Лекція 15. Загальна характеристика адміністративного судочинства

ПЛАН

1. Поняття адміністративної юстиції та адміністративного судочинства

2. Адміністративна юстиція в зарубіжних країнах

3. Принципи та завдання адміністративного судочинства

4. Джерела адміністративного судочинства

5. Система та компетенція адміністративних судів

6. Підсудність адміністративних справ

7. Стадії адміністративного судочинства

1. Поняття адміністративної юстиції та адміністративного судочинства

В адміністративній науці немає єдиної точки зору щодо поняття та сутності адміністративного судочинства та адміністративної юстиції. На законодавчому рівні поняття «адміністративна юстиція» ще не визначено, немає єдиного підходу щодо цього й у фаховій літературі. Різні автори розуміють її як:

- особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами (згідно з таким підходом до визначення поняття «адміністративна юстиція», до неї належить розгляд публічно-правових спорів не тільки судами, а й іншими державними органами. У цьому випадку термін justitia розуміється як справедливість, тобто справедливість при вирішенні спорів може бути забезпечена не лише судами, а й адміністративними органами при розгляді скарг громадян у сфері адміністративної діяльності);

- самостійна галузь правосуддя, завданням якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління, тобто адміністративне судочинство (такий підхід дещо вужчий від попереднього - до поняття «адміністративна юстиція» віднесено тільки судовий порядок вирішення публічно-правових спорів, тобто адміністративна юстиція є діяльністю виключно судовою. Відповідно термін justitia розуміється як правосуддя, що згідно з положеннями сучасної правової доктрини здійснюється виключно судами);

- не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство (відповідно до такого підходу адміністративна юстиція є не будь-яким вирішенням публічно-правових спорів, а тільки таким, що здійснюється спеціально утвореними для цього судовими органами - окремими судами чи спеціалізованими структурними підрозділами загальних судів, тобто обов’язковою ознакою адміністративної юстиції є наявність у судовій системі адміністративних судів або адміністративних палат у системі судів загальної юрисдикції).

Щодо функціонального призначення адміністративної юстиції, то у літературі в залежності від змісту і характеру виокремлюють:

– основні й додаткові функції адміністративної юстиції – до перших відносять правозахисну, до другої – правоохоронну;

– допоміжні – найвагомішою допоміжною функцією називають контрольну. Поряд з цим виокремлюють також правопоновлювальну, превенційну, виховну і юрисдикційну;

– факультативні та специфічні – до них відносять консультативну, правотворчу, управлінського спрямування й політичну

Адміністративна юстиція — це неоднозначне, складне, багатогранне явище, яке можна розглядати з різних точок зору, зокрема як:

а) правосуддя у сфері управління, оскільки воно поєднує такі різні явища, як адміністрацію (управлінська складова) і юстицію (судова складова);

б) судовий контроль, що здійснює суд при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин;

в) інститут судового оскарження актів управління.

г) систему судових органів, спеціалізованих судів.

Визначення поняття "адміністративне судочинство" вперше законодавчо закріплено в ст. 3 КАС України, відповідно до якої адміністративне судочинство — це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому КАС України.

Узагальнення наведених точок зору дозволяє розглядати адміністративну юстицію у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні адміністративна юстиція співвідноситься з адміністративним судочинством як загальне і часткове, оскільки адміністративна юстиція — це "система спеціалізованих органів по контролю за дотриманням законності у сфері державного управління". Тобто адміністративна юстиція — це державні органи, які здійснюють як свою основну діяльність, так і діяльність щодо контролю за дотриманням законності у сфері державного управління на відміну від адміністративного судочинства, що здійснюється тільки адміністративними судами, які спеціально створенні для здійснення такої діяльності. У вузькому розумінні адміністративна юстиція і адміністративне судочинство ототожнюються, оскільки "адміністративне судочинство являє собою процесуальний вираз адміністративної юстиції.

2. Адміністративна юстиція в зарубіжних країнах

У багатьох європейських країнах адміністративна юстиція (чи адміністративне судочинство) є інститутом, що склався (наприклад, у Франції, ФРН, Іспанії, Швейцарії); активно використовуються можливості адміністративної юстиції в країнах, що розвиваються; у багатьох державах ведуться дискусії, предметом яких є становлення національних інститутів адміністративної юстиції.

У літературі традиційно розглядаються чотири основні способи здійснення правового захисту громадян (чотири основні типи) від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і їх службовців (чотири моделі або чотири системи адміністративної юстиції) і, відповідно, чотири підходи до правового і організаційного оформлення цього захисту, тобто до створення системи спеціалізованих органів - судів, трибуналів, колегій і т. д.

Цими способами забезпечення правового захисту громадян у сфері дії публічного права є:

1) адміністративний, тобто перевірка вищестоящим в порядку підлеглості органом (посадовою особою) законності, обґрунтованості та доцільності прийняття та виконання адміністративних актів, які порушили, на думку громадянина, його права і свободи;іноді цей тип адміністративної юстиції називають "управлінським типом" (французьким), при якому органи адміністративної юстиції входять в систему органів державного управління і не є підконтрольними судам загальної юрисдикції (створені, наприклад, у Франції та Італії);

2) загальносудовий (розгляд і вирішення судами загальної юрисдикції при використанні цивільно-процесуальної форми скарг на дії (рішення) органів управління, які порушили права і свободи громадян; такий спосіб судового захисту застосовується в даний час в Росії);

3) "квазісудовий" (англо-американський, англосаксонський), коли утворюється система підконтрольних судам загальної юрисдикції спеціальних трибуналів з розгляду адміністративних спорів, не включених у судову систему (функціонує, наприклад, у Великобританії, США);

4) адміністративно-судовий ("німецький тип"), тобто адміністративна юстиція характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів за індивідуальними адміністративними справами, що виникають у сфері функціонування органів управління, адміністративні суди (суди адміністративної юстиції) входять в єдину судову систему і незалежні у здійсненні функції правосуддя від адміністративних органів і від звичайних судів.

Існує й інша класифікація органів адміністративної юстиції в зарубіжних країнах:

1) країни, в яких відсутня система адміністративних судів (Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль);

2) країни, що мають окремі системи адміністративних судів (деякі країни Західної Європи).

3. Принципи та завдання адміністративного судочинства

Принципи права та судочинства взагалі і принципи адміністративного судочинства зокрема, неможливо розглядати без урахування їх загальної єдності, взаємопов’язаності. Вони тісно переплітаються та взаємодоповнюють, переходять один в одного, деякі витікають один з одного. У своїй сукупності всі принципи повинні утворювати струнку систему не суперечних одна одній основних засад, що після закріплення у чинному законодавстві оформлюються як явища правової реальності. Під принципами адміністративного судочинства, слід розуміти універсальні, науковообгрунтовані, прямо або опосередковано закріплені в нормативно-правових актах засади, які виражають сутність і специфіку адміністративного судочинства і спрямовані на забезпечення його результативності.

Поряд з класичною класифікацією принципів судочинства на загальноправові (конституційні), галузеві та міжгалузеві, існує також декілька різновидів класифікації принципів адміністративного судочинства - загальні для всіх форм здійснення правосуддя та специфічні, тобто властиві лише для цієї форми здійснення правосуддя; закріплені в Конституції України та в законодавстві про адміністративне судочинство; принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як форми здійснення правосуддя (верховенство права, законність, розподіл влади, незалежність суддів); принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як процесу з його окремими самостійними стадіями, такі принципи відображають сам хід судочинства (правова рівність, доступність та гарантованість судового захисту, мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, диспозитивність, змагальність, активна роль суду, офіційність, швидкість розгляду адміністративних справ, обов’язковість судових рішень, апеляційне та касаційне оскарження).

Стаття 7 КАС України присвячена встановленню принципів адміністративного судочинства, під якими слід розуміти визначальні ідеї, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері адміністративного судочинства. Специфіка їх полягає в тому, що вони закріплюють вихідні, нормативні положення, які визначають зміст правосуддя і виступають критерієм правомірності поведінки учасників правовідносин, що виникають у сфері правосуддя.

Слід зазначити, що ці принципи, як визначальні засади судочинства взагалі, встановлені Конституцією України, а також Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Зокрема, зазначеним Законом встановлено такі засади здійснення правосуддя:

1)здійснення правосуддя виключно судами;

2)право на судовий захист;

3)рівність перед законом і судом;

4)правова допомога при вирішенні справ у судах;

5)гласність судового процесу;

6)встановлення мови судочинства;

7)обов'язковість судових рішень;

8)право на оскарження судового рішення;

9)колегіальний чи одноособовий розгляд справ;

10)самостійність судів і незалежність суддів;

11)недоторканність суддів;

12)незмінюваність суддів;

13)суддівське самоврядування.

Перелік принципів адміністративного судочинства у КАС України не збігається з переліком, наведеним у Законі "Про судоустрій", що пояснюється, по-перше, загальністю встановлених цим Законом засад, які стосуються всіх без винятку судів судової системи України, а, по-друге, специфікою адміністративного судочинства.

Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду.

7) обов'язковість судових рішень.

Таким чином, встановлені КАС, а також Конституцією України і Законом "Про судоустрій і статус суддів" принципи є тісно взаємопов'язаними і становлять у сукупності систему. Водночас кожен з принципів відіграє самостійну роль, характеризує адміністративне судочинство у цілому або ж окрему його стадію.

У відповідності з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Завдання, які стоять перед судом, повинні конкретизуватися при розгляді кожної адміністративної справи та на всіх стадіях адміністративного процесу, але в остаточному підсумку вони мають знайти своє відображення у постановленому судом рішенні, що є актом правосуддя. Завдання адміністративного судочинства обумовлюється його особливостями, які відрізняють його від інших видів судочинства. Отже, завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства, тобто його кінцеву мету. З огляду на зазначене зміст та спрямованість правосуддя і в зазначеній сфері випливають із головного обов'язку правової держави в забезпеченні прав та свобод людини. Це свідчить про те, що призначенням судової влади є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

4. Джерела адміністративного судочинства

Поняття "джерело права" трактується фахівцями по-різному, проте представники галузевих наук найчастіше розуміють під ним зовнішню форму виразу правових норм. Адміністративно-процесуальні норми разом з іншими правовими нормами, безумовно, потребують зовнішніх форм свого виразу і офіційного закріплення. Джерелами адміністративно-процесуального права є нормативно-правові акти, в яких закріплені правила організації і здійснення адміністративного судочинства.

Найважливішим джерелом адміністративно-процесуального права є Конституція України. Положеннями Конституції України встановлюються основні права і свободи громадян, зокрема право на судовий захист, право на судове оскарження, право на правову допомогу, а також основоположні аспекти здійснення правосуддя, зокрема принципи побудови судової системи, правовий статус суддів, основні принципи здійснення судочинства і ін.

До джерел адміністративно-процесуального права належить також Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., що розвиває і доповнює положення Конституції України. Цим актом встановлені цілі і завдання правосуддя, методи і форми його реалізації, система органів правосуддя, основні положення організації і діяльності судів в Україні, у тому числі й адміністративних судів.

Основним законом, що містить адміністративно-процесуальні норми, що регламентують порядок адміністративного судочинства, є Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС України). КАС України був прийнятий 6 липня 2005 р. і набув чинності 1 вересня 2005 р. Значення ухвалення даного правового документа важко переоцінити, особливо з урахуванням того, скільки наукових дискусій і обговорень останніми роками велося навколо нього. Кодекс адміністративного судочинства України містить безліч новел законодавства, зокрема офіційно закріплює ряд нових понять і положень, таких як "справа адміністративної юрисдикції", "адміністративне судочинство", "адміністративний процес", "адміністративний позов" тощо.

Кодекс адміністративного судочинства України складається з 7 розділів і 272 статей.

Перший розділ встановлює загальні положення адміністративного судочинства в Україні, зокрема законодавець закріплює призначення самого Кодексу адміністративного судочинства України, а також встановлює завдання адміністративного судочинства. Особливу увагу слід приділити ст. 3 КАС України, де визначаються багато раніше не встановлених на законодавчому рівні понять. У цьому розділі закріплюються також принципи адміністративного судочинства.

Другий розділ КАС України складається з восьми глав і має назву "Організація адміністративного судочинства". Перша глава цього розділу встановлює адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних справ. Слід зазначити, що до ухвалення КАС України ці питання входили в категорію найбільш складних і дискусійних. Друга глава розділу регламентує склад суду і відводи, як суддів, так і деяких учасників адміністративного процесу. Третя глава детально регламентує здійснення судових викликів і повідомлень, а четверта встановлює правила фіксування адміністративного процесу. П'ята глава визначає правове становище учасників адміністративного процесу і підрозділяється на два параграфи, назви яких відповідають найменуванням двох груп учасників адміністративного процесу. Перший параграф і відповідно перша група учасників адміністративного процесу називаються: "Особи, які беруть участь в справі". Відповідно до КАС України до першої групи учасників належать: сторони, треті особи, а також представники сторін і третіх осіб. До другої групи "Інших учасників адміністративного процесу" КАС України відносить секретаря судового засідання, свідка, експерта, перекладача і дві нові фігури: судового розпорядника і спеціаліста. Шоста глава другого розділу присвячена доказам в адміністративному судочинстві. Перш за все, в цій главі закріплено визначення доказів в адміністративному судочинстві, встановлений обов'язок доказування і підстави для звільнення від доказування, регламентується інститут забезпечення доказів та ін. Положення, що детально регламентують види, розміри та порядок сплати судових витрат, складають сьому главу другого розділу. Остання восьма глава встановлює процесуальні строки в адміністративному судочинстві.

Третій розділ КАС України містить адміністративно-процесу норми, що регламентують провадження в адміністративному суді першої інстанції. До ухвалення КАС України одним з найбільш спірних було питання про форму звернення до адміністративного суду. Вченими пропонувалися різні варіанти: скарга, заява, позов, і, як нам уявляється, абсолютно виправдано в результаті законодавець зупинився на адміністративному позові. Поняття адміністративного позову закріплено законодавцем в ст. 3 КАС України. Положення про форму і зміст адміністративного позову міститься в першій главі третього розділу. Тут же встановлюються вимоги, що пред'являються до позовної заяви. Далі КАС України регламентує процесуальні дії суду, що здійснюються ним після отримання позовної заяви. Друга глава встановлює правила здійснення підготовчого провадження, обов'язкового у кожній адміністративній справі. В рамках підготовчого провадження проводиться попереднє судове засідання, вирішуються питання про відмову і визнання адміністративного позову, про примирення сторін, про судові доручення, про об'єднання і роз'єднання справ, про забезпечення адміністративного позову та ін. Третя глава третього розділу безпосередньо присвячена судовому розгляду справи. Четверта глава детально регламентує підстави залишення позовної заяви без розгляду, припинення і закриття провадження у справі. Види, зміст і порядок ухвалення судових рішень регламентуються п'ятою главою третього розділу. КАС України передбачені також особливості розгляду окремих категорій справ, зокрема главою шостою третього розділу регулюється здійснення провадження у справах про оскарження нормативно-правових актів, проваджень, пов'язаних з виборчим процесом, а також ряду інших.

Четвертий розділ має назву "Перегляд судових рішень" і складається з чотирьох глав: "Апеляційне провадження", "Касаційне провадження", "Провадження за винятковими обставинами" і "Провадження за нововиявленими обставинами".

П'ятий розділ детально регламентує процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Шостий розділ встановлює види і порядок застосування заходів процесуального примусу. Слід зазначити, що закріплення заходів процесуального примусу в окремому розділі КАС України має велике значення, оскільки надає суду реальні інструменти впливу на осіб, що порушують правила поведінки, встановлені в судовому засіданні.

Останній сьомий розділ КАС України встановлює прикінцеві і перехідні положення.

У цілому хотілося б відзначити, що документ не позбавлений недоліків і спірних моментів, проте він ввібрав у себе безліч цікавих і прогресивних нововведень, які ще зовсім недавно обговорювалися вітчизняними вченими і практичними діячами як не дуже близькі перспективи.

Джерелами адміністративно-процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення, що стосуються адміністративного процесу. Законом України "Про судову експертизу" встановлені основні аспекти правового становища експерта, зокрема вимоги, що ставляться до осіб, які можуть залучатися як експерти для участі в адміністративному процесі, їх процесуальні права і обов'язки та ін. Законом України "Про виконавче провадження" встановлені основні положення виконавчого провадження у адміністративних справах. До джерел адміністративно-процесуального права в певній частині слід віднести також Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Закон України "Про прокуратуру", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Джерелами адміністративно-процесуального права виступають також укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні договори і угоди.

Велике значення для однакового розуміння і правильного застосування норм адміністративно-процесуального права мають роз'яснення, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, що не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадовців, що застосовують правові норми, щодо яких зроблені роз'яснення.

5. Система та компетенція адміністративних судів

Система адміністративних судів побудована наступним чином. Судами першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге, окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одні одному. Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони створюються в округах. Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд. Законодавством також передбачено можливість перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України. Винятковими випадками визнаються: 1) неоднакове застосування закону судами різних юрисдикцій; 2) наявність рішення Європейського суду з прав людини, яким констатовано порушення Україною її зобов’язань.

Згідно з нормою ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова система України складається з Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції очолюється Верховним Судом України. В системі судів загальної юрисдикції діють загальні та спеціалізовані (господарські та адміністративні) суди.

Суди, у тому числі й адміністративні, наділено відповідною компетенцією для здійснення правосуддя. Компетенція адміністративних судів не збігається і законодавчо відокремлена від компетенції судів, що реалізують конституційну, кримінальну, цивільну, господарську юрисдикції. Під компетенцією адміністративних судів у самому загальному вигляді розуміється сукупність їх повноважень.

За своїм змістом такі повноваження підрозділяються на предметні та функціональні. Предметними є повноваження адміністративних судів розглядати певне коло (категорії) юридичних справ, що не розглядаються іншими судами. Справи, які вповноважені розглядати адміністративні суди, позначаються як справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Сукупність предметних повноважень адміністративних судів складає їх предметну компетенцію.

Функціональними є повноваження адміністративних судів вчиняти різноманітні процесуальні дії при здійсненні правосуддя. Іншими словами, це повноваження суду при вирішенні адміністративної справи. Функціональні повноваження можна поділяти на окремі групи, зокрема повноваження по забезпеченню участі в процесі зацікавлених осіб, збиранню, дослідженню та оцінці доказів, по винесенню рішень, перевірці їх законності та обґрунтованості, зверненню судових рішень до виконання тощо. Сукупність функціональних повноважень — функціональна компетенція адміністративних судів визначається з урахуванням їх предметної компетенції — особливостей юридичних справ, на які вона поширюється. Правосуддя, як діяльність адміністративних судів, здійснюється через реалізацію їх функціональних повноважень щодо вирішення справ, на які розповсюджується їхня предметна компетенція.

З поняттям компетенції тісно пов'язаний термін "юрисдикція". Під юрисдикцією розуміють встановлену законом правомочність відповідних державних органів вирішувати правові спори та справи про правопорушення, оцінюючи дії суб'єктів з точки зору їх правомірності чи неправомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників; територію в підвідомчості певного органу влади; здійснення правосуддя, а також іншу діяльність по розгляду правових спорів, справ про правопорушення і застосуванню санкцій.

Юрисдикція є компетенцією (частиною компетенції), але не будь-якого органу, а тільки органу, який має повноваження по вирішенню правових спорів, застосуванню заходів правового примусу. Таким чином, поняття "юрисдикція" застосовується відносно до повноважень органів судової влади, інших органів, що здійснюють правоохоронну функцію, замість поняття "компетенція". У більш вузькому значенні поняття "юрисдикція" застосовується для позначення тільки предметної компетенції судових або правоохоронних органів. Саме у цьому сенсі застосовується поняття "адміністративна юрисдикція" у КАС України.

В контексті адміністративного судочинства під адміністративною юрисдикцією розуміються повноваження адміністративних судів щодо розгляду певних категорій публічно-правових спорів

Компетенція адміністративних судів поширюється на:

- спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

- спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

- що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

- що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

- про накладення адміністративних стягнень;

- щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають справи за адміністративними позовами фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії). Дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. У тому числі зазначеною нормою до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності судів, їхніх посадових та службових осіб, що не пов'язані із здійсненням судочинства (і, виходячи з цього, оскарження яких не віднесено до відповідних судових юрисдикцій).

Оскарження означає звернення за захистом прав, свобод та інтересів до вповноваженого органу (суду), якщо особа вважає, що їх порушено суб'єктом владних повноважень.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зі змісту цієї частини статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України можна зрозуміти, що законодавець встановив вичерпний перелік обставин, які підлягають обов'язковій перевірці зі сторони суду в справах стосовно оскарження діянь суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори, що виникають з відносин публічної служби. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори між суб'єктами владних повноважень з управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, визначених законом. Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України це справи:

- про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

- про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

- про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

- про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо).

Цей перелік не є вичерпним. Суб'єкти владних повноважень мають право звернення з адміністративним позовом до фізичних чи юридичних осіб, що не є суб'єктами владних повноважень, і в інших випадках, прямо встановлених законами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. До таких спорів належать справи:

1) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій;

2) щодо уточнення списку виборців;

3) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації; підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум;

4) щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу;

5) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

6. Підсудність адміністративних справ

Юрисдикція адміністративних судів не збігається з іншими судовими юрисдикціями, що дозволяє визначати, до якої саме судової юрисдикції належить та чи інша справа. Справи адміністративної юрисдикції вирішуються у формі адміністративного судочинства місцевими загальними судами як адміністративними судами, окружними адміністративними судами, апеляційними адміністративними судами, Вищим адміністративним судом України, а також Верховним Судом України. При цьому вказані суди наділено законом різним обсягом компетенції по розгляду і вирішенню адміністративних справ.

Отже для визначення компетентного адміністративного суду при розгляді конкретної справи по певній інстанції недостатньо лише встановити віднесення її до адміністративної юрисдикції. Необхідно встановити компетенцію конкретного суду щодо розгляду і вирішення публічно-правових спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції, тобто визначити підсудність адміністративного суду. Підсудність адміністративного суду — компетенція певного адміністративного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ.

Закріплення у КАС України компетенції кожного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ є недоцільним. Підсудність конкретного суду визначається за допомогою правових норм, що дозволяють розмежувати компетенцію стосовно розгляду адміністративних справ між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки. Правила підсудності у своїй сукупності становлять алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Тому під підсудністю адміністративних справ розуміється правовий інститут, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. За допомогою інституту підсудності встановлюється, до компетенції якого саме суду віднесено розгляд конкретної адміністративної справи.

Підсудність адміністративної справи визначається за допомогою трьох критеріїв, які позначаються як різновиди підсудності адміністративних справ: предметної (родової), територіальної (просторової), інстанційної (функціональної).

Предметна (родова) підсудність адміністративних справ.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

- адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

- усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

- щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

- щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У разі невизначеності Кодексом адміністративного судочинства предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Територіальна (просторова) підсудність адміністративних справ.

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності Кодексом адміністративного судочинства територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Інстанційна (функціональна) підсудність адміністративних справ.

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 Кодексу адміністративного судочинства, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

7. Стадії адміністративного судочинства

Адміністративне судочинство як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ структурно складається з низки процесуальних дій, що здійснюються не хаотично, а у чітко встановленій послідовності, становлять певну систему. Відносно відособлені групи процесуальних дій позначаються як стадії адміністративного судочинства, тобто мова йде про таку характеристику адміністративного судочинства, як його стадійність.

Кожна із стадій адміністративного судочинства має свої конкретні цілі та завдання, що властиві тільки їй та сприятимуть досягненню загальних цілей адміністративного судочинства по вирішенню та розв'язанню адміністративної справи, захисту прав та свобод учасників публічно-правових відносин. Наявність таких цілей є одним із важливіших критеріїв відособлення певної сукупності процесуальних дій в окрему стадію адміністративного судочинства.

На різних стадіях адміністративного судочинства склад учасників адміністративного процесу може варіюватися, крім того, частина їхніх процесуальних прав і обов'язків реалізується лише на певних процесуальних стадіях.

Кожна стадія адміністративного судочинства як послідовність дій здійснюється у часі. Розподіл адміністративного процесу на стадії — стадійність — є логіко-часовою характеристикою адміністративного судочинства як і будь-якого різновиду юридичного процесу. Законом встановлені конкретні процесуальні строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, що належать до певної стадії.

Стадія адміністративного судочинства закінчується оформленням відповідного, передбаченого у законі, процесуального документа (ухвали, постанови), у якому закріплюються результати, що досягнуті при здійсненні процесуальних дій на певній стадії.

Таким чином, стадія адміністративного судочинства характеризується власними безпосередніми цілями, колом процесуальних дій, здійснюваних у межах встановлених процесуальних строків, та їх учасників, а також своїми підсумковими рішеннями та їх процесуальним оформленням.

Стадія адміністративного судочинства — відносно самостійна сукупність послідовно здійснюваних процесуальних дій, що поряд з загальними цілями має притаманні тільки їй цілі, а також особливості, що стосуються учасників адміністративного процесу, їхніх прав і обов'язків, строків здійснення процесуальних дій і характеру оформлюваних процесуальних документів.

Перелік стадій адміністративного судочинства подібний із стадіями інших видів позовного судочинства. До них належать:

1) стадія відкриття провадження в адміністративній справі;

2) стадія підготовчого провадження;

3) стадія судового розгляду адміністративної справи;

4) стадія апеляційного перегляду судових рішень;

5) стадія касаційного перегляду судових рішень;

6) стадія провадження за винятковими обставинами;

7) стадія провадження за нововиявленими обставинами;

8) стадія звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання.

Провадження в адміністративній справі не обов'язково проходить усі з названих стадій — це в кінцевому підсумку визначається особами, які беруть участь у справі, насамперед сторонами. Обов'язковими є лише перші три з названих стадій. Інші стадії адміністративного судочинства, провадженні! у яких залежить від ініціативи вищезазначених осіб, є факультативними.

Першою стадією адміністративного судочинства є стадія відкриття провадження в адміністративній справі. На даній стадії адміністративний суд з'ясовує обставини (наявність адміністративної процесуальної дієздатність особи, яка подала позовну заяву; наявність належних повноважень представника; відповідність позовної заяви вимогам, що до неї висуваються; юрисдикції та підсудності справи адміністративному суду тощо), без яких неможливо відкриття адміністративного судочинства у конкретній адміністративній справі/

Друга стадія —- стадія підготовчого провадження. На цій стадії суд вживає заходів для забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку.

Останньою обов'язковою стадією є стадія судового розгляду адміністративної справи, що посідає чільне місце у адміністративному судочинстві. На цій стадії адміністративна справа розглядається і розв'язується по суті — досліджуються докази, встановлюються фактичні обставини справи, з'ясовуються права і обов'язки сторін, виноситься рішення у справі. Процесуальні дії, що здійснюються на стадії судового розгляду адміністративної справи, поділяються на чотири частини (етапи): підготовча, розгляд справи по суті, судові дебати, ухвалення і оголошення судового рішення.

Першою з факультативних стадій адміністративного судочинства є стадія апеляційного перегляду судових рішень. На цій стадії судові рішення, що не набрали законної сили, переглядаються в апеляційному порядку як з питань факту, так і з питань права.

На стадії касаційного перегляду судових рішень здійснюється перевірка судових рішень суду першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили з питань права, тобто щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Наступна стадія — стадія провадження за винятковими обставинами (повторна касація) є різновидом касаційного провадження і передбачає перевірку Верховним Судом України судових рішень лише з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права або визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Окремою стадією адміністративного судочинства є стадія провадження за нововиявленими обставинами. На цій стадії перевіряються судові рішення, що набрали законної сили у зв'язку із наявністю обставин, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі і не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд, під час вирішення адміністративної справи.

Завершальною стадією адміністративного судочинства є стадія звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання. На цій стадії судом вирішуються питання, що виникають у зв'язку з виконанням судових рішень.

Дата добавления: 2014-01-07