Металева грошова система

Типи грошових систем розрізняються між собою насамперед залежно від тієї форми грошей, яку вони мають у даному суспі­льстві. Якщо гроші виступають у формі товару, то цей тип гро­шової системи називається металевим.

Металева грошова сис­тема - це така система, основу якої складають повноцінні металеві гроші. У такій системі згодом з'являються банкноти, які розмінювались на золото, і паперові гроші, але визначальним елементом залишались благородні метали. Коли ж повноцінні гроші виходять з обігу і повністю замінюються паперовими, по­чинає діяти паперова грошова система.

У період існування металевих систем уже в середньовіччі грошові системи являють собою досить складну форму організа­ції грошового обігу, яка включає такі елементи:

ü повноцінні гроші;

ü неповноцінні гроші;

ü банкноти;

ü казначейські білети.

Повноцінні гроші – це гроші, що мають свою вартість, і саме цю вартість покладено в основу виконання ними ролі загального еквівалента. Повноцінні гроші - це той товар, який завдяки сво­їм фізичним і хімічним властивостям найбільш придатний для такої ролі. Як відомо, у процесі історичного розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента виконували різні това­ри. Однак у кінцевому рахунку це місце зайняли благородні ме­тали - золото й срібло, а з переходом країн до монометалізму повноцінними грошима стало золото.

Золото, що є загальним еквівалентом, уже в сиву давнину по­трапляло в обіг у вигляді монет, тобто певної вагової кількості металу, на якому стояв знак держави або правителя, що засвідчу­вав кількість цього металу і його якість. У цьому сенсі карбуван­ня монет вважалося важливим моментом в організації грошового обігу, воно з самого початку здійснювалося під наглядом держа­ви. Оскільки повноцінні гроші являлися товаром і до того ж до­сить рідкісним, то держава була зацікавлена в його постійному збільшенні. Унаслідок цього стосовно повноцінних грошей існу­вало право вільного карбування.

Це право зводилося до того, що кожний, хто мав у злитку зо­лото чи срібло, а в часи системи золотомонетного стандарту - тільки золото, мав можливість вільно карбувати з нього відповід­ну кількість монет. Зацікавленість держави в збільшенні кількос­ті повноцінних грошей в обігу виявлялася в тому, що витрати, пов'язані з карбуванням монет, держава або цілком брала на се­бе, або обмежувалася символічною платою. У Росії, наприклад, ця плата складала 0,2 % від вартості злитка металу.

Повноцінні гроші постійно були в обігу і тому зношувались. Це робило їхній обіг дорогим і змушувало вдаватись до заходів, які б протидіяли зношуванню. Найпоширенішим засобом боро­тьби з цим явищем у багатьох країнах стали домішки до грошо­вого металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті одержала назву проби.

Вагове співвідношення між чистим грошовим металом і до­мішкою інших металів установлювалося державою й виражалося в тисячних частках або за каратною системою. У більшості країн використовувалася система тисячних часток. Відповідно до цієї системи монетне золото, наприклад 900 проби, являло собою мо­нету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 ча­стин домішки. При каратній системі чистий дорогоцінний метал відповідав 24 каратам і тому, якщо в монеті було 12 каратів, то це означало, що вона містила половину чистого дорогоцінного ме­талу, а половину - домішки.

Наявність лігатури зменшувала швидкість зношування монет, але не могла усунути його причину. Тому монета в процесі три­валого користування могла втратити частину своєї ваги і через це вартість її була менше, ніж та, що позначена в її номіналі. Щоб упорядкувати грошовий обіг з урахуванням цього моменту, дер­жава встановлювала межу зношування, за порогом якого монета переставала бути обов'язковою для прийому. Ця межа називалася ремедіумом і в різних країнах була різною, але, як правило, вста­новлювалася у межах 1 % від ваги монети.

Другий елемент металевої грошової системи - це неповно­цінні гроші, тобто ті гроші, що викарбувані з негрошового ме­талу. При золотому монометалізмі, коли роль загального еквіва­лента закріплена тільки за золотом, до таких металів, крім міді, бронзи й інших металів належить також срібло. Неповноцінні гроші мають власну вартість, але вона менше тієї вартості, яку вони становлять, тому стосовно до них неможливо застосування правила вільного карбування.

Походження неповноцінних грошей пов'язане з тим, що в процесі історичного розвитку такі метали, як срібло, мідь і брон­за раніше за золото виконували роль загального еквівалента. Ін­шою причиною, що обумовила необхідність існування неповно­цінних грошей, було те, що для обслуговування дрібних платежів карбувати дрібні монети з золота було технічно дуже складно. З'явилася потреба у розмінній монеті, яку й задовольняли непов­ноцінні гроші.

Виступаючи засобом обігу і платежу нарівні з повноцінними грошима, неповноцінні, маючи власну вартість нижче їх купіве­льної вартості, являли собою гірші гроші. Це викликало прагнен­ня розрахуватися гіршими грошима і могло призвести до витис­нення з обігу повноцінних грошей. Щоб цього не сталося, держава часто встановлювала межу розміру платежів, які можна було здійснювати тільки неповноцінними грошима. Так, напри­клад, у Росії срібними монетами номіналом від 25 коп. до 1 крб. можна було оплатити покупки вартістю до 25 крб., а більш дріб­ною срібною й мідною монетою - покупки до 3 крб.

Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і при їх порушенні в ре­зультаті, наприклад, надмірного випуску таких грошей, відбува­ється їхнє знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього.

У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виго­товляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

Важливим елементом грошової системи є також банкнота. Вона виникає з розвитком товарного обміну різними шляхами, але, врешті-решт, її існування пов'язується з тим, що банкір ви­дає її у підзвіт комерційних векселів.

Банкнота як одна з форм кредитних грошей відрізняється від паперових грошей тим, що не має примусового ходіння і забез­печується золотом та іншими активами банку. Згодом банкнота втрачає ці особливості і, по суті, нічим не відрізняється від папе­рових грошей. Серед безлічі причин цього явища до найбільш важли­вих слід зарахувати емісію комерційними банками банкнот понад реальне забезпечення їх золотом і широке використання для їх забезпеченості облігацій державних позик.

Істотне значення у грошовій системі мають також казначейсь­кі білети - нерозмінні грошові знаки, що випускаються казна­чейством. Держава використовує їх для покриття бюджетного дефіциту.

В умовах капіталізму, коли товарне виробництво набуває за­гального характеру, повноцінні гроші поступово втрачають своє значення у грошовому обігу й у XX сторіччі практично цілком виходять з обігу. Водночас банкноти втрачають свою здатність обміну на золото і перетворюються у паперові гроші. Відбуваєть­ся важлива трансформація грошових систем, головною ознакою якої стає їх перетворення в паперово-грошові системи.

Дата добавления: 2014-01-07