Законодавство з питань трудового права

Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між роботодавцем і найманим працівни­ком) і супровідні йому трудові та похідні від них відно­сини регулюються правовими нормами. Ці правові нор­ми відображені в законодавчих нормативних актах з тру­дового права. Останні й складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих ком­петентними державними та іншими правомочними орга­нами.

Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлю­ються, закріплюються або скасовуються правові норми з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні жодна з економічних систем не може обійтись без регу­лювання цих питань в законодавчому порядку. Від ефек­тивності правового регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.

Законодавство України про працю спрямоване на вста­новлення високого рівня умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Трудове законодавство будь-якої держави виникає не на пустому місці. Воно базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економіч­ними і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для України таким є її Кон­ституція.

Крім того, створення трудового законодавства прохо­дить під впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому про­сторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій сис­темі.

Питанням місця і ролі Конституції України в створенні трудового законодавства та міжнародного впливу на роз­робку його норм присвячені наступні параграфи цієї гла­ви.

Нормативні акти з питань регулювання суспільних тру­дових відносин видаються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;

органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; без­посередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базуєть­ся система трудового законодавства.

Місце і роль нормативного акта в системі законодав­ства, його беззаперечна обов'язковість чи підпорядко­ваність іншим нормативним актам, його юридична сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи з цього, закономірним вигля­дає пріоритет актів законодавчої влади перед норматив­ними актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відпо­відності змісту нормативних актів нижчого рівня нор­мам, встановленим в законодавчих та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо при­зупинення чи скасування неправомірних актів.

Юридичну силу нормативного акта, який входить в си­стему трудового законодавства, виражає його назва.

Закон — це законодавчий правовий акт, що видаєть­ся вищим органом державної законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридич­ну силу. Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю (КЗпП) — єдиний систематизований зако­нодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини.

Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й інших галузей права, наприклад Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність») і функціональні (містять норми окремого інсти­туту трудового права, наприклад Закон України «Про зай­нятість населення»).

Меншою юридичною силою характеризуються підзаконні нормативні акти, які видаються і приймаються централь­ними та місцевими органами. Серед них найбільшу юри­дичну силу мають укази і розпорядження Президента Ук­раїни з питань регулювання праці; далі йдуть постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути прогалини в право­вому регулюванні трудових відносин. Обов'язковою вимо­гою до підзаконних нормативних актів є їх відповідність змісту законодавчих актів та узгодженість з ними.

Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі трудового законодавства, причому фор­мується вона з нормативних актів, виданих, з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого — Міністерством праці або Державним комітетом з на­гляду за охороною праці (лише з питань охорони праці). Тому, з метою впорядкування видання міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій Указом Президента від 3 жовтня 1992 року введено з 1 січня 1993 року державну реєстрацію відом­чих нормативних актів Міністерством юстиції.

Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел трудового права.

Що ж до рішень Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим, то сфера їх дії поширюється на всю територію республіки, але обов'язковою вимогою до них є те, що вони не повинні суперечити трудовому законодавству України.

Найнижчий щабель в ієрархії нормативних актів з тру­дового права займають локальні, але вони складають най­більшу частину в системі трудового законодавства Украї­ни. Суть їх у тому, що вони розвивають, уточнюють за­гальні законодавчі норми, конкретизуючи їх з врахуван­ням реальних можливостей і умов окремого підприєм­ства, установи чи організації. Врахування реальних мож­ливостей і умов означає встановлення в локальних нор­мативних актах додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-побутових пільг для працівників за рахунок власних коштів, матеріальне заохочення праців­ників, які обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. Тому юридична сила локальних норма­тивних актів обмежується тільки підприємством, на яко­му вони прийняті.

Характеристика локальних нормативних актів вже час­тково давалась в главі 1, де йшла мова про локальний метод регулювання трудових відносин. Тут залишається лише вказати на основні види локальних нормативних актів. В першу чергу це колективні договори. До колектив­них договорів включаються інші види локальних норма­тивних актів: положення про форми, системи та розміри оплати праці працівників, конкретні розміри тарифних ставок і окладів, положення про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік, правила внутріш­нього трудового розпорядку, план заходів щодо охорони праці. Як видно, локальні нормативні акти приймаються з питань практично всіх інститутів трудового права. Більш детально кожен із них буде розглянуто у відповідних гла­вах особливої частини підручника.

Характеризуючи систему трудового законодавства, слід обов'язково вказати на дво- і багатосторонні договори і угоди України з іншими державами. Визнання того, що вони є частиною національного трудового законодавства України, містить ст. 9 Конституції. Вони є результатом спільної нормотворчості двох чи більше держав, зацікав­лених у взаємному врегулюванні питань трудового законодавства. Практика такої діяльності підтверджена бага­тосторонніми угодами в рамках Співдружності Незалеж­них Держав за участю України. Крім того, Україна підпи­сала низку угод з іншими країнами світу, наприклад з Соціалістичною Республікою В'єтнам про взаємне пра­цевлаштування громадян. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України з цього питання визначається статтею 8-1 КЗпП України. В ній сказано, що якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

В систему нормативних актів про працю не входить су­дова практика, оскільки вона не створює нових право­вих норм, а лише виносить рішення з приводу правиль­ності тлумачення нормативних актів, правильності їх за­стосування, їх відповідності конституційним нормам. Однак, виконуючи цю функцію, вона суттєво впливає на регулювання суспільних трудових відносин. 1 в цьому плані дуже важливими є керівні роз'яснення Верховного Суду України. Вони є результатом аналізу і узагаль­нення практики застосування правових норм. З одного боку, вони направлені на запобігання недолікам і поми­лкам при вирішенні аналогічних справ, в основі яких лежить неправильне чи неповне розуміння органами су­дочинства правових норм, і тим самим сприяють удос­коналенню судочинства. З іншого, пояснюючи, як треба розуміти ту чи іншу норму, сприяють її правильному за­стосуванню.

Дата добавления: 2014-01-07