Функція планування і прогнозування

Тема. Колегіальний підхід в прийнятті управлінських рішень.

План.

1. Функція планування і прогнозування.

2. Поняття і класифікація управлінських рішень.

3. Психологічний механізм прийняття рішень.

4. Колегіальність як соціально-психологічний феномен та його експериментальне вивчення.

5. Делегування повноважень як передумова ефективності управлінських рішень.

Планування — це одна з функцій керування, процес вибору цілей під час прийняття управлінських рішень. Планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю орі­єнтовані на вироблення стратегічних планів. Процес планування забезпечує основу для керування членами організації. Планування — це набір дій і рішень, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначе­них для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Процес планування є інструментом, що допома­гає в прийнятті управлінських рішень.

Види планування

Планування можна умовно поділити на два види: ко­роткострокове (оперативне) і довгострокове (стратегічне).

Короткострокове планування може бути розрахова­не на рік, півроку, місяць тощо. Короткостроковий план на рік охоплює обсяг виробництва, планування прибут­ку та ін.

Довгострокове планування охоплює середньостроко-ве і короткострокове планування, широко застосовуєть­ся у світовій практиці.

Довгостроковий план зазвичай охоплює три- чи п'яти­літній періоди. Він радше має описовий характер і ви­значає загальну стратегію компанії, оскільки важко вга­дати всі можливі розрахунки на такий тривалий термін. Довгостроковий план містить головні стратегічні цілі підприємства на перспективу.

Вибір мети — найголовніше завдання планування.

Функція планування передбачає рішення про те, яки­ми повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.

Стратегічне планування — це набір дій і рішень, розроблених керівництвом, які ведуть до визначення специфічних стратегій, щоб допомогти організації до­сягнути своїх цілей. Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлін­ських рішень. Його завдання — забезпечити нововве­дення і достатньою мірою зміну в організації. Процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі управлінські функції.

Сучасний темп збільшення знань є настільки вели­ким, що стратегічне планування — єдиний спосіб фор­мального прогнозування майбутніх проблем і можливо­стей. Стратегічне планування сприяє зниженню ризи­ку під час прийняття рішення. Планування, оскільки воно слугує для формулювання цілей, допомагає створи­ти єдність загальної мети всередині організації.

Для стратегічного планування характерні такі поло­ження:

1. Невеликий плановий відділ (менше ніж шість осіб) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях.

2. Навіть у найбільш великих корпораціях вік функ­ції планування менший ніж десять років.

3. Стратегічні плани розробляються на нарадах вищо­го керівництва корпорації, що проводяться щорічно.

4. Річній стратегічний план об'єднується з річним фі­нансовим планом.

5. У більшості організацій вважають, що функція планування може бути вдосконалена, і постійно це здійс­нюють.

Реалізація стратегічного плану

Стратегічне планування набуває значення тоді, коли воно реалізовується. Після вибору основоположної за­гальної стратегії її необхідно реалізувати, об'єднавши з іншими організаційними функціями. Важливим ме­ханізмом стратегії є розробка планів і орієнтирів (так­тика, політика, процедури і правила).

Тактика охоплює конкретні короткострокові стратегії. Політика визначає загальні орієнтири для дій і прий­няття рішень. Процедури і правила точно визначають, що потрібно робити в конкретній ситуації.

Роль інформації в плануванні

Для планування необхідно збирати й опрацьовувати вторинну інформацію. Вторинна інформація — це дані, зібрані раніше для цілей, що відмінні від цілей, пов'я­заних з вирішенням досліджуваної проблеми. Вторин­на інформація має такі переваги:

— недорога, оскільки не потрібний збір нових даних;

— збирається швидко;

— часто є кілька джерел інформації;

— інформація, зібрана з достовірних джерел, досто­вірна;

— вона допомагає в ситуаціях, коли потрібно прове­сти попередній аналіз.

Вторинна інформація має і недоліки:

— наявна інформація може не підходити для цілей проведеного дослідження відповідно до своєї неповно­ти, занадто загального характеру;

— може бути застарілою;

— методологія, що лежала в основі збору даних, мо­же бути невідомою;

— можуть публікуватися не всі результати дослі­дження;

— можуть бути суперечливі дані;

— надійність інформації не завжди відома.

Аналіз інформації і прогнозування

Планування і прогнозування завжди орієнтуються на дані минулого, але прагнуть визначити і контролювати прийняття управлінських рішень в перспективі. На­дійність прогнозування залежить від точності одержа­ної й опрацьованої інформації — фактичних показників минулого.

Можливі різновиди прогнозів:

1. Економічні прогнози мають здебільшого загальний характер і слугують для опису стану економіки в цілому.

2. Прогнози розвитку конкуренції характеризують можливу стратегію і практику конкурентів, їхню част­ку на ринку тощо.

3. Прогнози розвитку технології орієнтують кори­стувача щодо перспектив розвитку технологій.

4. Прогнози стану ринку використовують для аналі­зу ринку товарів.

5. Соціальне прогнозування досліджує питання, по­в'язані зі ставленням людей до тих чи інших суспіль­них явищ.

Неформальні методи прогнозування

Наочна інформація — це інформація, одержана від засобів масової інформації (крім друкованих органів), а також суміжників, постачальників, конкурентів. Ма­теріальні витрати одержання такої інформації незначні, однак потребують багато часу.

Письмова інформація — це інформація, одержана з друкованих джерел періодичної преси. Так само, як і наочна, письмова інформація не має глибокого харак­теру і швидко старіє.

Промислове шпигунство — інформація, одержана за допомогою промислового шпигунства. Така інформація є найбільш коштовною.

Кількісні методи прогнозування

Застосовувати такі методи доцільно у випадках стій­кої екстраполяційної спрямованості досліджуваного явища. Інакше кажучи, лише тоді, коли можна припу­стити, що діяльність у минулому мала визначену тен­денцію, котру можна чекати й у перспективі. Якісні ме­тоди прогнозування допускають звернення до думки експертів — людей найбільш компетентних з досліджува­них питань.

Якісні методи прогнозування:

— думка журі (зазвичай зводиться до узагальнення думок експертів з подальшим їх усередненням);

— модель чекання потреб (метод, що є деякою мірою зворотним до методу сукупної думки, виробляється опитуванням клієнтів);

— метод експертних оцінок (експерти, що користу­ються довірою, заповнюють опитувальний лист).

З усієї сукупності можливих методів аналізу одним з найбільш перспективних є баловий метод. Його можна застосовувати не тільки для прогнозування, але й для планування та аналізу. Цей метод дає змогу об'єктивізувати сукупність суб'єктивних думок. Баловий метод широко використовують під час прийняття управлін­ських рішень за допомогою планування і прогнозуван­ня в умовах обмеженості вихідних даних. Наприклад, визначення можливих варіантів розв'язання управлін­ського завдання з кількісним уточненням переваг кож­ного з варіантів, кількісної оцінки ступеня впливу на аналізований об'єкт різних чинників тощо.

У кожному конкретному випадку етапи та послідов­ність їх проведення мають свою специфіку, проте є за­гальна методологія балового методу:

— формулювання мети проведення експертного ана­лізу;

— визначення групи фахівців, що забезпечує прове­дення експертизи;

— розробка і забезпечення проведення експертного аналізу;

— формування групи експертів, що беруть участь в експертизі;

— розробка анкети з формулюванням питань, що не зумовлюють їх двояке трактування, орієнтованих на кількісну оцінку;

— проведення анкетування;

— аналіз анкет;

— узагальнення результатів.

Отож, прогнозування — це спосіб застосування на­бутого досвіду та поточних припущень з метою визна­чення майбутнього.

Дата добавления: 2014-01-07