Фінансова система, її суть та функції

Фінанси – це система утворення і використання грошових ресурсів, які необхідні для забезпечення процесу відтворення. Фінанси формуються при виконанні грошима перш за все функцій нагромадження і платежу. Фінансам властиві дві функції: 1) розподільча і 2) конртольно-стимулююча.

В розподільчій функції фінанси обслуговують процес розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу. В розрізі цієї функції утворюється різні грошові фонди і здійснюється їх використання. Ця функція проявляється перш за все через систему оподаткування, трансферні платежі і утримання бюджетної системи.

В контрольно-стимулюючій фінанси виступають як засіб економічного контролю за процесом створення, розподілу, перерозподілу грошових ресурсів.

Фінансова система в будь-якій країні складається з трьох основних взаємодіючих підсистем.

1. Державні фінанси – це сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання нею певних соціально-економічних функцій.

2. Фінанси підприємств – це сукупність грошових ресурсів юридичної особи для здійснення процесу відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання) на власному підприємстві.

3. Фінанси населення – це грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової та господарської діяльності або із спадщини.

Важливою структурною ланкою фінансів є бюджетна система. Вона представляє собою сукупність всіх бюджетів країни у її взаємодії. Бюджет – взагалі – це розпис доходів і витрат, баланс доходів і витрат. Державний бюджет – це детально розписаний кошторис урядових доходів і витрат по джерелах надходження та статтях витрат. Бюджетна система складається з державних і місцевих бюджетів. Консолідований бюджет – це загальнодержавний бюджет плюс бюджет регіонів. На державний бюджет покладаються функції:

- оборони;

- управління;

- охорона кордонів;

- пошта;

- зв’язок;

- транспорт;

- освіта;

- охорона навколишнього середовища;

- медицина, тощо.

На місцеві бюджети покладаються функції:

- розвитку комунального господарства;

- будівництво об’єктів економічної та соціальної інфраструктури;

- частково розвиток освіти і культури;

- утримання поліції, тощо.

6. Державний бюджет і його доходи

Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика пов’язана з формуванням державного бюджету. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення певних макроекономічних завдань. Податки і державні видатки – основні знаряддя фіскальної політики.

Державний бюджет – це баланс доходів і видатків держави, який ухвалюється на фінансовий рік. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків. Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави. Після проголошення незалежності Україна розробила власне податкове законодавство, яке визначило її податкову систему.

До податкової системи кожної країни належать об’єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, – фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об’єкти оподаткування – прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єктів оподаткування (наприклад, для земельного податку – гектар). Податкова ставка – це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень – державні, 160 – отримувачеві доходи.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

- пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

- прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

- регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств й ін.

Непрямі – це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують вищий відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційні установи, які мають доходи і не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво, аукційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об’єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи – це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і на універсальні, коли об’єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 30%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизним (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість – це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів.

Мито – це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках – на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державного бюджету менш вагоме. Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати – мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки – зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація – фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Дата добавления: 2014-01-07