Сучасна культура України. 1 страница

План

1. Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях у кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ:

· вивчення Карпатського регіону Балтазаром Гакетом на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. Подорожі А.Чарноцького (Зоріна Доленга-Ходаковського);

· діяльність членів “Руської Трійці”, їх мандрівництво. Туристично-етнографічні подорожі Я.Головацького та І.Вагилевича;

1. Формування та становлення українського туристично-краєзнавчого руху у другій половині ХІХ ст.:

· туристсько-екскурсійна робота І.Гавришкевича, О.Партицького. Історико-краєзнавча діяльність А.Петрушевича та І.Шараневича;

· внесок І.Франка у розвиток туристично-краєзнавчої роботи. І.Франко і діяльність українських туристично-краєзнавчих гуртків Галичини в останній третині ХІХ ст. (“Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, “Кружок для устоювання мандрівок по нашім краю” при “Академічному братстві”);

· внесок З.Кузелі, В.Шухевича, В.Гнатюка у розвиток туристики краю.

1. Туристсько-екскурсійний рух у Галичині на початку ХХ ст.

· товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” і організація туристсько-екскурсійної справи у Галичині на початку ХХ ст.;

· діяльність “Галицького Туристичного Товариства” і українського туристичного товариства “Чорногора”.

1. Туристично-краєзнавча діяльність товариств на західноукраїнських землях у міжвоєнний період:

· діяльність товариств “Чорногора” і “Плай”;

· туристично-краєзнавча діяльність спортивно-молодіжних товариств Галичини: “Сокіл”, “Луг”, “Орли”-КАУМ.

1.1. Однак найпомітнішим серед мандрівників по Галичині кінця XVIII ст. був відомий вчений і мандрівник, професор Львівського університету в 1787-1805 рр. Бальтазар Гакет - автор чотиритомної праці, виданої в Нюрнберзі 1790-1796 рр.

Як засвідчує заголовок праці, ця книга відображає нові подорожі вченого, який до цього багато подорожував по Італії, Іспанії, Югославії, видавши 1778 р. в Ляйпцігу чотиритомну працю, присв'ячену описові югославських Альп з мінералогічної, геологічної і етнографічної точок зору. Ця та інші праці про південних слов'ян вважаються піонерськими в дослідженні цієї частини Альп, започаткуванні наукового народознавства хорватського і словінського народів. У ці роки Б.Гакет народився у Франції (1739 - або 1740 р.), - жив у Словенії, очолюючи з 1773 р. кафедру анатомії та хірургії в ліцеї у Любляні. А до цього, закінчивши філософський факультет в Понт-а-Муссон і лікарські курси в Монпельє та Парижі, він брав участь у Семилітній війні як воєнний хірург, з 1760 р. працював у празькій лікарні воєнних інвалідів. У 1787 р. прибув до Львова, де на медичному факультеті заснованого 1784 р. Львівського університету став професором історії природознавства. Добре знаючи чеську, хорватську і словінську мови та вивчивши в Галичині польську і українську.

Вчений широкого профілю, з досвідом вивчення гірських регіонів, Б.Гакет після приїзду до Львова зацікавився не тільки його історією та історією Галичини, а й виявив особливий інтерес до Карпат. Інтенсивному та різнобічному їх дослідженню - фізіографічному, біологічному, мінералогічному, історичному, етнографічному тощо, він присвятив кілька років свого життя, здійснивши, крім багатьох менших, чотири великі подорожі. Свої мандрівки він почав з Покуття і Гуцульщини, присвятивши окрему подорож і окремий том праці вивченню Молдавії і молдавських Карпат; ще одну мандрівку провів по Гуцульщині та Буковині, дослідивши будову і флору цієї частини Карпат, захоплювався Чорногорою. Він залишив цікаві спостереження про побут покутян і гуцулів, їх мову, одяг, народну архітектуту, зокрема церкви, описав весільний обряд та гуцульські танці.

Дані про історію Карпат, як і всієї Галичини, він черпав з відомих на той час з праць австрійських істориків.

Про обсяг досліджень Гакета інших регіонів Карпат засвідчує додана до цієї частини тому і виконана за його вимірами карта, яка охоплює Сколівщину та прилеглі до неї території від Новоселиці й Бубнища на сході, до Підбужа і Сприні на заході, залучаючи Гребенів, Сколе, Підгородці, Урич, Східницю, Крушельницю і т. д. Мандри сягали і далі на захід - до Дрогобича, Добромиля, Перемишля, Дуклі. А насупним етапом його подорожей стали польські й чеські Татри.

В своїй праці він аналізує роботу великих залізодобувних підприємств, які тоді діяли на Сколівщині, вивчає хімічний склад та лікувальні властивості мінеральних джерел цього регіону. Чи не вперше згадує про нафту та її застосування в народній медицині. Окремий розділ вчений присвятив Львову, його історії та тодішним суспільно-політичним і національним взаєминам. Значний інтерес має доданий до того ілюстрований матеріал у вигляді невеликих та оригінальних гравюр. Крім згаданого зображення ‘‘Гайдука‘‘, це - гравюра Галича з руїнами замку, а також маловідома - Львова - з оборонними мурами кінця ХУІ ст., зображення гори ‘‘Руської‘‘ з озером ‘‘Чурєп‘‘ і Ямненського перевалу, а також кольорові етнографічні начерки покутян, галицьких українців і галицьких євреїв.

Після закриття у 1805 р. Львівського університету і перенесення його до Кракова, туди переїхав і Б.Гакет, продовжуючи роботу на медичному факультеті. Однак у нього розладналися взаємними з польськими вченими, і в 1810 р. він переїхав у Відень, де ще кілька років провадив науково-дослідну роботу і де помер 1815 р.

Карпатські подорожі й зустрічі з Україною в житті та діяльності Б.Гакета залишили помітний слід. Важливою була діяльність вченого і для розвитку науки в Україні. Зокрема, він значно випередив своїх сучасників – австрійських, польських та й українських професорів Львівського університету застосуванням прогресивного комплексного підходу до вивчення Українських Карпат, зокрема записами етнографічних матеріалів цього регіону, толерантним ставленням до історії і життя українського народу - в Галичині, його мови, що за умов тяжкого соціального і національного гноблення українців було гідним для наслідування.

Як не дивно, але така цінна праця наукового і краєзнавчого характеру майже ціле століття залишалася невідомою українській науковій громадськості Галичини, принаймні у ‘‘Галицько-руській бібліографії‘‘ І.Левицького, де скрупульозно розписаний зміст усієї галицької періодики та Калиновича І.П. за 1801-1886 рр., відомостей про цього вченого і його книжку не відображено.

Одним із фундаторів ідеї галицького мандрівництва у ХІХ ст. був відомий дослідник слов’янських старожитностей Адам Чарноцький (1784-1825рр.) (більш знаний під псевдонімом Зоріан Доленга-Ходаковський). Протягом 1813-1821рр. він здійснив низку мандрівок по українських, білоруських, польських, російських землях. Під час цих подорожей З.Ходаковський збирав пам’ятки слов’янської культури, етнографічний та фольклорний матеріал. Його мандрівки по Галичині, тісні контакти з представниками української інтелігенції - І.Могильницьким, І.Любича-Червінським, І.Лаврівським, М.Гриневецьким які сприяли активізації народознавчих розвідок на західноукраїнських землях у 20-х рр. ХІХ ст. Проте негативне ставлення австрійської влади до подорожей суттєво стримувало розгортання туристично-краєзнавчого руху.

1.2. 30-ті рр. ХІХ ст. стали переломними у формуванні туристики як форми й способу пізнання рідного краю в Галичині. Одним із чинників національно-культурного відродження в західноукраїнських землях стала організація краєзнавчих подорожей спрямованих на дослідження народного побуту та фольклору. Наявні у нашому розпорядженні документи та матеріали дають змогу констатувати, що провідниками організації спеціальних народознавчих мандрівок були члени “Руської трійці” М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький.

На сьогодні видруковано чималу кількість літературних публікацій, історичних розвідок, документальних матеріалів присвячених “Руській трійці”. Однак, на нашу думку, ще не можна стверджувати про вичерпність дослідження туристично-краєзнавчої діяльності членів цього гуртка.

В “Руській трійці”, окрім виявлення й вивчення локальних, регіональних рис традиційно-побутової культури різних місцевостей ставилося завдання розкрити, показати явища і риси загальнослов’янської спільності культур. Тому пошуково-збирацькою роботою діячі гуртка намагалися охопити якомого більше територій, які вважалися зонами особливої збереженості як пам’яток етнічної культури, так і загально-слов’янських культурно-побутових явищ. З цією метою М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький самі багато мандрували по землях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Тут вони шукали старі рукописи, книги, грамоти, записували фольклорні матеріали.

Вважаємо, що це дає підстави стверджувати про важливість розробки проблеми географії народознавчих мандрівок. Її основними виконавцями були І.Вагилевич та Я.Головацький, які не тільки займались клопіткою збирацькою роботою. Вони поставили собі за головну мету - організацію народознавчих мандрівок для особистністного спілкування з народом. На жаль, немає відомостей про те, скільки здійснив мандрівок М.Шашкевич. Можливо, що хворобливість та матеріальні обставини не дозволяли йому робити далекі подорожі.

Більше відомо про мандрівки І.Вагилевича і Я.Головацького, хоча, на наш погляд, навряд чи можна повністю реконструювати маршрути їх мандрівок через брак інформації. Проте спробуємо на основі аналізу і взаємодоповнення відповідних друкованих та рукописних даних скласти реальну картину подорожей І.Вагилевича та Я.Головацького, визначити їх хронологію та географію.

Першу свою мандрівку по Галичині Я.Головацький здійснив влітку 1832 р., “несучи у народ зерна просвіти”, збираючи фольклор, він “не жалкував ніяких зусиль, щоб пізнати краще свій народ”. Як зазначено в автобіографічних записках Я.Головацького, він 1833 р. виявив готовність вирушити в далеку дорогу. Оголосивши себе в семінарії хворим, він зібрав все необхідне для мандрівки і в супроводі - М.Шашкевича та І.Вагилевича, які провели його за місто, подався стрийською дорогою на південь.

Відрізок шляху між м. Львовом і м. Миколаєвом, що над Дністром, Я.Головацький пройшов за два дні. З Миколаєва походив батько Я.Головацького. Тут Яків гостював у родичів, познайомився з К.Устияновичем батьком М.Устияновича, одного з однодумців “Руської трійці”, талановитого українського поета і прозаїка ХІХ ст.

Переходячи через гору з м. Миколаєва до с. Розвадова, Я.Головацький побачив наддністрянську долину, а в далині - Карпати. Саме тоді він перейнявся бажанням побувати в Карпатах. У збережених подорожніх замітках Я.Головацького значаться назви сіл і міст, через які пролягла його мандрівка.

З Миколаєва Я.Головацький подався на південний схід за течією р. Дністра через села Розвадів, Крупське, Роздол, Берездівці, Піддністряни (тепер - Миколаївський р-н, Львівської обл.), Княгиничі, Григорів, Букачівці, Бурштин, Бовшів (тепер - Галицький р-н, Івано-Франківської обл.) до Галича. Враження від перебування в м. Галичі під час цієї мандрівки використані Я.Головацьким у нарисі “Великая Хорватия или Галицко-Карпатская Русь”. Далі через село Крилос поблизу м. Галича Я.Головацький попрямував до м. Станіславова (тепер - Івано-Франківськ), й звідти через Тисменицю до м. Коломиї. У Коломиї пробув Я.Головацький кілька днів. Тут відбулося його знайомство з Г.Ількевичем і М.Верещинським, які працювали в українській гімназії.

Згідно зі спогадів Я.Головацького та наукових розвідок М.Васильчука та Р.Кирчева, В.Полєка можемо зробити висновок про активну освітньо-культурну діяльність М.Верещинського. Також він збирав багато краєзнавчого матеріалу і різними методами заохочував до цього вчителів. Його сподвижницька праця знаходила підтримку серед інтелігенції краю, зокрема К.Бронського, Г.Боднаря, Г.Ількевича та Й.Левицького, які були особисто знайомі з діячами “Руської трійці” і тісно співпрацювали з ними. Таким чином, в Коломиї був сформований в 30-х рр. ХІХ ст. етнографічний осередок.

Заохочений розповідями М.Верещинського про Буковинський край Я.Головацький вирішив здійснити туди мандрівку. З Коломиї його маршрут проліг через села Гвіздець, Вербівці, Чернятин, Городенку, Серафинці до першого буковинського села Бабин. Про своє перше знайомство з Буковиною Головацький зауважив, що побачив тут той же самий “руський народ”, що на Галичині.

На жаль, Я.Головацькому не вдалось побувати в Чернівцях, бо урядовий комісар, прийнявши його за емісара, наказав йому відправитися на галицький бік. Мандрівник змушений був зробити зупинку в с. Богданівка (тепер Заліщицький р-н, Тернопільської обл.), розташованому над р. Дністер на межі Поділля і Буковини. Звідси Я.Головацький поїхав на бричці до містечка Чортків, з якого возом через містечка й села Бучач, Монастириськ, Колодрібку, Підгайці, Озеряни, Бережани, Перемишляни, Куривичі - до Львова.

Дана подорож тривала три тижні. Нею була охоплена велика територія прикарпатського Подністров’я, Покуття, частково західної Буковини, Поділля і Опілля у сучасних Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Тернопільській областях. Мандрівка мала переважно ознайомлювальний характер. Проте Я.Головацький зробив багато етнографічних і фольклористичних записів, виніс багато вражень. З матеріалів бачимо, що певна плановість і основні методичні принципи були властиві вже цій першій подорожі. Дослідник повернувся до Львова з таким багажем зібраного і побаченого, що викликав у колі друзів подив та захоплення.

У 1833 р. Я. Головацький за порадою М.Шашкевича відвідав Крехівський монастир, де дослідник знайшов оригінал грамоти Петра Дорошенка. Перебуваючи в 1672 р. під Львовом разом з турецькими та татарськими військами, гетьман звернувся до ігумена Крехівського монастиря, категорично вимагаючи негайно сплатити чотири тисячі талярів контрибуції за напад на козацько-татарський патруль, вчинений польськими жовнірами зі стін монастиря. В разі відмови гетьман погрожував знищити монастир. Невідомо, чи сплатив ігумен контрибуцію, але монастир залишився цілим і неушкодженим. Знявши копію, Я.Головацький опублікував грамоту П.Дорошенка в ‘‘Трудах первого археологического сьезда в Москве 1869 года‘‘. Тоді ж, у 1833 р. М.Шашкевич і Я.Головацький виявили дарчі записи Петра І, адресовані Крехівському монастиреві та кілька перських ярликів.

У Крехові до рук вченого потрапила ‘‘Мапа царства Галицкого и Володимирского или Галиции‘‘. На його думку, це найстаровинніша карта, складена українськоюмовою, хоч і видана в перші роки австрійського панування в Галичині. Карта,зазначає дослідник, не знята з тогочасних польських чи німецьких видань, а є копією, хоч і підновленою, з якогось давнього оригіналу. У тому легко переконатися, коли порівняти всі існуючі карти. На польських і австрійських назви місцевостей перекручені, на цій ‘‘Мапі царств‘‘ вони переважно українські, народні.

Навесні 1834 р. Відбулася спільна подорож Я.Головацького й, І.Вагилевича за рекомендацією М.Шашкевича до с. Дзікова (с. Диків) над Віслою (тепер - Польща), де жив колекціонер стародруків та давніх рукописів графа Яна Фелікса Тарнавського, щедрого заступника освіти та мистецтва й самого історика-аматора. Мандрівка була здійснена з метою опису його бібліотеки: старослов’янських рукописів, пам’яток староруської писемності. Цю подорож фінансував граф Я.Тарновський.

Маршрут проходив зі Львова на захід через міста і містечка Городок, Судова Вишня, Мостиська, Перемишль і далі на північний захід через Ярослав, і Пшеворськ, Соколів, понад рікою Сяном через села Рудник, Ніско, Розвадів - до с. Дзікова. Це був край невідомий досі Я.Головацькому та І.Вагилевичу.

Результатом цієї подорожі стали виявлені І.Вагилевичем і Я.Головацьким у бібліотеці графа Я.Тарновського цінні кириличні рукописи, зокрема, один із найдавніших списків “Кормчої книги” (ХІІІ – ХІV ст.) – з уставом Володимира і Ярослава, ‘‘Судебник‘‘ короля Казимира ІУ, даний Литві, та інші документи, пам‘ятки канонічного законодавства Київської Русі. (переклад зробив чеський дослідник К.Зап), актові грамоти ХIV-ХVІ ст., введення в науковий обіг інформації про ці матеріали. Однак, на наш погляд, дана подорож становить інтерес із погляду на розширення народознавчого кругозору обох мандрівників та зібраного ними матеріалу. Очевидно, саме з цієї подорожі і беруть початок нотатки в архівних матеріалах І.Вагилевича про побут, звичаї, соціальну недолю селян з околиць Перемишля, Пшеворська, Ярославля.

Дуже цінними виявилися чотири пергаментні грамоти ХІ-ХУ ст. Я.Головацький зняв з них точні копії і переслав П.Шафарику до Праги. Останній сердечно дякував йому за одержані матеріали. Я.Головацький та І.Вагилевич вислали чеському дослідникові також копії ‘‘Кормчої книги‘‘, ‘‘Судебника‘‘ тощо. Шафарик опублікував їх у “АктахЗападной России”. При їх виданні він не назвав прізвищ українських археографів, обмежившись повідомленням, що оригінали знаходяться в бібліотеці Я.Тарнавського в Дзікові. Молоді вчені виявили також рукописні копії договорів XVI ст., укладені польським королем з великим князем московським, кримським ханом і турецьким султаном.

Українські грамоти ХІУ-ХУ ст. були опубліковані Я.Головацьким у ‘‘Науковом сборнике издаваемом литературным обществом Галицко-Русской Матицы”. Відкривши, описавши та опубліквавши рідкісні документи, молодий вчений зробив свій внесок у розвиток тогочасної археографії.

Однією з перших значних публікацій археографа можна вважати ‘‘Коротку ведомость о рукописах славянских і русских, находящихся в книжниці монастиря св. Василія Великого у Львові”. Це був огляд рукописів ХУ-ХУІП ст. переважно релігійного змісту. Дослідник дав відомості про їх назви, авторів, зовнішній вигляд, мову.

Влітку 1835 р. Я.Головацький здійснив свою чергову подорож зі Львова в бойківські Карпати. Маршрут його проліг через Наварію і Щирець у підгірську країну. Збережений у записнику Я.Головацького реєстр населених пунктів, в яких він побував під час цієї подорожі, дає можливість конкретизувати маршрут, який проліг через села Наварія, Хоросно, Дубини Монастир, містечко Щирець-Дмитрів, Вербіж, Дроговиж (тепер – с. Верхньодорожнє Львівської обл.) попрямував до м. Стрия. Переправившись через р. Стрий, Я.Головацький пішов дорогою через села Довге, Великі Дідушичі, Соколів, містечка Болехів, Долина, Рожнятів, Перегінське, долиною р. Лімниці до с. Ясень. Тут він відвідав І.Вагилевича.

Маршрут подорожі проходив через давні поселення. Я.Головацький знайомився з історичними пам’ятками, займався етнографічними і фольклористичними фіксаціями. Таким чином, Я.Головацький мав можливість вивчати етнографію Карпатського Передгір’я, Північно-Східної Бойківщини. Тут він побачив зблизька Карпати, зміг приглянутися до життя і культурно-побутових традицій їх мешканців.

Вважаємо, що кількаденне перебування в бойківському с. Ясень було використане не тільки для розмов з І.Вагилевичем, а й для спільної з ним етнографічно-фольклористичної збирацької роботи.З с. Ясеня через села Луквиця, Майдан (тепер с. Міжгір’я Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) його маршрут проліг через села Солотвин, Маняву. У Маняві Я.Головацький оглянув руїни давнього скиту - монастиря, що до кінця XVIII ст. був осередком православної віри та культури, який австрійська влада ліквідувала у 1780 р. Сама споруда описана А.Могильницьким в поемі “Скит Манявський”. Далі маршрут проліг через села Битків, Пнів, де він оглянув руїни Пнівського замку. Після їх оглядин Я.Головацький подався через містечка Надвірна, Делятин, Ланчин, вздовж р. Прут, до м. Коломиї. Цього разу до Коломиї він прибув з іншого боку, пройшовши бойківсько-гуцульським етнографічним прикордонням і південно-західною межею Покуття тільки в деяких місцях заглиблюючись у гори долинами річок Лімниці, Солотвинської і Надвірнянської Бистриць та Прута. В Коломиї мав зустріч з М.Верещинським та Г.Ількевичем. Хочеться відмітити про те, що Г.Ількевич починаючи з 1820 року щорічно здійснював мандрівки не тільки по Галичині, але і на Волинь (р. Буг), де збирав етнографічний матеріал, який пізніше друкувався Головацьким [264]. Далі через с. Хотимир, Я.Головацький мандрує вверх по течії р. Дністер до с. Нижніва, потім до Монастириська, Підгайців, з Бережан, Поморян і Богутина дістався до Золочева, а звідти найнятою підводою заїхав до батьків у с. Чепелі. Тут він провів решта своїх канікул.

Після них Я.Головацький вирішив податися для продовження навчання в Угорщину. Крім того, ця подорож приваблювала його, щей тим, що він хотів краще пізнати українців південно-західної частини Галичини і Закарпаття. Маршрут його мандрівки проліг зі Львова через Городок, Гошани (тепер с. Градівка Городоцького р-ну, Львівської обл.), містечко Рудки до Самбора, а звідти - через Стару Сіль, Хирів, Волошинове, він заглибився в Карпати, до бойківсько-лемківського пограниччя. Далі дорога проходила Лемківщиною через містечка Лісько, Сянки, Риманів та села, що знаходилися на цій дорозі. Перейшовши с. Ольховець, Я.Головацький упродовж дороги мав можливість бачити закарпатських українців-лемків і словаків. Пізніше він добрався до словацького міста Кошиці, де протягом семестру навчався в місцевій академії. Тут він уважно вивчав мову і життя словаків, записав кілька словацьких пісень. Під час подорожі Я.Головацький познайомився з діячами слов’янського відродження ХІХ ст., зокрема, П.Шафариком. Прикарпатські дослідники “Руської трійці” В.Бурдуланюк та Б.Гаврилів з’ясували, що це знайомство суттєво сприяло виданню наприкінці 1836 р. перших в Галичині книжок українською мовою, “Русалки Дністрової”, “Галицьких приповідок і загадок”, “Вінка русинам на обжинки”. Дані збірки вийшли друком завдяки “фінансовій підтримці директора Коломийської окружної школи М.Верещинського”.

Варто зазначити, що “Русалка Дністрова” перевидавалась тричі. Вперше в 1910 р. у Тернополі, напередодні 100-річчя від дня народження М.Шашкевича, вдруге і втретє - у 1950 та 1972 рр. у Києві.

У березні 1835 р. Я.Головацький разом з двома товаришами пішки помандрував з м. Кошиць до м. Будапешта з метою продовження навчання в Будапештському університеті. Тут він познайомився з Я.Колларом та іншими вченими, увійшов у коло слов’янської студентської молоді. В цей період Я.Головацький спілкувався з представниками передової західно і південно-слов'янської інтелігенції, які виношували плани щодо національно-культурного розвитку своїх народів та втілення ідеї слов'янської єдності.

Після успішного закінчення літнього семестру в Будапештському університеті Я.Головацький вирішив повернутися до Львова. У наплечнику (рюкзак – авт.) він ніс книжки, подаровані слов’янськими друзями, зокрема збірник словацьких народних пісень, виданий Я.Колларом.

В м. Ужгороді Я.Головацький завітав до М.Лучкая, автора граматики слов’яно-руської мови, в якій як зразки народної мови наводилися записані фольклорні матеріали. Граматика М.Лучкая служила для “Руської трійці” головним джерелом народної культури закарпатських українців. М.Лучкай допоміг Я.Головацькому скласти маршрут до Галичини для того, щоб мандрівник міг краще познайомитися з українським Закарпаттям.

Його маршрут проліг через усе Закарпаття з заходу на схід - спочатку у підгірській його частині через села Середнє, Мідяниця, Горінчове, Лопухів (тепер - Тячівський р-н, Закарпатської обл.), а звідти повертав на північний схід у гори. Тут він пройшов однією з найменш заселених місцевостей гірського Закарпаття в районі Усть-Чорної до далекого с. Мокра, а звідти через карпатський хребет до с. Зелена. Пізніше він продовжив свою мандрівку вниз за течією р. Бистриці, знову побував у с. Маняві і далі попрямував до м. Коломиї. Відпочивши у М.Верещинського, Я.Головацький подався через містечка Бучач, Микулинці, Тернопіль у своє рідне с. Чепелі.

Влітку 1836 р. відбулась спільна поїздка Я.Головацького з польським істориком і письменником А.Бельовським та художником В.Келесинським у Бескиди до скель і печер О.Довбуша поблизу с. Бубнище (тепер - Долинський р-н, Івано-Франківської обл.). Поїздка відбулася за маршрутом Львів - Стрий -Болехів, далі польовою дорогою через с. Тисів до Бубнища. Ця подорож мала конкретний науково-пізнавальний характер.

Після закінчення подорожі А.Бельовський зібрав багато народних переказів та легенд про скелі в с. Бубнищі і згодом надрукував статтю. До неї і було додане графічне зображення скель зроблене В.Келесинським.

Восени 1836 р. Я.Головацький знову побував у цій місцевості, але уже разом з братом Іваном. Їх метою було побачити загадкову пам’ятку старовини - скельні печери біля с. Розгірче (тепер - Стрийський р-н, Львівської обл.), де перед цим побував І.Вагилевич. Новим у цій подорожі був для Я.Головацького відрізок шляху із м. Стрия до с. Розгірче. Тут він спілкувався з місцевими жителями та збирав фольклорний матеріал.

В архівних матеріалах Я.Головацького знаходяться замітки і про інші його мандрівки у другій половині 30-х рр. XIX ст. Так, одна з них проходила через села Солонка Велика і Мала, Хоросно, Семенівка, Щирець, Добряни, Тернопілля, Комарно, Рудники, (тепер - Миколаївський р-н, Львівської обл.).

Інша мандрівка була присвячена обстеженню місцевості в поріччі р. Зубри і р. Дністра в нинішньому Миколаївському районі Львівської області. Я.Головацький побував у селах Тростянець, Стільське, Роздол, Надітичі, Пісочне, в кількох суміжних селах нинішнього Стрийського району Львівської області - П’ятничани, Волиця, Добряни, Пукеничі і в містечку Жидачів.

Влітку 1838 р. Я. Головацький здійнив подорож через села Семенівку, Щирець, Дмитрів до Велика Горожанка (тепер - Миколаївський р-н, Львівської обл.) і до с. Колодруби над Дністром. З Колодрубів він пішов через села Тинів, Липче, Вороблевичі понад Тисменицею, Рихтичі - до Дрогобича, далі через Дережичі, села Губичі, Борислав і Мразниця (на початку XX ст. вони злилися в місто Борислав) подався через перший хребет Карпат в долину р. Верхнього Стрия. У подорожніх записках Головацького згадується с. Східниця, біля якого він проходив, зафіксовані спостереження про господарський побут і одяг жителів с. Кропивник над р. Стриєм. Далі він пішов уверх понад Стриєм до містечка Турка. Звідти він помандрував через села Топольниця, Лужок Верхній, Тершів до Самбора, а далі на Львів.

Слід відзначити, що свої мандрівки Я.Головацький здійснював і в зимову пору. Наприклад, у грудні 1839 р. дослідник здійснив зимову подорож за маршрутом: Львів - Великі Грибовичі - Гряду - Дорожів - Куликів - Жовква. Далі на селянській підводі поїхав до с. Кам’янка. Згодом мандрівка пролягла через південну частину сучасних Сокальського (с. Реклинець) та Радехівського (села Нестаничі, Холоїв) районів, територію Кам’янсько-Бузького і Бузького районів та північно-східну частину сучасних Нестерівського району (села Полонична, Топорів) Львівської області.

Влітку 1839 р. Я.Головацький здійснив довготривалу подорож. Вона була проведена в липні-серпні і детально описана Я.Головацьким у відомому нарисі “Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі”. Оскільки цю книгу автор написав українською мовою, він не міг її ніде надрукувати. Допоміг йому у цьому чеський вчений К.Зап. Він переклав цей твір чеською мовою і надрукував у “Журналі чеського музею” у Празі в 1841 р. “Мандрівка” зацікавила читачів багатьох країн і була перекладена російською, польською і німецькою мовами у 1842 р., одночасно друкувалась в журналах “Das Ausland” та “Дунниці” у Варшаві. Український оригінал цього твору не знайдено, збереглися лише окремі фрагменти авторських записок. Тільки у 1926 р. оригінал з чеської мови на українську переклала студентка Празького університету, згодом відома вчена, львівська дослідниця творчості Лесі Українки М.Деркач. Вперше про цей твір було згадано Т.Поляніною у журналі “Українське слов’янознавство” за 1970 р. Крім цього, “Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі” була опублікована 1938 р. в літературно-науковому додатку журналу “Новий час”.

Основний маршрут подорожі, який починався зі Львова через Миколаїв до Стрия, проходив далі через Болехів, Долину, Калуш, Станіслав, Тисменицю, Тлумач, до Коломиї. Тут Я.Головацький зустрівся з М.Верещинським і декілька днів провів у нього. З Коломиї разом з М.Верещанським їхній маршрут проліг через села Гірське, Микитинці, Косів (тепер - Косівський р-н, Івано-Франківської обл.) і далі подався в гори через гуцульські села Соколівку, Яворів, Криворівню, Бистрець, Жаб’є (тепер - районний центр Верховина Івано-Франківської обл.). Гірськими плаями дослідники досягнули Чорногори і подолавши в цій найвищій частині Карпат Вододільний хребет. Попрощавшись з товаришами, Я.Головацький подався понад гірською р. Тисою на Закарпаття. Дорога проходила через с. Луги, Кваси, Рахів, Красне, Плесо, Вільхову, Борлобаш, Требушани (тепер - с. Ділове Рахівського р-ну Закарпатської обл,). З с. Великий Бичків Я.Головацький поплив Тисою на плоті до Шигота (тепер - м. Сигет, Румунія). 3 Сигету мандрівник подався у Волоський край (тепер це територія Румунії), де оглянув копальню срібла та соляні шахти біля с. Шугатану.

Повернувшись з прогулянки до семигородського кордону, він подався знову до м. Сигету. Звідси через с. Солотвин поїхав на попутній підводі до містечок Тячева і Хуста, а далі разом з селянами, що повертались із ярмарку в Хусті, пішов на північ у гори до с. Поляна (тепер - Хустський р-н, Закарпатської обл.), і далі - на південний захід через села Довге, Кушницю, Росош, Дусину, Бистрицю до Мукачева. Трохи відпочивши, пішов через села Ракошин, Середнє, Солотвин, Глибоке, Драсці, Лази до Ужгорода, де знову відвідав М.Лучкая.

З Ужгорода Я.Головацький пішов на північ до Галичини. В його маршруті значаться села над р. Ужем: Доманинці, Оноківці, Невицьке, Кам’яниця, Перечин, Зарічеве, Великий Березний, звідси він подався вглиб Лемківщини через села Улич, Збої, Ветлина, Стробовисько, Присліп, Зубряче, Щербанівка, Смільник, Ржеведзь, містечка Лісько, Добромиль, Перемишль і далі на схід до Львова. Після закінчення мандрівки він написав листа своєму другу, чеському письменникові і вченому К.Запу. В ньому Я.Головацький зазначав: “Ще не отямився я після мандрівки, ноги болять і ремінь від гуцульської дзьобеньки (тайстри), яку я двиганив більше місяця, протер мені одяг і так в‘ївся в рамена, що вони вкрилися пухирями”. Досліджуючи рідний край, вивчаючи життя та побут народу мандрівник-просвітитель писав про те, що подорожуючи, шукав старі речі. Він розумів, як важко збирати пам’ятки й описувати їх, бо немає любителів-краєзнавців, які збирають пам’ятки своєї околиці.

Дата добавления: 2014-01-07