Принципи та функції діяльності соціального працівника у пенітенціарній сфері

Найбільш інтенсивний розвиток соціальної роботи в Росії, почалося в 90-і роки XX ст. На сучасному етапі розвитку соціальної роботи в Росії велике значення має розробка її теоретичних основ[ 9, c. 69].

Існує декілька моделей теоретичного обґрунтування практики соціальної роботи в суспільстві. Всі ці моделі можна звести до трьох основних:

1)Психолого-орієнтована

2)Соціолого - орієнтована

3)Комплексно - орієнтована

Теоретичне обґрунтування різних напрямів соціальної роботи в суспільстві, розроблено більшою чи меншою мірою. Так, наприклад, вивчення джерел по теорії соціальної роботи показало, що якщо соціальна робота з інвалідами, дітьми, немолодими, жінками, безробітними і іншими категоріями населення має досить розроблене теоретичне обґрунтування, то теорія соціальної роботи в пенітенціарній сфері у вітчизняній науці фактично не розглядається. Можливо, тому, що довгий час вважалося, що засуджені не можуть бути клієнтами соціальної роботи, оскільки вони не є повноправними членами суспільства і відбувають заслужене покарання, не маючи права на допомогу соціальних працівників, тобто по суті феномен злочинності розглядався з позицій моралі і емоцій. Суспільство розглядає злочинців як групи чужих елементів, що стоять поза суспільством. «У злочинцях бачать тільки «монстрів»[18, c.125]. Цим суспільство поступає з кримінальними злочинцями так само, як вони поступають з своїми жертвами». Проте на основі аналізу даних про злочинність, про злочинних осіб можна стверджувати, що злочинність - це різновид людської поведінки, а злочинці – це девіанти. Правопорушення - одна з форм антисоціальної поведінки, поведінки нестандартної, такої, що відрізняється від норм, встановлених в суспільстві як законодавчо, так і в морально-етичній сфері. «Існує так звана девіантна субкультура, якою є така система цінностей, норм і форм поведінки, яку визнає певна група антигромадських елементів і будує на ній свої відносини один з одним. Ця субкультура поводиться усередині суспільства порівняно відчужено, що породжує існування конфлікту з суспільством»[ 13, c. 123]. Діяльність соціального працівника повинна бути направлена саме на подолання і запобігання такому конфлікту і максимально можливе усунення такої девіантної субкультури. Деякі аспекти теорії пенітенціарної соціальної роботи обговорюються в різних аспектах права, педагогіки, психології, психіатрії, соціології, проте, єдиної теорії пенітенціарної соціальної роботи не існує. На нашу думку теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи також зводиться до психолого-орієнтованих, соціолого-орієнтованих і комплексних моделей. На наш погляд найбільш ефективною моделлю пенітенціарної соціальної роботи є саме комплексна. Існує і певна особливість пенітенціарної соціальної роботи, яка полягає в тому, що вона більш ніж всі інші напрями соціальної роботи в суспільстві, ізольована від цього суспільства. І регулюється юридично-правовими нормами відповідно до кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, тоді як всі інші напрями соціальної роботи спираються в основному на цивільне, адміністративне і соціальне право. Цей факт, поза сумнівом, повинен враховуватися при підготовці фахівця з пенітенціарної соціальної роботи, причому як професійної, так і морально-етичної. Необхідно розробити спеціальні програми навчання для підготовки саме соціальних працівників в пенітенціарній сфері, в яких основний нахил повинен бути зроблений на правову освіту майбутніх соціальних працівників.

Також в рамках загальної теорії соціальної роботи необхідно розробити єдине теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи. Необхідні суспільні інститути, які могли б ефективно регулювати пенітенціарну систему. Одним з таких інститутів і є соціальна робота. Для розробки теоретичних підстав соціальної роботи, можливо, звернення до міжнародного досвіду.

Перспективи розвитку соціальної роботи в пенітенціарній сфері в нашій країні дуже великі, оскільки пенітенціарна соціальна робота сполучає в собі знання з різних галузей наук про суспільство і людину, адже, як відомо соціальна робота носить міждисциплінарний характер, що дозволяє використовувати в своїй діяльності методики різних наук. Соціальна робота дозволяє побачити увесь спектр умов необхідних для допомоги клієнтові. Інститут пенітенціарної соціальної роботи важливий ще і тому, що часто, людина знаходиться на волі може вирішити свою проблему шляхом обговорення її з різними фахівцями, до яких вона може звернутися у будь-який момент як тільки цього побажає, засуджений через істотне обмеження своїх прав і свобод просто не має можливості звернутися до кого-небудь за допомогою.

Таким чином, можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній системі грає дуже важливу роль в забезпеченні необхідними умовами людей що знаходяться в місцях позбавлення волі.

Принципи соціальної роботи є одночасно і елементами наукової теорії і основоположними правилами емпіричної діяльності. Вони діляться на загальнофілософські, загальнонаукові (організаційно-діяльнісні, соціально-політичні, психолого-педагогічні і ін.) і специфічні принципи соціальної роботи. Специфічні принципи соціальної роботи це: принцип універсальності, принцип охорони соціальних прав, принцип профілактики, принцип соціального реагування, принцип клієнтоцентрізма, принцип опори на власні сили, принцип максимізації соціальних ресурсів, принцип конфіденційності і толерантності. Всі ці принципи також є і принципами пенітенціарної соціальної роботи, як частини соціальної роботи[ 7, c. 64].

Проте на основі виконаного аналізу можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній сфері володіє ще декількома специфічними принципами, це: гуманізм, законність і справедливість.

Принцип законності в діяльності соціальних працівників в пенітенціарній сфері має глибокі моральні підстави. Соціальний працівник повинен сприяти приведенню засудженого до законослухняної поведінки. Найбільш загальний зміст принципу законності витікає з Конституції: ”Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадовці, громадяни і їх об'єднання зобов'язані дотримувати конституцію і закони”. Особи, що відбувають покарання зобов'язані неухильно дотримувати вимоги законів, що визначають порядок і умови виконання покарання. Проте, часто застосування цього принципу до засуджених носить переважно декларативний характер і завдання соціального працівника забезпечувати і використовувати даний принцип до засуджених в реальності.

Принцип справедливості містить вимогу відповідності між практичною роллю різних людей в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх правами і обов'язками, діянням і подякою, працею і винагородою, правопорушенням і стягненням, заслугами людей і їх визнанням. Невідповідність в цих відносинах розцінюється як несправедливість. Принцип справедливості повинен реалізовуватися не тільки при виконанні кримінально-каральних правових обмежень, але і застосування до засуджених пільг і заохочень.

Принцип гуманізму є основоположним в діяльності соціального працівника. Він знаходить свій вираз в Конституції таким, що проголошує: ”людина, його права і свободи є вищою цінністю» (ст.2)[ 21, c. 3]. Відповідно до ч.2 ст.21 Основного Закону, “ніхто не повинен піддаватися тортурам, насильству іншому жорстокому, що принижує людську гідність зверненню або покаранню”. Орієнтація пенітенціарної системи саме на етично-гуманістичні принципи і проведення відповідно до них пенітенціарної політики є найважливішим завданням сучасного суспільства. І проводити в життя ці принципи повинен саме соціальний працівник з огляду специфічних особливостей його професійної діяльності.

У пенітенціарних установах найважливіші функції соціальних працівників полягають в тому, щоб: разом із засудженими і персоналом-адміністрацією скласти план навчання і роботи в період позбавлення свободи; допомогти засудженим подолати психологічну кризу у зв'язку із знаходженням їх під арештом; сприяти в адаптації їх до середовища ІТУ; допомогти організувати вільний час і продовжити навчання; захищати і спостерігати, щоб не порушувалися права засуджених; допомагати радою родичам ув'язненого у вирішенні проблем пов'язаних з позбавленням його волі; допомагати ув'язненому в регулюванні фінансових питань; підготувати ув'язненого до виходу на свободу, зокрема по можливості підшукати йому житло, роботу; регулювати відношення засуджених і персоналу, бо часто співробітники пенітенціарних закладів відносяться до засуджених як до безнадійно непоправним, що служить благоприємним ґрунтом для владного свавілля. Також однією з найголовніших функцій залишається допомога групам, що найбільш потребують її, і категоріям засуджених, які і на волі традиційно є об'єктами соціальної роботи. Це перш за все - неповнолітні, молодь, жінки, безробітні, пенсіонери, інваліди[ 18, c. 45].

Одна з найбільш соціально-незахищених категорій засуджених - інваліди. Розглянемо функції соціальних працівників по наданню допомоги даній категорії засуджених. За статистичними даними в установах кримінально-виконавчої системи відбувають покарання близько 22 000 інвалідів, з яких 54,7 % мають інвалідність 1 і 2 груп, 48 000 засуджених старше 55 років, з них 17,3 % пенсійного віку.

Виправно-трудовим законодавством для них передбачені особливі умови, пільги, напрям інвалідів на їх прохання в будинки інвалідів і пристарілих. Соціальні працівники повинні сприяти отриманню інвалідами всіх зазначених пільг тих, що надаються чинним законодавством.

Переважна більшість засуджених - інвалідів не тільки соціально дезадаптовані, але і позбавлені соціальних зв'язків.

Тому в місцях позбавлення волі для цих категорій повинні бути створені особливі умови для забезпечення соціального захисту. Створювати і контролювати виконання цих умов повинен саме соціальний працівник, він також повинен визначати об'єм і структуру реабілітаційних заходів на підставі тієї, що проводиться спільно з лікарями медико-соціальної комісії[ 14, c.158]. Таким чином, розглянувши тільки одну категорію об'єктів допомоги ми спостерігаємо те, які різноманітні і численні функції повинен виконувати соціальний працівник в пенітенціарній системі. На сучасному етапі розвитку пенітенціарної системи існує особливість діяльності соціальних працівників яка полягає в тому що, соціальний працівник повинен узяти на себе функції по виховній, культурно-масовій, правовій і спортивно-оздоровчій роботі.

Таким чином, соціальний працівник більш ніж інші фахівці пенітенціарної системи повинен орієнтуватися у роботі з неповнолітніми, які знаходяться під слідством, на принципи гуманізму, законності та справедливості. Функції пенітенціарного соціального працівника вельми різноманітні, починаючи від допомоги в поліпшенні побуту і житлових умов, до психологічного консультування засуджених і персоналу. Проте основоположними на наш погляд є наступні: правова допомога і підтримка засуджених, психолого-педагогічна діагностика особи засудженого, розробка спільно з адміністрацією закладів пенітенціарної системи програм соціально-психологічної і професійної реабілітації засуджених, адаптація засуджених до середовища ІТУ.

Дата добавления: 2014-01-07