Висновок. 1. Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень

Вступ

ПЛАН

Одеса – 2011

1. Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень.

2. Особа потерпілого та її кримінологічне значення. Класифікація жертв злочинів.

3. Механізм суїцидальної поведінки.

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялась поведінці злочинця, а потерпілий від злочину в основному фігурував як учасник кримінального процесу. Разом з тим, взаємозв'язок злочинця і потерпілого має важливе кримінологічне значення. Серед осіб, що стикаються зі злочинами, є насамперед їх жертви. Тож ігнорувати їх роль у механізмі злочинної поведінки було б помилково.

1. Становлення віктимології як самостійного напряму кримінологічних досліджень

Ідея про врахування ролі жертви у вчиненні злочину трапляється ще у далеких від нас пам'ятках світової культури. Але систематичні наукові дослідження у цьому напрямі почалися лише наприкінці 40-х - на початку 50-х років XX ст. і пов'язуються перш за все з книгою німецького вченого Г. Гентіга "Злочинець та його жертва" (1948 р.). Він започаткував нову галузь у кримінологічній науці - віктимологію (від лат. victima - жертва і грец. logos - слово вчення, що разом означає вчення про жертву). Гентіг розробив вчення про жертву злочину з такою повнотою, що жоден наступний дослідник цієї проблеми не міг обійтися без його основоположних ідей, зокрема думки про те, що відношення "жертва - злочинець" тісно пов'язані зі злочином. Це дає можливість не тільки комплексно підійти до цього феномена, а й робити прогнози стосовно осіб, які у майбутньому можуть стати жертвами злочинів, а також точніше визначати рівень латентної злочинності.

Чільне місце у віктимологічних дослідженнях посідають праці Р. Гассера, І. Маттеса, Б. Мендельсона, А. Фаттаха та інших. Найбільш інтенсивно віктимологія розвивається у США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Швеції, Японії. Так, у Токіо в 1974 р. вийшла друком двотомна праця "Злочин і жертва - віктимологія в Японії".

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася з середини 60-х років завдяки працям відомого кримінолога Л.В. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в карній політиці держави і практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи і поведінки потерпілого були присвячені також праці В.С. Мінської, Д.В. Ривмана, В.Я. Рибальської, В.В. Романова, В.І. Полубинського та інших вчених.

В останні роки віктимологічні дослідження активізувались у всьому світі. У 1973 р. створено Міжнародне віктимологічне товариство (м. Мюнстер, Німеччина), яке вже провело низку міжнародних симпозіумів та конгресів. У роботі IX конгресу (серпень 1997 р., м. Амстердам) вперше взяли участь українські кримінологи.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію у широкому і вузькому її розумінні. У широкому значенні віктимологія має право на самостійне існування, оскільки вивчає як жертви злочинів, так і жертви певних соціальних та природних явищ (війн, стихійних лих тощо). В такому аспекті вона може вважатися окремою наукою, а не тільки частиною кримінології. Віктимологія ж у вузькому значенні - це кримінальна віктимологія, тобто галузь знань саме про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки, а тому є частиною науки кримінології.

Практика свідчить про збільшення кількості потерпілих від злочинів в Україні. Так, порівнюючи перші півріччя 1997 і 1998 рр., можна побачити, що їх число зросло від 64011 до 73460 осіб (на 14,8%). Серед потерпілих за вказаний період 1998 р. від заподіяння смерті постраждало 3513 осіб, шкоди здоров'ю - 14525. Матеріальної шкоди зазнали 169,5 тис фізичних та юридичних осіб на суму 147 млн. гривень.

Звичайно, виникнення та розвиток нового напряму у науці - процес тривалий, який потребує розробки концептуальних засад, створення спеціального понятійного апарату тощо. Нині віктимологія оперує такими основними, поняттями: а) потерпілий (жертва злочину); б) зв'язок "злочинець - потерпілий" як певне відношення або ситуація; в) віктимізація; г) віктимність. Розглянемо ці поняття докладніше.

Потерпілий (жертва злочину). В основу цього поняття покладено визначення потерпілого, що міститься у ст. 49 КПК України, як особи, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Базуючись на цьому визначенні, віктимологічна характеристика потерпілого охоплює більш широке коло ознак. Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано заподіяно якусь шкоду від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Конкретніше це питання буде розглянуто далі.

Зв'язок, "злочинець - потерпілий". Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи насамперед відрізняють об'єктивні та суб'єктивні зв'язки. Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими і злочинцями незалежно від того, знають вони один одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках злочинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайомими людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто обумовлює їхню поведінку, спільні дії. Суб'єктивний зв'язок "злочинець - жертва" має місце тільки тоді, коли вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець - жертва" у віктимологічному плані розглядається не тільки як відношення, а й як тривала подія, що існує у певному просторі й часі і зміст якої визначає поведінку потерпілих, їх взаємодію зі злочинцями до, під час, а іноді й після вчинення злочину.

Велике значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, а й так, як він її сприймає та інтерпретує. У процесі взаємодії злочинця і потерпілого виникає віктимокриміногенна ситуація, за якої вчиняється злочин.

Зв'язок "злочинець - жертва" може розглядатися і як певний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно або чергуючись. Поєднання ролей злочинця і жертви в одній особі - теж можливий варіант, що відображає різноманітність кримінальної поведінки.

Віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, яка обумовлює високу вірогідність стати об'єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якісний показник; чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимізація - це процес перетворення особи або групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає перетворити когось на жертву злочину.

Віктимна ситуація - життєва обстановка, що складається у зв'язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяти їй шкоду.

Сказане свідчить, що віктимологія - це галузь (напрям) кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин зі злочинцями для вдосконалення форм і методів попередження злочинності.

Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

Загальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні вік-тимогенних факторів і вжитті заходів щодо їх усунення чи нейтралізації. Індивідуальна віктимологічна профілактика складається з виявлення осіб з підвищеною віктимністю і проведення з ними захисно-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочину.

Структура віктимності відображає питому вагу окремих видів жертв злочинів, яким заподіяно шкоду, в загальній кількості потерпілих за певний період часу на тій чи іншій території.

Поведінка людини за своєю природою може бути не тільки правомірною чи злочинною, а й ризикованою, бездумною, розбещеною, провокаційною, а тому небезпечною для самої себе, що відповідно збільшує ризик стати "мішенню" для злочинних посягань. Разом з тим, це не фатальна властивість особи. У принципі ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Все залежить від того, чи людина вибирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимну ситуацію.

Вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, а й соціально-психологічна категорія, яка має моральне значення. Завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, яка вчинила злочин, у межах їх спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема правомірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу і самоконтроль. Характер протидії злочинцеві показує, якою мірою і яким способом потерпілий чинив йому опір.

Відшкодування шкоди, завданої потерпілому. Суть проблеми полягає у тому, які оптимальні форми участі держави, суспільства, самого злочинця у процесі ліквідації чи пом'якшенні наслідків злочину для його жертви. Одним із шляхів розв'язання даної проблеми може бути створення спеціального компенсаційного фонду в системі страхування, але кращим виходом є його бюджетне фінансування. Наприклад, в Японії у 1980 р. був прийнятий Закон про грошові виплати жертвам злочинів, відповідно до якого потерпілі, а також члени їхніх сімей у разі заподіяння їм шкоди можуть одержати грошові компенсації від держави, якщо вони не отримали їх від злочинців або не користуються якимось іншим видом державної допомоги. Якщо злочинець і потерпілий є членами однієї родини або потерпілий заслуговує на осуд за те, що сам спровокував злочин, дія названого закону на нього не поширюється.

Функції віктимології в основному аналогічні функціям кримінології, але в центрі уваги тут перебуває жертва злочину.

Перш за все це пізнавальна функція, яка полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з тим, щоб розробити відповідні засоби їх попередження. Це також інформаційне забезпечення віктимологічної профілактики різних видів злочинів, надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, вчинених за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою. Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності шляхом виявлення потерпілих від невідомих чи прихованих злочинів, а також вдосконалення механізмів відшкодування шкоди потерпілому на справедливій основі.

Прикладна функція віктимології визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема при індивідуалізації відповідальності підсудних з урахуванням поведінки потерпілих, а також для розробки науково обгрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

1. Віктимологія (від лат. victima - жертва і грец. logos - слово вчення, що разом означає вчення про жертву).

2. Віктимологія оперує такими основними, поняттями: а) потерпілий (жертва злочину); б) зв'язок "злочинець - потерпілий" як певне відношення або ситуація; в) віктимізація; г) віктимність.

3. Віктимна ситуація - життєва обстановка, що складається у зв'язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяти їй шкоду.

4. Віктимологія - це галузь (напрям) кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин зі злочинцями для вдосконалення форм і методів попередження злочинності.

5. Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

6. Структура віктимності відображає питому вагу окремих видів жертв злочинів, яким заподіяно шкоду, в загальній кількості потерпілих за певний період часу на тій чи іншій території.

7. Вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, а й соціально-психологічна категорія, яка має моральне значення.

8. Завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, яка вчинила злочин, у межах їх спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою.

9. Відшкодування шкоди, завданої потерпілому. Суть проблеми полягає у тому, які оптимальні форми участі держави, суспільства, самого злочинця у процесі ліквідації чи пом'якшенні наслідків злочину для його жертви.

10. Функції віктимології в основному аналогічні функціям кримінології, але в центрі уваги тут перебуває жертва злочину.

2. Особа потерпілого та її кримінологічне значення. Класифікація жертв злочинів

Вивчаючи будь-яку особу (у тому числі злочинця і потерпілого) як суб'єкта того чи іншого виду соціальної діяльності, треба мати на увазі, що між особою та її поведінкою існує нерозривний зв'язок.

Конкретна особа являє собою індивідуальну форму буття суспільних відносин, це цілісна сукупність взаємопов'язаних рис, властивостей і якостей учасника і носія цих відносин.

Деяка частина громадян характеризується суспільне негативною діяльністю, зокрема, злочинною поведінкою. Ефективність боротьби зі злочинністю не може бути високою без глибокого знання про тих, хто вчиняє злочини. Звідси виникає потреба вивчення особи злочинця. Але при цьому не можна ігнорувати й різнобічну інформацію про їх жертви, мотиви і мету дій усіх учасників кримінальних подій. Не буде перебільшенням, коли скажемо, що іноді дані про особу потерпілого мають не менше значення, ніж про злочинця. Роль жертв у виникненні й розвитку криміногенних ситуацій часто дуже значна, тому потрібний аналіз усіх віктимологічних чинників, аби зробити правильні висновки й узагальнення. Врешті-решт, це потрібно для прийняття рішень щодо забезпечення особистої безпеки потенційних жертв злочинів.

Як уже зазначалося, в основу поняття жертви злочину можна покласти визначення потерпілого, яке дано в ч. 1 ст. 49 КПК України, але цим не можна обмежуватися. Треба розкрити поняття жертви у віктимологічному плані, що, в свою чергу дасть змогу перейти до класифікації і типології потерпілих як суб'єктів не тільки правових, а й інших суспільних відносин. Це потрібно ще й тому, що питання про віктимологічне поняття потерпілого постійно дискутується у спеціальній зарубіжній та вітчизняній літературі. Г. Гентіг, наприклад, жертвою вважав таку особу, яка об'єктивно зазнала порушення якого-небудь права, захищеного законом, і яка сприймає таке порушення з невдоволенням або стражданням. Він зазначав, що можуть бути також колективні й абстрактні жертви: окремі соціальні І групи, суспільство в цілому, держава, правопорядок тощо.

Автор однієї з перших іноземних дисертацій з віктимології Паащ писав, що жертвою з точки зору кримінальних наук є така фізична чи юридична особа, у якої порушено будь-яке право, що користується захистом держави. Відомий теоретик віктимології Нагель визначає це поняття так: "Жертвою є той, хто піддається такому незаконному заподіянню шкоди з боку співгромадян, що правова система реагує проти порушника, який виступає в якості "віктимізатора".

В.Я. Рибальська пропонує своє визначення поняття потерпілого. Ним є фізична особа, якій у результаті злочинного посягання спричинено фізичну, моральну або матеріальну шкоду, визнана такою обвинувальним вироком, що вступив у законну силу. Це поняття ширше, ніж у кримінально-процесуальному законодавстві. В останньому випадку за межами віктимологічних досліджень опинилися б потерпілі від убивств (як відомо, мертві не визнаються учасниками кримінального процесу), латентні жертви, потерпілі, хоч і визнані такими постановою слідчого, але не підтверджені судовим вироком, наприклад, у зв'язку з припиненням справи, та деякі інші категорії потерпілих.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке віктимологічне визначення поняття жертви злочину. Жертва злочину - це людина (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає. Звичайно, таке широке розуміння жертви злочину може бути конкретизовано залежно від предмета і завдань дослідження, а також у процесуальній діяльності слідчих та судових органів.

Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особи потерпілого на соціально-психологічному рівні - це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу і, що важливо для віктимології, його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви - це особливості відносин між "співпотерпілими", між ними і третіми особами або свідками злочину і, зрозуміло, між жертвою і злочинцем. Роль жертви - істотний фактор у вчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, у бійці, сімейно-побутових конфліктах).

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

а) правомірна, коли жертва реагує допустимим законом способом на суспільне небезпечні дії злочинця або коли вона не створює умов для вчинення злочину;

б) нейтральна, коли між діями жертви і злочинця немає прямого зв'язку;

в) неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншого правопорушення, у тому числі злочину.

Особливе віктимологічне значення має, безумовно, неправомірна поведінка жертви, яка дуже часто є джерелом конфлікту і провокацією злочину, її форми різні: від фізичного чи психічного насильства щодо злочинця або його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі. Випадки неправомірної поведінки потерпілих найчастіше трапляються при вчиненні таких злочинів, як вбивство, тілесні ушкодження, зґвалтування, грабежі, розбої тощо.

З точки зору теорії ролей, жертви злочинів можуть бути такі, що усвідомлюють чи не усвідомлюють своє становище через різні обставини; стійкими (які неодноразово зазнають нападу) та випадковими (коли особа була об'єктом разового злочинного посягання). Роль потерпілого може бути також відкритою чи прихованою. Саме відкрито-провокуюча роль потерпілого у генезисі злочину призводить до його реального вчинення.

Приховану роль жертва може розпочати "грати" задовго до злочину внаслідок своїх віктимних особистих якостей, статусу, поведінки. Така особа ніби експонується, виставляє себе мішенню для злочинних посягань. Схожим є поняття евентуальної жертви - тієї ж потенційної жертви, але більш детермінованої віктимологічними ситуаціями і вибором самого нападника (наприклад, хулігана).

Латентна жертва - це особа, яка реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився прихованим від офіційного обліку. Тому до латентних жертв мають бути віднесені й ті потерпілі, яким закон надав право вибору - повідомляти чи не повідомляти про злочин, що стався (справи так званого приватного обвинувачення).

Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписує собі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Звідси роль жертви може бути реальною і уявною (мається на увазі її самооцінка). Принципове значення має й виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоч віктимологія в основному вивчає конкретних жертв, але не варто випускати з виду того, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес перетворення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів.

Проблема класифікації жертв злочинів і ще більшою мірою їх типології - надто складна. Адже жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження і до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Але при цьому необхідно додержуватись однієї основної вимоги - віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, і діями злочинця до і під час вчинення злочину, з іншого. Цей зв'язок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних чи необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена чи ні, випадкова чи жертва-співучасник). Але ці критерії не задовольняють потреб науки і практики, бо не розкривають дійсного розмаїття взаємодії потенційної жертви і злочинця.

Кримінально-правовий підхід до віктимологічної класифікації здійснив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон. Він розрізняє: жертву, повністю не винну (вона називається "ідеальною"); жертву з незначною провиною; жертву, винну однаково зі злочинцем; добровільну жертву; жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; жертву, особисто винну у вчиненні злочину; стимулюючу жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку). Практична цінність цієї класифікації безперечна. Проте вона не враховує інші віктимологічні аспекти цієї проблеми.

Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь віктимності, що відображає у найбільш узагальненому вигляді: віктимну деформацію особи; професійну віктимність; вікову віктимність; віктимну патологію. Це дає можливість виділити кілька типів жертв злочинів.

1. Випадкова жертва - коли особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою і злочинцем, не залежать від їх волі і бажання.

2. Жертва з незначним ступенем ризику - особа, яка живе за нормальних для всіх людей факторах ризику і віктимність якої зросла непередбачене під впливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, яка володіє низкою віктимних властивостей. До цієї категорії належать два основні види жертв:

а) жертви необережних злочинів - коли характер роботи, що вони виконують, або їх поведінка у громадських місцях мають більш високу, ніж звичайна, віктимність;

б) жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, що вони виконують, містять підвищений ризик (працівники правоохоронних органів, воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємовідносин між жертвою і злочинцем, а також діями третіх осіб, які спричинили конфліктну ситуацію. Віктимність може виявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, її зовнішньому вигляді.

4. Жертва з дуже високим, ступенем ризику - особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який довгий час не зникає і після того, коли особа змінила свою поведінку.

Класифікація і типологія жертв злочинів тісно пов'язані з вирішенням практичних завдань боротьби зі злочинністю, оскільки полегшують діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

Підбиваючи підсумки усього сказаного, можна зробити висновок, що основними завданнями віктимології є:

- виявлення кола осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

- встановлення взаємозв'язків між поведінкою потерпілих і злочинців;

- вивчення віктимних властивостей особи як детермінуючого фактора злочинних посягань;

- розробка запобіжних заходів, спрямованих на недопущення можливого перетворення осіб на жертв злочинів;

- врахування поведінки потерпілого при індивідуалізації покарання винному у вчиненні злочину;

- визначення розмірів шкоди (матеріальної, фізичної, моральної), що заподіюється окремими злочинами та злочинністю в цілому.

Дата добавления: 2014-01-06