Інформаційний матеріал. Заняття є вступним не лише до розділу, але й до всього курсу анатомії і фізіології з основами патології

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Заняття є вступним не лише до розділу, але й до всього курсу анатомії і фізіології з основами патології, тому що для подальшого засвоєння матеріалу з курсу необхідні знання про будову клітини та тканини, які є структурною одиницею для забезпечення всіх видів життєдіяльності організму.

Вивчення основ цитології та гістологи є важливою лан­кою у формуванні наукового світогляду студентів для май­бутньої клінічної практики у зв'язку з широким впроваджен­ням цитологічних та гістологічних методів під час дослі­дження кісткового мозку, біопсії тканин.

Знати: будову клітини, особливості будови епітеліальної, сполучної, м'язової та нервової тканин, їх функції та локаліза­цію в організмі.

Уміти: розрізняти складові частини клітини на таблицях. Визначати основні види тканин на гістологічних препаратах і таблицях.

Володіти навичками: працювати з мікроскопом; визначати на мікропрепаратах види тканин.

Гістологія (від грец. histos — тканина, logos — наука) — наука про тканини. Цю назву було запропоновано німецьким ученим П. Маєром у 1819 р. Нині гістологія вивчає будову не тільки тканин, але й клітин, з яких вони складаються, будову органів і систем організму.

Цитологія (від грец. kytos — клітина, logos — наука) — наука про розвиток, будову та життєдіяльність клітини.

Клітина (kytos, cellula):

• найменша одиниця живого організму, але в багатоклітинних організмах зустрічаються й не клітині структури - симпласти, синцитії та міжклітинна речовина, які є похідними клітини;

• клітини різних організмів — гомологічні, тобто, незважаючи на різноманітність їхніх розмірів (від 4 до 150 мкм), форми (круглої, кубічної, зірчастої, призматичної, веретеноподібної
та ін.) і функції, вони характеризуються загальними принци­пами будови: у кожній клітині є клітинна оболонка (плазмолема), цитоплазма і в більшості клітин — ядро (виняток станов­лять без'ядерні клітини крові — еритроцити).

Плазмолема є бар'єрно-транспортною та рецепторною сис­темою клітини, має товщину до 10 нм. Розмежування та транспорт — дві взаємопротилежні й взаємодоповнюючі функ­ції клітинної оболонки, які спрямовані на підтримання гомео­стазу клітини. Завдяки розмежуванню із зовнішнім середови­щем клітина зберігає свою специфічність, а завдяки транспор­ту речовин забезпечує власну життєдіяльність.

Транспортна функція здійснюється за допомогою різних механізмів: дифузії та осмосу (пасивний транспорт), а також ферментів із використанням енергії АТФ (активний транс­порт). Транспорт із зовнішнього середовища всередину кліти­ни називається ендоцитозом, транспорт у протилежному на­прямку — екзоцитозом.

Основними різновидами ендоцитозу є:

• фагоцитоз — поглинання великих молекул, фрагментів клітин, бактерій та інших частин обволіканням їх певною ділянкою плазмолеми і подальшим утягуванням всередину цитоплазми;

• піноцитоз — процес поглинання частинок рідини.
Рецепторна функція плазмолеми полягає у сприйнятті клітиною різноманітних хімічних (гормони, білки тощо) та фі­зичних (світло, звук) імпульсів від її мікрооточення і здійсню­ється переважно за участю спеціальних, так званих рецептор­них, білків плазмолеми.

Клітинна оболонка бере участь в утворенні міжклітинних контактів, які забезпечують не тільки з'єднання, або, навпаки, ізоляцію клітини, але й взаємодію клітин — передачу іонів, молекул, електричних сигналів.

У цитоплазмі є гіалоплазма, в якій містяться органели та включення.

Органели — постійні структури, які мають певну будову і виконують спеціалізовану функцію. їх поділяють на мікроско­пічні, видимі під світловим мікроскопом, та субмікроскопічні, які можна побачити лише за допомогою електронного мікро­скопа. Усі клітинні органели поділяють на:

• мембранні (мітохондрії, ендоплазматична сітка, пластинчастий комплекс — апарат Гольджі, лізосоми, пероксисоми);

• немембранні (мікротрубочки, рибосоми, центросома, мікрофіламенти).

Окрім вищезгаданих загальних органел є і спеціальні орга­нели, які містяться у клітинах тієї чи іншої тканини (тонофіб-рили у клітинах епітелію, міофібрили у м'язових клітинах, нейрофібрили у нервових клітинах та деякі інші).

Включення — непостійні компоненти клітини, які утворю­ються залежно від стану організму (наприклад, накопичення глікогену або жиру в клітинах печінки) і не мають визначеної будови.

Ядро — важлива складова частина клітини, основними функ­ціями якої є:

1) зберігання та передавання генетичної інформації;

2) забезпечення синтезу білка.

Ядро знаходиться завжди у певному місці клітини, його роз­мір від 3—4 до 40 мкм. За формою ядра найчастіше бувають сфе­ричні, рідше — паличкоподібні, бобоподібні, сегментовані тощо.

Ядро може перебувати в двох станах — мітотичному (під час поділу) та інтерфазному (період між поділами).

На фіксованому і забарвленому препараті у складі інтерфазного ядра розрізнюють ядерну оболонку, хроматин, ядерце та каріоплазму.

Розмноження клітин відбувається шляхом їхнього поділу.

Основною формою репродукції клітин є мітотичний поділ, який складається із чотирьох основних фаз: профази, метафа­зи, анафази, телофази.

Різновидом мітозу є мейоз — поділ статевих клітин, під час якого відбувається зменшення в 2 рази кількості хромо­сом, тобто формується гаплоїдний набір хромосом.

Клітини є частиною цілісного багатоклітинного організму, де вони об'єднані в тканини та органи і пов'язані міжклітин­ними, гуморальними та нервовими регуляторними механізма­ми. Вони зумовлюють основні властивості тканини, а їхнє по­рушення призводить до руйнування системи, робить її нежит­тєздатною.

Тканина формується в багатоклітинних організмах, вона становить більш високий ступінь організації живої матерії.

Основними елементами тканини є клітини та їхні похід­ні — неклітинні структури: симпласти, синцитії, міжклітинна речовина (основна речовина та волокна — колагенові, еластич­ні, ретикулярні).

Епітеліальна тканина

Епітеліальна тканина, або епітелій, філогенетично є однією з найстаріших серед тканин, які першими з'явилися на почат­ку еволюції багатоклітинних організмів. Вона розвивається з усіх зародкових листків — ектодерми (епітелій шкіри), ендо­дерми (епітелій печінки), мезодерми (епітелій ниркових канальців). Епітеліальна тканина входить до складу майже всіх ор­ганів, зумовлюючи значною мірою специфіку будови та функ­ції. Із цієї тканини побудовано більшість залоз. У зв'язку з цим виділяють покривний та залозистий епітелій.

Дата добавления: 2014-01-07