Основні напрямки розвитку теорії управління

Аналізуючи стан розвитку вітчизняної управлінської науки можна відзначити необхідність більш широких і активних зусиль щодо розвитку методологічної та прикладної основи наукових досліджень. Актуальними є питання вирішення ряду концептуальних, методологічних проблем, загальних для різних сфер управління. Основна увага при цьому повинна приділятися комплексному підходові до наукового пізнання, суб’єктам та процесам пізнання.

Окреслимо основні напрямками створення сучасної концепції соціального управління:

1) розвиток інтелектуальної культури, тому що основною характерною особливістю ефективного управління соціумом є ускладнення мисленнєвої роботи, що вимагає нових стратегій (технологій) мислення як науковців, так і управлінців;

2) перехід на превалювання культурних основ в організації управління, що передбачає додаткові вимоги до індивідуальної ідентичності та цілісності осіб, які приймають управлінські рішення, особливо це стосується державного управління;

3) розпочати поглиблене дослідження теорії поля (взаємодія й взаємовплив біо, психічних та інших полів основних елементів соціальних систем – людей), як однієї з основних складових теорії діяльності;

4) остаточний перехід на суб’єкт–суб’єктну парадигму в управлінні, яка відображає взаємозалежність і взаємообумовленість суб’єкта та об’єкта у соціальних системах (об’єкт не менш складний та розвинений за суб’єкт);

5) превалювання суб’єктного підходу в організації діяльності об’єкта управління над нормативно-діяльнісним. Є продовженням попереднього напрямку, який передбачає при управлінні урахування інтересів і об’єкта;

6) превалювання вирішення проблем суб’єктом управління над застосуванням типових рішень у складних ситуаціях.

7) орієнтація на створення підсистем безперервного розвитку діяльності соціальної системи. Наприклад, впровадження сучасних систем контролю якості (ISO) у соціальні системи на різних рівнях структуризації (виконавська та управлінська діяльність), яка передбачає не тільки контроль, але і заходи постійного удосконалення системи та її діяльності.

8) дослідження не тільки об’єктів управлінської діяльності, але і поглиблене дослідження суб’єктів управління (людей та їх діяльності). Предметами дослідження й удосконалення суб’єктів управлінської діяльності повинна бути не тільки управлінська діяльність, але й власна свідомість, досконалість і можливості якої є найважливішим інструментом досягнення успіху;

9) орієнтація на урахування забезпечення безпеки як об’єктів так і суб’єктів соціального управління на рівні процесів життєдіяльності.

Дата добавления: 2014-01-07