Інформаційний матеріал. Т е м а: “залози внутрішньої секреції”

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Л Е К Ц І Я № 19

Т е м а: “Залози внутрішньої секреції”

• Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

• Залози внутрішньої секреції

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Регуляція життєдіяльності організму людини здійснюєть­ся нервово-гуморальним шляхом.

Гуморальна регуляція є більш давньою, ніж нервова. Проте в процесі еволюції вона не тільки не втратила свого значен­ня, але й розвивалась і вдосконалювалась.

До складу ендокринної системи входять спеціалізовані ендо­кринні залози, а також поодинокі ендокринні клітини, розсія­ні по різних органах і тканинах організму. Вони виробляють й інкретують високоактивні регуляторні чинники — гормо­ни, які мають стимулювальний і гальмівний вплив переважно на основні функції організму: обмін речовин, соматичний ріст, репродуктивні функції тощо.

Знання топографії, будови, функції залоз внутрішньої сек­реції необхідні студентам для вивчення механізмів розвитку більшості патологічних станів організму, запобігання їхньо­му виникненню.

Знати: топографію, будову залоз внутрішньої секреції, гор­мони, які вони продукують.

Уміти: пояснювати фізіологічну дію гормонів: основні по­рушення функцій гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи.

Ендокринна система включає ряд залоз і окремих клітин організму, спільною і визначальною ознакою яких є здатність продукувати біологічно активні речовини — гормони, або ін­крети.

Гормони — це хімічні сполуки, які за своєю хімічною бу­квою різнорідні і можуть бути поділені на три групи: поліпеп­тиди та білки, з наявністю вуглеводного компонента і без ньо­го; амінокислоти і їхні похідні; стероїди.

Більшість із гормонів виділено в чистому вигляді.

Гормони виконують такі важливі функції:

1. Беруть участь у механізмах регуляції та інтеграції функ­цій організму, забезпечують підтримання деяких фізіологіч­них констант на відносно постійному рівні (наприклад, рівня осмотичного тиску, глюкози в крові тощо).

2. Пристосовують (адаптують) організм до умов внутріш­нього і зовнішнього середовищ, які постійно змінюються (на­приклад, збільшення концентрації глюкози в крові стимулює секрецію інсуліну, що призводить до нормалізації її рівня).

3. Роблять можливим і забезпечують статевий, фізичний і розумовий розвиток.

4. Поряд із нервовими імпульсами гормони є носіями від­повідної інформації чи сигналу (гуморальний сигнал поширю­ється повільніше, ніж нервовий, не має точного адресата, як нервовий).

Основні властивості гормонів:

• висока біологічна активність — у малих кількостях да­ють значний фізіологічний ефект;

• специфічність дії, тобто кожен гормон діє лише на конк­ретні фізіологічні системи чи органи, що пояснюється існуван­ням гормоноспецифічних рецепторів на поверхні клітин орга­нів-мішеней;

• дистантный характер дії, тобто вони діють на органи-мішені та системи, які більш-менш віддалені від залози, яка їх продукує.

Механізм дії гормонів дуже складний і до кінця не вивче­ний. Гормони безпосередньо впливають на активність клітин, тканин, органів, а також діють опосередковано через нервову систему, змінюючи її функціональний стан.

Регуляція функцій залоз внутрішньої секреції здійснюєть­ся наступними механізмами: прямий вплив на клітини залози тієї чи іншої речовини, рівень якої регулює даний гормон; нер­вова регуляція; гуморальна регуляція; нейрогуморальна регу­ляція (гіпоталамо-гіпофізарна система).

У регуляції діяльності ендокринної системи важливу роль відіграє принцип саморегулювання, який здійснюється за ра­хунок зворотних зв'язків (наприклад, збільшення концентра­ції глюкози в крові призводить до підвищення виділення інсуліну; збільшення рівня мінералокортикоїдів у крові зменшує їхнє утворення наднирковими залозами).

Усі залози внутрішньої секреції мають деякі спільні риси будови:

• не мають вивідних проток;

• мають добре розвинуту судинну сітку, особливо мікро­циркуляторне русло;

• іннервуються вегетативною нервовою системою;

• клітини утворюють характерні скупчення у вигляді фо­лікулів (пухирців) або трабекул (перекладин).

Для дослідження функцій залоз внутрішньої секреції ви­користовують експериментальні та клінічні методи. До перших відносяться:

• повне або часткове видалення залози внутрішньої секре­ції у тварин і спостереження за порушеннями в діяльності ор­ганізму або його окремих систем;

• вибіркове пригнічення утворення гормонів різними хі­мічно активними сполуками;

• трансплантація залоз внутрішньої секреції піддослідним тваринам, в яких вони були видалені, і спостереження за від­новленням функцій;

• введення екстрактів залоз внутрішньої секреції або хіміч­но чистих гормонів;

• визначення рівнів гормонів у крові, що притікає і відтікає. Клінічні методи:

• визначення кількості гормонів у крові та сечі;

• ретельне обстеження хворих з недостатньою або надмір­ною функцією тієї чи іншої залози внутрішньої секреції в ди­наміці захворювання;

• зіставлення клінічних спостережень з патологоанатомі-чними змінами у випадку смерті хворого.

Всі ендокринні захворювання є результатом збільшення або зменшення функцій залоз внутрішньої секреції. Надмірне утво­рення гормонів визначається як гіперфункція, а недостатнє утво­рення — гіпофункція тих чи інших залоз внутрішньої секреції.

Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза (glandule thyroidea) — найбільша із залоз внутрішньої секреції (її маса в дорослого становить ЗО 60 г), розташована на шиї, спереду від трахеї і на бічних стін­ках гортані, вкрита м'язами, які лежать нижче від під'язико­вої кістки, ззаду і збоку до неї прилягають спільні сонні арте­рії та внутрішні яремні вени. Вона складається з двох бічних часток (правої та лівої) та перешийка, який з'єднує ці частки. Форма щитоподібної залози індивідуально мінлива. У 1/3 ви­падків від перешийка залози відходить пірамідна частка. За­лоза має власну волокнисту капсулу, від якої в товщу залози відходять відростки, поділяючи її на часточки, які складають­ся з фолікулів і містять колоїд — густу, в'язку жовтуватого кольору масу (до його складу входить тиреоглобулін, який мі­стить йод). Щитоподібна залоза добре постачається кров'ю (во­на посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси).

Гормони щитоподібної залози: тироксин і трийодтиронін (до їхнього складу входить йод) та тиреокальцитонін.

Фізіологічне значення тироксину та трийодтироніну:

• стимулюють обмін білків, жирів, вуглеводів, водний і електролітний обмін, обмін вітамінів, теплопродукцію, основ­ний обмін. Вони посилюють окисні процеси, поглинання кисню тощо;

• впливають на ЦНС, що проявляється зміною умовно-реф­лекторної діяльності, поведінки;

• впливають на ріст та диференціацію тканин;

• впливають на стан нервової регуляції внутрішніх орга­нів і тканин.

Фізіологічне значення тиреокальцитоніну — бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Він знижує рівень кальцію в крові і разом з тим підвищує його накопичення в кістковій тканині.

Порушення функції щитоподібної залози

• при гіпофункції в дитячому віці розвивається кретинізм (затримка росту, порушення пропорцій тіла, статевого і психіч­ного розвитку);

• гіпофункція у дорослих зумовлює розвиток мікседеми (у хворих відзначається збільшення маси тіла за рахунок над­мірної кількості міжклітинної рідини, одутлість обличчя, пси­хічна загальмованість, зниження інтелекту, сонливість і т.д.);

• при гіперфункції розвивається тиреотоксикоз (у хворо­го спостерігається підвищена збудливість і дратівливість, за­гальна слабкість, збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення основного обміну і температури тіла, збільшення Щитоподібної залози, з'являється екзофтальм;

• у деяких географічних регіонах (Волинь, Карпати, Кав-каз, Урал та ін.), де спостерігається дефіцит йоду в питній во­ді, виникає ендемічний зоб (збільшення розмірів щитоподібної залози внаслідок значного розростання її тканин. Кількість фолікулів у ній збільшується як компенсаторна реакція у від­повідь на зниження кількості тиреоїдних гормонів у крові). Ефективним заходом профілактики є вживання йодованої ку­хонної солі та продуктів морського походження.

Прищитоподібні залози

Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae) розта­шовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози. Частіше представлені чотирма овальної чи подовженої форми тільцями величиною з просяне зерно. Розрізняють верхні та нижні прищитоподібні залози. Кожна з них має капсулу, від якої відходять перегородки в товщу залози. Залоза виробляє гормон паратгормон (паратирин).

Фізіологічне значення паратгормону полягає в тому, що він разом із кальцитоніном щитоподібної залози регулює обмін кальцію в організмі і підтримує його вміст у крові на певному рівні. Це досягається шляхом демінералізації кісток, реабсорб­ції кальцію з дистальних канальців нефрона тощо.

Порушення функції прищитоподібної залози

При гіпофункції різко знижується вміст кальцію в крові, і навпаки, при гіперфункції залоз спостерігається його підви­щення. Рівень кальцію в крові особливо важливий для функ­ції збудливих структур. Наприклад, при його зниженні в крові виникають мимовільні тонічні скорочення скелетних м'язів, при збільшенні — спостерігається ураження кісток, сповіль­нення серцевих скорочень, відкладання кальцію у нирках.

Загруднинна залоза

Загруднинна залоза (thymus) розміщена за грудниною. Фо­рма залози полігональна, для неї характерна значна індивіду­альність і вікова мінливість. Колір загруднинної залози сіро-рожевуватий, з віком стає жовтуватим, що пов'язано з її жи­ровим переродженням. Маса залози у 11 — 15-річних дітей найбільша (у середньому 20—35 г). Після статевого дозріван­ня організму починається зворотний розвиток залози, і її речо­вина замінюється жировою тканиною. Однак і в похилому віці серед маси жирової тканини зберігаються залишки залозистої тканини. Зовні залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої в середину органа відходять перегородки, що поділя­ють його на часточки. На гістологічному препараті центральна

частина, яка зафарбовується світліше від периферійної, має на­зву мозкової речовини; темна частина — кіркової речовини.

Кіркова речовина має паренхіму, в якій міститься велика кількість лімфоцитів. До складу мозкової речовини входять епітеліальні і ліпоїдні клітини.

Щодо фізіологічної ролі, морфології та клінічних проявів її патології нині залишається багато нез'ясованого і супереч­ливого. Деякі дослідники взагалі заперечують належність цієї залози до ендокринних органів, а відносять до органів крово­творення та імунного захисту.

Залоза утворює гормони: тимозин, тимопоетин І та ти-мопоетин II, гомеостатичний тимусний гормон, тимусний гуморальний фактор.

Фізіологічне значення гормонів, зокрема тимозину, поля­гає в тому, що вони відіграють велику роль у розвитку захис­них імунологічних реакцій на чужорідний білок. Доведено, що недиференційовані стовбурові клітини, які утворюються в кістковому мозку, виходять у кровотік, потрапляють у загруд-нинну залозу. Тут вони розмножуються і диференціюються у Т-лімфоцити, які відповідають за розвиток клітинного імуні­тету. Гормони загруднинної залози стимулюють ріст організму і гальмують розвиток статевої системи, впливають на кальці­євий та нуклеїновий обмін. Секреція гормонів тимуса регулю­ється гіпоталамо-гіпофізарною системою. Доведено, що сома­тотропін (гормон передньої частки гіпофіза) сприяє надхо­дженню гормонів загруднинної залози в кров. При збільшенні загруднинної залози в дітей розвивається тиміко-лімфатич­ний статус, який характеризується, крім збільшення залози, розростанням лімфоїдної тканини. Характерний зовнішній ви­гляд дитини: набрякле обличчя, рихлість підшкірної основи, ожиріння, м'яке волосся, тонка шкіра. Клінічно тиміко-лім­фатичний статус проявляється повторним безпричинним блю­ванням, зміною ритму дихання, зниженням артеріального тис­ку тощо.

Надниркові залози

Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, які розміщені на верхніх полюсах нирок, на рівні XI—XIIгруд­них хребців у заочеревинному просторі. Права надниркова за­лоза нагадує трикутник, а ліва — півмісяць. Маса кожної залози становить 4—7 г. Зовні надниркові залози вкриті спо­лучнотканинною капсулою, яка посилає в речовину залози пе­регородки. Надниркові залози складаються із кіркової та мозко­вої речовини, які різняться за походженням, будовою і функцією.

Кіркова речовина жовтуватого кольору, розміщена більш товстим шаром на поверхні мозкової речовини, щільної конси­стенції і містить три відмінних морфологічні і функціональні зони: поверхневу (клубочкову), серединну (пучкову) і глибоку (сітчасту).

Клубочкова зона — це поверхнева найтонша зона, яка про­дукує мінералокортикоїди: альдостерон, дезоксикортикосте-рон, які беруть участь у регуляції мінерального обміну. Найак­тивнішим мінералокортикоїдом є альдостерон, під його впливом посилюється реабсорбція Na⁺ у канальцях нирок і зменшуєть­ся реабсорбція К⁺, що призводить до затримки Na⁺ і СІ^- в орга­нізмі і збільшення виділення К⁺, Н⁺.

Мінералокортикоїди також прискорюють перебіг запаль­них процесів, що пояснюється їхньою здатністю до підвищен­ня проникності капілярів і серозних оболонок. Вони беруть участь у регуляції тонусу кровоносних судин, сприяють підви­щенню артеріального тиску. Надлишок альдостерону в органі­змі призводить до підвищення вмісту натрію і зниження рівня калію, до розвитку алкалозу і збільшення об'єму позаклітин­ної рідини. І навпаки, недостатність альдостерону в організмі зумовлює підвищення втрати натрію, дегідратацію тканин і зниження артеріального тиску.

У пучковій зоні синтезуються глюкокортикоїди: гідрокор­тизон, кортизон і кортикостерон. Ці гормони впливають на обмін вуглеводів, білків і жирів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі. Вони здійснюють значний вплив на клітинний і гуморальний імуні­тет: зумовлюють інволюцію загруднинної залози і лімфатич­них вузлів, пригнічують вироблення антитіл, гальмують реак­цію взаємодії антиген — антитіло. Глюкокортикоїди разом з іншими гормонами (АКТГ) сприяють адаптації організму до нових умов існування, а також до дії різних несприятливих чинників, тому їх називають захисними (адаптивними) гор­монами.

У клінічній практиці глюкокортикоїди використовують для лікування хворих із запальними процесами, алергійними за­хворюваннями тощо.

У сітчастій зоні утворюються статеві гормони: андрогени, естрогени, прогестерон. Ці гормони мають значення для роз­витку статевих органів у ранньому дитячому віці і появи вто­ринних статевих ознак у той період, коли внутрішньосекретор­на функція статевих залоз ще незначна. Окрім специфічного впливу, статеві гормони (естрогени) мають ще й антисклеротич­ний ефект, насамперед у жінок. Андрогени сприяють обміну білків, стимулюючи їхній синтез в організмі. Разом з цим стате­ві гормони впливають на емоційний статус і поведінку людини.

Мозкова речовина відмежована від кіркової несуцільним прошарком сполучної тканини. Вона складається з великих, круглої форми хромафінних клітин, які за характером синте­зованих ними речовин поділяють на два види клітин: ті, що утворюють адреналін, і ті, що утворюють норадреналін.

Походження терміну "хромафінні клітини" таке: секретор­ні гранули цих клітин мають спорідненість до солей хрому і після оброблення розчином біхромату калію у них відкладаєть­ся бурий осад окислів хрому. Мозкова речовина надниркових залоз у нормі виробляє приблизно 80% адреналіну і 20% нор­адреналіну. Норадреналін — попередник адреналіну в процесі його біосинтезу. Адреналін і норадреналін мають спільну на­зву "катехоламіни".

Фізіологічне значення адреналіну:

• впливає на вуглеводний обмін, посилюючи розпад гліко­гену, зумовлює зменшення його запасів у печінці та м'язах (ан­тагоніст інсуліну), що призводить до збільшення концентрації глюкози в крові (адреналова гіперглікемія);

• володіє ліполітичною активністю — підвищує вміст жир­них кислот у крові;

• посилює енергетичний обмін;

• сприяє прискоренню і посиленню серцевих скорочень, поліпшує проведення збудження в міокарді;

• підвищує артеріальний тиск;

• розширює просвіт бронхів і бронхіол;

• розширює зіницю ока;

• підвищує працездатність скелетних м'язів;

• підвищує збудливість рецепторів (сітківки, слухового та вестибулярного апарату тощо).

При деяких станах організму (емоційне збудження, крово­втрата, переохолодження, гіпоглікемія та ін.) різко збільшу­ється утворення і виділення адреналіну в кров. Підвищення рівня адреналіну в крові є ознакою реакції організму на стрес, тому адреналін образно називають "гормон тривоги", він пере­шкоджає виникненню значних змін в організмі, які можуть бути небезпечними для життя. Це дає змогу зробити висновок, Що адреналін впливає на функції органів і систем так само, як і симпатична нервова система, тому прийнято говорити про симпатико-адреналову систему.

Норадреналін має ознаки гормону і медіатора, виконує функ­ції передавача збудження з нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах центральної нервової системи.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз що найчастіше спостерігають у разі розвитку в ній пухлин, ви­значають посилене утворення кортикоїдних гормонів. Якщо наприклад, пухлина виникає із клітин, які продукують стате­ві гормони,— у жінок з'являється борода, вуса, припинюють­ся менструації і т.д. У хлопчиків прискорено розвиваються вторинні статеві ознаки, однак первинні статеві ознаки та по­ведінка відстають у розвитку.

При гіперфункції глюкокортикоїдів виникає синдром Іцен­ка—Кушінга, для якого характерно ожиріння, особливо в ді­лянці шиї, обличчя, тулуба, гіперглікемія, підвищення арте­ріального тиску, зниження стійкості до інфекції.

При розвитку пухлини в клубочковій зоні виникає альдо­стеронізм, або синдром Конна, що супроводжується затрим­кою води і натрію хлориду в організмі, підвищується артеріаль­ний тиск, з'являються розлади чутливості (парестезії) і рухів у формі судом або паралічів та ін.

При гіпофункції кори надниркових залоз виникає аддісо­нова, або бронзова, хвороба. Ранні ознаки цього захворювання: бронзове забарвлення шкіри, втрата апетиту, нудота, блюван­ня, підвищена втомлюваність під час розумової та фізичної ро­боти, підвищена чутливість до болю та холоду і т.д. Це захво­рювання характеризується недостатністю всіх гормонів кори надниркових залоз, насамперед мінералокортикоїдів.

У разі гіперфункції мозкової речовини надниркових залоз, що виникає при феохромоцитомі або фєохромобластомі (доб­роякісній або злоякісній пухлині), відбувається посилене утво­рення катехоламінів. Захворювання перебігає у вигляді напа­дів, кризів, що супроводжуються різким підвищенням артері­ального тиску — більше ніж 200 мм рт. ст. Під час кризу може виникнути крововилив у тканину мозку, важкі аритмії.

Гіпофіз

Гіпофіз (hypophysis), або нижній мозковий придаток, — непарне невелике утворення кулястої форми, розміром з го­рошину, масою 500—600 мг, розміщений на вентральній по­верхні мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла основи че­репа.

У гіпофізі розрізняють дві головні частини: аденогіпофіз і нейрогіпофіз, що мають різне походження і будову.

Аденогіпофіз, або залозиста частка, поділяється в свою чергу на три частки: передню, туберальну і проміжну. В аде­ногіпофізі утворюються гормони, які поділяють на дві групи.

До першої групи належать гормони, що впливають на метабо­лічні процеси і регулюють ріст і розвиток організму: • гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції рос­ту, що зумовлено його здатністю посилювати синтез білка в ор­ганізмі;

• ліпопротеїни — мобілізують жир із жирових депо, зумов­люють ліполіз;

• пролактин — сприяє утворенню молока в альвеолах мо­лочної залози жінки. Пролактин володіє також лютеотропною активністю, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла й утворення прогестерону. У чоловіків пролактин стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.

Друга група включає тропні гормони:

• адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон — АКТГ) — стимулює секреторну активність пучкової та сітчас­тої зон кори надниркових залоз;

• тиротропін — діє на щитоподібну залозу, стимулюючи її функцію;

• гонадотропіни — діють на статеві залози. До них нале­жать фолікулостимулювальний гормон (фолітропін), який впливає на проліферацію сперматогоній яєчка та фолікуляр­них клітин яєчника, а також лютеїнізувальний гормон (лю­тропін), функція якого полягає в стимуляції росту фолікула та його оболонок, а також стимуляції розвитку жовтого тіла яєчника. Окрім того, лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів, а в чоловіків — впливає на утворення чоло­вічих статевих клітин і чоловічих статевих гормонів.

У середній частці аденогіпофіза утворюється гормон мела­нотропін, або інтермедин, він впливає на пігментний обмін.

Нейрогіпофіз, або мозкова частка, перебуває в тісному морфологічному і функціональному зв'язку з гіпоталамусом, він є похідним лійки проміжного мозку. У клітинах нейрогі­пофіза — пітуїцитах — накопичуються і набувають активної форми вазопресин, або антидіуретичний гормон, і оксито­цин, які утворюються в нейронах гіпоталамуса.

Фізіологічне значення вазопресину:

• посилює реабсорбцію води в дистальних відділах каналь­ців нирок, що супроводжується зменшенням діурезу;

• впливає на непосмуговані м'язи артеріол, підвищуючи їхній тонус, і тим самим збільшує артеріальний тиск.

Фізіологічне значення окситоцину:

• діє на непосмуговані м'язи матки, посилюючи їхнє ско­рочення після попереднього введення естрогенів;

• посилює виділення молока, не впливає на його утворення.

При гіперфункції соматотропіну в дітей розвивається гіган­тизм, а у дорослих — акромегалія, для якої характерне збіль­шення тих частин тіла, які ще здатні рости: пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс, язик тощо.

При гіпофункції соматотропіну спостерігається карлико­вість, або гіпофізарний нанізм (гіпофізарні карлики не є розу­мово відсталими, однак у них відстає розвиток статевої систе­ми, вони не здатні до репродукції).

При ураженні гіпофіза, коли різко знижується утворення гормонів, які стимулюють діяльність інших залоз внутрішньої секреції, виникає гіпофізарна кахексія (хвороба Сіммондса), вона проявляється надмірним схудненням, зменшенням роз­мірів внутрішніх органів, інволюцією статевих органів тощо. Це захворювання здебільшого швидко прогресує і завершуєть­ся смертю пацієнта.

У разі недостатнього утворення вазопресину виникає за­хворювання, яке має назву нецукрового діабету. Характерним для цього захворювання є збільшення добового діурезу (від 4 до 40 л на добу).

Епіфіз

Епіфіз (шишкоподібне тіло, epiphysis cerebri, corpus pineale) — верхній придаток мозку. Він, як і задня частина гіпофіза, на­лежить до проміжного мозку. Це конусоподібне утворення, яке нависає над верхніми горбками пластинки покрівлі, ма­сою 120—180 мг. Залоза складається з паренхіми і сполучної тканини. З тканини епіфіза виділено біологічно активні речо­вини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Фізіологічне значення мелатоніну:

• бере участь у регуляції пігментного обміну (антагоніст інтермедину);

• пригнічує розвиток статевих функцій у дитячому орга­нізмі і вплив гонадотропних гормонів гіпофіза в дорослому.

Діяльність епіфіза залежить від освітлення. Механізм реа­гування епіфіза на зміни освітленості пов'язаний зі сприйнят­тям ним подразнень від сітківки ока по симпатичних нервових стовбурах. Це пригнічує секрецію мелатоніну (у темряві його синтез підвищується). Зі збільшенням тривалості світлового дня наростаюче гальмування секреції мелатоніну супроводжу­ється збільшенням виділення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і сти­мулює статеву активність. Висловлюється припущення, що епі­фіз бере участь у процесах адаптації організму до нових умов існування в ролі біологічного "годинника".

Доведено, що епіфіз пригнічує утворення гормонів практич­но в усіх залозах внутрішньої секреції.

Аденогломерулотропін бере участь у стимуляції секреції альдостерону, а отже, і в регуляції водно-електролітного обміну.

Ендокринна частина підшлункової залози

Ендокринна частина підшлункової залози (pars endocrina pancreatis) представлена острівцями Лангерганса, маса яких не перевищує 1—2%, Найбільше острівців Лангерганса знахо­диться в хвостовому відділі залози. В острівцях підшлункової залози виділяють три основні типи клітин: альфа, бета і дель­та, які розрізняються за характером секреторних гранул і ви­дом продукованих гормонів. Основну масу острівців станов­лять бета-клітини.

Гормони підшлункової залози:

• інсулін (синтезується в бета-клітинах);

• глюкагон (синтезується в альфа-клітинах);

• соматостатин (синтезується в дельта-клітинах).

Крім того, з екстрактів тканини підшлункової залози виді­лено гормони ваготонін, центропнеїн, бомбезин і ліпокаїн.

Інсулін бере участь у регуляції вуглеводного (під його дією зменшується концентрація глюкози в крові — виникає гіпоглі­кемія. Це пов'язано з тим, що інсулін підвищує проникність клітинних мембран, сприяє перетворенню глюкози на гліко­ген у печінці та м'язах, знижує утворення глюкози з аміноки­слот), білкового (стимулює синтез білка з амінокислот і їхній активний транспорт у клітини), жирового обміну (утворення жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну тощо).

Глюкагон — підвищує рівень глюкози в крові (антагоніст інсуліну і синергіст адреналіну).

Ваготонін — підвищує тонус блукаючого нерва, його актив­ність.

Центропнеїн — збуджує дихальний центр, сприяє розслаб­ленню непосмугованих м'язів, окрім того, підвищує здатність гемоглобіну зв'язувати кисень і поліпшує його транспорт.

Ліпокаїн — бере участь у мобілізації жиру з депо.

Бомбезин — стимулює виділення пепсинів шлунком.

Соматостатин — гальмує утворення і виділення глюкагону.

При гіперфункції острівцевого апарату з'являється надмір­не потовиділення, тахікардія, сильний голод і збудження. Як­що рівень глюкози продовжує знижуватися, то розвивається гіпоглікемічна кома, яка супроводжується знепритомненням, що може зумовити швидку смерть. Безпосередньою причиною її є недостатнє забезпечення клітин головного мозку глюкозою яка є джерелом енергії.

При гіпофункції острівцевого апарату розвивається цукро­вий діабет. Основними проявами цього захворювання є збіль­шення рівня глюкози в крові {гіперглікемія), поява глюкози в сечі (глюкозурія), збільшення (до 10 л за добу) кількості сечі (поліурія), виникнення спраги і підвищення апетиту.

Статеві залози

Статеві залози (яєчка в чоловіків і яєчники в жінок) нале­жать до залоз змішаної секреції, тобто зовнішньосекреторна функція цих залоз полягає в утворенні чоловічих та жіночих статевих клітин (сперматозоїдів та яйцеклітин), а інкреторна проявляється утворенням та виділенням статевих гормонів, які безпосередньо надходять у кров. В інтерстиціальних клі­тинах яєчок утворюються чоловічі та жіночі статеві гормони, в яєчниках (у зернистому шарі фолікулів, у граафових міхур­цях) — утворюються естрогени та андрогени. Окрім того, в жі­нок у жовтому тілі яєчника утворюється гормон прогестерон, який забезпечує нормальний перебіг вагітності.

В організмі чоловіків і жінок виробляються одні й ті самі гормони, але в різних кількостях. Про це можна судити за до­слідженням сечі, з якою вони виділяються з організму. Фізіо­логічна роль статевих гормонів полягає, насамперед, у забез­печенні здатності виконувати статеві функції. Узагалі гормо­ни потрібні для статевого дозрівання, тобто такого розвитку організму і його статевого апарату, при якому можливий ста­тевий акт та дітонародження. Завдяки цим гормонам здійсню­ється розвиток вторинних статевих ознак (у чоловіків: поява волосся на обличчі, тілі, зміна тембру голосу, форми тіла, а та­кож психіки та поведінки; у жінок: особливе розташування волосся на тілі, зміна форми таза, розвиток молочних залоз).

Характер впливу гормонів статевих залоз на різні функції організму найвиразніше проявляється у разі видалення стате­вих залоз, або кастрації. Після кастрації утворення в організ­мі статевих гормонів не припиняється повністю. У кров та се­чу продовжують надходити андрогени та естрогени з кіркової речовини надниркових залоз, однак у значно меншій кількос­ті, ніжза наявності статевих залоз.

Статеві гормони мають також і естрагенітальні ефекти, наприклад, анаболічна дія андрогенів; катаболічна дія проге­стерону; вплив на ріст кісток, вплив на функціональний стан центральної нервової системи, вищу нервову діяльність тощо.

Дата добавления: 2014-01-07