Робочий час і час відпочинку

Робочий час – це час, встановлений законом або угодою сто­рін, впродовж якого працівник зобов’язаний виконувати обу­мовлену трудовим договором роботу.

Види робочого часу

Нормальний

максимальна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень

Скорочений

· для осіб віком до 18 років; · для працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиж­день; · для осіб віком від 15 до 16 років — 24 год. на тиждень; · для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умова­ми праці, - не більше як 36 год. на тиждень; · для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.); · для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях); · для деяких категорій інвалідів.

Неповний

· для тих, хто бажає працювати, але не може працювати пов­ний робочий день в силу обставин (н., жінки, які мають ма­лолітніх дітей); · особи з обмеженою працездатністю; особи, зайняті догля­дом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного ви­сновку); · оплата праці при неповному робочому тижні проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробі­тку; · тривалість неповного робочого дня або тижня не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочо­го дня; · встановлюється за угодою (погодженням) між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної, роботи не може перевищувати:

7 годин при тижневій нормі 40 годин;

6 годин при тижневій нормі 36 годин;

4 години при тижневій нормі 24 години.

При п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які за­тверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи пра­цівників, скорочується на 1 годину. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Різновиди робочого часу:

нічний час з 22 до 5 години ранку.

Час на надурочних роботах — для запобігання стихійним лихам, промисловим аваріям

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу проф­спілкового комітету підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні ро­боти лише у таких виняткових випадках:

¨ при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а та­кож відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

¨ при проведенні громадське необхідних робіт по водопоста­чанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

¨ при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок не­передбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного, чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткуван­ня, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

¨ при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призна­чення;

¨ для продовження роботи при невиході працівника, який за­ступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити заходів до за­міни змінника іншим працівником.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного пра­цівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Вла­сник або уповноважений ним орган повинен вести облік надуроч­них робіт кожного працівника.

При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Заборонено залучати до роботи у нічний час та до надурочних робіт неповнолітніх.

Час відпочинку – це встановлений законом час, на протязі якого працівник вільний від виконання своїх трудових обо­в’язків і який він може використати на свій розсуд. Законодавство передбачає основні види часу відпочинку:

ü Перерви протягом робочого дня – перерви для відпочинку і харчування; тривалість перерви: мінімальна – не менше 30 хв., максимальна – не більше 2 год.; перерва не включається в робо­чий час і не оплачується.

ü Щоденний відпочинок – перерва у роботі між її закінченням і початком на наступний день (зміну).

ü Щотижневий відпочинок – вихідні дні: при п’ятиденному робочому тижні надається два вихідні дні, при шестиденному — один; тривалість щотижневого безперервного відпочинку, тобто з моменту закінчення роботи в передвихідний день і до початку ро­боти на наступний робочий день, повинна бути не менш як 42 год.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законо­давством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихі­дним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігає­ться з вихідним днем, вихідний переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих праців­ників до роботи у вихідні дні допускається з дозволу профспілко­вого комітету підприємства, установі, організації і лише у винят­кових випадках:

· для відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії і негайного усунення їх наслідків;

· для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

· для виконання невідкладних, наперед не передбачених, робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нор­мальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

· для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і при­значення.

Залучення до роботи працівників у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваже­ного ним органу. Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Святкові та неробочі дні. Допускаються лише роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безпе­рервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викли­кані необхідністю обслуговування населення (зв’язок, транспорт, торгівля і т. д.), а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у святкові дні оплачується у по­двійному розмірі.

Святкові і неробочі дні в Україні:

1 січня-Новий рік;,

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День Перемоги;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України;

7 і 8 листопада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 1 січня Різдво Христове; один день (неділя) – Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

Відпустки призначаються для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розви­тку особи. Види відпусток визначені згідно Закону України «Про відпуст­ки»:

I. Щорічні відпустки надаються всім працівникам із збережен­ням місця роботи (посади) і середнього заробітку:

1) основні (тривалістю не менше 24 календарні дні). Для деяких категорій працівників законодавство встановлює подовжену від­пустку, наприклад, - для неповнолітніх – 1 календарний місяць, - інвалідам 1 і II груп – 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів, - керівним, педагогічним, науково педагогічним та на­уковим працівникам – до 56 календарних днів.

Сезонним та тимчасовим працівникам щорічна відпустка нада­ється пропорційно до відпрацьованого ними часу.

2) додаткові надаються:

· працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці (до 35 календарних днів);

· окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з під­вищеним нервово-емоційним навантаженням або виконуєть­ся в особливих природних умовах та умовах підвищеного ри­зику для здоров’я – до 35 календарних днів;

· працівникам з ненормованим робочим днем —до 7 календар­них днів

Конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий харак­тер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням:

· у середніх закладах освіти встановлюються на період випуск­них іспитів тривалістю від 10 до 23 календарних днів, а на пері­од перевідних іспитів – від 4 до 6 календарних днів без враху­вання вихідних;

· у профтехзакладах – 3.5 календарних днів протягом року.

· у вищих закладах освіти відпустки на період настановних за­нять, складання заліків та іспитів у надаються від 10 до 40 ка­лендарних днів щорічно залежно від рівня акредитації вузу і курсу навчання працівника. На період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) відпустка надається до 4-х міся­ців.

II. Творчі відпустки надаються працівнику для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо.

ІІІ. Соціальні відпустки надаються у зв’язку з вагітністю та пологами, доглядом за дитиною тощо.

IV. Відпустки без збереження заробітної плати:

1) обов’язкові за бажанням працівника (інваліда, ветерана пра­ці, війни, для догляду за хворим, для складання вступних іспитів у навчальних закладах, для виховання дітей тощо);

2) відпустки за згодою сторін (за сімейними обставинами та з інших причин).

У порядку, зазначеному у колективному договорі, власник у ра­зі простою підприємства з незалежних від працівників, причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним ор­ганом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Поділ відпустки на частини допускається на прохання праців­ника за умови, щоб основна її частина була не. Менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодших 18 років.

Забороняється попадання щорічної відпустки протягом двох років підряд, а також ненадання відпустки працівникам молодших 18 років та працівникам, які мають право на додаткову відпустку у зв’язку з шкідливими умовами праці.

До стажу роботи, що дає право на відпустку, включається:

· час фактичної роботи;

· час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберіга­лось місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частко­во (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, викликано­го неправильним звільненням або переведенням на іншу роботу);

· час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посади) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років;

· інші періоди роботи, передбачені законодавством.

За сімейними обставинами та з інших поважних причин пра­цівників, за його заявою, може бути надана короткочасна відпуст­ка без збереження заробітної плати.

Дата добавления: 2014-01-07