Загальна характеристика курсу

ПЛАН

Графіки порівняння.

Їх будують у вигляді діаграм. Види цих діаграм залежать від змісту статистичних даних.

Якщо показники одноіменні, відносяться до різних об’єктів (територій),доцільно користуватися стовпчиковими та стрічковими діаграмами.

Якщо два показники різнойменні, а об’єкт один, то використовують двобічну або стрічкову діаграму.

Якщо однойменний показник виявляє значні коливання, використовують кругові або квадратні діаграми.

Якщо показників три і вони зв’язані мультиплікативно, використовують діаграми Варзара, які мають вид прямокутника, основою якого є один показник,а висотою другий. Площа прямокутника дорівнює їх добутку і характерезує величину третьго похідного показника.При незначних відмінностях показників діаграма Варзара малоефективна.

1.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУРСУ/

1.2. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ, ТЕХНОЛОГІЧНІ УКЛАДИ, ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТЕХНОЛОГІЙ.

1.3. СТРАТЕГІЯ МАЙБУТНЬОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.

Технологія (від грецького техно – мистецтво, ремесло, майстерність та логос- слово, наука, знання, вчення).

Звідси технологія - це наука про ремесло.

Технологія у широкому розумінні є сукупністю знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь.

Головне завдання технології як науки – це визначення фізичних, хім ічних та ін. закономірностей з метою використання у виробництві ефективних технологічних систем.

Система ( від грец. Систем – ціле, складене із частин,) це сукупність взаємопов’язаних елементів, що становлять певну цілісність, єдність.

Технологічною системою називають об’єкт, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, складається із великої кількості елементів, які взаємопов’язані між собою потоками і функціонують як єдине ціле із спільною метою – забезпечити економічно доцільне перероблення сировини на потрібну продукцію.

Якщо за систему взяти будь-яке виробництво, то її підсистемами будуть його окремі підрозділи, цехи …

Між елементами системи існують функціональні зв’язки у вигляді потоків.

Потоки бувають: матеріальними; енергетичними; інформаційними.

У загальному плані системи можна поділити на абстрактні та матеріальні.

Абстрактні – це продукт людського мислення: гіпотези; знання, теорії, теореми.

Матеріальні – це сукупність матеріальних об’єктів.

За походженням усі матеріальні системи поділяють на: природні; штучні.

Природні - створені природою, штучні – людиною для задоволення своїх потреб.

До штучних систем належать виробничі, технологічні, технічні та хімічні.

Виробничі системи створюють виготовлення продукції,

Технологічні системи є складовими частинами виробничих систем.

Технічні – це машини, апарати, агрегати, печі, транспортні засоби тощо.

За характером взаємодії систем і зовнішнього середовища розрізняють:

Відкриті; закриті системи.

Відкриті системи активно взаємодіють з середовищем, що дає їм змогу зберігати великий рівень організованості та розвиватись у бік збільшення своєї складності й ефективності.

Закриті системи – ізольовані від навколишнього середовища, усі процеси(крім енергетичних) відбуваються лише всередині самої системи.

За складністю системи поділяються на:прості; складні; дуже складні.

Прості – це така система, яка складається з обмеженої кількості елементів і не має розгалуженої структури.

Складні – це система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємопов’язаних елементів, які, в свою чергу, є простими системами.

Дуже складні – це складна система, яка має ряд додаткових ознак:

- наявність виділених складових які мають своє призначення

- наявність великої кількості різноманітних зв’язків між підсистемами і всередині кожної

- наявність у системі елементів самоорганізації.

У своєму розвитку технологія як наука пройшла чотири періоди:

1. Технологія узагальнювала практичний технологічний досвід без належного наукового обґрунтування.

2. Вибір технологічних операцій без використання проводився на основі якісних аналізів продукції, але без достатнього кількісного обґрунтування отриманих результатів.

3.Вибір технологічних операцій. Методів та режимів обробки сировинних матеріалів проводився на основі якісного і кількісного обгрунтування відповідних розрахунків.

4.Вибір технологічних систем всебічно науково обґрунтовується з метою вибору оптимального варіанту, який забезпечує отримання продукції відповідної якості за найменших витрат усіх видів ресурсів на найменшого забруднення середовища.

В умовах переходу України до ринкової економіки зростає роль технологій. За цих умов те підприємство витримає конкуренцію, яке швидше замінить технологію виготовлення продукції на економічно доцільну. І при цьому не забуде про охорону довкілля.

Вивчення курсу «Системи технологій» дає змогу студентам:

- сформувати уявлення про основні знаряддя і предмети праці, що використовуються в технологіях;

- знати основи сучасного стану і тенденції розвитку технологій галузей економіки;

- засвоїти основи стандартизації, структурні елементи технічного регламенту й основні природні закони, що використовуються в технологічних системах;

- знати сутність технологій виробництва у галузях н\г і формування техніко-економічних показників;

- вміло обґрунтовувати техніко-економічні показники, враховуючи вплив на них основних параметрів технологічних процесів.

1.2. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ, ТЕХНОЛОГІЧНІ УКЛАДИ, ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТЕХНОЛОГІЙ.

Споконвіків визначальними та закономірними стимулами розвитку технологій були життєві потреби людей.

Потреби суспільства були и залишаються головним визначальним стимулом розвитку технологій, технологічних систем і технологічних укладів, які почали формуватись в кінці ХУП ст.. – на початку ХУШ ст..

Починаючи з кінця ХУП ст.., світовий техніко-економічний розвиток можна умовно розглядати як еволюційну зміну технологічних укладів (ТУ –технологічні уклади).

ТЕХНОЛОГІЧНІ УКЛАДИ – це конгломерат поєднаних виробництв, що охоплюють замкнуті виробничі цикли єдиного технічного рівня.

Кожний ТУ має складну структуру, ядро ТУ створюють базові технології, які є основою технологічних систем усіх рівнів переробки ресурсів і пов’язані з відповідним типом невиробничого споживання, яке замикає відтворювальний контур ТУ, стимулює його ріст і одночасно є джерелом відтворення трудових ресурсів відповідної якості.

Життєвий цикл кожного ТУ має чотири фази:

- формування ТУ; його ріст; фаза зрілості; фаза занепаду.

В ринковій економіці залежно від фази життєвого циклу ТУ змінюються темпи економічного росту і рівень економічної активності.

Зародження нового ТУ проходить у надрах старого, і в своєму подальшому розвитку він поступового формує своє ядро.

Це спонукає до впровадження інновацій, здатних формувати ядро нового ТУ.

Інновації, інноваційний процеси ґрунтуються на нових рішеннях у галузях технологій, техніки, організації господарювання та будь яких інших сферах життя діяльності людини.

Інноваційний процес – це сукупність прогресивних якісних змін, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, в т.ч. і технологічних системах.

Починаючи з промислової революції в Англії в світовому техніко-економічному розвитку можна виділити дію 5 ТУ, які послідовно змінювали один одного.

ПЕРШИЙ ТУ (1790-1830рр.) – технологічні лідери Англія, Франція, Бельгія.

ДРУГИЙ ТУ (1830-1880рр.) - технологічні лідери Англія. Франція, Бельгія, Німеччина, США.

ТРЕТІЙ ТУ (1880-1940рр.) - лідери Німеччина, США. Англія, Франція, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди

ЧЕТВЕРТИЙ ТУ (1940-1980рр.) – лідери країни Європейської асоціації світової торгівлі, Канада, Австралія, Японія, Швеція, Швейцарія.

П.ЯТИЙ ТУ (1980-2040рр.) – це прогноз) Японія, США. Німеччина, Швеція, країни ЄЕС, Китай, Корея, Австралія.

У структурі п’ятого ТУ поступово зароджується ядро шостого ТУ – біотехнології, космічна техніка, високотехнологічні технології.

Для забезпечення конкурентноздатності кожне виробництво повинне створювати можливість послідовного впровадження технологій в часі, здатних вирівнювати динаміку прибутковості та її зростання.

Для окремих виробництв, галузей, регіонів вкрай можливо мати резерв прогресивних технологій і вчасно їх впроваджувати з урахуванням занепаду використовуваних технологій.

Для розвитку економіки в цілому необхідно мати банк сучасних прогресивних наукоємких технологій, постійно поповнювати цей банк і на його основі формувати конкурентноспроможні високоприбуткові виробництва в усіх галузях народного господарства.

1.3. СТРАТЕГІЯ МАЙБУТНЬОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.

Стратегічний курс на економічний та соціальний розвиток України ґрунтується на структурній перебудові галузей н\г, технологічному оновленні промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки, здатному забезпечити економічний прогрес України.

Економічний потенціал України складають:

- вигідне розташування, розвинена транспортна структура та наявність значних природних сировинних ресурсів;

- існуюча кадрова інфраструктура, яка спроможна у короткий термін реорганізуватись і розгорнути процеси створення та поширення інновацій;

- наявність численних інвестиційноспроможних галузей і підприємств, котрі використовують чи здатні використовувати сучасні високі технології,

- високий науково-технічний потенціал і не завантажені виробничі потужності;

- наявність міського внутрішнього ринку і спроможність до розширення зовнішнього.

Виходячи з конкретних геополітичних та історичних умов в Україні, проблемою є розробка стратегії інноваційного розвитку і побудови економічного механізму її забезпечення в ринкових умовах

Важливими напрямками в реалізації стратегії економічного та соціального розвитку України є концентрація наукового потенціалу на вирішення найбільш актуальних науково-технічних проблем, а також застосування тих технологій, які найбільшою мірою підготовлені до використання у виробництві.

Пріоритети України у розробці сучасних інноваційних технологій повинні здійснюватися у рамках державних програм та проектів як у традиційних галузях економіки так і у нових високотехнологічних напрямках.

Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, яким володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами.

Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних закладів, які дозволяють модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Контрольні запитання:

1. Що таке технологія, які її основні завдання як науки?

2. Що таке система, технологічна система та їх складові частини? Які є різновиди систем?

3. Яку структуру має система промислових технологій?

4. Які основні періоди розвитку пройшла технологія?

5. Що таке технологічний уклад, який є ядро ТУ? Як воно формується?

6. Що таке життєвий цикл ТУ та технології?

7. В чому стратегії майбутнього технологічного розвитку України?

Список рекомендованої літератури:

1. Дудко П.Д. Системи технологій. – Харьків, 2003. – 336 с.

2. Збожна О.М. Основи технології. – Тернопіль, 2002. – 486 с.

3. Системи технологій \ В.В. Деречин та ін. – Одеса, 2001. – 300 с. – Ч.2.

ТЕМА 2. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ

ПЛАН:

2. 1. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ВИДИ, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

2.2. ВИРОБНИЧІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ, ТИПИ ВИРОБНИЦТВ.

2.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ.

2.1. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ВИДИ, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Технології за своєю функцією в системах технологій діляться на: інформаційні; промислові.

Інформаційні технології – це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передачі, обробки, збагачення та доведення до користувача інформації про стан об’єкта, процесу чи явища з використанням обраного комплексу технічних засобів.

Технології переробки промислові технології призначені для переробки матеріальних ресурсів на певний продукт і діляться на:

видобувні технології; технології збагачення; технології обробки.

Технологія змінює якість чи первинний стан матеріалу.

Принципова відмінність інформаційної технології від промислової полягає в тому, що вона містить елементи творчого характеру, які не піддаються регламентації та формалізації.

Метою будь-якої інформаційної технології є виробництво інформації для наступного аналізу і прийняття на його основі певного рішення.

Перейдемо тепер до промислової технології.

Видобувними технологіями називається сукупність усіх людей і засобів виробництва, які потрібно для видобування корисних копалин із надр на поверхню Землі.

Основними критеріями, за якими оцінюється техніко-економічна ефективність видобувних технологій є:

1. продуктивність видобутку (кількість видобутої сировини за певний проміжок часу);

2. собівартість видобутку (загальні витрати на добуток певної кількості сировини);

3. віддача пласта – це ступінь вилучення корисних копалин пластів, де вони залягають.

4. екологічний вплив.

Технології збагачення використовують для одержання сировини х можливо більшим вмістом корисних елементів.

Збагачення копалин дає змогу підвищити ефективність виробництва за рахунок таких факторів:

- розширення сировинної бази промисловості внаслідок комплексного використання сировини і залучення в експлуатацію бідних за вмістом корисних копалин;

- більш повного використання промислового обладнання при переробці висококонцентрованої сировини;

- зниження транспортних витрат і підвищення якості готової продукції.

У промисловості використовують попередню підготовку сировини і збагачення корисних копалин.

Залежно від вимог технологічного процесу попередня підготовка сировини являє собою:

1. подрібнення або укрупнення частинок сировини;

2. агломерацію (спікання)

Фракції сировини, збагачені одним з корисних компонентів називають концентратами.

Фракції які складаються з мінералів, тобто з пустої породи (що в даному виробництві не використовуються) називаються хвостами.

Методи збагачення сировини залежать від агрегатного стану копалин і властивостей корисних компонентів.

Методи збагачення сировини: механічні; фізико-хімічні; хімічні.

До механічних методів збагачення належать такі види:

- електромагнітна сепарація (цей метод застосовують тоді коли сировина складається з магнітних і немагнітних матеріалів

- гравітаційне розділення (цей метод ґрунтується на різниці швидкостей осідання частинок в рідині або газі (залежно від густини частинок))

До фізико-хімічних способів збагачення належить:

- флотаційний метод (він ґрунтується на різній змочуваності компонентів сировини).

-

Хімічні способи збагачення ґрунтуються на різній розчинності частин сировини в тому чи іншому розчиннику, різній здатності елементів сировини вступати в ті чи інші хімічні реакції.

Основні критерії оцінки технологій збагачення:

1. продуктивність збагачення

2. енергоємність

3. комплексні переробки

4. екологічний вплив.

Технології переробки призначені для подальшої переробки збагаченої сировини з метою одержання матеріалів, необхідних для всіх галузей промисловості.

Найбільш вагомою в групі технологій переробки є металургія.

Технології обробки передбачають виготовлення продукції, що відповідає своєму службовому призначенню з матеріалів переробних виробництв.

Приоритетним напрямком розвитку цієї групи є впровадження маловідходних ресурсозберігаючих технологій

2 .2. ВИРОБНИЧІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ, ТИПИ ВИРОБНИЦТВ

Будь яка технологія існує в рамках виробничого процесу.

Виробничий процес – це складна система взаємопов’язаних процесів праці, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Виробничий процес охоплює підготовку засобів виробництва і обслуговування робочих місць, одержання і зберігання матеріалів, усі стадії виготовлення продукції, транспортування, виготовлення тари, упаковку та інші дії пов’язані з виготовленням продукції, що випускається.

Календарний час, потрібний для здійснення періодично повторюваного виробничого процесу називається виробничим циклом.

Його тривалість визначається в одиницях календарного часу – годинах, днях., місяцях.

Найважливішою складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес.

Технологічний процес – частина виробничого процесу, яка містить у собі дії, спрямовані на змінення і подальше визначення стану предмета праці.

Кожний технологічний процес залежно від його характеру, можна поділити на більшу або меншу кількість закінчених складових частин (тобто на операції).

Операцією називається закінчена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці над однією деталлю або групою деталей одним робітником.

Сучасний виробничий процес здійснюється за допомогою засобів виробництва.

До них належать: технологічне обладнання; технологічне оснащення.

Технологічне обладнання - це знаряддя виробництва в яких для виконання певної частини тех..процесу розміщуються матеріали і заготовки.

Технологічне оснащення – це знаряддя виробництва які використовуються разом з технологічним обладнанням і додаються до нього для виконання певної частини технологічного процесу.

За ступенем універсальності технологічне обладнання і оснащення поділяється на три типи: універсальне; спеціалізоване; спеціальне.

Головною метою будь якого виробництва є випуск якісної продукції з мінімальними затратами праці і технічних засобів.

Ефективність будь-якого виробничого процесу може бути оцінена системою показників, найважливішими з яких є: матеріаломісткість та енергоємність продукції; рівень продуктивності праці; собівартість продукції; якість продукції; екологічна чистота процесу.

Тип виробництва є найбільш загальною організаційно-технічною характеристикою виробництва і визначається рівнем спеціалізації робочих місць і номенклатурою об’єктів виробництва.

Рівень спеціалізації робочих місць характеризується коефіцієнтом закріплення операцій – це кількість різних операцій для групи робочих місць і який розраховується так:

Кз.о.=

Де: О – кількість різних операцій, що виконується на дільниці або в цеху протягом певного проміжку часу;

Р – кількість робочих місць, на яких виконуються ці операції протягом того ж проміжку часу.

Залежно від спеціалізації робочих місць, номенклатури об’єктів виробництва, а також організації виробничого процесу умовно розрізняють такі типи виробництв: одиничне; серійне; масове.

Коефіцієнт закріплення операцій відповідно приймає такі значення:

Кз.о.= 1 - масове виробництво

1 Кз.о. 40 - серійне

Кз.о. 40 - одиничне.

Одиничне виробництво – характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів в одиничних кількостях які не повторюються.

Серійне виробництво – характеризується виготовленням обмеженої номенклатури виробів партіями, що повторюються через певні проміжки часу.

Залежно від кількості заготівок серійне виробництво умовно поділяється на: дрібносерійне; середньо серійне; велико серійне.

При цьому коефіцієнт закріплення операцій приймає такі значення

1 Кз.о. 10 - велико серійне

10 Кз.о. 20 - середньо серійне

20 Кз.о. 40 - дрібносерійне.

Масове виробництво характеризується постійним і неперервним випуском одного виробу у великих кількостях; вузькою спеціалізацією робочих місць; спеціалізація працівників низька.

Технологічні процеси в масовому серійному виробництвах характеризуються тактом і ритмом випуску.

Такт випуску (Т) – це інтервал часу, через який періодично здійснюється випуск певного виробу і розраховується так:

Т=_

Де: Фд. – дійсний фонд часу роботи обладнання за рік;

№ - річна програма випуску за рік.

Ритм випуску – це кількість певних виробів, що випускається за одиницю часу

2.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ.

Класифікація технологічних процесів проводиться за такими ознаками:

1. ЗА ВИДОМ РУХУ СИРОВИНИ
2. ЗА СПОСОБОМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ
3. ЗА КРАТНІСТЮ ОБРОБКИ ВИХІДНИХ МАТЕРІАЛІВ
4. ЗА НАПРЯМОМ РУХУ ТЕПЛОВИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ
5. ЗА АГРЕГАТНИМ СТАНОМ.
6. ЗА ТЕПЛОВИМ ЕФФЕКТОМ

1. За рухом сировини всі технологічні процеси поділяють на:

Фізико-механічні (змінюється лише форма та фізичні властивості сировини)

Хімічні (змінюється хімічний склад і внутрішня будова сировини).

Біологічні (тут беруть участь живі мікроорганізми – бактерії).

2. За способом організації процесу ця ознака поділяється на:

Періодичні (дискретні) – тут сировину подають визначеними порціями через певні проміжку часу і так само після закінчення обробки одержують певну продукцію.

Безперервні - тут сировина надходить до агрегату постійним безперервним потоком і після перетворення готова продукція безперервним потоком виходить з агрегату.

Комбіновані – це поєднання періодичних і безперервних процесів.

3. За кратністю обробки сировини поділяються на:

Відкриті (сировина перетворюється на готову продукцію протягом одного циклу перебування її в агрегаті);

Замкнені (є основою створення безвідходних, енерго- та сировинноощадних технологій).

Комбіновані (основна сировина може перетворюватись на продукцію за один цикл перебування в агрегаті, а допоміжна сировина використовується багаторазово.)

4. За напрямом руху теплових і матеріальних потоків поділяються на:

Однобічні (в ході яких тепловий і матеріальний потоки в агрегатах рухаються паралельно в одному напрямі)

Зустрічні (в ході яких тепловий і матеріальний потоки рухаються назустріч один одному).

Перехресні (в ході яких тепловий і матеріальний потоки в агрегатах рухаються перпендикулярно один до одного).

5. За агрегатним станом поділяються на:

Гомогенні (тут всі реагуючи речовини перебувають в одному агрегатному стані: твердому, рідинному; газовому).

Гетерогенні (тут всі реагуючи речовини перебувають у різних агрегатних станах: газовому і рідинному; твердому і рідинному; твердому і газовому).

6. За тепловим ефектом поділяються на:

Екзотермічні (коли у разі взаємодії реагуючих речовин виділяється теплота).

Ендотермічні (коли у разі взаємодії речовин вбирається теплота).

Контрольні запитання:

1. Яке призначення промислових та інформаційних технологій, як вони взаємодіють у системах технологій?

2. Що таке виробничі та технологічні процеси?

3. Що таке технологічне обладнання та оснащення?

4. Типи виробництв, їх основні характеристики та особливості?

5. Що таке коефіцієнт закріплення операцій, такт випуску, ритм випуску?

6. За якими ознаками класифікуються технологічні процеси?

7. Які бувають основні види технологічних процесів, сутність та особливості?

Список рекомендованої літератури:

1. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К. 1996, - 238 с.

2. Дичковська О.В. Системи технологій галузей народного господарства. – К., 1995. – 312 с.

3. Збожна О.М. Основи технологій. – Тернопіль, 2002. – 486 с.

ТЕМА 3. ІННОВАЦІЇ ТА ІХ РОЛЬ У ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ

ПЛАН:

3.1. Поняття про «інновації».

3.2. Інноваційні процеси, їх структура й інвестування.

3.1. Поняття про «інновації

Поняття «інновація» визначено Законом України «Про інноваційну діяльність». Відповідно до закону Інновація – це новостворені, вдосконалені та конкурентноздатні технології, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

При розгляді цього питання необхідно розглянути основні терміни та їх визначення, а саме:

Інноваційна діяльність – це діяльність спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових товарів;

Інноваційний продукт – це результат науково-дослідної розробки;

Інноваційна продукція – це нові товари, що відповідають вимогам встановленим цим законом;

Інноваційний проект – це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс необхідних заходів щодо створення і реалізації інноваційного продукту;

Приоритетний інноваційний проект – це інноваційний проект, що належить до одного з приоритетних напрямків інноваційної діяльності затверджених цим законом.

Об’єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми; нові знання та інтелектуальні продукти; інфраструктура виробництва; організаційно-технічні рішення різного характеру; товарна продукція; сировинні ресурси.

Для систематизації інноваційної діяльності в Україні запропоновано класифікацію інновацій по таких видах:

1. за направленістю –продуктові, технологічні, інфраструктура;

2. за значимістю - базові, покращуючи; псевдо інновації;

1. за сферами застосування - локальні (місцеві, галузеві); регіональні; державні; міжнародні.

Інноваційна діяльність має безперервний характер, постійно вдосконалюється. Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретних споживачі, на конкретну потребу.

Поняття інновації та її типів дозволяє більш детально розробляти стратегію інноваційного розвитку України і пошук нових джерел інвестування інноваційних проектів.

3.2. Інноваційні процеси, їх структура й інвестування.

Основу інноваційної діяльності складає інноваційний процес – це процес освоєння та реалізації нового продукту.

Існує два види інноваційного проекту: науково-інноваційний; виробничо-комерційний.

До науково-інноваційного відносять: наукові дослідження, наукові прикладні дослідження, дослідно-експериментальні.

До виробничо-комерційного відносять: прибуткову частину промислового виробництва, маркетинг, реалізацію продукції.

Інвестиції – це довгострокові вкладання капіталу. Без інвестування інноваційна діяльність неможлива.

Інвестування інноваційної діяльності здійснюється з таких основних джерел:

- коштів Державного бюджету України

- коштів місцевих бюджетів

- власних коштів державних і комунальних установ

- власних чи запозичених коштів

- коштів будь яких фізичних або юридичних осіб

- інших джерел.

Для більшості українських підприємств основним джерелом фінансування є власні кошти підприємств, іноземні інвестиції.

Стабілізація економіки України створює умови для інвестування інвестиційної діяльності з вагомою участю бюджетних коштів державних та регіональних фондів стимулювання інновацій.

На українську державну інноваційну компанію покладені завдання здійснювати фінансову інвестиційну та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій, технічне переобладнання виробництв, ресурсозберігаючої та еколого безпечної продукції.

Контрольні запитання:

1. Що є сутністю інноваційної моделі розвитку економіки?

2. Що називають інновацією, інноваційною діяльністю?

3. Що є інноваційним процесом, його структура?

4. Якою є класифікація інновацій по видах?

5. Які напрямки інноваційної політики України?

6. Яке значення інноваційної діяльності?

Список рекомендованої літератури:

1. Лапко О.О. Економіка інновацій: Навч.пос. – Івано-Франківськ, ІФДТУНГ, 1999.

2. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – К. 2000.

3. Покропивний С.Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційної діяльності. – К.: КНЕУ, 1998.

ТЕМА 4. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС.

ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ, МЕТРОЛОГІЯ І

СЕРТИФІКАЦІЯ.

ПЛАН:

4.1. Науково-технічний прогрес та інтенсифікація виробництва.

4.2. Якість продукції та її показники. Контроль якості продукції.

4.3. Стандартизація та забезпечення якості продукції.

4.4. Метрологічне забезпечення якості продукції.

4.5. Сертифікація продукції.

4.6. Організація управління якістю продукції на підприємстві.

4 .1. Науково-технічний прогрес та інтенсифікація виробництва.

Виходячи з концепції прискорення науково-технічного і соціального прогресу в усіх галузях н\г розвинутих країн світу, найважливішим завданням є інтенсифікація виробництв.

Інтенсифікація виробництва включає:

- покращення використання наявного виробничого апарату

- прискорення відновлення основних виробничих фондів

- ефективне використання ресурсів

- перехід від еволюційних до революційних шляхів розвитку технології і техніки.

Найважливішим напрямком інтенсифікації є відновлення основних виробничих фондів, без яких:

- значно зростає сфера ремонту

- збільшується обсяг ручної роботи

- знижується фондовіддача внаслідок старіння основних фондів та їх неповного завантаження.

Перехід виробництва на інтенсивний шлях розвитку тісно пов’язаний з ефективним використанням ресурсів – ресурсозбереженням.

Ресурсозбереження включає:

- ЕКОНОМІЮ СИРОВИНИ

- ШИРОКЕ ВИКОРИСТАННЯ ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ, ВІДХОДІВ ВИРОБНИЦТВА

- СТВОРЕННЯ МАЛОВІДХОДНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І ЗАСТОСУВАННЯ НОВОЇ РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧОЇ ТЕХНІКИ

- ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИСОКОЇ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ЯК СПОСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ З МЕНШИМИ ВИТРАТАМИ ПРАЦІ І МАТЕРАЛІВ.

4 .2. Якість продукції та її показники. Контроль якості продукції.

Рівень якості продукції визначається порівнянням сукупності показників її якості з відповідною сукупності відповідних показників, встановлених стандартами та іншими документами.

Якість продукції – це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її принадність, задовольняють певні потреби відповідно до її призначення.

Якість продукції характеризується:

1.технічним рівнем

2.стабільністю показників якості

3.економічною ефективністю

4.конкурентноздатністю на зовнішньому ринку.

1. Технічний рівень відображає такі показники якості:

- призначення ( визначає спроможність продукції виконувати функції відповідно до проекту)

- конструктивність ( характеризує геометричні розміри, форму, склад при застосуванні в різноманітних видах промисловості)

- надійність ( визначає довговічність, строку служби, умов і часу зберігання)

- ремонтопридатність (характеризує тривалість, трудомісткість і вартість відновлення)

- технологічність ( встановлює трудомісткість виготовлення, матеріало-і енергомісткість, ступінь механізації і т.д.)

- транспортабельність (включає габарити, масу, трудомісткість упаковки)

- сумісність (характеризує зручність виготовлення, зберігання, транспортування, монтажу тощо)

- е стетичність (відображає художню виразність, зовнішній вигляд, якість поверхні).

2. Стабільність показників якості продукції визначають:

- коефіцієнт варіації основних властивостей (характеризує параметри або показники якості продукції даного виду (тобто відхилення кількісних показників від нормативних))

- дотримання умов стандартів, норм і правил, що визначають відповідність продукції їх вимогам)

- відсоток браку

- кількість рекламацій.

3. Економічна ефективність характеризується показниками, що визначають економічний ефект для підприємства (питомі капітальні вкладення, собівартість, рентабельність, річний економічний ефект).

4. Конкурентноздатність на зовнішньому ринку визначається патетно-правовими показниками, що характеризують ступінь патентного захисту і патентної чистоти продукції.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

Продукція, що підлягає розробці і впровадженню у виробництво, за технічним рівнем і якістю продукції повинна відповідати вимогам державних стандартів на цю продукцію на час освоєння її виробництва.

Для отримання обгрунтованних даних про технічний рівень продукції, показників її прогресивності проводяться патентні дослідження.

Для оцінки рішень прийнятих при розробці продукції проводиться експертиза технічної документації, включаючи метрологічну експертизу ефективності вимірів при контролі виробів у процесі їхнього виготовлення, експлуатації і ремонту.

Завданням забезпечення якості продукції на стадії виготовлення є виробництво виробів встановленої якості, що сформувався на стадії проектування, систематичне покращення властивостей продукції і зниження витрат на виробництво.

Встановлена якість продукції в ході її виробництва забезпечується:

- дотримуванням умов точності і стабільності технологічних процесів

- організацією трудової діяльності, що стимулює бездефектну працю і створює культуру виробництва

- технічним контролем.

Велику роль у забезпеченні якості продукції відіграє технічний контроль.

Стабільність якості серійної продукції в межах, встановлених державними стандартами забезпечується:

- контролем якості вхідних матеріалів з метою запобігання потрапляння у виробництво матеріалів, які не відповідають встановленим вимогам (вхідний контроль);

- систематичним спостереженням і контролем за технологічним процесом з метою отримання інформації та забезпечення бездефектного випуску продукції (операційний контроль);

- контролем завершальних виробничих операцій та готових виробів (приймальний контроль).

4.3. Стандартизація та забезпечення якості продукції.

Сучасна економіка ґрунтується на застосуванні єдиних норм, правил, вимог, показників якості. Єдність розуміння вимог до продукції досягається завдяки нормативно-технічним документам, що розробляються як на рівні підприємства, так і на держаному рівні.

Нормативний документ – це документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результативність.

Цей термін охоплює такі поняття, як:

Стандарт – це документ, що встановлює загальні правила з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі та розробленого у встановленому порядку на основі консенсусу.

Консенсус – це загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень із суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін та досягнення внаслідок процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

Згідно з Законом України «Про стандартизацію» Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якого є підвищення ступеня відповідності продукції і сприянню науково-технічному співробітництву.

Існують три види стандартизації: міжнародна, регіональна, національна.

Найважливішим з документів, що регламентують відносини виробника і споживача, забезпечуючи безпеку споживача є технічний регламент з підтвердження відповідності – це правовий акт, що приймається органом державної влади та встановлює технічні вимоги до продукції.

Таким чином, якість продукції можна забезпечити лише при чіткому дотриманні вимог стандартів та нормативних документів. Але для того, щоб дотримуватися вимог стандартів, необхідно мати єдину систему вимірювання показників якості. В цьому допомагає наука метрологія.

4.4. Метрологічне забезпечення якості продукції.

Вимірювання фізичних величин є невід’ємною операцією технологічних процесів, контролю та випробувань матеріалів, деталей і приймання готової продукції.

Відтворення, зберігання і передачу розмірів одиниць здійснюють за допомогою еталонів і зразкових засобів вимірювання.

ЕТАЛОН – це засіб вимірювання, що забезпечує відтворення та зберігання одиниці з метою передачі її розміру нижчестоящим у перевірочній схемі засобам вимірювання, виконане за особливими правилами і затверджене у встановленому порядку.

Еталони відповідно до підпорядкованості поділяють на: первинні (вхідні), вторинні (підлеглі).

Первинні еталони відтворюють одиниці і передають їхні розміри з найвищою точністю, досягнутою в даній сфері вимірів.

До вторинних відносять еталони -копії, еталони порівняння і робочі еталони.

Кожний еталон – це складна установа, що включає комплекс засобів вимірювання, обладнання, допоміжних приладів.

Вимірювальні прилади призначені для перевірки по них інших засобів вимірів називаються зразковими засобами вимірів.

Зразкові засоби вимірів проходять метрологічну атестацію, на них видаються свідоцтва із зазначенням параметрів і розряду за державною перевірочною схемою.

Перевірочні схеми поділяють на: державні, відомчі, локальні. Перевірочна схема – це затверджений в певному порядку документ, що встановлює засоби, методи і точність передачі розмірів одиниць від еталона або вихідного зразкового засобу вимірів.

Оцінка якості виробів і регулювання її рівня залежать від точності визначення параметрів. Об’єктивне визначення фізико-хімічних, механічних та інших властивостей матеріалів і виробів ґрунтується на метрології і вимірювальній техніці.

Метрологічне забезпечення якості продукції включає:

- встановлення характеристик продукції, що підлягають кількісному визначенню і дотримання оптимальних вимог до точності їхнього вимірювання;

- визначення раціональної номенклатури засобів вимірювання і забезпечення єдності й правильності їхніх показань при створенні вимірювальної апаратури;

- забезпечення достовірності результатів вимірювання, що виконується при розробці, виробництві, випробування при вирішенні завдань управління, техніки безпеки.

Стандартом Державної системи забезпечення єдності вимірів встановлені положення, що визначають організацію і методику метрологічної підготовки і виконання вимірів, оформлення їхніх результатів. Нагляд за вимірами і вимірювальними приладами здійснюється Державною і відомчими метрологічними службами.

Завдання Державної метрологічної служби – це забезпечення єдності і достовірності вимірів у країні на основі нормативно-технічних документів Державної системи забезпечення єдності вимірів.

Координуючим центром цієї служби є Державний комітет споживчої політики України.

Метрологічним наглядом в галузях н\г керують міністерства через органи відомчих метрологічних служб, що забезпечують єдність і достовірність вимірів у галузях.

Придатність засобів вимірів до застосування встановлюється на основі спеціальних перевірок або відомчої метрологічної служби.

Підприємства несуть два види відповідальності за якість продукції:

1- майнову відповідальність за постачання нестандартної продукції;

2- ЕКОНОМІЧНІ САНКЦІЇ ЗА РЕАЛІЗАЦІЄЮ НЕСТАНДАРТНОЇ ПРОДУКЦІЇЇ.

Забезпечення правовими засобами високої якості продукції є одним із завдань юридичної служби підприємства.

Під її керівництвом і за її участі в нормативних документах підприємства конкретизуються функції, обов’язки і права підрозділів по застосуванню правових засобів для забезпечення якості продукції.

4 .5. Сертифікація продукції.

Існує велика кількість різноманітних організаційних форм діяльності, при яких тою чи іншою мірою проводиться оцінка якості продукції.

Особливе місце серед них займає сертифікація.

Сертифікація являю собою дію, яка проводиться з метою підтвердження з необхідною достовірністю відповідності продукції конкретним стандартам і видачі документа – сертифіката.

Згідно з Законом України «Про підтвердження відповідності» Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям і котрі встановлені законодавством.

Таким документом є сертифікат.

Сертифікат відповідності – це документ, який підтверджує, що продукція або інше відповідає встановленим вимогам стандарту.

Перелік продукції, яка належить до обов’язкової сертифікації, міститься в нормативно-правовому акті, який має назву технічний регламент з підтвердження відповідності.

Технічний регламент з підтвердження відповідності – це нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України. В якому містяться опис видів продукції, що підлягає підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля.

Після здійснення процедури підтвердження відповідності продукція вводиться в обіг.

Введення продукції в обіг – це виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з наступною самостійною її реалізацією на території України.

На початку 70-х років був створений комітет по сертифікації в рамках міжнародної організації по стандартизації (ИСО) (раніше цей сертифікат називався СЕРТИКО), зараз він має назву КАСКО.

і діяла «Система оцінки якості і сертифікації взаємопостачаємої продукції». В рамках СЕВ була створена

Існує дві форми сертифікації:

- сертифікація, що проводиться організацією, незалежною від споживача і

- виробника;

- само сертифікація, коли підприємства-виробники проставляють на своїх виробах певний знак відповідності.

Комітетом ИСО з сертифікації КАСКО дано наступні схеми сертифікації:

Перша – типове випробування

Друга – передбачає проведення нагляду у сфері торгівлі з використанням випробувань

Третя – з періодичним випробуванням вибіркової продукції безпосередньо на підприємстві-виробника.

Четверта – передбачає оцінку системи управління якістю на підприємстві, а також нагляд за цим управлінням

П’ята – нагляд, що охоплює і сферу виробництва продукції і сферу торгівлі.

Шоста – оцінка і схвалення системи управління якістю на підприємстві

Сьома – лише випробування певної партії продукції

Восьма – випробування всього обсягу продукції.

Широкий розвиток робіт з сертифікації в Україні безпосередньо пов’язаний з прямим застосуванням у нашій країні міжнародних стандартів: ДІN; ІSO; EN.

Тому для забезпечення конкурентноздатності вітчизняної продукції необхідно зі всією відповідальністю займатися впровадженням положень даних стандартів на підприємствах України.

Сертифікація сама по собі не в змозі забезпечити належну якість продукції і безпеку споживачів. Контролювати якість продукції необхідно на самому підприємстві і ці функції виконує відділ технічного контролю (ВТК).

4.6. Організація управління якістю продукції на підприємстві

Технічний контроль якості продукції на підприємства здійснюється органом підприємства – відділом технічного контролю, що є самостійним структурним підрозділом.

Начальник ВТК підпорядкований безпосередньо директору підприємства і разом з ним та заступником директора відповідає за доброякісність продукції, що випускається.

Керівникам служб ВТК надане право при порушеннях технологічного процесу або невідповідності продукції припиняти приймальний контроль та зупиняти відправлення готової продукції споживачам до вжиття заходів з усунення недоліків.

Схема управління якістю продукції на підприємстві.

Етапи системи управління якістю продукції на підприємствах:

Перший етап – організація служби технічного контролю, спрямованої на забезпечення якості продукції в складі ВТК і заводській лабораторії4

Другий етап – створення умов для бездефектного виготовлення продукції (тобто впровадження операційного контролю як основу для здачі продукції при першому поданні);

Третій етап – впровадження системи бездефектної праці для всіх робітників підприємства, заснованої на операційному контролі і статистичних засобах управління якістю, з організацією спеціальної служби управління якістю;

– впровадження комплексної системи управління якістю продукції, що охоплює весь життєвий цикл продукції (від дослідження та до експлуатації).

При підготовці до приймання продукції підприємство перевіряє наявність нормативно-технічної документації на всю продукцію, затверджених технологічних процесів, конструкторської і технологічної документації, паспортів на обладнання, апаратуру, що випускається.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення поняттю якість продукції? Які є показники якості продукції?

2. Визначте поняття стандарт?

3. Що таке метрологія як наука? Дайте визначення еталон?

4. На яких принципах ґрунтується організація управління якістю продукції, довкілля і персоналу?

5. Науково-технічний прогрес, його сутність?

Список рекомендованої літератури:

1. Закон України «Про стандартизацію», 2001.

2. Закон України «Про підтвердження відповідності», 2001.

3. Закон України «Про акредитацію», 2001.

4. ДСТУ 1.0-93 Государственная система стандартизации Украины. Основные положения.

5. ДСТУ 1.3-93 Государственная система стандартизации Украины. Порядок разработки, построения, изложения, оформления, согласования, утверждения, обозначения и регистрации технических условий.

6. Шишкин И.Ф. Метрология, стандартизація и управление качеством. М.: Узд. стандартов, 1990.

ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА

ПЛАН:

5.1. Організація і структура народногосподарського комплексу України.

5.2. Комплексна підготовка виробництва.

5.3. Технічна підготовка виробництва.

5. 1.. Організація і структура народногосподарського комплексу України.

Промислово-господарську діяльність в Україні здійснюють виробництва народногосподарського комплексу (НКГ).

НКГ України за своїм змістом є інтегральною системою, що включає такі системи, як соціальна, економічна, організаційна, управлінська.

Ці системи забезпечують функціонування відповідних структур (підсистем та елементів) виробничо-господарських комплексів, їх галузей і виробничих підприємств.

В основі соціальної системи присутня сукупність суспільних колективних і приватних інтересів людей (політичних, соціальних, економічних та інше)

Економічна сутність НКГ обумовлена тим, що праця людей, як основної ланки соціальної системи, забезпечує функціонування засобів виробництва і отримання сукупного суспільного продукту, справляє визначальний вплив на стан та розвиток НКГ, його економічну ефективність.

Організаційна система НКГ призначена визначати ефективні методи організації виробництва для раціонального використання устаткування, виробничих площ, матеріальних і трудових ресурсів, інформації та інше.

Управлінська система НКГ включає в себе різні рівні управління від вищого (виробничо-господарські комплекси, в які входять галузі) до нижчого (виробництва з їх структурними підрозділами).

Важливою ланкою НКГ, її виробничо-господарських комплексів є виробнича підсистема.

Вона є складовою частиною всієї макроструктури НКГ, в якій здійснюється виробництво необхідних суспільству продуктів праці і формуються техніко-економічні показники виробництва.

НКГ має взаємопов’язану структуру, що утворена за допомогою вертикальних і горизонтальних зв’язків.

Вихідною ланкою в технології промислового виробництва є технологічна операція, що включає робочі ходи, установки, позиції, фази і т.п., і яка виконується робітником і є початком структурної вертикалі.

Структуру вертикалі складають: дільниця, технологічний процес, цех або інший структурний підрозділ, підприємство, виробнича галузь, виробничо-господарський комплекс.

Взаємозв’язок структурних ланок НКГ по горизонталі здійснюється на рівнях галузей, підприємств та Ії підрозділів.

Така взаємодія дає можливість виготовляти як складові частини, так і готову продукцію і забезпечувати отримання нормативних показників продуктивності, якості та інших техніко-економічних показників продукції.

5.2. Комплексна підготовка виробництва.

Сучасне виробництво України значною мірою характеризується розробленням і освоєнням якісно нових виробів, що вимагає проведення заходів із комплексної підготовки виробництва (КПВ).

КВП реалізується в технічному (це науково-дослідна, конструкторська, технологічна роботи); організаційному, матеріально-технічному, соціальному та економічному видах підготовчих робіт.

Подальше вдосконалення системи КВП можливе по таких основних напрямках як планово-економічне, організаційно-технічне і організаційно-управлінське види підготовчих робіт.

В сучасних умовах створені передумови для принципово нових організаційних форм управління – програмно-цільових структур.

В КВП такі структури мають назву автоматизовані системи управління проектами (АСУП).

В основу АСУП покладені найбільш перспективні напрямки організації автоматизації робіт, а саме:

- створення автоматизованих систем наскрізного конструкторсько-технологічного проектування;

- широке використання автоматизованих робочих місць проектантів;

- створення і застосування систем розподіленої інформаційної бази даних;

- застосування прогресивного технічного і програмного забезпечення, побудованого за модельним принципом.

5.3. Технічна підготовка виробництва.

Важливим елементом комплексної підготовки виробництва є технічне підготовлення виробництва, що включає науково-дослідні, конструкторські і технологічні роботи, в процесі яких розробляється відповідна документація,

Ця документація входить до складу так званої системи розроблення та поставлення продукції на виробництво.

Система регламентує загальні правила розроблення та поставлення на виробництво продукції виробничо-технічного призначення відповідно до ГОСТ 15.001-88, який передбачає:

- розроблення технічного завдання

- розроблення наукової, технічної, нормативно-технічної документації;

- виготовлення і випробування зразків продукції;

- приймання результатів розроблення;

- підготовлення і освоєння виробництва.

Технічне завдання є основним вихідним документом для розроблення або модернізації продукції, яке встановлює:

- мету розроблення і призначення зразка продукції;

- сукупність технічних, техніко-економічних, спеціальних вимог до продукції, що визначають її споживчі властивості і ефективність використання;

- перелік документів та етапи науково-дослідної роботи, що підлягають розробці;

- порядок здавання і приймання результатів;

- терміни виконання робіт.

Контрольні запитання:

1. Що здійснює і яким є за змістом НКГ України?

2. Якою є організація і структура НКГ України?

3. Комплексна підготовка виробництва і в яких видах робіт вона реалізується?

4. Сутність і напрямки удосконалення комплексної підготовки виробництва?

5. Що здійснює і включає в себе технічна підготовка виробництва?

6. Сутність системи розроблення та постелення продукції на виробництво?

Список рекомендованої літератури:

1. Системы технологий. Основные категории: Учеб. Пособие для экон. Вузов. \Ф.Е. Дубровин Под ред. В.В. Деречина. – Ч.1. – Одесса: Латстар, 2001. – 200 с.

2. Системы технологий: Учеб. Пособие. \Под ред. проф. П.Д.Дудко. – 2-е изд. Перераб. И доп. – Х.: Изд-во «Бурун книга», 2003, - 3336 с.

3. ГОСТ 15.001-88. Система разработки и постановки продукции на производство «Продукция производственно-технического назначения».

4. ДСТУ 3973-2000. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення.

5. ДСТУ 3974-2000. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання дослідно-конструкторських робіт. Загальні положення.

6. ДБН А.2.2.-3-97. Проектування. Склад, порядок розробки, погодження і затвердження проектної документації для будівництва.

ТЕМА 6. СИРОВИННО-МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ.

ПЛАН:

6.1. Сировина – як первинний предмет праці.

6.2. Класифікація сировини.

6.3. Техніко-економічні характеристики, якість і раціональне використання сировини.

6.4. Використання сировини у промислових технологіях.

6.1. Сировина – як первинний предмет праці.

Основним завданням промисловості є виготовлення продукції для задоволення потреб суспільства.

Промислова продукція – це вироби, які отримують внаслідок перероблення сировини.

Сировиною називають природні та штучні речовини, які використовуються для виробництва промислової продукції.

Таким чином, сировина є первинним предметом праці, а її видобуток або отримання початком будь-якої промислової технології чи системи технологій.

Природні ресурси – це джерело всякого матеріального і промислового виробництва.

Наявність природно-сировинних ресурсів може правити за початковий стимул, поштовх для розвитку економіки країни.

Сировинний фактор відіграє дуже велику роль для промислового виробництва. Необхідні виробничі витрати на сировину, які в економічній практиці називають матеріаломісткістю виробництва, складають у більшості галузей промисловості понад половину всіх вкладень.

Матеріаломісткість визначають відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції, які можуть бути виражені у грошових або натуральних показниках.

Якщо відношення маси сировини до маси готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво вважається не матеріаломістке, і якщо ж кратність становить два і більше, то матеріаломісткість вважається високою.

Україна багата природними ресурсами, що утворює надійний потенціал для розвитку промисловості.

Промисловість України має змогу забезпечити абсолютну більшість своїх сировинних потреб за рахунок видобутку й переробки вітчизняних природних ресурсів.

6.2. Класифікація сировини.

Сучасна промисловість України при вироблені продукції використовує велику кількість різноманітної сировини, яка є різною за походженням, властивостями і використанням.

З метою систематизації сировина класифікована за такими ознаками:

1 ). За походженням

Дата добавления: 2014-01-07