КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Суть і види фіскальної політики держави
Антимонопольна політика Монополія – це ситуація, при якій число продавців у тій чи іншій галузі зменшується до такого рівня, коли кожний з них може своєю особистою ціновою політикою змінювати ринкову ціну. В цій ситуації маніпуляція ціною здійснюється, як правило, в інтересах монополії і на шкоду суспільству, споживачам – перший аргумент – неефективність розподілу ресурсів. І не тільки його використовують опоненти підприємницьких монополій. До другого аргументу проти можна віднести й неефективність з точки зору розвитку науково-технічного прогресу, так як відсутність конкурентного стимулу формує умови, при яких корпорації не вигідно вкладати ресурси в НТП. Третім аргументом проти монополії є теза про нерівність доходів монополізованого і немонополізованого сектору. Причому більш високі доходи є результатом монопольно високої ціни і прибутку. Четвертий фактор, який заноситься до негативу в досьє монополії – політична небезпека. У більшості випадків держава намагається встановити контроль за монополіями переважно двома методами. В першому випадку, в відношенні “природних монополій”, тобто тих галузей, де технологічні і економічні умови включають можливість існування конкурентних ринків, держава утворює державні комісії для регулювання цін і встановлює стандарти на надані послуги. Транспорт, зв’язок, виробництво і постачання електроенергії та інші підприємства суспільного користування в тій чи іншій степені підлягають такому регулюванню. У другому випадку, на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечено при високому ступені розвитку конкуренції. Тому держава приймає антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції, в якості ефективного регулятора поведінки бізнесу. Так, на Україні діє закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції”. Тобто, антимонопольна політика включає: 1) захист і стимулювання конкуренції; 2) контроль за цінами; 3) захист прав споживачів; 4) контроль за фірмами, які займають провідне місце на ринку; 5) стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу. Фіскальна, або бюджетно-податкова політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох цих заходів. Податки і державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики. Розрізняють наступні види фіскальної політики: 1) стимулювальну – спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції, обсяг національного виробництва і зменшує безробіття. 2) стримувальну, за допомогою якої уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків або через поєднання обох заходів; 3) дискреційну; 4) автоматичну (політика вмонтованої стабільності). Дискреційна фіскальна політика – це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва на безробіття та інфляцію. Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти. Перший – державні закупки, які є інструментом прямої дії, збільшуючи або зменшуючи державні закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий – чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів. Змінюючи чисті податки на такій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту. Практика свідчить про те, що чисті податки можуть змінюватися і автоматично, тобто без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим, що переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до змін ВВП навіть при стабільних податкових ставках і рівнях трансфертів. Отже, щоб розглянути наслідки автоматичної фіскальної політики, податкові ставки і трансферти, потрібно зафіксувати на незмінному рівні. До податків, які залежать від доходу, відносяться прибутковий податок з громадян, податок на прибутки підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування в різні фонди тощо. Якщо ВВП змінюється, то за таких податків податкові вилучення змінюються автоматично. Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. При прогресивній системі рівень податкових ставок зростає за певною шкалою в залежності від зростання доходу. Тому при зростання ВВП податки збільшуються швидше, ніж доход. За пропорційною системою рівень податкових ставок є стабільним для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу. Певні трансферти теж залежать від динаміки ВВП. Так, виплати по безробіттю скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння. Чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП, називаються автоматичними чистими податками. Автоматична залежність чистих податків від ВВП є важливим фактором стабілізації економіки. Стабілізаційна функція чистих податків пояснюється тим, що вони являють собою вилучення з економіки, тобто втрату її купівельної спроможності. Якщо вони збільшуються, то ВВП зменшується, і навпаки. Це означає, що з точки зору економічної стабільності бажано збільшувати величину таких вилучень в періоди, коли економіка прямує до інфляції, і навпаки, зменшувати їх величину в періоди, коли намітилася тенденція до скорочення виробництва. Оскільки динаміка автоматичних податків відповідає цим вимогам, вони отримали назву вмонтованих стабілізаторів. Незважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Але роль держави полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку, певну систему податків і трансфертних платежів. При внесенні змін у цю систему стабілізаційна ефективність чистих податків буде змінюватися. Отже, автоматична фіскальна політика – це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично. Щоб показати як автоматично чисті податки виконують стабілізаційну функцію в економіці, розглянемо два варіанти. Перший – коли в економіці спостерігається “перегрів”, тобто відбувається інфляційне зростання ВВП, що свідчить про надмірність сукупних витрат. За цих умов виникає необхідність стримувати сукупний попит, скорочувати сукупні витрати. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає так: 1) ВВП інфляційно збільшується, автоматично зростають чисті податки; 2) зростання автоматичних чистих податків означає збільшення податкових вилучень з економіки; 3) внаслідок збільшення податкових вилучень зростання сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує зростання ВВП. Другий – коли в економіці намітився спад виробництва, спостерігається дефіцит сукупних витрат. За цих умов економіку бажано “підбадьорити”, тобто стимулювати до збільшення сукупних витрат. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає таким чином: 1) ВВП реально зменшується, автоматично зменшуються чисті податки; 2) зменшення автоматичних чистих податків означає зменшення податкових вилучень з економіки; 3) внаслідок зменшення податкових вилучень скорочення сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує падіння виробництва. Отже, в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують зменшення виробництва. Але слід зазначити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 828; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |