Наукові та науково-популярні видання

МП молодшого школяра – це інструмент оцінювання і самооцінювання його пізнавально-комунікативної діяльності при вивченні відповідної ІМ. В операційно-технологічному плані, поділяючи позицію Н.Д.Гальскової і З.М.Никитенко, МП – це пакет документів, який дозволяє учню самостійно фіксувати і оцінювати свої досягнення і досвід оволодіння нерідними мовами незалежно від методів і засобів навчання, що застосовуються.

Комплект документів пропонується національним МП молодшого школяра (такий в Україні наразі формується) або самостійно розробляється вчителем за зразком Європейського МП або варіанта ЄМП, розробленого Н.Д.Гальськовою і З.М.Никитенко і рекомендованого Радою Європи для запровадження в 15 Європейських країнах.

Отже для ПШ МП виконує інформативну, педагогічну і соціальну функції.

Інформативна функція, як зазначають Н.Д.Гальскова та З.М.Никитенко, полягає в тому, що МП:

• забезпечує єдині стандарти при визначенні рівня володіння ІМ дітьми молодшого шкільного віку;

• надає можливість показати свої здібності в галузі володіння нерідними мовами в чіткій і доступній формі;

• надає можливості батькам контролювати і заохочувати вивчення мов їхніми дітьми;

• надає ПШ можливість більш зрозуміло і повно повідомляти про мовні і культурні аспекти програми початкового навчання і наступної атестації.

Педагогічна функція пов'язана з учасниками навчального процесу і полягає:

• у запровадженні нового змісту початкової мовної освіти і підвищенні особистої відповідальності учнів за результати навчання;

• керуванні якістю мовної освіти;

• полегшенні планування навчального процесу, контролю за ним і оцінювання рівня володіння мовами, як з боку учня, так і з боку педагога – в їх тісній взаємодії;

• вдосконаленні професійної компетенції вчителя за рахунок забезпечення його реальною можливістю оцінювати рівень досягнень кожного учня в оволодінні мовою і вносити корективи в свою діяльність.

Соціальна функція полягає:

• у підтриманні в суспільстві багатомовності його громадян;

• створенні мотивації молодших школярів до вдосконалення своїх мовленнєвих умінь;

• створенні умов для організації міжкультурного спілкування і взаємодії з носіями нерідних мов у своїй країні і поза її межами.

У правомірності цих функцій переконують структура і зміст МП для ІШІ, а також методика роботи з ним.

У структурі МП виділяють три розділи.

Перший розділ має назву "Мови, які я знаю" (або "Му Language Passport / "Мовний Паспорт", за Європейською термінологією). У ньому діти описують свій досвід вивчення мов і міжкультурного спілкування, а також рівень володіння відповідною мовою, виконуючи посильні завдання розділу.

Мовний Паспорт є невід’ємною частиною будь-якого Європейського МП, проте для молодших школярів інформаційна функція Паспорту має менше значення, ніж для учнів старшого віку. Для учнів ПШ важливо, щоб Паспорт відображав багатомовність і полікультурність оточуючого їх світу.

Другий розділ – "Мої успіхи" (або "Му Language Biography" / "Мовна Біографія") призначений для самостійного оцінювання учнями свого рівня володіння нерідними мовами.

У цьому розділі пропонуються контрольні аркуші для самооцінювання в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні й письмі. Система оцінювання базується на Загальноєвропейських стандартах і національних стандартах, представлених в Російській програмі з ІМ для ПШ під ред. Н.Д.Гальськовою.

Усередині кожного виду мовленнєвої діяльності подані дескриптори (опис комунікативної задачі) для трьох рівнів – Виживання (Breakthrougth), Допороговий (Waystage) та Пороговий (Threshold), які позначені різнокольоровими сторінками: зелений колір – для І рівня, рожевий колір – для II рівня, оранжевий колір – для III рівня. Порогів рівень не входить до змісту цілей для ПШ. Цей рівень представлений в дитячому портфелі, щоб показати учням нові цілі та надихати на їх досягнення.

Контрольні листи розраховані для двох різних нерідних мов, які вивчає, може вивчати або якими, певною мірою, володіє дитина.

Третій розділ – Досьє – називається "Моя скарбничка". Це єдиний розділ МП, з яким діти працюють регулярно, з першого року вивчення нової мови.

"Моя скарбничка" – це спеціальна тека, в яку учні складають витвори своєї продуктивної і навчальної діяльності: картинки з підписами нерідною мовою, письмові завдання, фото, листи ІМ, проективні завдання з ІМ, зошити для контрольних робіт з оцінками тощо. Отже матеріал скарбнички – це те, що учні хотіли б зберегти і показати іншим. Кожного року "Скарбничка" поповнюється новими матеріалами. У разі переходу дитини до іншої школи, її матеріал передається в нову школу разом із МП.

Методика роботи з МП. Загальні рекомендації щодо роботи з МП.

Робота молодших учнів з МП може бути успішною лише, якщо їм допомагає вчитель. Основна роль учителя полягає в тому, щоб кожний учень міг правильно провести самооцінку.

На початку навчального року вчителю слід провести батьківські збори, присвячені МП, оскільки застосування цього методу вимагає співпраці учня, вчителя і батьків.

Роботу з МП рекомендується починати з 2-го класу. Достатньо 2 уроків для ознайомлення дітей з цим документом: одне заняття – для того, щоб пояснити цілі, зміст і структуру МП; друге – для заповнення розділу "Мови, які я знаю". Вчитель приносить портфелі до класу, роздає їх кожному учню та розповідає, навіщо потрібен МП та з чого він складається. Діти наочно ознайомлюються з МП.

Учні можуть (за допомогою вчителя або батьків) вклеїти своє фото, написати своє ім'я та заповнити автобіографічну сторінку.

За бажанням дітей можна зробити записи і в І розділі "Мови, які я знаю". Проте більшу частину часу у 2-му класі має займати робота школярів з третім розділом – "Моя скарбничка".

З таблицями самооцінки та таблицями "Комунікативні вміння" першого розділу, як і з другим розділом, діти починають працювати в 3-4-х класах. Одного-двох занять у чверті буде достатньо для самооцінки та для поповнення "Моєї скарбнички". Проміжки часу між проведенням занять з самооцінки мають бути достатніми, що учні змогли усвідомити свої досягнення.

Центральною частиною "Мовного паспорта" є таблиця самооцінки, яка дозволяє визначити учню рівень володіння англійською мовою в європейській термінології, і таблиця комунікативних вмінь. Всередині кожного з трьох рівнів володіння ІМ подані вміння аудіювання (Коли я слухаю...), говоріння (Коли я розмовляю...), читання (Коли я читаю...) та письма (Я вмію писати...). Учитель перш за все повинен ознайомити учня з характеристикою рівня у таблиці самооцінки, а потім запропонувати йому визначити, чи володіє він ІМ на вказаному рівні. На наступному етапі відбувається зв'язок з учителем, який повинен проглянути записи учня і висловити свою точку зору з приводу володіння ним іншомовними мовленнєвими компетенціями на визначених ним рівнях. Якщо власник МП або викладач визнають, що певне вміння не сформоване, але необхідне, його слід визначити метою навчання.

Останні сторінки першого розділу відображають поточний рівень володіння учнями ІМ. Цей рівень визначає сам учень за допомогою вчителя і на основі таблиці самооцінки наприкінці 3-го і 4-го класів.

При роботі з II розділом МП учні позначають свої досягнення в усіх видах мовленнєвої діяльності всередині кожного рівня (Виживання та Допорогового), зафарбовуючи потрібні картинки. В межах кожного виду мовленнєвої діяльності школярам пропонується обрати та замалювати те, що вони вміють робити, тобто оцінити свої успіхи. Основною складністю для учнів молодшого шкільного віку є несформованість уміння об'єктивної самооцінки. Тому при розробці дескрипторів мовленнєвих компетенцій враховується конкретний спосіб мислення учнів певної вікової групи. Так, при визначенні результатів в аудіюванні учень може вказати, наприклад, чи розуміє він/вона прохання вчителя або товариша подати певну річ, виконати прохання тощо. Учень також може вказати, чи розуміє він/вона людину, коли та розповідає про себе та свої інтереси. При оцінюванні результатів у говорінні учень може вказати, чи може він/вона відрекомендуватись та розповісти про себе і свої інтереси, попросити товариша про послугу або дати пораду другові тощо. При визначенні результатів у читанні учень може вказати, чи розуміє він/вона запитання в анкеті, привітання у листівці, прості інструкції до ігор тощо. При оцінюванні своїх умінь у письмі власник МП може зазначити, чи вміє він/вона написати листа англомовному другу про себе, про свою сім'ю, описати домашню тварину тощо.

Перевірка результатів самооцінки проводиться у формі симуляції комунікативного завдання, яке учень має виконати. В залежності від виду компетенції і в межах певного рівня учитель може задати учню питання типу: "Як ти вважаєш, ти можеш описати свою родину?" – і пропонує йому подумати про конкретні критерії: чи здатен учень при цьому описати свою маму, розповісти про її професію, сказати, де живуть його бабуся і дідусь, і т.д.

Заповнення розділу "Мовна біографія" активізує учнів, спонукає їх замислитися над процесом планування, здійснення й оцінки навчання та свого прогресу у вивченні ІМ. Учень все більше виявляє свій творчий потенціал і залучається до навчального процесу як його суб'єкт, активний учасник, а подекуди й ініціатор навчальної діяльності, а не пасивний споживач нового матеріалу від вчителя.

Остання сторінка МП призначена для вчителя, який заповнює її після закінчення учнем ПШ або при його переході до іншої школи. Вчитель відмічає, які мови вивчав учень в ПШ та за якими програмами та посібниками. Крім того, тут подається інформація про предмети, які велися на РМ та НРМ (навчання на білінгвальній основі) та на НРМ. На цій сторінці дається характеристика сформованості компетенції учня в різних видах МД. Вона може бути сформована; бути в процесі формування; не сформована.

В кінці сторінки необхідний підпис учителя, дата та печатка школи.

Така структура дозволяє відобразити актуальний рівень володіння ІМ власником МП, зібрати цінну інформацію про рівень сформованості його комунікативної компетенції, тобто залучити учня до організації навчального процесу, підвищити рівень його відповідальності за свою роботу та її результати, активізувати прагнення до творчої праці по самовдосконаленню. До МП збирається лише та інформація, яка є актуальною для вивчення ІМ у навчальному закладі, особисто для учня як власника МП чи цінною для адміністрації навчального закладу у разі переходу учня з однієї школи до іншої.

Нttp: // www.nacell.org.uk/resources/pubcilt/portfolio.htm

План

1. Поняття «наукове видання».

2. Функції й специфіка наукових видань.

3. Типологія наукової книги.

4. Поняття «науково-популярне видання».

5. Функції науково-популярних видань, вимоги до них. Прийоми популяризації викладу матеріалу.

6. Види науково-популярних видань.

7. Категорія споживачів науково-популярних видань

І. Під науковим виданням розуміють видання, призначене для наукової роботи, яке містить результати теоретичних і/чи експериментальних досліджень. До наукових відносять також видання, підготовлені на основі наукових досліджень класичних творів, пам'яток культури, архівних матеріалів, історичних документів тощо. Характерною особливістю таких видань є ретельна редакційна підготовка тексту.

ІІ. Наукове книговидання виконує такі суспільно значущі функції:

- забезпечує спадкоємність наукового пізнання, апробує й закріплює його результати, доводить їх до спеціалістів;

- встановлює наукові пріоритети;

- привертає увагу до результатів науково-дослідницької діяльності;

- оприлюднює науково підготовлені документи;

- рекламує й стимулює впровадження результатів дослідження в практику.

Специфіка наукових видань:

- тематичне охоплення всіх галузей технічних, природничих, філологічних та суспільних наук (тематична універсальність);

- спрямованість переважно на читачів-спеціалістів;

- повнота аргументації;

- наявність гіпотез;

- дискусійний характер;

- відсутність адаптації матеріалу;

- використання наукового стилю;

- складний довідково-допоміжний апарат

ІІІ. За характером інформації виділяють монографії, автореферати дисертацій, тези доповідей наукових конференцій, матеріали конференцій (з'їздів, симпозіумів), збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу, препринти.

Монографія – наукове книжкове видання, що складається з одного твору, містить повне і всебічне висвітлення певної проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами. Монографія є фундаментальною науковою працею, в якій широко аналізуються й узагальнюються досягнення попередніх творів і на основі новітніх досліджень викладаються результати певної наукової проблеми. Призначення монографії – увести в систему наукових комунікацій фундаментально підсумовуючу наукову інформацію в певній галузі і служить основою для вирішення нових проблем. Її читацька адреса – науковці, чия спеціалізація безпосередньо пов'язана з темою дослідження.

В авторефераті дисертації подається короткий виклад автором змісту своєї наукової праці. Цей вид видання призначений для попереднього ознайомлення з результатами дослідження, що пропонується до захисту. Видається обмеженим накладом (зазвичай 100 примірників) на правах рукопису, не надходить у загальний продаж і не підлягає рецензуванню в пресі. На обкладинці й на титульній сторінці автореферату проставляється напис «На правах рукопису». Таке видання розсилається певним науковцям і організаціям за списком, затвердженим спеціалізованою радою, що прийняла дисертацію до захисту.

Тези доповідей – збірник наукових праць, що містить матеріали попереднього характеру (реферати, анотації доповідей) і друкується напередодні конференції.

Матеріали конференцій – збірник за підсумками наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій, що складається з доповідей, рішень і рекомендацій конференції тощо.

Збірник наукових праць – наукове книжкове видання, що складається з індивідуальних чи колективних статей науковців. Збірники можуть бути одноразовими або продовжуваними, авторськими або колективними, ювілейними.

Звіт про науково-дослідну роботу – видання, в якому оприлюднюються підсумки щойно завершеної роботи з певної наукової теми, фіксуються отримані результати, протоколи дослідів, методика роботи, розрахунки тощо.

Препринт – видання, що містить матеріали, котрі автор планує опублікувати і з якими хоче попередньо ознайомити певне коло спеціалістів для обговорення поставлених проблем, уточнення й доповнення матеріалу тощо. Препринтом називають також попередній випуск відбитків друкованих матеріалів для розсилання авторам і зацікавленим особам до виходу цих матеріалів у світ з метою прискорення розповсюдження наукової інформації.

ІV. Науково-популярне видання – видання, що містить відомості про теоретичні або/та експериментальні дослідження суттєвих, актуальних проблем науки, культури, техніки, суспільного життя й розкриває їх у популярній формі.

Функціональне призначення науково-популярного книговидання:

- ознайомлення широкого кола читачів із науковими досягненнями;

- популяризація і пропаганда основ наукових знань, культури, техніки й результатів прикладної діяльності;

- формування наукового світогляду, виховання в читача сприйняття, розуміння сутності науки, науково-технічного прогресу;

- розширення науково-пізнавального кругозору, пробудження пізнавального інтересу;

- естетичне виховання;

- сприяння розвитку творчої ініціативи;

- професійна орієнтація читача;

- допомога при вирішенні практичних завдань;

- адаптація до певних умов.

Вимогами до цього виду видань є:

- висвітлення нових відкриттів і досягнень науки, що показує її сучасний стан;

- доступність, ясність і цікавість викладу;

- конкретизація висновків;

- урахування підготовленості читацької аудиторії;

- залучення досягнень світової науки.

Прийомами популяризації викладу матеріалу (за Тимошиком М.):

- сюжетний розвиток подій (виклад матеріалу будується за законами художнього твору, використання елементів сюжету);

- логічна послідовність наукових аргументів, наведення до кожного з них цікавих, яскравих прикладів;

- видавничі вставки-відступи від авторської розповіді, які узагальнюють викладений автором матеріал;

- авторські відступи від основної розповіді;

- нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (ознайомлення з терміном через цікаві приклади, розшифрування складних термінів ніби ненароком, дедуктивне визначення).

За цілями популяризації й читацької адреси виділяють:

- науково-популярні просвітницькі видання для масового читача (розширюють кругозір масового читача);

- науково-популярні видання для фахівців із суміжних наукових галузей (доводять інформацію про новинки науки, техніки, культури);

- науково-популярні видання для працівників галузі (знайомлять із новими досягненнями науки з метою їх використання в практичній діяльності).

На сьогодні немає чіткої класифікації науково-популярної книги, більшість дослідників розглядають її в контексті наукового книговидання й чітко не з'ясовують це питання. Виділяють пізнавальний та інформаційний види науково-популярного видання, окремо розглядають пізнавальну (просвітницьку, науково-художню, довідкову, ужитково-розвивальну) літературу для дітей. У підручнику «Редакторська підготовка видань» за редакцією С.Антонової виділяють науково-популярну монографію та збірник науково-популярних творів.

Науково-популярна монографія – видання, в якому наукові знання з певної галузі або теми викладені в доступній для читачеві формі. Її різновидами вважають монографію, де висвітлюються наукові досягнення відносно вузької галузі знань; монографію ретроспективно-аналітичного характеру з широким колом проблем або певного періоду розвитку науки; науково-біографічну монографію, в котрій подається творча біографія, наукові мандрівки науковця тощо.

Збірник науково-популярних творів – складається із самостійних текстів одного чи кількох авторів науково-популярних статей, мемуарів, есе, нарисів тощо.

Під час формування концепції науково-популярного видання слід враховувати читацьке коло. М.Тимошик умовно виділяє такі основні категорії споживачів:

- читач із вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно виявляє сталий інтерес до новинок техніки, науки і культури;

- читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти;

- читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, що працюють «на стику» близьких наук;

старшокласники і студенти, які завжди виявляли підвищений інтерес за принципом «будь-які знання не бувають зайвими» або «колись у житті знадобиться».

Дата добавления: 2014-01-07