Принципи народовладдя

Конституція визначає як загальні принципи безпосередньої демократії, так і інституціональні (спеціальні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є природно загальні принципи, притаманні всім або більшості форм безпосереднього народовладдя.

Відповідно до Основного Закону загальними принципами безпосередньої демократії є:

- принципи суверенності народу;

- єдиновладдя народу;

- повновладдя народу;

- безпосереднього волевиявлення народу;

- поєднання безпосередньої і представницької демократа;

- пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії;

- політичного плюралізму;

- конституційності й законності;

- загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя;

- рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя;

- принцип реальності безпосереднього народовладдя;

- гарантованості безпосереднього народовладдя та його захисту.

1. Принцип суверенності (суверенітету) народу означав верховенство влади народу, відсутність над ним іншої суспільної влади всередині країни або за її межами, в міжнародних відносинах. Він закріплений у ст. 5 Конституції України. Суверенітет народу (нації) означав верховенство влади народу як щодо політичних інститутів (партій, держави), так і щодо економічних, ідеологічних, соціальних та інших структур і окремих спільностей, а також незалежність, рівноправність у відносинах з іншими народами і державами.

2. Принцип єдиновладдя народу означав, що народ, як зазначається у ст. 5 Конституції, єдиним джерелом влади в Україні. Політичні партії, їхні блоки, державні органи й організації, засоби масової інформації та інші інститути суспільства і держави сприяють здійсненню влади народом, тобто безпосередньому народовладдю, проте єдиним джерелом влади (повноважень), яку отримують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, є народ, його воля. Воля народу втілюється в нормах Конституції, законах та інших правових актах.

3. Принцип повновладдя народу означав, що народ є єдиним джерелом політичної влади в Україні в усіх сферах діяльності суспільства і держави і що органи держави й місцевого самоврядування отримують насамперед владу безпосередньо від народу, що влада партій поширюється лише на їх членів, і від імені народу можуть виступати лише органи, обрані (сформовані) й уповноважені народом. А сутністю принципу повновладдя народу у сфері безпосередньої демократії є, звичайно, право народу вирішувати будь-які суспільні питання, за винятками, встановленими Конституцією і законами.

4. Принцип безпосереднього волевиявлення народу означає можливість прийняття ним рішень безпосередньо шляхом голосування чи в інший передбачений законодавством спосіб при формуванні органів державної влади або органів місцевого самоврядування, прийнятті Конституції і законів або внесенні змін до них тощо.

5. Принцип поєднання безпосередньої і представницької демократії надає можливість обговорення і вирішення одних і тих самих питань загальнонаціонального (загальнодержавного) або місцевого значення як безпосередньо народом шляхом референдуму чи в іншій формі, так і органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

6. Принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя означає пріоритет безпосередньої демократії щодо представницької через її походження, зміст, юридичну силу актів та інші обставини. Вищим виявом пріоритетності безпосередньої демократа є прийняття конституцій шляхом загальнонаціонального референдуму та внесення до них змін, вирішення на референдумі питань суверенітету, незалежності держави, територіальних змін тощо.

7. Принцип політичного плюралізму у здійсненні безпосереднього народовладдя охоплює насамперед багатоманітність форм безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми, народні обговорення тощо), а також можливість політичної діяльності існуючих політичних партій, за винятком діяльності, заборонених Конституцією і законами, а також можливість утворення нових політичних партій і громадських організацій і вступу до них.

8. Принцип конституційності безпосереднього народовладдя — це можливість визначення його найважливіших засад і зокрема самих принципів та встановлення певних, зазвичай у виняткових випадках, обмежень насамперед і переважно Конституцією України.

9. Принцип загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя означає, що кожен громадянин України має право брати участь у здійсненні влади незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

10. Принцип рівності у здійсненні безпосередньої демократії означає рівні умови для всіх суб'єктів безпосереднього народовладдя, зокрема з-поміж кандидатів, виборців та інших суб'єктів та учасників виборчого та інших процесів, рівність їх прав, повноважень, рівність голосів виборців під час голосувань тощо.

11. Принцип реальності безпосереднього народовладдя означає відповідність Конституції і законам та міжнародним стандартам існуючих суспільних відносин у сфері безпосереднього народовладдя, їхній справжній демократизм. Відтак це насамперед дотримання періодичності проведення виборів та застосування інших форм безпосереднього народовладдя, зокрема референдумів, справжній демократизм виборчого і референдного процесів, тобто порядку проведення виборів і референдумів, та інших форм безпосереднього народовладдя.

12. Принцип гарантованості безпосереднього народовладдя полягає у його захищеності, непорушності, недоторканності. Цей принцип безпосередньо встановлюється Конституцією і законами. Чинне законодавство про вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя передбачає систему нормативно-правових і організаційно-правових гарантій здійснення безпосередньої демократа.

Поряд із загальними принципами безпосереднього народовладдя Конституцією і законами України передбачаються спеціальні (інституційні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо.

3. Поняття та принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади.

Вибори виконують такі соціальні функції:

1) легітимізація влади. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав;

2) реалізація народного і національного суверенітету, в результаті виборів передається право на його реалізацію в установлених конституцією межах та протягом строку, на який обрано орган чи посадову особу;

3) забезпечення стабільності, поступовості та наступності влади;

4) відбір політичних керівників з огляду на їх попередню політичну діяльність;

5) формування і вираження суспільної думки.

У конституційному праві під терміном вибори розуміється процедура формування державного органу, представницького органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями посадової особи, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний представлений таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два і більше кандидата.

Усі вибори в Україні відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.

Сутність принципу вільних виборів полягає в тому, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. При цьому забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному волевиявленню виборця.

Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах мають усі громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, за винятком осіб, що визнані судом недієздатними. Юридичною підставою для реалізації права голосу на виборах є включення громадянина до списків виборців на виборчій дільниці.

Рівне виборче право означає, що: а) громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах; б) кожний виборець має лише один голос, тобто може проголосувати тільки один раз; в) виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці.

Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку).

Сутність принципу таємного голосування полягає в конституційно встановленій забороні здійснювати в будь-якій формі контроль за волевиявленням виборців.

4. Види виборів

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських,, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту – вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії – вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на::

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень, передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів (сільських, селищних рад) та голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України;

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні – це вибори, проведеш у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні – вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

5. Поняття та види виборчої системи

Виборча система - це певний спосіб заміщення державних посад, посад в органах місцевого самоврядування або розподілу мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які відрізняються способом проведення та порядком встановлення результатів голосування.

1. мажоритарна

Базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні. В Україні застосовується на виборах Президента України, депутатів сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів.

Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс один голос) голосів у відповідному окрузі. Подібна система застосовується сьогодні на виборах Президента України. Вона здебільшого (якщо жоден з кандидатів не набрав у першому турі 50% плюс один голос виборців) вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.

2. пропорційна;

Передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти, яка визначається одразу ж після виборів поділом загальної кількості голосів, поданих у багатомандатному окрузі, на число мандатів, що припали на цей округ. В чистому вигляді в Україні не використовується.

3. пропорційно-мажоритарна

Заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за іншою. В Україні використовується на виборах народних депутатів України, депутатів Верховної Ради АРК, міських, районних у місті, районних та обласних рад.

6. Поняття та стадії виборчого процесу

Виборчий процес - урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

• виборці;

• зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;

• уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів;

• виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи;

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

• партії, їхні місцеві організації, які висунули кандидатів та ін.

У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу.

І — прийняття відповідним органом або посадовою особою рішення про проведення виборів;

ІІ — утворення виборчих округів. Згідно з законодавством України залежно від кількості осіб, які обираються, розрізняють одномандатні і багатомандатні округи.

III — уточнення списків виборців (на сьогоднішній день сформовано Єдиний державний реєстр виборців);

IV — висування кандидатів;

V — реєстрація кандидатів;

VI — агітація і пропаганда за висунутих кандидатів;

VII — фінансове забезпечення виборчої кампанії;

VIII — голосування;

IX — визначення результатів

Х – оприлюднення результатів виборів.

В залежності від виду та особливості проведення виборів можуть виділятись й інші стадії виборчого процесу.

7. Поняття та види референдумів

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Поняття "референдум" походить від латинського "referendum", що означає "те, що має бути повідомлено".

В Україні згідно з чинним законодавством розрізняють три основні різновиди референдумів: всеукраїнський, Автономної Республіки Крим, місцевий.

Відповідно до Закону "Про всеукраїнський референдум" всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування в порядку, встановленому Законом.

Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути будь-які питання за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією України, законами України.

На всеукраїнський референдум можуть виноситися декілька питань з однієї проблеми.

За предметом всеукраїнський референдум може бути:

1) про схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);

2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);

3) щодо прийняття чи скасування закону України або внесення змін до чинного закону України (законодавчий референдум);

4) з будь-якого питання за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України (загальний референдум).

Суб'єктами ініціювання всеукраїнського референдуму є Український народ, Верховна Рада України у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та Законом.

Суб'єктом призначення (проголошення) є Президент України та Верховна Рада України.

Президент України проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою, якщо його ініційовано з додержанням встановлених Конституцією та законами України вимог щодо організації і порядку проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Не може бути ініційовано призначення всеукраїнського референдуму щодо законопроектів з питань:

1) податків;

2) бюджету;

3) амністії.

Всеукраїнський референдум проводиться на основі таких загальних принципів:

1) загального права голосу;

2) рівності;

3) законності;

4) прямого волевиявлення;

5) вільної участі у всеукраїнському референдумі;

6) таємності голосування;

7) особистої участі у голосуванні;

8) однократності голосування.

Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі є обов'язковими.

Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Що стосується наукової класифікації референдумів, то найбільш доцільним виглядає їх розподіл наступним чином:

Критерій класифікації	Види референдумів, що виділяються за цим критерієм
Юридична сила рішення, прийнятого референдумом	1) консультативний - проводиться з метою виявлення позиції виборців із питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування; 2) імперативний - його рішення мають вищий, обов'язковий, конкретний і остаточний характер
Територія проведення референдуму	1) загальнодержавний— проводиться на всій території держави; 2) місцевий - проводиться на території суб'єкта федерації, автономного утворення або адміністративно-територіальної одиниці
Спосіб проведення референдуму	1) обов'язковий - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене тільки референдумом; 2) факультативний - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як референдумом, так і в інший спосіб
Предмет (формула) референдуму	1) конституційний; 2) законодавчий; 3) міжнародно-правовий; 4) адміністративний
Час проведення референдуму	1) допарламентський - проводиться до прийняття закону парламентом з метою з'ясувати думку виборців із цього питання; 2) післяпарламентський - проводиться після прийняття закону парламентом із метою його затвердження; 3) позапарламентський - закон приймається на референдумі в обхід парламенту
Ініціатор проведення референдуму	1) з ініціативи органу державної влади або органу місцевого самоврядування; 2) петиційний - референдум, який проводиться на вимогу громадян
Характер рішення, прийнятого шляхом референдуму	1) затверджуючий (ратифікаційний)- референдумом виборці затверджують рішення парламенту (органу місцевого самоврядування); 2) скасовуючий - виборцям пропонується скасувати акт парламенту (органу місцевого самоврядування), який уже набув чинності.

Дата добавления: 2014-01-07