Передня кишка

Головна кишка

глотка

стравохід

шлунок

дванадцятипала кишка

порожня кишка

Середня кишка клубова кишка

печінка

підшлункова залоза

сліпа кишка

Задня кишка ободова кишка

пряма кишка

ІV. Головна кишка

Основні функції:

а) дослідження корму завдяки наявності великої кількості тактильних смакових рецепторів, синуозного волосся, губ, смакових сосочків язика;

б) захоплення із зовнішнього середовища твердого і рідкого корму, а також води, що здійснюється за допомогою губ, зубів і язика. Особливості прийому корму здебільшого зумовлені характером корму та будовою органів головної кишки.

Велика рогата худоба – захоплює корм, головним чином язиком (зроговілі сосочки), під час пастьби утримує траву між різцями і зубною пластинкою та стискаючи нижню щелепу відриває траву ривком голови. Губи практично нерухомі, тому можливе попадання різних предметів.

Коні – захоплюють корм надзвичайно рухливими губами, які багаті осязальними рецепторами, невеликими порціями. Чужорідні предмети при цьому, як правило, не потрапляють у порожнину травної трубки.

Свині – риють землю, викопують і досліджують корм рилом, у прийомі корму беруть участь язик, зуби, губи.

Собаки – як правило, захоплюють корм різцями та іклами, відкушують і відривають шматки, іноді допомагаючи лапами.

в) попередня механічна обробка корму в ротовій порожнині, що приводить до зміни структури і фізичних властивостей корму – щільності, консистенції і розмірів частинок під час пережовування за допомогою зубів, змочування корму, особливо сухого, слиною за допомогою застінних і пристінних слинних залоз. Процес жування забезпечується наявністю твердого піднебіння. Попередня ретельна механічна обробка властива травоїдним і всеїдним тваринам, тому ротова порожнина в них видовжена, а в хижаків і мавп – скорочена, характерна особлива форма суглобових поверхонь висково-нижньощелепного суглоба.

г) формування харчової грудки за допомогою губ і щік та початок ферментативного розщеплення вуглеводів під дією ферментів, що містяться в слині (в людини і окремих тварин).

Губи – шкірно-м’язові складки (рухливі), які оточують вхід у ротову порожнину. Є лише в ссавців і розвиваються в зв’язку з актом смоктання. В інших тварин губи – це просто шкірні нерухомі складки, розміщені безпосередньо на щелепах. У птахів та деяких ссавців (качконіс) – роговий дзьоб, у китоподібних губи не розвинуті. Сильна рухливість губ в однокопитових, верблюда, дрібних жуйних, у кроля – верхня губа роздвоєна (заяча губа).

Щоки – шкірно-м’язові складки, що переходять з верхньої щелепи на нижню. В деяких ссавців (окремі сумчасті, багато гризунів, багато вузьконосих мавп) від защічного присінка назад відходять великі защічні мішки, які розміщуються під шкірою шиї і тягнуться інколи аж до плеч. Защічні мішки є місцем тимчасового складання корму. В свійських тварин защічний простір особливо добре розвинутий у жуйних. У кролика щоки зсередини в передній частині вкриті шкірою з рідким волосяним покривом.

Ясна – частина слизової оболонки ротової порожнини, яка вкриває вільні краї щелеп і щільно охоплює шийки зубів. Зубна пластинка в жуйних – потовщена зроговіла пластинка на місці відсутніх різців.

Зуби – розміщуються на межі присінка та власне ротової порожнини по краю нижньої та верхньої щелеп, утворюючи аркади зубів. Зуби у філогенезі розвиваються із шкірного покриву, а в онтогенезі – із слизової оболонки головної кишки. Прототипом зубів є плакоїдна луска примітивних водних хребетних – селяхій, яка має вигляд дрібних своєрідних конусоподібних випинів, що сидять на широкій основі. Плакоїдна луска в процесі еволюції концентрувалася в ділянці ротової щілини, заходила в рот і виглядозмінювалася в конусоподібні зуби, які є в багатьох водних тварин, починаючи з акул. Вони непостійні, легко ламаються і замінюються новими. Локалізуються в різних ділянках ротоглотки, іноді на язику. Історично перетворення конусоподібних зубів проходило в наступних напрямках:

1. підвищення міцності, що вело до різкого зменшення змін та поколінь зубів;

2. зменшення кількості зубів, концентрація їх у певних ділянках порожнини – зубних комірках щелеп;

3. спеціалізація зубів (різці, ікла, кутні).

● Форма і будова зубів відображає характер харчування тварин та їх стиль життя. Порівняльний анатом Ж. Кюв’є виразився: «Дайте мені зуб тварини і я опишу вам його норов та будову».

В ссавців спостерігається велике розмаїття зубної системи: повна відсутність зубів – однопрохідні, мурахоїд, беззубі кити; однорідна форма – дельфін; відсутність різців – лінивці; верхні різці слона перетворилися в бивні. Кількість зубів коливається від 230 до 30.

Будова зубної системи багато в чому визначає не лише форму ротової порожнини, а й всієї лицьової частини голови. Глибокий вхід зубів коренями в щелепи викликає утворення великих пазух у верхній щелепі. В результаті видовження лицьової частини голови утворюється беззубий край, який різко виражений в однокопитових, мозоленогих, жуйних, оленевих, гризунів, слабо розвинутий – у всеїдних і майже непомітний при короткій лицьовій частині в собаки, кішки. В тварин з добре розвинутим беззубим краєм ікл або взагалі немає, або вони розвинуті відносно слабо. Через беззубий край зручно витягувати язик під час дослідження органів ротової порожнини.

Форми зубних аркад:

- ізогнатні (ті, що співпадають) – верхня та нижня зубні аркади строго протистоять одна одній (хижаки, свині);

- анізогнатні (ті, що не співпадають) – верхня аркада ширша, ніж нижня (травоїдні); як наслідок – нерівномірне стирання довгокоронкових зубів, утворюються гострі зовнішні краї, що призводить до ран слизової оболонки.

Тверде піднебіння в ссавців за походженням є вторинним і відокремлює ротову порожнину від носової. Роговий шар епітелію, який вкриває піднебінні валики, в деяких видів тварин (беззубі кити) сильно розростається, звисає вниз і, розщеплюючись, утворює парну цідилку – китовий вус.

М’яке піднебіння – складка слизової оболонки, яка звисає з вільного кінця кісткового піднебіння. На вільному кінці м’якого піднебіння в приматів є випин – язичок. М’яке піднебіння дуже добре розвинуте в оленевих, гризунів, буйвола, однокопитових, мозоленогих (одногорбий верблюд), особливо в самців – має довжину 10-35 см, у період парування набрякає і випинається із рота у вигляді міхура, погано розвинуте – жуйні, всеїдні, хижаки.

Язик – має різноманітну будову, в людини – орган мови.

Застінні та пристінні слинні залози головної кишки забезпечують зволоження корму і формування харчової грудки, Відсутні або недорозвинені у водних ссавців, краще розвинуті в однокопитових, жуйних і всеїдних, гірше – в хижаків.

Глотка – перетинчасто-м’язовий орган, який як самостійний є лише в ссавців. У глотці відбувається перехрест травних і дихальних шляхів.

Загальний принцип будови головної кишки як трубкоподібного органу:

1. слизова оболонка – плоский багатошаровий незроговілий епітелій, у кота – ниткоподібні сосочки язика можуть роговіти, в носоглотці – миготливий епітелій; підслизовий шар розвинутий слабо, а інколи й зовсім відсутній (тверде піднебіння, дорсальна поверхня язика);

2. м’язова оболонка – посмугована м’язова тканина, диференційована на групи, інколи зовсім відсутня;

3. зовнішній шар – або адвентиція, або відсутній.

Дата добавления: 2014-01-07