Підсумки

1. Інфляція відображає зростання загального рівня цін в країні за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. Безпосередньо індекси цін є індексами інфляції і показують темп зростання цін. Одночасно за їх допомогою обчислюються темп приросту цін, показником яких є темп інфляції. Існує два способи обчислення темпу інфляції: на основі індексу цін базового періоду, який приймається за 100 %; на основі індексу цін попереднього періоду.

2. В залежності від рівня інфляції розрізняють три її види: помірна, галопуюча і гіперінфляція. В залежності від природи тих причин, які викликають інфляцію, вона поділяється на два види: інфляція попиту та інфляція витрат. В залежності від можливостей економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін інфляція буває сподіваною і несподіваною. Згідно з теорією адаптивних сподівань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в минулому періоді. Теорія раціональних сподівань спирається на інформацію не про минулий, а майбутній період і виходить з того, що економічні суб’єкти використовуючи інформацію про майбутні зміни в економіці, можуть на її базі формувати свої прогнози щодо всіх економічних змінних, в тому числі і цін.

3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які викликають інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні видатки, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів та послуг за даних цін. При цьому монетаристи спираються на рівняння кількісної теорії грошей, в якому добуток відображає видатки національної економіки на закупівлю товарів і послуг, які є еквівалентом сукупних видатків у кейнсіанців. Оскільки у монетаристів є стабільною величиною, то надмірність сукупних видатків пояснюється надмірністю грошової маси. Таким чином відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання — що лежить в основі надмірності сукупних видатків. У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит; у монетаристів — надмірна грошова маса.

4. Всі чинники інфляції діляться на два види: чинники інфляції попиту і чинники інфляції витрат. Інфляція попиту спричиняється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджаючого зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відноситья надмірність трьох його складових: надмірний урядовий попит, надмірний приватний попит, надмірний іноземний попит. Інфляція витрат спричиняється надмірністю сукупного попиту, що проявляється у формі випереджаючого скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом, яке обумовлюється зростанням середніх витрат (витрат на одиницю продукції). Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричиняють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджаюче зростання номінальної зарплати порівняно з продуктивністю праці, підвищення податків тощо.

5. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують платіжним засобом та інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про надмірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації надмірного сукупного попиту.

6. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні економічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних заходів населення, знецінення фінансових активів, деформація відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

7. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні є двома головними завданнями макроекономічної політики. При їх вирішенні використовується крива Філіпса. До кінця 60-х років ХХ століття макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, яка відображала обернену залежність між номінальною зарплатою і фактичним безробіттям. Пізніше номінальна зарплата була замінена на інфляцію, а фактичне безробіття — на циклічне безробіття. Крім того, крива Філіпса була доповнена сподіваною інфляцією та інфляцією витрат, яка спричиняється збуреннями сукупної пропозиції. Отже, в сучасному варіанті кривої Філіпса інфляція знаходиться в оберненій залежності від циклічного безробіття з поправкою на сподівану інфляцію та інфляцію витрат. Тому вона має від’ємний нахил.

8. Сума сподіваної інфляції та інфляції, викликаної збуреннями сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, то крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Використовуючи криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягти заходами, які здатні впливати на циклічний компонент безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інфляції. Обмежуючи сукупний попит, він може ціною збільшення безробіття уповільнити інфляцію.

9. Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді зарплата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції викликає адекватне зростання номінальної зарплати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної зарплати. За таких умов зменшення безробіття відносно природної норми ціною прискорення інфляції нейтралізується адекватним зростанням номінальної зарплати, яке збільшуючи середні витрати, зменшує обсяг виробництва і збільшує безробіття до природного рівня. І навпаки, збільшення безробіття відносно природної норми ціною уповільнення інфляції нейтралізується падінням номінальної зарплати, яке зменшуючи середні витрати збільшує обсяг виробництва і зменшує безробіття до природного рівня. Відсутність залежності між інфляцією і безробіттям свідчить про те, що довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок в точці потенційного ВВП.

Дата добавления: 2014-01-07