Осмотичний та онкотичний тиск крові

Осмотичним тиском називається тиск, який зумовлений електролітами і деякими неелектролітами з низькою молеку­лярною масою (наприклад, глюкоза). Чим вища концентрація таких речовин у розчині, тим вищий осмотичний тиск. Осмо­тичний тиск плазми в основному залежить від концентрації мінеральних солей і становить близько 7,4 атм (5700 мм рт. ст або 762 кПа), до 60% всього осмотичного тиску становлять со­лі натрію.

Тиск, зумовлений білками, які здатні утримувати воду, має назву онкотичного і становить 0,03—0,04 атм (25— ЗО мм рт. ст. або 3,325—3,99 кПа).

Осмотичний й онкотичний тиск мають важливе значення в розподілі води і розчинених у ній речовин між кров'ю і ткани­нами. Вони регулюють обмін води між плазмою крові і форме­ними елементами. У разі змін осмотичного або онкотичного тиску в плазмі можуть змінюватися функції клітин крові і тривалість їхнього життя. Так, унаслідок зниження осмотич­ного тиску плазми вода буде надходити в клітини крові, що призведе до розриву їхньої оболонки — осмотичного гемолізу. Навпаки, підвищення осмотичного тиску плазми зумовлює вихід води з клітин, втрату ними пружності, зморщування їх. Це також негативно позначається на життєдіяльності клітин і може призвести до руйнування їхніми макрофагами тканин. Осмотичний та онкотичний тиск плазми є однією з гомеоста­тичних констант організму, хоч і може дещо змінюватися. Іон­ний склад крові залежить як від процесу обміну іонів між кро­в'ю та тканинами, так і від функціонування органів виділення (нирки, потові залози). Стабільність онкотичного тиску визна­чається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їхнім використанням або виділенням. Так, наприклад, при уражен­ні нирок, коли виведення з організму білків порушується, ви­никають набряки.

У клінічній практиці часто виникають ситуації, коли вкрай необхідно переливання кровозамінників. Для цього викорис­товують ізотонічні й ізоонкотичні розчини, тобто розчини, ос­мотичний і онкотичний тиск яких однаковий з тиском крові. Розчин, осмотичний тиск якого перевищує осмотичний тиск плазми крові, має назву гіпертонічного, а з меншим осмотич­ним тиском — гіпотонічного.

ШОЕ — швидкість осідання еритроцитів. Якщо до крові, яка міститься в скляній трубочці, додати натрію цитрат (речо­вина, яка запобігає згортанню крові), то через деякий час від­бувається згортання еритроцитів. У нормі в чоловіків ШОЕ становить 1 —10 мм/год, у жінок — 2—15 мм/год. Величина ШОЕ залежить від властивостей плазми крові, вмісту в ній ве­ликомолекулярних білків. Вважають, що великомолекулярні білки зменшують електричний заряд еритроцитів, унаслідок чого знижується їхнє взаємовідштовхування. У клініці дослі­джують ШОЕ з метою діагностики патологічних змін. Так, при запальних процесах ШОЕ збільшується. При вагітності ШОЕ може сягати 40—50 мм/год, що пояснюється збільшен­ням вмісту великомолекулярного білка фібриногену в крові в 2 рази. Визначають ШОЕ за методом Панченкова.

Плазма крові

Плазма крові містить 90—92% води і 8—10% сухого зали-шку, до складу якого входять різні речовини, розчинені в ній (білки, глюкоза, вітаміни, ферменти, гормони, продукти обмі­ну, мінеральні речовини тощо).

Білки плазми крові становлять близько 7% об'єму плазми. Переважна більшість їх надходить у кровоносне русло з печін­ки — основного органа біосинтезу білків плазми крові. Білки плазми поділяють на: альбуміни (близько 4,5%), глобуліни (2—3,5%), які під час електрофорезу поділяють на фракції, позначені як -, -, β-, глобуліни, фібриноген (0,2—0,4%). Велике практичне значення має співвідношення кількості альбумінів та глобулінів (норма альбуміно-глобулінового кое­фіцієнта від 1,5 до 2,3). Білки плазми крові виконують транс­портну, трофічну, захисну функції, створюють онкотичний тиск, беруть участь у процесі згортання крові, у підтриманні постійної реакції крові.

Небілкові сполуки, до складу яких входить азот (амінокис­лоти, сечовина, сечова кислота, аміак, креатинін), також вхо­дять до складу плазми крові. Загальна кількість небілкового азоту в плазмі крові (так званого залишкового азоту) стано­вить 11—15 ммоль/л (30—40 мг%), половина якого припадає на частку сечовини. При порушенні видільної функції нирок кількість залишкового азоту різко збільшується.

У плазмі крові містяться і безазотисті органічні речовини: глюкоза 3,33—5,55 ммоль/л; (80—120 мг%), нейтральні жи­ри, ліпіди.

Неорганічні речовини плазми крові становлять 0,9—1%, переважно містяться Na⁺, К⁺, Са²⁺, , , . Вміст деяких мінеральних речовин дуже незначний, їх називають мікроелементами (наприклад, мідь, залізо тощо). Рівень орга­нічних і неорганічних речовин плазми крові відносно постій­ний, що забезпечується за рахунок діяльності різних регулю­вальних систем організму.

Дата добавления: 2014-01-07