Характеристика основних понять грошової економіки

Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки всі економічні операції проводяться за участю грошей.

Грошима називається – сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним і комерційними банками та представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

Символічні або декретні гроші – засоби обміну, що є формами боргових зобов’язань держави і не мають власної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво, а цінність визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги. Монопольне право емісії готівкових грошей закріплене за центральним банком і підпорядковане певним вимогам: державна гарантія обігу; здатність підтримувати стабільність їх купівельної спроможності тощо.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які є борговими зобов'язаннями депозитних інститутів (безготівкові гроші). Вартість депозитних грошей визначається їх купівельною спроможністю. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки в готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах.

Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Проведення грошово-кредитної політики передбачає зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями. Цілі ділять на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Розглянемо варіанти грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація процентних ставок на певному рівні.

Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою.

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням їх пропозиції. І навпаки, скорочення попиту веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей.

Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулююча, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

При проведенні політики “доргих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Реалізація політики офіційної облікової ставки центрального банку

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості. Щоб зробити цю політику послідовною, економісти пропонують дотримуватися певних правил. Ці правила ґрунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована монетарному правилу – в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання ВВП. Але монетарне правило не враховує мінливості швидкості обігу грошей та чутливості попиту до зміни процентної ставки.

Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін – регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне з них не є досконалим.

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг кредитів. До непрямих інструментів належать: операції на ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання – в індустріальне розвинених країнах. Інструменти прямого впливу є ефективними в короткостроковому плані, як засіб запобігання кредитній емісії. Застосування непрямих інструментів дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними.

Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

– ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;

– забезпечують центральному банкові гнучкість обсягів і часу втручання у грошовий ринок;

– комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно.

Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка – це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам, має назву «дисконтне вікно». Позики центрального банку відіграють захисну роль – надаються для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків та підтримки ліквідності банків в умовах кризи. При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростає грошова база. Центральний банк контролює її через облікову процентну ставку.

Наслідки зміни облікових ставок невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків; 2) змінюючи розмір грошового мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку, тому їх скорочення дає змогу банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а також залучати додаткові депозити. Це все призводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор: економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики. У кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною ланкою є вплив процентних ставок на інвестиції. Зростання пропозиції грошей зменшує процентні ставки, знижуючи тим самим вартість капіталу і підвищуючи рівень інвестиційних видатків. Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів зростає реальний обсяг виробництва при незмінних цінах. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей безпосередньо підвищує сукупний попит і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва. Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін.

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефекти процентних ставок, валютного курсу, багатства.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля у кредит споживчих товарів довготривалого користування, державні закупки). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці.

Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і процентних ставок впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти. Зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші. У результаті відбувається падіння їх валютного курсу. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту та зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює, зростання обсягу виробництва.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний із впливом процентної ставки на ціну акцій та облігацій. Зменшення ставки проценту збільшує вартість цінних паперів. Наслідком цього є:

а) зростання багатства власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання;

б) зростання вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів.

В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту призводить до зростання реального обсягу виробництва.

Дата добавления: 2014-01-07