Тема 4. Управління обсягом та асортиментною структурою обороту торговельного підприємства

ПЛАН

1. Визначення поняття "навчальне видання". Специфіка навчальних видань.

2. Цільове призначення навчальної літератури.

3. Характер інформації й читацька адреса навчальнихвидань.

4. Види навчальних видань: навчальні видання, програмно-методичні видання, навчально-методичні видання, допоміжні видання.

5. Умови надання навчальним виданням грифа Міністерства освіти і науки України.

6. Літературно-художнє видання: визначення, функції, види за складом тексту.

7. Літературно-художній альманах, літературно-художня антологія.

8.Літературно-художні видання за цільовим призначенням.

9. Загальна характеристика рекламних видань.

10. Проспект, каталог, афіша, путівник.

І. Навчальна література включає сукупність словесних творів, предметом яких є певна навчальна дисципліна. Навчальне видання - видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, подані у формі, зручній для вивчення й викладання, і розраховані для учнів різного віку.

Специфіка навчальних видань:

- послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

- доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

- чітка й детальна структурованість, усіх складових змістової частини;

- відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

- відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

- відсутність полеміки;

- наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

- регламентоване державними стандартами художньо-естетичне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання;

- наступність у межах певного предмета;

- організований характер підготовки, затвердження, видання й розповсюдження.

ІІ. Цільове призначення. Соціальна функція навчальної літератури визначається роллю й завданням освіти, який загалом окреслюються як розвиток особистості:

· навчальна – цілеспрямоване оволодіння навчальним предметом, засвоєння знань, набуття умінь і навичок;

· виховна – формування світогляду свідомої, творчо активної особистості, прищеплення етичних норм і естетичного начала;

· розвиваюча - розвиток здібностей, розумових операцій, удосконалення мовленнєвої діяльності;

· інформаційна - формування інформаційної культури;

· організуюча - забезпечення послідовності вивчення й викладання дисципліни, методичної підтримки різних форм і методів навчального процесу;

· систематизуюча - забезпечення цілісності навчання, формування системи знань із різних дисциплін.

ІІІ. Характер інформації навчального видання зумовлюється навчальною дисципліною. Особливість характеру інформації - широкий тематичний діапазон. Практично будь-яка наука й різні види практичної діяльності людини можуть стати основою для навчального видання. Однак їхнім предметом є не вся наука або область знань і не власне практична діяльність, а тільки спеціально відібрані, опрацьовані за законами дидактики й адаптовані відповідно до читацької адреси основи цих наук і прикладних знань. Навчальний предмет - це сукупність знань, навичок і умінь, які відповідають програмі навчання.

Читацька адреса визначає обсяг та особливості інформації, завдання, апарат, оформлення, методи і прийоми подачі матеріалу, вид навчального видання. Тип навчального закладу суттєво впливає на характер навчального предмета і способи його подачі. Виділяють дошкільну, шкільну загальну, середню, вищу професійну освіту, підвищення кваліфікації спеціалістів, перепідготовку кадрів, стаціонарну й заочну форми навчання. Кожна із зазначених категорій відрізняється рівнем початкових знань. Коло читачів навчального видання зазначено у вихідних відомостях книги.

ІV. Існують різні підходи до формування типології навчальних видань. Зазвичай навчальні видання поділяють на такі види:

- власне навчальні видання: підручник, навчальний посібник, наочний посібник, курс лекцій, конспект лекцій надають систематизовані відомості з навчальної дисципліни, якою потрібно оволодіти;

- програмно-методичні видання: навчальний план, навчальна програма регламентують процес навчання;

- навчально-методичні видання: методичні вказівки, методичні рекомендації, програми практик, завдання для практичних занять надають поради і вказівки з освоєння навчальної дисципліни, проходження практики;

. - допоміжні видання: практикум, збірник вправ (або задач), хрестоматія, книга для читання слугують для закріплення, поглиблення та розширення набутих знань, вироблення практичних навичок.

Підручник - навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене. Це координуюче начало в навчальному процесі, яке організує весь комплекс навчальних-видань із певної дисципліни. Найбільш розроблена теорія шкільного підручника. Він посідає провідне місце серед усіх навчальних видань. Підручник змінюється залежно від форми навчання. Раніше він був "зорієнтований на урок як основну форму навчання. Тепер поряд із уроком в старших класах повинні використовуватися інші форми навчання - лекції, семінарські занятгя, у зв'язку з чим у підручниках посилюються функції закріплення та самоконтролю.

Нові матеріали не можуть відразу стати основою стабільного підручника, оскільки повинні пройти певну перевірку.

Навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення - розширювати, доповнювати, поглиблювати, закріплювати знання, передбачені програмою нормативного курсу, тому читацька адреса посібника вужча, ніж підручника. Структура цього видання не така строга, як у підручнику (відрізняються меншою системністю). Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і науковість, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання й переробки авторами, нерідко "переростають" згодом у підручники з нових нормативних курсів.

Деякі з них наближаються до типу науково-популярного видання і можуть не мати грифа. Загалом вони залучають учнів до самостійної роботи, прищеплюють початкові дослідницькі навички, розширюють світогляд, підвищують загальний рівень культури.

М. Сикорський поділяє навчальні посібники на обов'язкові й факультативні.

Наочний посібник - навчальне видання, зміст якого передається переважно зображальними засобами.

Курс лекцій включає лекції одного автора з дисципліни або взаємопов'язані лекції кількох авторів із певних питань однієї дисципліни. Це додаток до підручника, де в основному висвітлюється оригінальний матеріал, що розкриває конкретні проблеми, ставить дискусійні питання, відбиває позицію автора.

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу; видається як додаток до підручника. Як правило, у ньому розглядаються нові проблеми, розкриваються альтернативні рішення, описуються оригінальні напрямки розвитку галузі.

Навчальний план - документ, що регламентує навчальний процес. У ньому визначаються форми й види навчання (порядок, строки теоретичних і практичних занять, самостійних робіт, курсових і дипломних проектів, проходження ознайомчих, навчальних і виробничих практик), контролю знань (час проведення заліково-екзаменаційних сесій, іспитів і заліків із дисциплін.

Навчальні програми (типові, робочі, тимчасові) - видання, що визначають зміст і обсяг знань, умінь, навичок, які підлягають обов'язковому засвоєнню з певної навчальної дисципліни. У програмі розкривається зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Навчальна програма супроводжується пояснювальною запискою, в якій конкретизується мета й завдання навчання, об'єкт і предмет курсу, послідовність вивчення матеріалу, особливості методів і організації форм навчання, зв'язок з іншими дисциплінами, джерела. Навчальна програма лежить в основі укладання підручників.

Методичні рекомендації широко розповсюджені в системі заочної освіти вищої школи. Вони будуються з урахуванням затверджених підручників і навчальних посібників з посиланням на них. Основне завдання подати методику самостійної роботи над матеріалом, пояснити завдання певного навчального предмета, курсу, методичні й дидактичні принципи підручника.

Навчально-методичний посібник - навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання.

Хрестоматія - збірник текстів, обов'язкових для прочитання за змістом підручника, - документи, літературні твори та їх уривки. Хрестоматії можуть містити методичні вказівки, що допомагають зрозуміти тексти.

Книги для читання формують навички читання рідною мовою, надають допомогу при вивченні іноземних мов, формуючи навички роботи з іншомовним текстом.

Функція збірників задач і вправ - допомагати засвоєнню, закріпленню пройденого матеріалу й перевірки знань.

V. Підручники й навчальні посібники офіційно затверджуються Міністерством освіти і науки України (або іншим міністерством), що зазначається у вихідних відомостях у вигляді грифу. "Процедуру гримування та організацію роботи щодо експертизи підручників та навчальних посібників здійснюють структурні підрозділи відповідних міністерств. Туди видавництво має підготувати й подати такі документи:

· авторський або видавничий оригінал підручника (посібника), роздрукованого на папері;

· дві рецензії на оригінал авторитетних фахівців, які не працюють у навчальному закладі, де виконувалася ця робота.

VІ. Літературно-художнс видання - видання, що містить різножанрові твори художньої літератури.

Літературно-художні видання виконують такі функції:

- естетичну - формування естетичного сприйняття дійсності, здатності до співчуття, прагнення до гармонійного розвитку, самовдосконалення;

- етичну - формування в особистості системи цінностей, пов'язаних із вимогами моралі, співвідношення цієї системи із суспільними нормами;

- пізнавальну – прагнення людини до самопізнання, пізнання навколишньої дійсності, ознайомлення з літературними творами як із явищами мистецтва;

- координаційну – вплив мистецтва на формування системи оцінювальних критеріїв, координації поведінки особистості.

За складом тексту виділяють наступні літературно-художні видання:

- моновидання;

- збірник одного або кількох авторів.

За специфічними ознаками відбору матеріалу до збірників серед них виділяють альманахи та антології. Зазвичай, збірники не перевидають, а складають нові, враховуючі зміни читацького попиту.

VІІ. Альманахи – збірники літературних чи критичних творів за певною ознакою (жанром, темою). Переважно вони складаються із текстів сучасних авторів.

Антології містять кращі твори національної літератури, окремого періоду, літературного напряму, течії, що найповніше її характеризують.

За структурою виділяють:

- однотомне видання;

- багатотомне видання;

- вибрані твори;

- зібрання творів;

- серію.

VІІІ. За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяють на:

· масові – розраховані на задоволення естетичних потреб масового читача, не мають розгалуженого науково-допоміжного апарату;

· науково-популярні – призначені для поглибленого вивчення творчості письменника, спрямовані на використання спеціалістами в практичній діяльності, містять достатньо розгалужений науково-допоміжний апарат;

· наукові – призначені для наукового вивчення літературознавцями, які досліджують теоретичну основу літературного твору та його специфіку, особливості літературного процесу й окремих періодів, характерні риси певного напряму, індивідуального стилю письменників тощо; поширений науково-допоміжний апарат цих видань повинен задовольняти дослідницьку мету.

За характером підготовки виділяють академічне художньо-літературне видання – видання, текст якого підготовлений максимально ретельно, з текстологічним обґрунтуванням, що дає підстави вважати його канонічним.

ІХ. Рекламне видання – неперіодичне видання, що надає споживачам інформацію про ідеї, товари, послуги від імені конкретного рекламодавця. Рекламним також називають періодичне видання, основним видом публікацій в якому є рекламнв оголошення, повідомлення про товари й послуги.

Особливість цього виду видання – обумовлення його змісту й форми замовником.

Предмет рекламних повідомлень – товари, послуги, ідеї, особистості. Об'єкт авторського права – товарний знак, логотип фірми, салоган, рекламний девіз, текстовий та ілюстративний матеріали.

За формою існування рекламу поділяють на зорову, слухову та зорово-слухову. До зорової відносять друковану, світлову, оформлювальну, рекламу в електронних засобах масової комунікації. Слухова реклама включає радіо рекламу, усні повідомлення та оголошення. Зорово-слухова реклама – теле-, кіно-, та відеореклама, демонстрування зразків, що супроводжуються текстовим повідомленням.

За цільовим призначенням вирізняють рекламу товарів та послуг, що допомагає збуту; рекламу ідей; рекламу образів товарів, розраховану на збудження інтересу покупців; комерційну (спрямовану на отримання прибутку) та некомерційну (не спрямовану на отримання прибутку) рекламу; спонукальну (до покупки) рекламу.

За характером інформації рекламних повідомлень виділяють комерційну (реклама товарів та послуг, яка демонструє задоволення потреб споживача), політичну (реклама політичних партій, їхніх лідерів, органів державної влади, діяльності й ідей окремих людей, спрямована на зміну й закріплення певних політичних переконань), приховану (рекламні оголошення, які складно відрізнити від основного тексту; має кілька типів: наприкінці цікавого нарису наводяться фрази рекламного типу, весь нарис розміщено з метою реклами, але в ньому немає натяку на рекламу), соціальну (реклама соціальних і державних установ, спрямована на досягнення благодійних цілей) рекламу.

Х. Виділяють такі види рекламних видань: проспект, листівка, афіша, путівник, каталог у вигляді брошури, буклету тощо.

Проспект – рекламне видання, в якому подається докладний опис властивостей, способів вживання та умов придбання об'єктів реклами,діяльності підприємств, установ або організацій.

Каталог – рекламне видання зі систематизованим перелікои товарів і послуг із короткими відомостями про них.

Афіша – рекламне аркушеве видання про культурні, спортивні чи громадсько-політичні хаходи, призначене для розклеювання.

Путівник – коротке рекламне видання, що містить інформацію про заходи, визначні пам'ятки культури й історії, географічні об'єкти тощо, призначене для туристів, відвідувачів музеїв і виставок.

До політичної реклами відносимо книжковий політіміджмент - процес використання потенцій книжкового ринку в досягненні влади з метою перехоплення голосів виборців.

Розрізняють такі жанри книжкового політіміджменту: біографічна проза політичних лідерів; книжки політичної поптеоретики – тексти, в яких автори аналізують вітчизняні економічні, політичні, екологічні проблеми, пропонують шляхи виходу з кризових ситуацій; книжка-визитівка – невелике есе; різноманітні авторські біодовідники типу «Хто є хто?»; іконографічна біографія – збірки фото- і худілюстрацій певного політичного діяча.

План лекції

1. Сутність і характеристика роздрібного товарообороту.

2. Фактори управління товарооборотом підприємства.

3. Методичні підходи до обґрунтування роздрібного товарообороту і його регулювання в умовах становлення ринку.

4. Вимоги до обсягу діяльності підприємства в умовах ринку.

1. В загальному контексті під товарообігом розуміють продаж товарів масового споживання та надання платних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи, або іншим підприємствам – для подальшої переробки чи продажу. Економічні відносини, що пов’язані з обміном грошових коштів на товари, відображають економічну сутність товарообігу.

Роздрібний товарообіг характеризує обсяги продажу безпосередньо населенню споживчих товарів для власного користування.

На державному рівні значення товарообігу полягає в наступному:

1) товар визнається суспільством;

2) товарообіг характеризує обсяг і структуру споживання;

3) товарообіг відображає обсяг реальних доходів споживачів та дозволяє зробити висновок про рівень життя споживачів;

4) товарообіг показник стану грошового обігу;

5) товарообіг характеризує обсяг діяльності торговельного підприємства.

На рівні підприємства товарообіг є економічною передумовою отримання необхідного обсягу доходу та прибутку, є фактором формування ресурсного потенціалу підприємства.

Види продаж:

- продаж споживчих товарів підприємствами торгівлі за готівковий розрахунок і в кредит;

- продаж товарів торговельними кооперативами;

- виручка майстерень за ремонт швейних виробів, взуття, годинників, телевізорів та ін.;

- виручка кооперативів по побутовому обслуговуванню населення за видами робіт, які носять товарний характер;

- продаж непродовольчих товарів через комісійні магазини;

- продаж продукції підприємств громадського харчування;

- продаж споживчою кооперацією сільськогосподарських продуктів;

- виручка за ремонт і технічне обслуговування автомашин;

- продаж одягу, взуття майстернями за індивідуальними замовленнями споживачів;

- продаж деяких товарів організаціям та установам для їх господарських потреб (дрібний опт).

Структура роздрібного товарообороту характеризує його розподіл на продовольчі і непродовольчі товари, а їх в свою чергу – за товарними групами, товарними найменуваннями (позиціями).

2. Розвиток товарообігу торговельного підприємства залежить від багатьох факторів, що знаходяться в постійній взаємодії.

Ефективна система управління торговельним підприємством передбачає, зокрема, розробку механізму регулювання роздрібного товарообігу, який може бути приведений в дію за допомогою відповідних важелів-факторів. Тому постає задача вивчення регулюючої здібності різних соціально-економічних факторів.

В зв’язку з цим доцільно поділити фактори на:

- регульовані (піддаються управлінню з боку торговельного підприємства і відповідних його служб);

- нерегульовані (не можуть управлятися підприємством, але впливають на його діяльність).

Фактори, регульовані підприємством:

1) фактори ресурсного забезпечення;

2) фактори, пов’язані з організацією торгівлі;

3) фактори, що визначають умови торговельного процесу;

4) фактори, що відображають стан комерційної роботи.

Фактори, що не регулюються підприємством:

1) фактори, що характеризують розвиток торгівлі в обслуговуваному районі;

2) фактори, що обумовлюють купівельний попит;

3) фактори демографічного характеру;

4) соціально психологічні фактори.

3. В процесі управління роздрібними товарообігом визначаються наступні завдання:

1) взаємозв’язок темпів розвитку товарообігу з розвитком регіонального споживчого ринку та змінами його кон’юнктури;

2) планування обсягу реалізації товарів, який забезпечить отримання торговельним підприємством необхідної суми прибутку;

3) забезпечення в процесі планування товарообігу ефективного використання наявного ресурсного потенціалу;

4) розробка асортиментної політики підприємства відповідно до попиту контингенту споживачів.

Найбільш доцільними підходами до обґрунтування розміру товарообігу є:

1) орієнтація на попит населення (можливий) – виходячи з максимального обсягу реалізації товарів на даному сегменті ринку; використовується на підприємствах при значному незадоволеному попиту та попиту, що формується при низькому рівні конкурентної боротьби;

2) орієнтація на ресурсну забезпеченість (оптимальний) – полягає у визначенні обсягу товарообігу виходячи з ефективного використання ресурсного потенціалу.

Ресурсно-забезпечений товарообіг – це реально виконуваний обсяг на існуючих торгових площах при визначеній чисельності торговельних працівників і товарному забезпеченні.

Передумовою реалізації цього виду товарообігу – діяльність підприємства на перспективному сегменті споживчого ринку або в умовах погіршення кон’юнктури ринку та зниження обсягів реалізації товарів.

Коефіцієнт ресурсозабезпеченості:

К = К1 * К2 * К3

Коефіцієнт забезпечення потужностями:

Т * ∑М

К1 = ————; М - потужності

∑Т * М

Коефіцієнт забезпечення чисельністю працівників:

Т * ∑Ч

К2 = ————;

∑Т * Ч

Коефіцієнт забезпечення ресурсами:

Т * ∑Р

К3 = ————.

∑Т * Р

Якщо К = 1, прогноз товарообігу оптимальний, якщо К < 1 – прогноз ненапружений (всі потужності не задіяні), якщо К > 1 – прогноз товарообігу перенапружений.

3) орієнтація на прибуток (необхідний) – полягає у визначенні мінімальних обсягів товарообігу, виходячи з умов самоокупності і самофінансування (в точках беззбитковості і мінімальної рентабельності).

Передумовами пріоритетності реалізації є жорсткі фінансові обмеження, великий обсяг умовно-постійних поточних витрат та позикового капіталу, гарантованість дивідендних виплат, великі інвестиційні та соціальні потреби.

Структурно-логічна модель управління товарообігом:

	Формування інформаційної бази управління товарообігом (вн. і зовн. характеру)

1 етап

Аналіз обсягу та структури товарообігу, тенденції його розвитку на ТП; оцінка факторів, що впливають на обсяг та структуру товарообігу

2 етап

Перевірка відповідності необхідного обсягу т/о можливому

Визначення необхідного обсягу роздрібного т/о

Обґрунтування обсягу та структури роз-дрібного товарообігу на плановий період

3 етап

4 етап

	Визначення можливого обсягу роздрібного т/о (ресурсний потенціал, кон’юнктура ринку)

5 етап

Пошук резервів отримання прибутку від інших видів діяльності

Виявлення резервів зростання т/о, достатніх для досягнення Тнеобх

ресурсної політики

цінової політики

асортиментної політики

Розробка (коригування)

Пошук резервів зростання т/о

Моніторинг та контроль ходу виконання плану т/о

Прийняття плану по обсягу та структруі т/о

так ні

6 етап

4. Обсяги діяльності торговельного підприємства в умовах ринкової економіки мають певну мінімальну та максимальну межу, які необхідно враховувати в процесі розробки стратегії його діяльності та стратегії управління товарообігом.

Визначення мінімальної межі діяльності пов’язане з вимогами самоокупності та самофінансування діяльності господарюючого суб’єкта та базується на розрахунку „точки беззбитковості”.

„Точка беззбитковості” – обсяг товарообігу підприємства, при якому сума отриманого валового доходу дорівнює сумі поточних витрат, тобто досягається самоокупність діяльності.

Тб = ВОпост / (Рвд – Рвозм)

Тб – „точка беззбитковості”;

ВОпост – витрати обігу постійні;

Рвозм – рівень витрат обігу зміних.

Для власників підприємства мінімально допустимий обсяг діяльності торговельного підприємства пов’язаний з визначенням „точки мінімальної рентабельності”.

Під „точкою мінімальної рентабельності” розуміють такий обсяг товарообігу підприємства, при якому сума валового доходу не лише покриває поточні витрати на ведення діяльності, а й утворює прибуток, розмір якого задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал.

Тмр = (ВОпост + Пмін) / (Рвд – Рвозм)

Пмін = (К * МРР) / (100 – Сп)

Пмін – прибуток мінімальний;

К – капітал;

МРР – мінімальний рівень рентабельності;

Сп – ставка податку на прибуток.

Методичні підходи до визначення необхідного, можливого, ресурсозабезпеченого та оптимального обсягу товарообігу підприємства.

Необхідний обсяг товарообігу – виходячи з цільового обсягу отримання прибутку, рівнів доходності та витратності діяльності, що склалися.

Тнеобх = (ВОпост + Пціл) * 100 / (Рвд – Рво зм)

Можливий плановий обсяг товарообігу – визначається на основі вивчення основних закономірностей та тенденцій зміни обсягів реалізації товарів у попередні періоди. При цьому береться до уваги таке припущення – тенденції розвитку товарообігу, що склалися, є об’єктивними, визначаються змінами обсягу та структури споживчого попиту, а не суб’єктивними факторами.

Ресурсозабезпечений товарообіг – планування здійснюється залежно від виду ресурсів, забезпеченість якими необхідно узгодити.

Дата добавления: 2014-01-07