ІІІ. Взаємозв’язок культури із іншими сферами людської діяльності та її функції

Суттєвим є зв’язок між наукою та культурою. Наука є такою сферою людської діяльності, функція якої – розроблення і систематизація знань про дійсність. Вона включає як діяльність із отримання нового знання, так і її результат – силу знань, які складають наукову картину світу. Наука є витвором людини і складовою культури, вона може існувати лише в культурному суспільстві. Наука бере початок у стародавньому світі, але почала складатись лише у ХVІ-ХVІІ столітті і в ході історичного розвитку перетворилася у найважливіший соціальний інститут, який впливає на всі сфери суспільства і на культуру в цілому.

Обсяг наукової діяльності з ХVІІ століття подвоюється кожні 10–15 років (зростання кількості відкриттів, наукової інформації). У розвитку науки чергуються екстенсивні та революційні періоди, що ведуть до зміни її структури, методів пізнання, а також форм її організації. Для науки характерне поєднання процесів її диференціації та інтеграції. Потужний розвиток науки ХХ–ХХІ столітті призвів не тільки до механізації та автоматизації, нових технологій (поява нових технічних засобів, які використовують художники та письменники), а й до технократизму, певної дегуманізації суспільства, знеособлення людини, приниження її ролі порівняно з технікою. Мабуть скоро вже зникнуть рукописи, оскільки застосування комп’ютерної техніки дає змогу творити швидше. На зміну маслу, прийшли акрилові фарби, що пришвидшує процес написання картин, тощо.

Нерозривний зв'язок існує між освітою і культурою. Освіта – це цілеспрямований процес навчання й виховання в інтересах особистості, суспільства та держави. Він веде до оволодіння цінностями культури і формування морально-емоційного ставлення до світу, досвідом професійної та творчої діяльності, що зберігають та розвивають духовні та матеріальні цінності людства.

Дуже істотним є вплив релігії на культуру та їх зв'язок. Релігія – це світогляд та світосприйняття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога чи богів, надприродного. Історичними формами існування релігії є племінні, національно-державні (етнічні), світові (християнство, буддизм. іслам). Релігія, впливаючи на мораль суспільства і його культуру, формує поняття про добро і зло, про сутність життя, про права та обов’язки. Релігія обов’язково пов’язана зі створенням сакрального фонду культури, який знаходить своє відображення в творах мистецтва, літератури, моралі, у праві.

Мораль – особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, один зі способів регуляції дій людини у суспільстві за допомогою норм. На відміну від простого звичаю чи традиції, моральні норми отримують ціннісне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості і т.д. На відміну від права, виконання норм моралі санкціонується лише формами духовного впливу (громадської оцінки, схвалення чи засудження). Поряд із загальнолюдськими мораль включає також і історично минущі норми, принципи та ідеали.

Безсумнівним є зв'язок між політикою та культурою. Політика – це сфера діяльності, пов’язана зі стосунками між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром яких є проблема одержання влади конкретними верствами суспільства. Утримання та використання державної влади, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту її діяльності. Політика має значний ступінь самостійності і здійснює сильний вплив на економіку, культуру та інші сфери суспільства. У тоталітарній та недемократичній державі може відбутися політизація культури, коли діяльність діячів культури підпорядковується політиці держави, якоїсь однієї партії чи диктатора. Проте і політика формується під впливом культури, виникає політична культура, тісно пов’язана з рівнем демократизації суспільства. Але доля політична не збігається із долею культури. Політика може іноді тріумфувати над державою, але лише тимчасово. Культура - міцніша, довготриваліша.

Тісно пов’язаним із культурою і мораллю є право. Право – у вузькому значенні – система загальнообов’язкових норм, встановлених чи санкціонованих державою. У широкому розумінні охоплює також правові стосунки та основні права громадянина, які закріплюються, гарантуються й охороняються державою. Держава без шкоди для себе, суспільства, особистості не може ігнорувати право. Цінність права вимірюється головним чином, тим, якою мірою воно забезпечує, і чи забезпечує взагалі, гармонійний і прогресивний розвиток особистості, необхідне розширення її свободи.

Характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її полі -функціональність. Призначення та роль, яку вона відіграє у житті виявляються у певних функціях.

Серед них:

- гуманістична (людинотворча) функція культури полягає в тому, що культура – це своєрідна форма пізнання людини, оскільки вона показує їй не тільки навколишній світ, а й її саму;

- пізнавальна – фіксує в певну історичну епоху результати пізнання навколишнього світу. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світі, усвідомлює своє місце і значення в ньому;

- інформативна (інформаційно-трансляційна) виявляється через спілкування людей у їх практичній взаємодії. Вона виконує важливу роль у передаванні соціокультурного досвіду як від попередніх поколінь до нащадків (за історичною «вертикаллю»), так і в обміні духовними цінностями між народами (за історичною «горизонталлю»). Важливе значення цієї функції в тому, що культура через пам'ять та її втілення в суспільній практиці забезпечує передавання в конкретних предметних формах соціокультурності людства. З цією функцією тісно пов’язані комунікативна та інтегративна функції культури;

- комунікативна – передача історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми;

- інтегративна функція культури полягає у здатності культури об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної та ідеологічної орієнтації, національної, вікової, професійної, конфесійної або іншої приналежності у певні соціальні спільності, а народи – у світову цивілізацію;

- регулятивна (нормативна) реалізується через систему цінностей і норм, які є регуляторами суспільних відносин, духовними орієнтирами на кожному етапі історичного розвитку. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі. У ролі регуляторів культури поведінки людини виступають норми моралі, права, а також зразки поведінки. З розвитком людства певні зразки поступово перетворюються на загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, досконаліші. У цьому виявляється регулятивна роль зразка;

- аксіологічна (оціночна) функція виражає якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина дає позитивну чи негативну оцінку тим чи іншим предметам і явищам і, відповідно, сприймає їх чи відкидає;

- виховна функція культури полягає у тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона виступає ще й фактором саморозвитку людини:

- семіотична (знакова) функція передбачає використання і розуміння людиною ряду знаків з метою оволодіння культурними цінностями;

- світоглядна функція культури синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оціночні та вольові чинники духовного світу особистості. Формування світогляду є основним напрямом культурного впливу на людину, через який вона включається у різні сфери соціокультурної регуляції.

Отже, культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства.

Дата добавления: 2014-01-07