Походження та поширення

Господарське значення гороху.

Загальна характеристика зернобобових

4. Екологічні та біологічні особливості.

5. Районовані сорти.

6. Технологія вилощування.

Загальна характеристика. До групи зернових бобових культур відносяться горох, сочевиця, квасоля, чина, соя, нут, кормові боби, люпин, маш, арахіс, вігна. Всі вони належать до родини бобових (Fаbасеае). Серед сільськогосподарських культур зернобобові відзначаються найвищим вмістом білка. Якщо, наприклад, у зерні найбільш високобілкової злакової культури – твердої ярої пшениці середній вміст білка становить 16%, то в зерні зернобобових – 25 – 35%, а в деяких з них (соя, кормовий люпин) – понад 40%. За вмістом білка в зерні і калорійністю зернобобові культури переважають м'ясо, рибу та інші продукти харчування. Важливо й те, що їх білки є повноцінними за амінокислотним складом і значно краще засвоюються організмом, ніж білки злакових культур.

За вмістом у зерні основних незамінних амінокислот (аргініну, валіну, лізину, триптофану та ін.) зернобобові в 1,5-3 рази переважають білок злакових культур.

Крім білків, у зерні більшості зернових бобових культур міститься близько 50% вуглеводів (крім сої, в насінні яке міститься БЕР у межах 19 – ЗО%, та люпину із вмістом БЕР 18-21%); від 1 до 7 – 14% жиру (у сої – до 26%), 2-7% зольних речовин, значна кількість вітамінів А, ВІ, В2, С та ін. (табл. 23).

Хімічний склад зрілого зерна зернових бобових культур

(за даними Держкомісії із сортовипробування), %

Зернові бобові завдяки цінному хімічному складу зерна мають велике промислово-сировинне значення. Із зерна їх виробляють крупи, борошно, різні кондитерські вироби, харчові й кормові концентрати. Із недозрілих плодів і зерна гороху (особливо цукрового), спаржевої квасолі, сої виготовляють смачні й поживні консерви. Олія із зерна сої широко використовується (особливо у США) для виробництва високоякісного маргарину.

Із зоотехнічної літератури відомо, що для повноцінної годівлі тварин в одній кормовій одиниці вміст перетравного протеїну має становити 110 – 120 г. У зерні зернобобових культур міститься 174 -276 г перетравного протешу на одну кормову одиницю, в зеленій масі 160 – 205 г. Тому вони мають важливе значення у збалансуванні кормових раціонів за білком відповідно до зоотехнічних норм. За статистичними даними, за рахунок зернобобових потреби тваринництва у протеїні задовольняються на 70 – 75%.

На корм худобі використовують подрібнене або розмелене зерно в чистому вигляді, а також у складі комбікормів, сіно, сінаж, зелену масу, соєві шроти, макуху, а також солому й полову зернобобових культур.

Соя, кормові боби і кормові люпини є важливими культурами у зеленому конвеєрі, в якому їх часто висівають у багатокомпонентних сумішах з кукурудзою, бобами, суданською травою.

Зерно зернобобових культур, зокрема чини, сої, використовують також для технічних потреб – виробництва клею (казеїну), пластмас, лаків та інших матеріалів.

Враховуючи особливості переважного використання головної продукції (зерна) зернових бобових культур у народному господарстві, їх поділяють на типово харчові, до яких відносять квасолю, сочевицю, горох, що відзначаються високими смаковими та кулінарними якостями і використовуються для виготовлення смачних і поживних страв; кормові – чина, нут, кормові боби, люпин білий і жовтий, зерно яких е цінним компонентом у виробництві комбікормів; універсальні – соя, яка е цінною харчовою, технічною і кормовою культурою. Поділ зернобобових на такі групи є, звичайно, умовним, бо, наприклад, сочевиця е не тільки харчовою, а й певною мірою кормовою культурою; кормові боби, нут (білонасінні сорти) є також харчовими культурами; чина використовується як харчова і технічна культура.

Зернобобові відіграють важливу роль у поліпшенні родючості ґрунтів, особливо бідних дерново-підзолистих, піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся України. Вони характеризуються виключно цінною здатністю зв'язувати вільний азот повітря за допомогою бульбочкових бактерій і збагачують ґрунт на азотні сполуки. Дослідженнями встановлено, що на 1 га площі після вирощування зернобобових рослин залишається до 50 – 100 кг/га азоту і значна кількість органічних речовин, особливо багато останніх залишається в ґрунті, коли зернобобові рослини, зокрема люпин, вирощувати на зелене добриво як сидеральні культури.

Зернобобові рослини здатні також поліпшувати структуру грунту, збагачувати орний шар на фосфор, калій, кальцій, поліпшувати його хімічні властивості. Завдяки цьому вони є одним з найкращих попередників у сівозміні для зернових і технічних культур.

Серед зернобобових є група рослин (люпин, кормові боби, горох), коренева система яких добре засвоює поживні речовини (особливо фосфор) з важкорозчинних сполук ґрунту. Це важливо з господарського погляду, бо є можливість зекономити частину фосфорних добрив без зниження урожайності цих культур.

Господарське значення гороху. Серед зернових бобових культур, які вирощують в СНД, горох займає найбільші посівні площі – до 5 млн га, що становить близько 30 % світової площі. Таке велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінними продовольчими й кормовими якостями.

Зерно гороху містить від 16 до 36 % білка, до 54 % вуглеводів, 1,6 % жиру, понад 3 % зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 раза краще, ніж білок пшениці. В ньому міститься 4,66 % лізину, 11,4 % аргініну, 1,17 % триптофану (від сумарної кількості білка), тоді як у складі білка пшениці – тільки 2,32 % лізину та 3,56 % аргініну.

Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю.

Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів мають промислово-сировинне значення. Його, зокрема, широко використовують у консервній промисловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В₁, В₂, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.

Борошно із зерна гороху використовують як важливий концентрований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 корм. од. І 180 – 240 г перетравного протеїну.

Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху, кормова поживність яких, завдяки підвищеному вмісту білка, значно вища, ніж злакових культур.

Походження та поширення. Горох – давня землеробська культура. Народам середземноморських країн (Іспанія, італія, Австрія, Югославія) він був відомий за 5 тис. років до н. е. Одночасно з народами Європи дрібнонасінний горох вперше ввели в культуру землероби країн Центральної, Передньої і Південно-Східної Азії (Іран, Закавказзя, Туркменія). У країнах Нового світу історія гороху пов’язана з іменем Х. Колумба, який висіяв його на о. Ізабелла у 1493 р.

В Україні горох з’явився приблизно за 500 років до н. е., про що свідчать розкопки, проведені поблизу Харкова.

Тепер горох вирощують практично усі європейські країни, США, Канада, КНР та ін. Загальна світова посівна площа його становить близько 8 млн га, в тому числі в СНД – понад 5 млн га.

В СНД горох вирощують у Росії (Центральночорноземній і Нечорноземній зонах), Україні, Білорусі, Татарстані, Мордовії, Чувашії, Башкортостані.

В Україні горох займає площу до 0,5 млн га (1995 р.). Вирощують його в усіх зонах, найбільше – в Лісостепу (55 % від загальної площі), Степу (25 %), решту – на Поліссі.

Середня врожайність гороху в Україні сягає 24 ц/га (1993 р.), у кращих господарствах 40 – 45 ц/га і більше. Одержання таких урожаїв – свідчення великих можливостей господарств країни в дальшому зростанні середньої врожайності цієї культури.

Екологічні та біологічні особливості. Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли ґрунт прогріється всього до 1 – 2 °С, а сходи добре витримують короткочасні заморозки до мінус 5 – 7 °С. Найсприятливішою температурою для гороху у період вегетації є 15 – 18 °С. Проте в період наливання і дозрівання зерна для гороху потрібна дещо вища температура (близько 25 °С).

До вологи горох вибагливий починаючи з проростання: насіння бубнявіє при поглинанні до 115 % води від власної сухої маси. Найвищі врожаї формує у районах з річною кількістю опадів 450 – 600 мм і вологістю ґрунту 70 – 80 % НВ. В посушливі роки (особливо коли в період від сходів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту становлять менше 25 мм) різко знижує врожай – опадають квітки, зменшуються озерненість бобів, маса 1000 насінин. Негативно впливає на урожайність зерна гороху і надмірна волога – розвивається велика вегетативна маса, на що витрачається багато поживних речовин, рослини сильно уражуються хворобами.

На півдні горох добре реагує на зрошення. До ґрунтів у гороху підвищені вимоги. Найкращими для нього є середні за механічним складом суглинкові й супіщані родючі чорноземні ґрунти, багаті на фосфор, калій та кальцій, з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6 – 7). Добре родить на осушених некислих торфовищах. На щільних глинистих, перезволожених ґрунтах, ґрунтах з неглибоким заляганням ґрунтових вод (50 – 60 см від поверхні), кислих горох розвивається погано. Тут він пригнічується діяльністю бульбочкових бактерій, рослини жовкнуть і припиняють ріст. Тому такі ґрунти треба обов’язково вапнувати. Малопридатними для гороху є також бідні на поживні речовини легкі піщані, солонцюваті й солончакуваті ґрунти.

За тривалістю вегетаційного періоду горох належить до скоростиглих культур – визріває за 75 – 115 днів. Тому його часто вирощують як парозаймаючу культуру.

Це самозапильна рослина, проте в жарку погоду спостерігається також його перехресне запилення.

Районовані сорти. У виробництві поширені багато сортів гороху, різних не лише за морфологічними ознаками (висота стебла, будова листка, розмір зернини та й забарвлення, тривалість вегетаційного періоду), а й за вимогами до родючості грунту, продовольчими і кормовими якостями

Сорти гороху, районовані в Україні, належать до різновидів грандісемшеум (насіння крупне, жовте або рожеве, рубчик світлий), вульгатум (насіння жовте або рожеве зі світлим рубчиком, дрібне або середнє за розміром), глаукоспермум (насіння сизо-зелене), девульгатум (насіння жовто-рожеве, гладеньке з матовим відтінком, середнє за розміром).

В Україні найпоширеніші такі сорти гороху.

Аграрій – створений на УладівськоЛюлинецькій дослідній станції схрещуванням Боби прямі, з тупим кінчиком, великі, насіння світло-жовте, округле, гладеньке, без рубчика Маса 1000 зерен 264 г Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Богатир чеський – середньостиглий, завезений зі Словаччини Стебло 70 – 100см заввишки. Квітки середні за розміром, білі Зерно жовто-рожеве Стійкий проти вилягання і висипання насіння Маса 1000 зерен 170 – 229 г. Тривалість вегетаційного періоду 62 – 107 діб.

Рапорт – середньостиглий, високоврожайний Висота рослин 80 – 125 см Зерно жовте Маса 1000 зерен 210 – 240 г. Тривалість вегетаційного періоду 75 – 100 діб. Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Уіадівськии ювілейний – середньостиглий, високоврожайний Вегетаційний період 80 – 102 доби Маса 1000 зерен 190 – 230 г. Середньостійкий проти пошкодження плодожеркою, ураження аскохітозом, іржею та борошнистою росою. Зерно сизо-зелене, гладеньке, має досить високі смакові якості, добре розварюється. Районований у лісостеповій, поліській і степовій зонах.

Неосипаючий 1 – середньостиглий, стійкий проти обсипання сорт. Зерно жовто-рожеве, гладеньке Маса 1000 зерен 190 – 230 г. Районований у всіх зонах країни.

Уладівський 10 – середньостиглий, високоврожайний. Зерно середньокрупне, маса 1000 зерен 215 – 230 г Стійкість проти обсипання середня. Районований у степовій і лісостеповій зонах. У лісостеповій зоні поширені також сорти Топаз Труженик, Надійний Дамир 2, Світязь Грант. 3 кормових сортів гороху в Україні районовано Харківський 74, Усатий 90, Донбас Зерноградський 8 Кормовик та ін.

Технологія вирощування. Попередники. Залежно від зони вирощування горох у сівозміні висівають після удобрених озимих культур, кукурудзи на зерно або силос, картоплі, льону-довгунця, у районах достатнього зволоження – після цукрових буряків.

Не слід сіяти горох після або поблизу (ближче 1 км) інших бобових культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не рекомендується також часто (через кожні 4 – 5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій гороховтомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками, гороховим комариком.

Горох можна вирощувати на зелений корм як післяжнивну культуру, а скоростиглі сорти – як парозаймаючу.

Обробіток ґрунту. На посівах гороху, розміщених після стерньових попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур’янів проводять одне дискування (ЛДГ-15) на глибину 6 – 8 см і звичайну зяблеву оранку плугами ПЛН-5-35 або ПЛП-6-35 на глибину 20 – 22 см, на деградованих чорноземах 25 – 27 см, дерновопідзолистих ґрунтах – на глибину орного шару. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі дисковими лущильниками або боронами (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, БДТ-7) на глибину 10 – 12 см; на площах з коренепаростковими бур’янами – перший раз дискують на глибину 6 – 8 см, другий – через 10 – 15 днів лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12 – 14 см.

Зяблеву оранку проводять на глибину 20 – 22 см. У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур’янів і накопичити в ґрунті більше вологи.

При вирощуванні гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10 – 12 см і орють на зяб на глибину 25 – 27 см.

Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебільшого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22 – 25 см.

У районах вітрової ерозії поле після стерньових попередників обробляють плоскорізами КПГ-2-250, КПГ-250.

Зважаючи на вологолюбність гороху, високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпосівному обробітку ґрунту. Головна мета його – максимально зберегти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівного шару для якісної сівби гороху. Такий обробіток починають відразу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важкими або середніми боронами (БЗТС-1,0) у комплексі з шлейфами, яке проводять під кутом до оранки. Через день-два, а на півдні в один день починають передпосівний обробіток паровими культиваторами (КПС-4) в агрегаті із середніми боронами на глибину 6 – 8 см.

У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно проводити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування. На важких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують – на 8-10 і 6-8 см.

Удобрення. Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин: на 1 ц зерна 4,5 – 6 кг азоту, 1,6 – 2 кг фосфору, 2- 3 кг калію, 2,5 – 3 кг кальцію, 0,8 – 1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Через це, а також у зв’язку з тим, що в гороху недостатньо розвинена коренева система і короткий вегетаційний період він добре реагує на внесення добрив. Оскільки горох є азотфіксуючою рослиною і азотом значною мірою забезпечується завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують активність бульбочкових бактерій. Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні гороху, наприклад, після кукурудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору й калію, також азот.

Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид машинами РУМ-5, РУМ-8, іРМГ-4 – під основний обробіток ґрунту, азотні – під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10 – 15 кг вносять також у рядки під час сівби гороху. Середні норми добрив – 45 -60 кг/га фосфору, калію і азоту. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива – в рядки 50 – 70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфосфату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також насіння з розрахунку на 1 т насіння 200 – 300 г препарату, розчиненого в 5 – 10 л води. Обробляти насіння молібденом доцільно одночасно з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби.

Кислі ґрунти при вирощуванні гороху треба обов’язково вапнувати, вносячи 6 – 7 т/га дефекату, солонцюваті – гіпсувати (3 – 5 т/га гіпсу).

Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірний ріст вегетативної маси.

Сівба. Для сівби використовують добре очищене, крупне, не пошкоджене шкідниками та не уражене хворобами, з високими посівними якостями насіння гороху (схожість не менше 87%, чистота – 971 вологість – 15–16%).

За два тижні до сівби насіння гороху протруюють 70%-м тиграмом, 50%-м фундазолом, 70%-м тачігареном та іншими комбінованими фунгіцидами. Це запобігає ураженню гороху хворобами та пошкодженню шкідниками. Щоб відокремити насіння, пошкоджене зерноїдом (брухусом), насінний матеріал засипають у сольовий розчин, в якому пошкоджені насінини спливають на поверхню. Ефективнішим заходом боротьби. Із зерноїдом є обробка насіння хлоросумішшю (восени) або газація хлорпікрином.

Щоб на коренях гороху краще розвивалися бульбочкові бактерії, насіння перед сівбою обробляють бактеріальними добривами. Цей захід найефективніший тоді, коли горох висівають на ґрунтах, де раніше його не вирощували і де бульбочкових бактерій мало. Інокуляцію насіння слід проводити у затінку під навісами, а сіяти сівалками із закритими ящиками, тому що сонячне проміння згубно діє на бульбочкові бактерії. Гектарну норму добрив розчиняють у 1 л води й обприскують насіння в день сівби, старанно перелопачуючи. Приріст урожаю гороху від обробки насіння бактеріальними добривами становить 1,5–3 ц/га

Для підвищення схожості й енергії проростання насіння гороху прогрівають на відкритих майданчиках, розстеляючи шаром 10–15 см і час від часу перелопачуючи. Тривалість повітряно-теплового обігрівання становить 2–3 дні. За нестійкої погоди насіння прогрівають на критих токах і під навісами. Це можна робити і на верхніх поверхах зерносховищ. Для цього відкривають вікна і двері, розстеляють горох шаром 15–20 см і перелопачують.

Горох – культура найраніших строків сівби. У разі запізнення з висіванням на 5 – 10 днів урожай зерна гороху знижується в західному Лісостепу на 4 – 7 ц/га, східному 4 – 9, центральному на 5 – 8 ц/га.

Починають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту – відразу після його передпосівного обробітку.

Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін. Сошники при цьому менше забиваються вологим ґрунтом і насіння висівається рівномірніше, ніж при вузькорядній сівбі.

Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту, посівних якостей насіння.

Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних степових районів України 0,9 – 1,0 млн схожих зерен на 1 га, лісостепових 1,3 – 1,4 млн, поліських до 1,5 млн. Для низькорослих сортів норму висіву збільшують на 0,1 – 0,2 млн зерен, а для високорослих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні. За вузькорядної сівби або при висіванні насіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10 – 15 %.

Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4 – 5 см, середніх і легких 6 – 7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім’ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8 – 10 см.

Догляд. Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху жатками. Для коткування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агрегаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6. Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне-два боронування для знищення бур’янів у фазі «білої ниточки» і зменшення випаровування ґрунтової вологи.

З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зубовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та іншими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3 – 4 листки (до утворення вусиків).

Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, боронування слід проводити вдень не раніше 11 – 12 год, в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають.

Щоб знищити бур'яни (однорічні, двосім'ядольні і деякі злакові), після сівби до появи сходів гороху у ґрунт вносять гезагард (50% з п, 3–5 кг/га при витраті рідини 300–400 л/га), а у фазі 3–5 листочків посіви обробляють гербіцидом базагран (48% в р, 3 л/ra) або використовують півот (10% з п, 0,5 л/га) Багаторічні бур'яни (осот рожевий і жовтий, хвощ польовий, березку польову) знищують восени гербіцидами 2,4-Д (2–3 кг/га) у поєднанні з лущенням і зяблевою оранкою

Насінні сортові посіви гороху прополюють від пелюшки, яка відрізняється від нього фіолетовим забарвленням квіток і прилистків.

На широкорядних і стрічкових посівах до змикання рослин у рядках треба провести не менше двох міжрядних розпушувань ґрунту

Важливим заходом догляду за посівами гороху є підживлення фосфорно-калійними добривами (80–100 кг/га суперфосфату і 50 кг/га калійної солі) у період утворення 4–5 листочків Підживлення прискорює достигання та збільшує врожай зерна

Щоб запобігти пошкодженню попелицею, зерноїдом і плодожеркою, посіви гороху на початку його масового цвітіння обробляють сумі-альфа (5% к е, 0,3 л/га), суміцидином (20% к е, 0,3 л/га), децисом (0,2 л/га) або золоном (1,4 л/га)

Змішані посіви гороху з іншими культурами. Найвищі врожаї гороху мають з чистих посівів, але його вирощують також у змішаних посівах з іншими культурами, стебла яких підтримують рослини гороху.

Співвідношення компонентів суміші залежно від ґрунтово-кліматичних умов буває різним У більш вологих районах норму висіву сумісної культури збільшують, а в сухих – зменшують, тому що горох за нестачі вологи в ґрунті пригнічується злаковими компонентами. У районах, де горох у чистих посівах дає високі і сталі врожаї, висівати його в сумішках зі злаковими культурами недоцільно. Застосування нових жаток дає змогу збирати горох своєчасно і без втрат. У районах з надмірною вологістю, де горох дуже вилягає і підгниває, а також на ґрунтах, де він дає низькі і несталі врожаї, застосовують змішані посіви. У таких посівах за несприятливих умов вирощування врожай суміші більш сталий. Щоб збільшити вихід білка з одиниці площі, можна висівати горох із зернофуражними культурами – ячменем, вівсом. При додаванні 50–60 кг/га гороху до повної норми висіву зернової культури значно збільшується вихід білка завдяки підвищенню валового врожаю, а також врожаю гороху в сумішці. При цьому значно підвищується цінність зернових культур як попередників На зерно у сумішці з горохом вирощують кормові боби Оскільки боби достигають пізніше, горох найдоцільніше сіяти через 12–15 діб після сівби бобів. Підсівають горох рядковими сівалками у міжряддя бобів після боронування Боронують посіви впоперек напряму рядків у другій половині дня.

За даними акад. М.О. Майсуряна, змішані посіви гороху з вівсом у районах достатнього зволоження дають більші врожаї зерна, ніж чисті При вирощуванні гороху в змішаних посівах до нього треба добавляти 20–30 кг/га насіння вівса.

На зелений корм горох висівають у сумішках з кукурудзою, кормовими бобами та іншими культурами У деяких господарствах на зелений корм вирощують сумішки гороху і вики з вівсом Зазвичай на зелений корм використовують дрібнонасінні кормові сорти гороху, які мають вищий коефіцієнт розмноження й утворюють більше зеленої маси На піщаних ґрунтах перевагу слід віддавати пелюшці Перед сівбою сумішки вносять фосфорно-калійні (по 40 кг/га діючої речовини) та азотні (20 кг/га) добрива.

Збирання врожаю. Горох достигає нерівномірно спочатку – нижні, пізніше – верхні боби. Збирають його роздільним способом тоді, коли нижні боби достигнуть, а основна маса їх (70–80%) пожовкне. На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос – утворення бобів. Кращий спосіб збирання гороху в усіх зонах України – двофазний. Для скошування широко застосовують однобрусні косарки КЗН-2,1, обладнані пристроями ПБ-2,1, або жатки ЖРБ-4,2, ЖВН-6А.

Якщо стоїть суха погода, через 2–3 доби після скошування валки обмолочують самохідними комбайнами. Щоб запобігти дробленню і втратам зерна, зменшують оберти барабана, а підбарабання опускають у нижнє положення. Швидкість руху комбайна на підбиранні та обмолоті гороху не повинна перевищувати 6 км/год.

Очищають зерно гороху на віялках-сортувалках. Наступне очищення слід проводити складними зерноочисними машинами, на яких добре відділяється насіння бур'янів, щупле і бите зерно гороху, а також інші домішки. Очищати насінний горох можна на змійці.

На насіння засипають зерно з вологістю не більше ніж 14–15% шаром не вище 1,5 м. Зерно з більшою вологістю обов'язково підсушують. Горохову солому після обмолоту скиртують або силосують з кукурудзою та гичкою буряків.

ЛЕКЦІЯ

СОЯ

Дата добавления: 2014-01-07