Принципи громадянства України

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відносинах між державою та особою.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) Принцип єдиного громадянства— громадянства держа­ви Україна, який закріплений також у ст. 4 Конституції Украї­ни та передбачає існування двох аспектів:

виключення можливості існування громадянства адміністра­тивно-територіальних одиниць України, що є умовою існуван­ня унітарної держави, якою є Україна;

заборона існування подвійного громадянства (біпатризму) в Україні, оскільки, якщо громадянин України набув громадян­ство (підданство) іншої держави або держав, то у правових від­носинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

По суті зміст даного принципу зводиться лише до невизнання правових наслідків біпатризму.

2) Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства. Даний принцип спрямований на те, щоб особа, яка подала заяву про набуття українського громадянства або про вихід з нього, не втратила громадянства взагалі, тобто не стала апатридом — особою, права якої не захищає жодна держава.

3) Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Ст. 15 Загальної декларації прав людини говорить про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині 2 ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство». Заборона на застосування позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків як однією, так і другою стороною без взаємної згоди.

4) Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без перешкод змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. У частині 1 ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи.

5). Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України», де йдеться про те, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя в результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя. У статті 19 Закону вказується на підстави втрати громадянства України. Утім, воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України відповідного указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного набуття громадянства.

6) Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття.

7) Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави і навіть постійне проживання в іншій країні не призводить до втрати ним громадянства України.

8) Принцип захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у ч. 3 ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Це зобов'язує дипломатичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, які перебувають за кордоном, користуватися в повному обсязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебування громадянина.

9) Принцип невидачі громадян України іноземній державі, недопустимість їх вигнання випливає із положення ч. 2 ст. 25 Конституції, а саме: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, по-перше, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадянина залишити її територію або заборонити його повернення на територію України. По-друге, поширення суверенної влади української держави на громадян знаходить свій вияв у неприпустимості їх видачі іноземній державі. Йдеться, насамперед, про випадки притягнення громадян України до юридичної відповідальності в разі скоєння правопорушення на території іншої держави. Це, однак, не означає звільнення громадян від юридичної відповідальності. Відповідно до кримінального законодавства України, громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення злочину, тобто за кордоном.

Дата добавления: 2014-01-07