Інформаційний матеріал. У ході еволюції хребтових найбільш виражених змін зазна­ла ділянка голови

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Л Е К Ц І Я № 5

Т е м а: «Кісткова система.»

• Процес руху

• Кістки черепа

У ході еволюції хребтових найбільш виражених змін зазна­ла ділянка голови. Різноманітні чинники в процесі філогенезу вплинули на зміну форми та структуру кісток лицевого че­репа і зумовили складність будови кісток черепа сучасної лю­дини. Череп виконує функцію захисту головного мозку й орга­нів чуття, містить початкові відділи дихального й травного шляхів, через його отвори проходять судини й нерви, до нього прикріплюються жувальні, мімічні м'язи, які здійснюють арти­куляцію мовлення.

Засвоєння даної теми необхідне для подальшого вивчення анатомії головного мозку, органів чуття, травної і дихальної систем, топографії судин і нервів.

Розділ має практичне значення під час вивчення очних, дитячих, нервових хвороб, хірургії, отоларингології.

Знати: відділи черепа, особливості будови кісток черепа; з'єднання й вікові особливості черепа.

Уміти: розпізнавати, до якого відділу черепа належить та чи інша кістка, називати й показувати основні анатомічні утворення кісток черепа.

Володіти навичками: промацувати надбрівні дуги, лобові й тім'яні горби, виличні виступи, коміркові відростки та кут ниж­ньої щелепи.

Череп (cranium) поділяється на два відділи: мозковий і лицевий. Топографічно до кісток мозкового черепа відносять не­парні кістки: потилична, клиноподібна, лобова, решітчаста — та парні: скронева, тім'яна.

До кісток лицевого черепа відносяться парні кістки: верх­ньощелепна, вилична, піднебінна, сльозова, носова, нижня но­сова раковина — та непарні кістки: леміш, нижньощелепна, під'язикова кістки.

Потилична кістка (os occipitale) має чотири частини: осно­вну, луску й дві парні бічні, великий потиличний отвір, який обмежений частинами цієї кістки. Основна, або базилярна, час­тина обмежує спереду великий потиличний отвір і має форму клина. На верхній внутрішній поверхні визначається схил, на середині нижньої (зовнішньої) поверхні міститься глотковий горбок. Основна частина спереду з'єднується з тілом клинопо­дібної кістки. Потилична луска — найбільша частина поти­личної кістки. Вона має опуклу зовнішню й вгнуту внутрішню поверхні. У середньому відділі зовнішньої поверхні луски ви­значається зовнішній потиличний виступ, в обидва боки від якого відходять верхні каркові лінії. Униз від зовнішнього по­тиличного виступу до потиличного отвору розміщується зовніш­ній потиличний гребінь, від середини якого в обидва боки від­ходять нижні каркові лінії.

На внутрішній поверхні луски знаходиться хрестоподібне підвищення, середина якого визначається як внутрішній потиличний виступ. Униз від хрестоподібного підвищення від­ходить внутрішній потиличний гребінь, в обидва боки і вгору відходять борозни, де залягають венозні пазухи: борозни попе­речної пазухи, борозна верхньої сагітальної пазухи. Перерахо­вані борозни поділяють внутрішню поверхню луски на чотири ямки, до яких прилягають потиличні частки великого мозку та півкулі мозочка. Потилична луска з'єднується з тім'яними кістками. Бічні частини мають дещо видовжену форму, на ниж­ній поверхні розміщені потиличні виростки, які зчленовують­ся з І шийним хребцем. Позаду від виростка визначається ви­росткова ямка, а в глибині її є непостійний отвір, де проходить вена, що відводить кров із вен порожнини черепа. Крізь товщу потиличних виростків, приблизно посередині, проходить канал під'язикового нерва, в якому проходить однойменний нерв. На зовнішній поверхні бічної частини є яремна вирізка, яка ра­зом з однойменною вирізкою кам'янистої частини скроневої кістки утворює яремний отвір. На внутрішній поверхні, ззаду від яремного відростка, розміщується борозна сигмоподібної пазухи. На мозкових поверхнях бічної частини з кожного бо­ку є борозна нижньої кам'янистої пазухи. Бічні частини з'єд­нуються зі скроневими кістками.

Лобова кістка (os frontale) утворює передні відділи скле­піння черепа. У ній розрізняють чотири частини: дві орбіталь­ні, носову, лобову луску.

Найбільша частина — лобова луска, яка на зовнішній опук­лій поверхні має два лобових горби. Спереду луска переходить у надочноямковий (надорбітальний) край, який латеральніше продовжується у виличний відросток і з'єднується з одноймен­ною кісткою. Вище і зовні від виличного відростка помітна скронева лінія. Вище від надочноямкового краю визначаються надбрівні дуги. Поміж ними розміщується ділянка надпереніс­ся. На надорбітальному краї, у його внутрішній третині є над­орбітальна вирізка, рідше тут визначається надорбітальний отвір. Носова частина має форму дуги. У середньому відділі цієї частини виступає вниз і вгору носова ость. Носова части­на з'єднується з носовими кістками й лобовим відростком верх­ньощелепної кістки.

Орбітальна (очноямкова) частина кістки обернена в по­рожнину орбіти й утворює її стінку. У її бічному відділі, біля основи виличного відростка, розміщена ямка сльозової залози. Між очноямковими частинами є глибока вирізка, яку заповнює решітчаста пластинка решітчастої кістки. Внутрішня поверх­ня лобової кістки вгнута, на ній визначаються артеріальні бо­розни, пальцеподібні втиснення.

У товщі лобової кістки розміщується лобова пазуха, яка може бути розділена кістковою перегородкою на дві (або біль­ше) різні за розміром частини. За допомогою отвору, який від­кривається у середній носовий хід, пазуха сполучається з по­рожниною носа.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) розміщується у цент­ральному відділі черепа. У цій кістці розрізняють: тіло, вели­кі крила, малі крила і крилоподібні відростки.

Тіло має форму куба з шістьома поверхнями. На верхній поверхні, яка обернена в порожнину черепа, знаходиться ту­рецьке сідло, у його середній частині є заглибина — гіпофізарна ямка, де міститься гіпофіз. Попереду від турецького сідла міститься горбок сідла, позаду воно обмежене кістковою плас­тинкою, яка має назву спинки. На бічних поверхнях тіла з ко­жного боку є сонні борозни. Задня поверхня тіла переходить у схил. У тілі клиноподібної кістки є клиноподібна пазуха, яка містить повітря і за допомогою двох отворів сполучається з но­совою порожниною, відкриваючись у верхній носовий хід. Від верхньої поверхні тіла клиноподібної кістки відходять малі крила, в основі яких є зоровий канал. Верхня поверхня малих крил обернена в порожнину черепа, а нижня — в очну ямку. Великі крила клиноподібної кістки відходять від бічних повер­хонь тіла. У них розрізняють чотири поверхні і три краї. Верх­ня, мозкова, поверхня утворює передній відділ середньої черепної ямки, на ній помітні пальцеподібні втиснення та артері­альні борозни. Крім мозкової поверхні на великих крилах розрізняють скроневу поверхню, яка бере участь в утворенні скроневої ямки, очноямкову (орбітальну) поверхню, яка утво­рює більшу частину зовнішньої стінки орбіти. Верхньощелеп­на поверхня бере участь у формуванні крилоподібної ямки. В основі крил виділяють три отвори: круглий, овальний і остистий. У великих крилах розрізняють такі краї: лобовий, тім'яний, виличний і лускоподібний. Між малими й великими крилами розташована верхня очноямкова щілина, яка з'єднує порожнину черепа з порожниною орбіти. Крилоподібні відрост­ки клиноподібної кістки відходять від місця з'єднання вели­ких крил із тілом клиноподібної кістки, вони спрямовані вниз. Кожний відросток утворений бічною і присередньою пластин­ками, а між ними знаходиться крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподі­бний канал. Крізь усі отвори, щілини й канали клиноподібної кістки проходять судинно-нервові пучки.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) розміщується у верхніх відділах порожнини носа і за формою нагадує неправильний куб. У кістці виділяють решітчасту і перпендикулярну плас­тинки та решітчастий лабіринт. Решітчаста пластинка за­лягає в горизонтальній площині в ділянці решітчастої вирізки лобової кістки й утворює верхню стінку носової порожнини, яка нараховує до ЗО—40 невеликих отворів, через які прохо­дять волокна нюхових нервів і судини. Перпендикулярна плас­тинка має дві частини — верхню і нижню. Верхня частина утво­рює півнячий гребінь, а нижня — передньоверхню частину пе­регородки носа. З обох боків від перпендикулярної пластинки розміщується решітчастий лабіринт, який складається з ре­шітчастих комірок, що містять повітря. Решітчасті комірки поділяють на передні та середні, які відкриваються у середній носовий хід, задні — у верхній носовий хід. Бічна стінка решіт­частого лабіринту представлена тонкою, гладенькою очноям­ковою пластинкою, яка утворює більшу частину присередньої стінки орбіти. На присередній стінці решітчастого лабіринту є два відростки, які звисають у носову порожнину: верхня і серед­ня носові раковини.

Тім'яна кістка (os parietale) утворює верхньобічний і верх­ній відділи склепіння черепа. Кістка має форму чотирикутни­ка, у ній розрізняють дві поверхні: зовнішню і внутрішню; чо­тири краї: потиличний, стріловий, лобовий і лускоподібний; чотири кути: потиличний, соскоподібний, лобовий і клинопо­дібний.

Паралельно стріловому (сагітальному) краю, на внутрішній поверхні тім'яної кістки знаходиться борозна верхньої стріло­вої пазухи. На соскоподібному задньонижньому куті — глибо­ка борозна сигмоподібної пазухи. Біля потиличного кута є ті­м'яний отвір, крізь який проходить венозний тім'яний випуск­ник. На внутрішній поверхні можна визначити пальцеподібні втиснення — відбитки рельєфу мозку і розміщених тут артері­альних борозенок. Зовнішня поверхня опукла, на ній визнача­ється тім'яний горб, нижче від якого є дві скроневі лінії. Ті­м'яні кістки за допомогою швів з'єднуються зі скроневою, ло­бовою, потиличною кістками.

Скронева кістка (os temporale) бере участь в утворенні ос­нови черепа і латеральної стінки його склепіння. У скроневій кістці знаходиться орган слуху і рівноваги. На зовнішній по­верхні кістки є зовнішній слуховий отвір, навколо якого роз­ташовані три частини кістки: лускова, кам'яниста, або піра­міда, і барабанна.

Лускова частина має форму пластинки із заокругленим краєм, який накладається на відповідний край тім'яної кістки у вигляді луски риби, звідки й пішла назва. Вона бере участь в утворенні бічних стінок черепа. На її внутрішній, мозковій, поверхні, яка трохи вгнута, визначаються артеріальна борозна і пальцеподібні втиснення. Зовнішня (скронева) поверхня гла­денька, і від неї відходить у горизонтальному напрямку вилич­ний відросток, який з'єднується з виличною кісткою й утво­рює виличну дугу. На нижній поверхні виличного відростка є нижньощелепна ямка, в яку заходять головка суглобового від­ростка нижньощелепної кістки, а попереду від ямки — сугло­бовий горбок, який запобігає вивиху головки нижньої щелепи наперед у разі значного відкривання рота. Барабанна частина має форму зігнутого кільця й утворює передню, нижню та част­ково задню стінки зовнішнього слухового ходу, що веде в серед­нє вухо, яке розміщене в товщі кам'янистої частини. Слід за­уважити, що в новонародженого зовнішній слуховий хід ще відсутній, і барабанна частина має форму барабанного кільця. Кам'яниста частина має форму трикутної піраміди, верхівка якої спрямована вперед і досередини, а основа зрощена з лус­коподібною і барабанною частинами. Вона має три поверхні: передню, задню і нижню, між якими розрізняють верхній, пе­редній і задній краї. Передня поверхня широка й гладенька, на середині цієї поверхні визначається дугоподібне підвищен­ня, поруч знаходиться невелика плоска ділянка — покрівля барабанної порожнини, під нею у глибині кістки знаходиться барабанна порожнина.

Біля верхівки кам'янистої частини розміщене добре вира­жене втиснення трійчастого нерва, де міститься трійчастий вузол. На задній поверхні кам'янистої частини є внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід, де про­ходить присінково-завитковий і лицевий нерви. На нижній поверхні кам'янистої частини розміщується яремна ямка, в якій знаходиться верхня цибулина внутрішньої яремної вени. На задньому краї яремної ямки є яремна вирізка, яка разом з однойменною вирізкою потиличної кістки утворює яремний отвір. Спереду від яремної ямки є отвір, який веде у сонний канал, де проходить внутрішня сонна артерія. Назовні від яремної ямки міститься шилоподібний відросток. Назад і на­зовні від нього знаходиться масивний соскоподібний відрос­ток, до якого прикріплюється груднинно-ключично-соскоподібний м'яз. У соскоподібному відростку є повітроносні порож­нини, соскоподібні комірки. Найбільша з них — соскоподібна печера, яка сполучається з барабанною порожниною. Між ши­лоподібним і соскоподібним відростками розміщений шило-сос­коподібний отвір, через який із порожнини черепа виходить лицевий нерв. У товщі кам'янистої частини знаходиться бара­банна порожнина зі слуховими кісточками і лабіринт (присін­ково-завитковий орган). Між передньою і задньою поверхнями кам'янистої частини визначається верхній край, по якому проходить борозна верхньої кам'янистої пазухи.

Уздовж заднього краю кам'янистої частини проходить бо­розна нижньої кам'янистої пазухи. Передній край утворює го­стрий кут з лускоподібною частиною, в якому знаходиться отвір м'язово-трубного каналу, що веде в барабанну порожни­ну. У цьому каналі розміщена хрящова частина слухової труби.

Верхня щелепа (maxilla) розміщується у верхньо-передньо­му відділі лицевого черепа. У ній розрізняють тіло і чотири відростки. Тіло кістки має чотири поверхні: передню, носову, підскроневу, очноямкову (орбітальну). На передній поверхні визначається підочноямковий отвір, нижче від якого знахо­диться іклова ямка. Передня поверхня переходить у загостре­ний край у вигляді носової вирізки, нижче від якої помітна передня носова ость.

Носова поверхня має верхньощелепний розтвір, який веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху і сполучає носову порожни­ну з вищезгаданою пазухою. Спереду на носовій поверхні є сльо­зова борозна, яка бере участь в утворенні нососльозового каналу.

Латеральніше і трохи назад від передньої поверхні знахо­диться підскронева поверхня, на якій розміщений верхньоще­лепний горб і кілька коміркових отворів.

Очноямкова поверхня утворює нижню стінку орбіти. Пе­редній край цієї поверхні позначається як підочноямковий край, який медіально переходить у лобовий відросток. На оч­ноямковій поверхні є підочноямкова борозна, яка переходить у підочноямковий канал, що відкривається на передній поверх­ні тіла підочноямковим отвором, через який проходять одно­йменні судини і нерв. Від зовнішнього кута тіла верхньої ще­лепи відходить виличний відросток, який з'єднується за допо­могою шва з виличною кісткою.

Альвеолярний, або комірковий, відросток відходить униз у формі дуги від нижнього краю тіла кістки, спрямованої опук­лістю вперед і назовні. Цей відросток відзначається значною мінливістю, що пов'язано з розвитком зубів. Нижня поверхня має зубні комірки, які віддалені одна від одної міжкомірковими перегородками.

Лобовий відросток, спрямований догори, доходить до лобо­вої кістки і бере участь в утворенні присередньої стінки орбіти і грушоподібного отвору носа.

Піднебінний відросток має вигляд товстої короткої плас­тинки, яка відходить медіально, з'єднуючись з однойменним відростком другої верхньої щелепи, утворюючи більшу части­ну твердого піднебіння. Між обома піднебінними відростками, близько від їхнього переднього краю, є різцевий отвір, що ве­де до різцевого каналу.

Піднебінна кістка (os palatinum) розміщена назад від верх­ньої щелепи і разом з нею бере участь в утворенні носової та ротової порожнин. У ній розрізняють горизонтальну й перпен­дикулярну пластинки. На обох пластинках піднебінної кістки є кілька відростків, отворів, борозен і гребенів.

Вилична кістка (os zygomaticus) за формою нагадує чоти­рикутник. На ній розрізняють: три поверхні — бічну, скроневу й очноямкову та два відростки — лобовий і скроневий. Кіст­ка заповнює простір між виличними відростками верхньої ще­лепи, лобової і скроневої кісток і разом з останньою утворює виличну дугу.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) має три відростки: верхньощелепний, сльозовий і решітчастий. Ця кіст­ка бере участь в утворенні латеральної стінки порожнини носа.

Носова кістка (os nasale) має чотирикутну форму, в якій ви­діляють передню та задню поверхні. Вгорі носова кістка з'єд­нується з лобовою кісткою, а з боків — з лобовими відростками верхньої щелепи. Нижні краї беруть участь в утворенні грушо­подібного отвору.

Сльозова кістка (os lacrimale) має вигляд тонкої пластин­ки, яка розміщена в передній частині медіальної стінки орбіти і зчленовується з лобовою і решітчастою кістками та з верх­ньощелепною кісткою. На передній частині зовнішньої поверх­ні кістки є сльозова борозна, яка з однойменною борозною верх­ньощелепної кістки утворює нососльозовий канал, який від­кривається у нижній носовий хід.

Леміш (vomer) утворює задній відділ носової перегородки і має вигляд чотирикутної пластинки. Зверху вона товща і роз­ділена на дві частини — крила, які з'єднуються з тілом основ­ної кістки. Задній край леміша гладенький, вільний і відокрем­лює один від одного задні носові отвори — хоани.

Під'язикова кістка (os hyoideum) розміщена між нижньо­щелепною кісткою та щитоподібним хрящем гортані і має ті­ло, великі та малі роги, до яких прикріплюються над- і під-під'язикові м'язи.

Нижня щелепа (os mandibula) має форму підкови, у ній розрізняють тіло і дві гілки. На тілі виділяють основу і комір­кову частину. На середині зовнішньої поверхні міститься під­борідний виступ, зовні від якої є підборідний горбок, а трохи вище і латеральніше — підборідний отвір, крізь який прохо­дять однойменні судини і нерви. Поруч і трохи ззаду від отво­ру розміщується коса лінія. Посередині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи знаходиться виступ — підборідна ость, трохи нижче і латеральніше від неї розміщена двочерєвцева ямка. На бічних частинах внутрішньої поверхні тіла нижньо­щелепної кістки проходить щелепно-під'язикова лінія.

Коміркова частина має форму дуги. У ній містяться зубні комірки, в яких розміщуються корені зубів. На зовнішній по­верхні коміркової частини розрізняють коміркові підвищення. Гілка нижньої щелепи утворює разом з тілом кут, із зовніш­нього боку якого є добре виражена жувальна горбистість, а на внутрішній поверхні — крилоподібна. Гілка нижньої щеле­пи у верхньому відділі має два відростки: передній, вінцевий, і задній, виростковий. Між ними є глибока вирізка нижньої щелепи. Виростковий відросток закінчується головкою ниж­ньої щелепи, яка зчленовується з відповідною ямкою скроне­вої кістки, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб. Ниж­че від головки знаходиться шийка нижньої щелепи. На середи­ні внутрішньої поверхні гілки нижньощелепної кістки є отвір нижньої щелепи, який прикривається язичком цієї кістки і ве­де в канал нижньої щелепи, в якому містяться судини і нерви, які іннервують ясна і зуби нижньої щелепи.

Череп (cranium) поділяють на два відділи: верхній — скле­піння і нижній — основу.

Склепіння утворене тім'яними кістками, потиличною і ло­бовою лусками, лускоподібною частиною скроневих кісток і ділянкою великих крил клиноподібної кістки. Кістки й части­ни кісток, які утворюють склепіння черепа, відносяться до плоских кісток і складаються із двох пластинок компактної кісткової речовини, між якими розташований невеликий про­шарок губчастої речовини. Внутрішня пластинка, яка оберне­на до речовини головного мозку, внаслідок крихкості назива­ється склоподібною. При забитті голови можуть спостерігати­ся осколкові переломи тільки цієї пластинки без порушення зовнішньої.

В основі виділяють зовнішню і внутрішню поверхні. На зо­внішній поверхні визначаються крилоподібні відростки кли­ноподібної кістки, які обмежують хоани. Між скроневою і клиноподібною кістками є рваний отвір. На зовнішній поверх­ні основи на великих крилах клиноподібної кістки визнача­ються круглий, овальний, остистий отвори. На нижній по­верхні піраміди скроневої кістки відкривається зовнішній отвір сонного каналу. Латеральніше від нього й трохи позаду знахо­диться яремна ямка, яка веде у яремний отвір. Латеральніше від цього отвору визначаються шилоподібний і соскоподібний відростки, а поміж ними — шило-соскоподібний отвір. На по­тиличній кістці визначається великий (потиличний) отвір, по обидва боки від якого знаходяться потиличні виростки. На лус­ці потиличної кістки помітні зовнішній потиличний виступ, зовнішній потиличний гребінь. У передній частині зовнішньої поверхні розташоване кісткове піднебіння, по середній лінії якого проходить шов і починається різцевий канал. У його зад­ньому відділі є поперечний піднебінний шов і великі й малі під­небінні отвори, які продовжуються в однойменні канали.

Внутрішня поверхня основи має три заглибини: передню, середню і задню черепні ямки.

Основні анатомічні утворення внутрішньої основи черепа:

1. Передня черепна ямка: решітчаста пластинка решіт­частої кістки, сліпий отвір, півнячий гребінь.

2. Середня черепна ямка: зоровий канал, верхня очноямко­ва щілина, круглий отвір, овальний отвір, остистий отвір, турецьке сідло та ін.

3. Задня черепна ямка: великий потиличний отвір, схил, яремний отвір, внутрішній слуховий отвір та ін.

Крім вищеназваних утворів на черепі виділяють носову по­рожнину, очні, скроневу, підскроневу і крилопіднебінні ямки.

Носова порожнина — початковий відділ дихальної систе­ми, у ній знаходиться аферентна частина органа нюху.

Носова порожнина має вхідний отвір — грушоподібний і два вихідні отвори — хоани.

Порожнина носа має чотири стінки, які утворені:

1. Верхня стінка — носовими кістками, носовою частиною лобової кістки, решітчастою пластинкою решітчастої кістки, тілом клиноподібної кістки.

2. Кісткова носова перегородка — перпендикулярною пла­стинкою решітчастої кістки і лемішем.

3. Нижня стінка — горизонтальними пластинками підне­бінних кісток і піднебінними відростками верхніх щелеп.

4. Бічна стінка — носовою кісткою, сльозовою кісткою, носовою поверхнею і лобовим відростком верхньої щелепи, ла­біринтом решітчастої кістки, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки, нижньою носовою раковиною.

Очні ямки (орбіти) — парні заглибини, які розміщуються з обох боків від носової порожнини і мають вигляд неправиль­них чотирикутних пірамід, верхівки яких обернені назад і ме­діально.

Розрізняють чотири стінки орбіти, які утворені:

1. Верхня стінка — очноямковою частиною лобової кістки і малим крилом клиноподібної кістки.

2. Нижня стінка — очноямковою поверхнею верхньої ще­лепи, виличною кісткою, відростком піднебінної кістки.

3. Присередня стінка — сльозовою кісткою, лобовим від­ростком верхньої щелепи, очноямковою пластинкою решітча­стої кістки і тілом клиноподібної кістки.

4. Бічна стінка — виличною кісткою і великим крилом клиноподібної кістки.

Орбіта з'єднується з носовою порожниною, з передньою і середньою черепною ямкою, із скроневою, підскроневою і кри-лопіднебінними ямками.

Скронева ямка утворена тім'яною, скроневою, клиноподі­бною, лобовою і виличною кістками. її порожнина заповнена скроневим м'язом і жировою тканиною.

Підскронева ямка утворена клиноподібною кісткою, верх­ньою щелепою, виличною дугою, гілкою нижньої щелепи. Під­скронева ямка з'єднується з крилопіднебінною ямкою, з орбі­тою, із середньою черепною ямкою.

Крилопіднебінна ямка утворена верхньою щелепою, перпен­дикулярною пластинкою піднебінної кістки, клиноподібною кісткою. Крилопіднебінна ямка сполучається з носовою порож­ниною, середньою черепною ямкою, орбітою, з підскроневою ямкою.

З'єднання кісток черепа

Неперервне з'єднання за допомогою швів:

• зубчасте шво: вінцеве — між лобовою і тім'яними кіст­ками, стрілове — між тім'яними кістками і лямбдоподібне — МІЖ потиличною і тім'яними кістками;

• гладке шво — між кістками обличчя;

• лускоподібне шво — між скроневою і тім'яною кістками.

Перервне з'єднання за допомогою скронево-нижньощелеп­ного суглоба, який утворений головкою нижньощелепної кіст­ки і нижньощелепною ямкою скроневої кістки. Він має допо­міжні елементи — диск, зв'язки.

Тип суглоба — комбінований.

За формою — виростковий.

За функцією — рухи відбуваються у фронтальній площи­ні — опускання й піднімання; у сагітальній площині — змі­щення вперед і назад; у горизонтальній площині — зміщення вправо і вліво.

Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини розмірами, пропорціями, формою, будовою кісткової тканини і характером з'єднань між кістками. Особ­ливістю черепа новонародженого є тім'ячка: переднє, заднє, клиноподібне, соскоподібне (останні два — парні). Переднє ті­м'ячко має форму ромба і розташоване між тім'яними кістка­ми та лускою лобової кістки. Воно існує до двох років. Заднє тім'ячко розташоване між тім'яними кістками та лускою по­тиличної кістки і має форму трикутника, зкостеніння відбува­ється на початку першого року життя. У зв'язку з наявністю тім'ячок череп новонародженого дуже еластичний, що сприяє проходженню плода крізь пологові шляхи жінки, а в перші місяці життя — нормальному розвитку головного мозку.

У людей похилого віку поступово зменшується товщина кісток, і вони стають більш крихкими.

ЛЕКЦІЯ №6

Тема: " М'язева система "

• Процес руху

• Загальні питання анатомії та фізіологи м'язової системи людини

• М'язи голови та шиї АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Основною відмінністю тварин від рослин є пристосування до навколишнього середовища за допомогою переміщення. "Главнейшее проявление высшей нервной деятельности животного, т.е. его видимая реакция на внешний мир, єсть движение — результат деятельности его скелетно-мишечной системи" (И.Л. Павлов "Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведении) животных", 1951 — С. 313).

Після вивчення пасивної частини опорно-рухового апарату важливе значення має вивчення активної частини, яку складають м'язи, у результаті скорочення яких відбуваються різноманітні рухи.

Знання м'язів голови та шиї, їхньої морфології та функцій важливо не тільки для вивчення наступних розділів анатомії (васкуляризації та іннервації м'язів), але і для клінічних дисциплін (терапії, хірургії, лікувальної фізкультури).

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: будову м'яза як органа, види м'язів, допоміжний апарат м'язів, основні фізіологічні властивості м'язів, види м'язових скорочень, м'язи голови та шиї, топографічні утворення шиї.

Уміти: визначати за місцем розташування основні групи м'язів; промацувати скроневий і жувальний м'язи, вирішувати практичні завдання щодо функції м'язів голови.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

У людському організмі понад 400 скелетних м'язів, загальна їхня маса у дорослого становить більше ніж 40% від загальної маси тіла. Як і кожен орган, м'яз побудований із багатьох тканин, основною з яких є посмугована м'язова тканина. До складу м'яза входить також сполучна тканина, яка утворює тонкі прошарки між м'язовими волокнами, які мають назву ендомізію. Кожне м'язове волокно має самостійну іннервацію й оточене сіткою кровоносних капілярів. Комплекс волокна з елементами пухкої сполучної тканини, що його оточують, є структурною і функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міон.

М'язові волокна об'єднуються в пучки, між якими розташовуються більш товсті прошарки пухкої сполучної тканини — перимізій. У ньому містяться також і еластичні волокна. Сполучна тканина, що оточує м'яз у цілому, має назву епі-мізію.

У м'язі виділяють активну скоротливу частину — черевце і пасивну частину, за допомогою якої м'яз прикріплюється до кісток— сухожилок. Сухожилок складається зі щільної сполучної тканини і має блискучий, світло-золотистий колір.

За формою м'язи поділяють на довгі, короткі і широкі. Довгі м'язи знаходяться переважно на кінцівках, вони мають веретеноподібну форму і за формою нагадують хатню мишу (лат. mus — миша, звідси і назва всіх м'язів — musculus). Короткі м'язи розташовуються між окремими ребрами і хребцями. Широкі м'язи локалізуються переважно на тулубі у вигляді пласта різної товщини, сухожилки таких м'язів мають форму широкої пластинки і називаються апоневрозами.

Зустрічаються також й інші форми м'язів: квадратна, трикутна, пірамідальна, кругла, дельтоподібна тощо.

За направленням волокон виділяють м'язи з прямими паралельними волокнами, косими, поперечними і коловими. Останні утворюють сфінктери, які оточують отвори. Якщо косі волокна приєднуються до сухожилка з одного боку, то мають назву одноперих, а якщо з двох боків — двоперих.

За функціями м'язи поділяють на згиначі та розгиначі, відвідні й привідні, привертаючі і відвертаючі, а також м'язи-замикачі (сфінктери).

За відношенням до суглобів, через які перекидаються м'язи, вони отримали назву одно-, дво- або багатосуглобових.

За положенням виділяють поверхневі і глибокі, зовнішні та внутрішні, медіальні та латеральні.

Окрім головних частин м'яза — його тіла та сухожилка — існують ще й допоміжні утворення, які певною мірою полегшують роботу м'язів. Група м'язів (або всі м'язи певної частини тіла) оточується оболонками із волокнистої сполучної тканини — фасції, які поділяються на поверхневу, або підшкірну, та глибоку, або власну. Там, де м'язи розміщуються кількома шарами, глибока фасція розщеплюється на кілька пластинок і утворює фасціальні піхви. Розрізняють волокнисті піхви, утво­рені тільки фасцією, і волокнисто-кісткові, сформовані фасцією та кістками.

Фасції утворюють також піхви для судин, нервів та деяких внутрішніх органів. Якщо цілість фасції порушується і в цьому місці випинається м'яз чи інший орган, утворюється м'язова грижа. У тих місцях, де сухожилки прилягають до кісток, а також між близько розташованим сухожилком та шкірою знаходяться синовіальні сумки, заповнені синовіальною рідиною, яка полегшує процес ковзання сухожилків.

У сухожилках деяких м'язів, біля місць їхнього прикріплення до кісток, іноді знаходяться невеликі, кулястої форми сесамоподібні кістки, які збільшують кут прикріплення сухожилків до кісток і тим самим посилюють дію м'яза на кістку.

Основними фізіологічними властивостями м'язової тканини є збудливість, провідність, скоротливість, рефрактерність, лабільність. Порівняно з нервовою тканиною збудливість, проведення збудження і лабільність значно нижчі, а рефрактерний період у м'язової тканини більш тривалий.

Види м'язового скорочення

Залежно від частоти подразнення виділяють: одиночне скорочення м'яза, що складається з трьох періодів: латентного (від моменту подразнення до початку скорочення), скорочення — триває від початку скорочення до його максимуму, розслаблення — від максимуму до вихідного рівня. Тривалість одиночного скорочення неоднакова у різних м'язах людини. Наприклад, у м'язі, який рухає очне яблуко, воно становить 0,01 с, у гомілковому — 0,05 с. У ціліснім організмі мають місце не одиночні скорочення, а тривалі, або тетанічні, скорочення скелетних м'язів (тетанус). Розрізняють зубчастий та суцільний тетанус. Зубчастий тетанус виникає тоді, коли наступне подразнення надходить у період розслаблення, а суцільний — коли наступне подразнення надходить у період скорочення. Амплітуда скорочень під час тетануса більша, ніж при одиночних скороченнях. У природних умовах спостерігаються асинхронні скорочення м'язових волокон. Це означає, що імпульси від різних мотонейронів (рухові нейрони, які локалізуються в передніх рогах спинного мозку, їхні аксони іннервують скелетні м'язи) досягають своїх м'язових волокон неодночасно, спочатку скорочується одна їхня група, потім друга, третя і т.д. А перша група м'язів у цей час уже встигає розслабитися. Таким чином, хоча м'язові волокна скорочуються неодночасно, м'яз весь час перебуває в стані скорочення. Сила скорочення залежить від кількості волокон, що одночасно ско­рочуються.

Крім тетанічного скорочення зустрічається ще один різновид тривалого скорочення м'язів, який отримав назву контрактури. Контрактура утримується і після припинення дії подразника і виникає при порушенні обміну речовин або зміні властивостей білків м'язової тканини.

Види скорочень залежно від режиму фізичного навантаження:

• ізометричні скорочення — скорочення при незмінній довжині м'яза (наприклад, під час спроби підняти дуже важкий предмет);

• ізотонічне скорочення — це скорочення, коли змінюється довжина м'язового волокна.

В організмі людини м'язи рідко скорочуються в ізотонічному або ізометричному режимі. Звичайно спостерігається змішаний тип скорочення з переважанням того чи іншого виду, наприклад, згинаючи кінцівку в суглобі, м'язи вкорочуються і разом з тим змінюють ступінь свого напруження.

Механізм скорочення

Скорочення пояснюється теорією ковзання (у саркоплазмі м'язового волокна від одного кінця до другого проходять міофібрили діаметром до 1 мкм, кожна міофібрила складається із 2500 протофібрил, або ниток. Виділяють два типи протофібрил: одні з них довші і тонші, складаються з білка актину, інші — коротші і товстіші — із білка міозину).

У стані спокою м'яза тонкі довгі актинові нитки входять у проміжки між товстішими та коротшими міозиновими нитками. Міозинові та актинові нитки сполучені між собою містками, що мають головку та шийку. Ці містки розташовані в кілька рядів уздовж міозинових протофібрил.

Під час скорочення спостерігається взаємне переміщення (ковзання) товстих міозинових та тонких актинових протофібрил при незмінній їхній довжині. Актинові протофібрили втягуються у проміжки між міозиновими. Причиною цього є рух головок поперечних актоміозинових містків. Кожен місток то приєднується, то від'єднується від сусідньої протофібрили.

У стані спокою місток не може приєднатися до актину, бо між ними містяться особливі білки, які блокують місце приєднання. Причиною ковзання є хімічна взаємодія між актином і міозином у присутності іонів Са²⁺ та АТФ. Спостерігається своєрідне хімічне "зубчасте колесо", яке ніби протягує одну групу ниток до інших. Роль "зубчиків" у цьому процесі належить поперечним місткам.

У функціонуючих м'язах відбувається інтенсивний обмін речовин, який супроводжується складними хімічними перетвореннями з виділенням і витратою великої кількості енергії. При цьому деякі хімічні реакції перебігають без участі кисню — анаеробна (безкиснева) фаза. У цій фазі у м'язі відбувається розпад складних фосфорних сполук (АТФ та інших) під впливом спеціального ферменту з виділенням великої кількості енергії, яка переводить м'яз із стану спокою в активний стан та зумовлює м'язове скорочення. За участю кисню в аеробній фазі відбувається розпад молочної кислоти до кінцевих продуктів (води та вуглекислого газу) й утворення енергії.

Слід зазначити, що хімічна енергія перетворюється на теплову і механічну, сума останніх повинна дорівнювати хімічній. Як показали спеціальні дослідження, теплоутворення в м'язах відбувається не тільки під час м'язового скорочення, але і протягом деякого проміжку часу після закінчення скорочення, що зумовлено окисними процесами.

Стомлюваність

Стомлюваність — тимчасове зниження або втрата працездатності організму, органа або тканини, що відбувається після фізичного навантаження. Стомлюваність є нормальним фізіологічним процесом, що призводить до припинення роботи. У разі тривалого ритмічного подразнення розвивається м'язова втома, яка проявляється зменшенням амплітуди скорочень даного м'яза, аж до повного припинення його скорочення, незважаючи на триваюче подразнення. Зниження працездатності м'язів зумовлене нервовими та хімічними процесами. Спочатку втома виникає в нервових центрах, які впливають на роботу м'язів, а потім у закінченнях рухових нервів на м'язових волокнах (синапсах). В останніх воно пов'язане з порушенням синтезу, виділення та впливу медіаторів на рецептори плазматичної мембрани.

Для розвитку відновних процесів під час фізичної праці має значення активний відпочинок (І.М. Сеченов), який полягає в тому, що під час перерви працюють інші групи м'язів, а не ті, що працювали досі. Наприклад, якщо людина працювала правою рукою, то під час активного відпочинку працює ліва рука. Встановлено, що після активного відпочинку працездатність підвищується більше, ніж після пасивного. Такий вплив активного відпочинку пояснюють утворенням взаємозв'язків у центрах регуляції.

М'язи голови та шиї

М'язи голови поділяють на жувальні та мімічні. Жувальні м'язи:

• жувальний м'яз (лат. т. masseter) — починається від нижнього краю виличної кістки і виличної дуги і прикріплюється до жувальної горбистості кута нижньої щелепи.

Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);

• скроневий м'яз (лат. т. temporalis) — починається від скроневої ямки (лежить у скроневій ямці) і прикріплюється до вінцевого відростка нижньощелепної кістки.

Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот), задні волокна під час двобічного скорочення зміщують щелепу назад;

• присередній крилоподібний м'яз - (лат. т. pterygoideus medialis) починається від крилоподібного відростка клиноподібної

Функція: підіймає нижню щелепу (закриває рот);

• бічний крилоподібний м'яз (лат. т. pterygoideus lateralis) - починається від крилоподібного відростка і великого крила клиноподібної кістки і прикріплюється до шийки нижньощелепної кістки.

Функція: під час двобічного скорочення зміщує нижню щелепу вперед, при однобічному — вбік. Мімічні м'язи:

• надчерепний м'яз (лат. т. epicranius) — має широку сухожилкову частину, або сухожилковий шолом, і,м'язові черевця: переднє, або лобове, і заднє, або потиличне.

• Функція: підіймає брови, зміщує шкіру чола вгору і назад, утворюючи складки шкіри на чолі ("м'яз здивування");

• вушні м'язи (лат. т. auricularis) — розвинуті у людей, які вміють рухати вухами;

• м'яз гордіїв (лат. т. procerus) — утворює поперечні складки на переніссі;

• коловий м'яз ока (лат. т. orbicularis oculi) — складається з трьох частин: орбітальна — звужує очну щілину, повікова — опускає повіку, сльозова — витискає сльозу зі сльозового мішка;

• м'яз-зморщувач брови (лат. m.corrugator supercilii)— зводить брови ("сердитий м'яз");

• м'яз-підіймач верхньої губи (лат. т. levator labii superioris)

• малий виличний м'яз (лат. т. zygomaticus minor)—бере участь в усмішці,зміщує шкіру на вилиці;

• великий виличний м'яз(лат. т. zygomaticus major)— бере участь в усмішці, зміщує шкіру на вилиці;

• м'яз сміху (лат. т. risorius) — утворює ямки на щоках при усмішці;,

• коловий м'яз рота (лат. т. orbicularis oris) — зміщує червону кайму губ ("м'яз поцілунку");

• м'яз-підіймач кута рота (лат. т. levator anguli oris) — м'яз доброго (веселого) настрою ("маска комедії");

• м'яз-опускач кута рота (лат. т. depressor anguli oris) — м'яз смутку ("маска трагедії");

• м'яз-опускач нижньої губи (лат. т. depressor labii inferioris);

• підборідний м'яз (лат. т. mentalis) — зміщує шкіру підборіддя вгору, нижню губу — вгору і вперед ("м'яз образи");

• щічний м'яз (лат. т. buccinator) — "м'яз трубачів";

• носовий м'яз (лат. т. nasalis)— має дві частини: поперечну, яка звужує ніздрі, і крилову, яка розширює ніздрі.

Особливості мімічних м'язів:прикріплюються до шкіри, виконують рухи шкіри, не вкриті фасціями. М'язи шиї поділяють на поверхневі та глибокі.

Поверхневі м'язи шиї:

• підшкірний м'яз (лат. т. platysma)— лежить під шкірою у вигляді тонкої пластинки. Функція: зміщує шкіру шиї і кути рота вниз;

• груднинно-ключично-соскоподібний м'яз (лат. т. sternocleidomastoideus) - починається від ручки груднини, груднинного кінця ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії.

Функція: у разі однобічного скорочення згинає шию у свій бік і повертає голову в протилежний бік; при двобічному скороченні утримує голову у вертикальному положенні (розгинає шию). Надпід'язикові м'язи;

• щелепно-під'язиковий м'яз (лат. т. mylohyoideus) — починається від щелепно-під'язикової лінії нижньої щелепи і прикріплюється до під'язикової кістки; формує дно ротової порожнини;

• двочеревцевий м'яз (лат. т. digastricus) — має два черевця: переднє черевце, яке починається від двочеревцевої ямки нижньощелепної кістки, і заднє, яке починається від соскоподібного відростка і прикріплюється до під'язикової кістки;

• підборідно-під'язиковий м'яз (лат. т. geniohyoideus) — починається від підборідної ості нижньощелепної кістки і прикріплюється до під'язикової кістки;

• шило-під'язиковий м'яз (лат. т. stylohyoideus) — починається від шилоподібного відростка скроневої кістки і прикріплюється до під'язикової кістки.

Функція: надпід'язикові м'язи підіймають під'язикову кістку; крім того, перші три надпід'язикові м'язи опускають нижню щелепу, беручи участь у ковтанні. Підпід'язикові м'язи:

• груднинно-під'язиковий м'яз (лат. т. sternohyoideus) — починається від ручки груднини і прикріплюється до під'язикової кістки;

• лопатково під'язиковий м'яз (лат. т. omohyoideus) — починається від вирізки лопатки; прикріплюється до під'язикової кістки; має два черевця: нижнє і верхнє;

• груднинно-щитоподібний м'яз (лат. т. sternothyrеоideus) — починається від ручки груднини і хряща І ребра; прикріплюється до щитоподібного хряща;

щито-під'язиковий м'яз (лат. т. thyrohyoideus)— починається від щитоподібного хряща; прикріплюється до під'язикової кістки.

Функція: підпід'язикові м'язи опускають під'язикову кістку, груднинно-щитоподібний м'яз опускає гортань, щито-під'язиковий м'яз при фіксованій під'язиковій кістці підіймає гортань.

Глибокі м'язи шиї

Латеральна група — драбинчасті м'язи:

• передній драбинчастий м'яз (лат. т. scalenus anterior)— починається від поперечних відростків шийних хребців; прикріплюється до І ребра спереду від борозни підключичної артерії;

• середній драбинчастий м'яз (лат. т. scalenus medius) починається від поперечних відростків шийних хребців і прикріплюється до І ребра позаду від борозни підключичної артерії;

• задній драбинчастий м'яз (лат. т. scalenus posterior) — починається від поперечних відростків шийних хребців; прикріплюється до II ребра.

Функція: у разі двобічного скорочення згинають шию, при однобічному — відводять у свій бік, при фіксованій шиї підіймають І та II ребра.

Між переднім і середнім драбинчастими м'язами є між-м'язовий між-драбинчастий простір, в якому проходить підключична артерія; спереду від переднього драбинчастого м'яза знаходиться переддрабинчастий простір, в якому проходить підключична вена.

Медіальна група — передхребтові м'язи:

• довгий м'яз голови та довгий м'яз шиї (лат. т. longus capitis, т. longus colli) — лежить на тілах шийних та трьох грудних хребців; прикріплюється до основної частини потиличної кістки;

• передній і бічний прямі м'язи голови (лат. т. rectus capitis anterior, m.rectus capitis lateralis)— йдуть від бічної маси (передній) і поперечного, відростка (бічний) атланта до потиличної кістки.

Функція: згинають шию.

На сучасному етапі вимогам хірургічної практики найбільш відповідає класифікація фасцій шиї, розроблена В.М. Шевкуненком, згідно з якою на шиї виділяють п'ять фасцій:

1. Перша фасція є частиною загальної поверхневої (підшкірної) фасції тіла. На передній поверхні шиї вона розмежовується жировою тканиною на кілька пластинок, що частіше спостерігається в огрядних людей. Ця фасція покриває підшкірний м'яз шиї.

2. Друга фасція — поверхнева пластинка (лат. lamina superficialis) власної фасції шиї, за своєю формою нагадує футляр, який обгортає всю поверхню шиї. За своїм ходом друга фасція розщеплюється й утворює футляри навколо підщелепної слинної залози, груднинно-ключично-соскоподібного та трапецієподібного м'язів.

3. Третя фасція — передтрахейна пластинка (лат. lamina pretrachealis) власної фасції шиї, є однією з найщільніших фасцій шиї. Вона вкриває підпід'язикові м'язи шиї, утворюючи для кожного із них фасціальні футляри.

4. Четверта фасція, або внутрішньо шийна (лат. fascia endocervicalis), обгортає органи шиї. Вона складається із двох листків: парієтального і вісцерального. Парієтальний обгортає всі органи шиї в цілому, а вісцеральний за допомогою фасціальних відростків обгортає кожний орган окремо та розмежовує їх.

5. П'ята фасція, або передхребтова (лат. lamina prevertebralis), знаходиться попереду від тіл хребців і довгих м'язів голови та шиї, утворює для них замкнуті фасціальні футляри.

Трикутники шиї

Серединна лінія поділяє шию на праву та ліву половини. Як на правій, так і на лівій половинах виділяють по два великі трикутники: медіальний і латеральний.

Медіальний (присередній) трикутник шиї — обмежений серединною лінією шиї, нижньою щелепою, груднинно-ключично-соскоподібним м'язом. Цей трикутник поділяється на:

• сонний трикутник (лат. trigonum caroticum), обмежений груднинно-ключично-соскоподібним м'язом, заднім черевцем двочеревцевого м'яза і верхнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза. У цьому трикутнику знаходиться судинно-нервовий пучок шиї;

• лопатково-трахеальний трикутник (лат. trigonum muscular(omotracheale)), обмежений груднинно-ключично-соскоподібним м'язом, верхнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза і серединною лінією шиї. У цьому трикутнику знаходиться трахея;

• підщелепний трикутник (лат. trigonum submandibulare), обмежений нижньою щелепою і черевцями двочеревцевого м'яза. Тут знаходиться підщелепна слинна залоза;

• язиковий трикутник (лат. trigonum lingual) Пирогова, обмежений щелепнопід'язиковим м'язом, заднім черевцем двочеревцевого м'яза і під'язиковим нервом. У цьому трикутнику проходить язикова артерія і язикова вена;

• підборідний трикутник (лат. trigonum submentale), обмежений переднім черевцем двочеревцевого м'яза, серединною лінією шиї та під'язиковою кісткою. Тут знаходяться підборідні лімфатичні вузли.

Латеральний (бічний) трикутник шиї — обмежений заднім краєм груднинно-ключично-соскоподібногом'яза, трапецієподібним м'язом і ключицею. Цей трикутник поділяється на:

• лопатково-ключичний трикутник (лат. trigonum omoclaviculare), обмежений груднинно-ключично-соскоподібним м'язом, нижнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза і ключицею. У цьому трикутнику знаходиться судинно-нервовий пучок (стовбури плечового сплетення, підключичні артерії і вена та ін.);

• лопатково-трапецієподібний трикутник (лат. trigonum omotrapeciozis), обмежений груднинно-ключично-соскоподібним м'язом, нижнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза, трапецієподібним м'язом. Тут знаходяться нерви шийного сплетення.

ЛЕКЦІЯ № 7

Тема: "М'язева система."

• Процес руху

• М'язи тулуба

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Вивчення м'язів грудей, спини, живота має суттєве значення у зв'язку з вертикальним положенням людини. Ці м'язи беруть участь у дихальних рухах, забезпечують рухи грудної клітки та хребтового стовпа, впливаючи на кровообіг. Особливе значення має вивчення будови діафрагми, яка забезпечує нормальне функціонування органів черевної та грудної порожнин, а також у зв'язку зі складними її топографічними взаємовідношеннями із іншими органами. Знання цієї теми стане підґрунтям у вивченні хірургічних хвороб, лікувальної фізкультури.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: розташування, функції м'язів спини, грудної клітки, живота, діафрагми, топографічні утворення тулуба.

Уміти: визначати за місцем розташування основні групи м'язів тулуба і складові частини діафрагми, її отвори, їхнє значення; вирішувати практичні завдання щодо функції м'язів тулуба.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

М'язи тулуба поділяють на м'язи спини, грудей і живота.

М'язи спини поділяють на дві групи: поверхневі та глибокі.

Поверхневі м'язи спини:

• трапецієподібний м'яз — (лат. т. trapezius ) починається від верхньої каркової лінії, зовнішнього потиличного виступу, каркової зв'язки, остистих відростків грудних хребців і прикріплюється до акроміального кінця ключиці, акроміона, лопаткової ості

Функція: верхні пучки м'яза підіймають плечовий пояс, нижні — опускають. Під час двобічного скорочення зводяться лопатки (зміщення плечового пояса назад), розгинається шия;

• найширший м'яз спини — (лат. т. latissimus dorsi ) починається від остистих відростків 4—5 нижніх грудних і всіх поперекових хребців, крижової кістки, клубової кістки, нижніх ребер і прикріплюється до плечової кістки (малого горбка).

Функція: розгинає, приводить, пронує плече (обертає всередину); при фіксованих кінцівках — підтягує тулуб, бере участь у диханні;

• великий ромбоподібний м'яз і малий ромбоподібний м'яз — (лат. т. rhomboideus major, т. rhomboideus minor ) починаються від остистих відростків двох нижніх шийних (малий) і чотирьох верхніх грудних (великий) хребців і прикріплюються до присереднього краю лопатки.

Функція: підіймає лопатку, наближує лопатку до хребта (зміщує плечовий пояс назад), фіксує лопатку;

• м'яз-підіймач лопатки — (лат. т. levator scapulae ) починаєтеся від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців; прикріплюється до верхнього кута лопатки.

Функція: підіймає лопатку;

• задній верхній зубчастий м'яз — (лат. т. serratus posterior superior ) починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців і прикріплюється до II—V ребер.

Функція: підіймає вказані ребра;

• задній нижній зубчастий м'яз — (лат. т. serratus posterior inferior ) починається від остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців; прикріплюється до IX—XII ребер.

Функція: опускає нижні ребра.

Глибокі м'яза спини:

• ремінний м'яз голови і шиї — (лат. т. splenius capitis, т. splenius cervicis ) починається від остистих відростків шийних (м'яз голови), грудних (м'яз шиї) хребців і прикріплюється до соскоподібного відростка і верхньої каркової лінії (м'яз голови), потиличної кістки, до поперечних відростків шийних хребців (м'яз шиї).

Функція: у разі однобічного скорочення обертає голову у свій бік, при двобічному — розгинає шию;

• м'яз-випрямляч хребта — (лат. т. erector spinae ) латеральний тракт глибоких м'язів спини. Цей м'яз починається від крижової кістки, клубової кістки, остистих і поперечних відростків поперекових хребців і має три частини.

Функція: розгинає хребет, опускає ребра, у разі однобічного скорочення згинає хребет у свій бік;

• поперечноостьовий м'яз — (лат. т. transversospinales ) медіальний тракт глибоких м'язів спини (лежить під латеральним). Цей м'яз починається від поперечних відростків нижніх хребців і прикріплюється до остистих відростків верхніх хребців; складається з трьох частин (шарів).

Функція: у разі однобічного скорочення виконується обертання хребта, у разі двобічного — розгинання хребта;

• міжостьові м'язи — (лат. mт. interspinales ) розгинають хребет;

• міжпоперечні м'язи — (лат. mт. intertransversarii ) відводять хребет у свій бік.

Підпотиличні м'язи:

• великий задній прямий м'яз голови — (лат. т. rectus capitis posterior major ) починається від остистого відростка осьового хребця і прикріплюється до нижньої каркової лінії потиличної кістки;

• малий задній прямий м'яз голови — (лат. т. rectus capitis posterior minor ) починається від заднього горбка атланта; прикріплюється до нижньої каркової лінії потиличної кістки (лежить під попереднім м'язом);

• нижній косий м'яз голови — (лат. т. obliquus capitis inferior ) починається від остистого відростка осьового хребця і прикріплюється до поперечного відростка атланта;

• верхній косий м'яз голови — (лат. т. obliquus capitis superior ) починається від поперечного відростка атланта і прикріплюється до нижньої каркової лінії потиличної кістки.

Функція: у разі двобічного скорочення підпотиличні м'язи розгинають шию; при однобічному — відводять і обертають голову у свій бік.

Фасції спини:

Грудо-поперекова фасція — власна фасція спини — поділяється на два листки:

• поверхневий (задній) листок, який медіально зростається з остистими відростками хребців, а латерально переходить на ребра;

• глибокий (передній) листок, який вкриває передню поверхню м'яза-випрямляча хребта.

Дата добавления: 2014-01-07