати облікову­ються в момент, коли вони нараховуються на виготовлену про­дукцію, що реалізована. Витрати на оплату запасів сировини, матеріалів капіталізуються в балансі у складі оборотного капіта­лу. Таким чином, запаси готової продукції, незавершеного вироб­ництва не впливають на прибуток, бо вони відображаються у складі оборотного капіталу, і тільки після реалізації продукції від­бувається процес списання витрат на собівартість реалізованої продукції. В результаті існує розрив у часі між оплатою придбан­ня запасів і їх списанням на собівартість продукції.

Ці вихідні положення зумовлюють існування двох груп методів впливу на величину витрат — реальних і формальних.

Якщо реальні методи пов'язані з безпосереднім впливом на зменшення матеріальних витрат, трудомісткості, а значить і ви­трат на заробітну плату, то формальні методи не зачіпають нату­ральних величин витрат, а оперують виключно їх вартісними значеннями.

Вони є прерогативою фінансових служб підприємства. Тобто через механізм оцінювання вартості запасів, що списуються на собівартість продажу, фінансовий менеджер формує операційний прибуток, управляючи витратами. Розглянемо модифікацію фор­мули (5.1) для визначення собівартості реалізованої продукції:

С_рп = З_и + З_м + ЗП + НВ- З_к, (5.3)

де З_п — запаси на початок звітного періоду;

З_м — вартість закуплених запасів сировини, матеріалів протя­гом звітного періоду;

ЗП — пряма заробітна плата з нарахуваннями;

НВ — накладні витрати;

З_к — запаси на кінець періоду.

Оскільки запаси — це ключовий елемент собівартості прода­них товарів, використовуються різні методи оцінювання запасів: ФІФО, ЛІФО, за середньозваженою собівартістю.

Оцінювання собівартості запасів методом ФІФО передбачає вра­хування вартості найбільш ранніх за часом надходження одиниць запасу, включаючи їх залишки на початок року, незалежно від собівартості та дат надходження останніх партій запасів. У ре­зультаті високих темпів інфляції собівартість продукції відобра­жає більш низькі витрати, ніж ті, що необхідні підприємству для заміщення витрачених запасів. Водночас, за звітністю підприєм­ство матиме більш високий прибуток, хоча він отриманий від зберігання запасів, оскільки є результатом їх руху.

Сутність методу ЛІФО полягає в тому, що обрахування собівар­тості відпущених зі складу запасів за звітний період здійснюєть­ся набором відпущеної кількості, починаючи з останньої партії, яка надійшла на склад. Таким чином враховується вартість ос­танніх за часом купівлі запасів. За умов інфляції застосування цього методу призводить до заниження прибутку.

Третій метод оцінювання запасів передбачає визначення середньо­зваженої собівартості запасів на початок періоду та тих, що були придбані або вироблені протягом періоду.

Використовуючи різні методи оцінювання запасів, можна одер­жати різні значення валового чи операційного прибутку. За пер­іодичної системи обліку запасів порівняльну характеристику ме­тодів обрахування собівартості запасів представлено у табл. 5.2.

Дані цієї таблиці свідчать про те, що найнижча собівартість реалізованих запасів досягається при розрахунках методом ФІФО, найвища — при використанні методу ЛІФО, середні значення — за методом середньозваженої собівартості.

Вибір методу оцінювання запасів визначається обліковою по­літикою підприємства. Вона також визначає вибір методики нараху­вання амортизації. Справа в тому, що традиційний для практики більшості підприємств метод рівномірного прямолінійного нараху­вання амортизації не завжди є виправданим, особливо у випадках, коли обладнання використовується з різною інтенсивністю протягом строку служби або швидко морально старіє. Тому вироблено більш гнучкі методи нарахування амортизації. Вибір їх залежить від таких факторів, як інфляція, наявність податкових пільг, темпи морально­го старіння та ін. Обсяги амортизаційних відрахувань впливають на суму операційного прибутку і є об'єктом управління витратами.

Показники	Кількість одиниць	Собівартість одиниці	Загальна сума	ФІФО	ЛІФО	Середньозважена собівартість
Залишок на по­чаток місяця			4 500
2.01			3 600
15.01			8 000
25.01			2 300
Всього товарів			18 400	18 400	18 400	18 400
Залишок на кі­нець періоду, одиниць
Методика роз­рахунку (Кількість х Собівартість)				100 • 23 = = 2 300 150 • 20 = = 3 000	250 • 15 = = 3 750	250 • 18,4 = 4 600
Собівартість залишку, грн				5 300	3 750	4 600
Реалізовано за місяць, грн				13 100	14 650	13 800
Методика роз­рахунку				250 • 20 = 5000 200 • 18 = 3600 300 • 15 = 4 500	50 • 15 = 750 200 • 18 = 3 600 400 • 20 = 8000 100 • 23 = 2 300

Розрахунок середньозваженої собівартості:

300*15 + 200*18 + 400*20 + 100*23

-------------------------------------------------- = 18,4 грн.

300 + 200 + 400 + 100

Управління витратами охоплює аналіз та оцінку операційних витрат за їх елементами. Вони поділяються на контрольовані й неконтрольовані. До контрольованих витрат відносять премії, виплати залежно від участі у прибутках, витрати на відряджен­ня, представницькі тощо. В їх скороченні зацікавлені далеко не всі, тому скорочувати такі витрати складно, але можливо.

Неконтрольовані витрати охоплюють оплату комунальних по­слуг, зобов'язання за лізингом, заробітну плату службовців та ін. Ці витрати керівництво не може змінити в короткостроковій пер­спективі.

Дата добавления: 2014-01-07