А.2. Характеристика теоретико-методологічних основ конфліктології

3а.2.1.Конфліктологія як спеціальна дисципліна має теоретичний та емпіричний рівні.

На теоретичному рівні вона містить широкі узагальнення, що дозволяють формулювати загальні закони конфліктної поведінки (взаємодії), незважаючи на особливості, притаманні окремим типам і формам конфліктів.

На емпіричному рівні фундамент конфліктології утворюють емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень, робочі поняття, методи діагностики, напруження, соціальної технології, націлені на вирішення конфліктів та їх свідоме регулювання, прогнозування та запобігання.

Особливо підкреслити методологічну функцію філософії, котра реалізується у загальному філософському методі, віддзеркалюючи зміст цієї функції.

Зв’язок конфліктології з іншими науками розкриваються в наступних аспектах:

Перший аспект полягає в тому, що конфліктологія спирається на принципи пізнання, які напрацьовані в межах інших наук і дозволяє глубже зрозуміти предмет конфліктологічних досліджень. Такими принципами є: принцип загального взаємозв’язку, детермінізм, розвиток, системний підхід, синергетичний підхід, соціально-діяльного контексту, особистісного підходу, додатковості тощо.

Другий аспект – у творчому використанні конфліктологією методів дослідження інших наук (система методів конфліктології буде висвітлена в наступній окремій лекції).

Зі свого боку, конфліктологія має і зворотній зв’язок, тобто зворотній вплив на ці науки. Приміром, конфліктологічні проблеми в сфері міжособистісних відносин стимулює вирішення багатьох психологічних, соціологічних, політико-дипломатичних, правових, педагогічних, виховних, морально-етичних проблем, зокрема у проблемі спілкування, взаємовідносин, соціально-психологічного клімату та багато інших.За своєю сутністю наука є квінтесенцією суб’єктивних можливостей людини, і тому логіка її самовизначення і саморозвитку з самого початку спричинена ідеєю розкриття суб’єктивних сил людини.

Сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої особистості роблять вельми значущим вміння не допустити конфліктів, або ж вирішувати їх правдиво та конструктивно в інтересах обох сторін.

Найбільш загальне уявлення про конфліктологію як науку дає семантика слова „конфліктологія” – „наука про конфлікти”. Більш точне уявлення можна отримати з наступних визначень:

Конфліктологія (від лат. konflikt – зіткнення, грець, logos – вчення, наука) – наука про зіткнення, проблемне функціювання особи, людського суспільства, природи та взаємодії людини і природи.

Конфліктологія — відносно нова і специфічна область наукових знань, котра вивчає теорію і практику виявлення, попередження і розв’язання конфліктів.

Конфліктологія — прикладна наукова дисципліна і, разом з тим, область професійної діяльності, котра вимагає спеціальних знань, умінь і навиків щодо врегулювання конфліктів і, відповідно, спеціальної підготовки.

Конфліктологія — це система знань про закономірності та механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи та методи управління ними.

3а.2.2. Об’єкт, предмет i методи наукового дослідження конфліктологія”. Наведені вище визначення, цілі та завдання конфліктології зумовлюють відповідне явище як об’єкт дослідження, котрій розкривається у вигляді предмету, а саме:

Об’єктом вивчення конфліктології є всі види конфліктів. У нашому випадку – навчального курсу „Конфліктологія і теорії переговорів” – акцент робиться на дослідженні і вивченні соціально-політичних (внутрідержавних, міждержавних, міжнародних, міжцивілізаційних) конфліктів.

Предметом конфліктології як інтеграційної міжгалузевої області наукових знань є загальні закономірності виникнення, розвитку і розв’язання конфліктів, а також основні принципи, способи та прийоми діяльності щодо конфлікту, тобто управління конфліктом.

Предмет вивчення загальної конфліктології — природа виникнення і розвитку конфліктної ситуації, вимірювання ступеня розвитку конфлікту, можливі шляхи цілеспрямованого впливу на конфліктну ситуацію.

Предметом конфліктології як навчальної дисципліни є поведінка особи або групи, яка призводить до конфліктів, а також взаємовідносини людей у процесі вирішення конфлікту.

Конфліктологія як наука має декілька напрямів:

• філософсько-соціальний (охоплює загальні тенденції розвитку конфлікту на макрорівні);

• організаційно-соціологічний (вивчає причини та динаміку конфліктів організацій, груп і колективів);

• індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості та характеристики окремих осіб, їх поведінку в конфлікті).

Детальніше зупинимося на організаційно-соціологічному та індивідуально-психологічному напрямах, оскільки вони мають найбільший практичний інтерес. Ці два напрямки тісно переплітаються з рядом управлінських дисциплін: „Управління персоналом”, „Психологія” (загальна соціальна), „Соціологія”. Загальним у цих напрямах досліджень є предмет вивчення – поведінка індивідуума.

Специфіка конфліктології полягає в тому, що вона основну увагу приділяє причинам формування та розвитку протиріч у системі відносин індивідуумів і груп, їх переростанню в конфлікти; вивчає шляхи попередження та методи управління конфліктами, які виникли.

Оскільки конфліктологія є міждисциплінарною наукою, існують різноманітні методи її вивчення (табл. 1.1) залежно від характеру конфліктів, кількості осіб, які приймають у них участь, а також інших умов і факторів, які зумовлюють необхідність використання ситуаційного підходу.

Таблиця 1.1. Методи дослідження конфліктології

Загальні методи	Часткові або конкретні методи
Методи вивчення і оцінювання особи	Спостереження. Опитування. Тестування.
Методи вивчення і оцінювання соціально-психологічних явищ у групах	Спостереження. Опитування. Соціометричний метод.
Методи діагностики і аналізу конфліктів	Спостереження. Опитування. Методи традиційної логіки (аналіз, синтез). Факторний аналіз. Експертний аналіз. Кореляційний аналіз.
Методи управління конфліктами	Структурні методи. Міжособистісні методи. Внутрішньоособистісні методи. Переговори.

Висновки:

1. Конфліктологія – наука про закономірності виникнення, розвитку, завершення конфліктів, а також принципах, способах і прийомах їхнього конструктивного регулювання. Наукові конфліктологічні знання повинні бути не тільки результатом досліджень ученими конфліктів. Вони повинні спиратися на весь обсяг інформації, накопичений про конфлікти у процесі тривалої еволюції гуманітарних наук, котрі є у всіх релігійних навчаннях, у мистецтві, культурі, суспільно-політичній практиці, повсякденних знаннях, використовуваних людиною в повсякденному житті.

2. Аналізу конфліктів приділяли увагу багато мислителів, починаючи з моменту зародження наук. Вони відзначали як позитивну, так і негативну роль соціальних конфліктів у житті суспільства. В міру розвитку науки негативна оцінка наслідків конфліктів починає трохи домінувати. У релігійних навчаннях, так само як і в практичних знаннях, склалося суперечливе мтавлення до конфліктів і насильства. Співвідношення схвалення та критики насильства в проголошуваних суспільством принципах і реальній практиці в ході історії змінюється. Приблизно в однаковій кількості російських прислів’їв насильство і ненасильство оцінюються позитивно або негативно. У повсякденній свідомості не сформоване негативне ставлення до насильства. Характер відображення проблеми конфлікту в мистецтві та засобах масової інформації впливає на поведінку людини в реальних конфліктах.

3. Кількісний та якісний підходи до аналізу публікацій з радянської та вітчизняної конфліктології не протиставляються, а доповнюють один одного. Перші вітчизняні публікації, безпосередньо присвячені проблемі конфлікту, з’явилися в 1924 р. Нині дослідженням конфлікту займаються одинадцять наук: військові науки, мистецтвознавство, історичні науки, математика, педагогіка, правознавство, психологія, соціобіологія, соціологія і філософія. З проблеми конфлікту було захищено 225 дисертацій, опубліковано більш 311 книг і брошур, а також більш 1712 статей. Провідне положення у вивченні конфлікту нині займають психологія, соціологія і політологія. Представниками цих наук підготовлено 58% публікацій їхньої загальної кількості.

Історія радянської, російської і української конфліктології включає три періоди, кожний з який складається з ряду етапів.

I період – до 1924р. – зародження і розвиток конфліктологічних ідей у практичних знаннях, релігійних вченнях, мистецтві та культурі, поява перших наукових поглядів на конфлікт;

II період – 1924–1990 р. – становлення складових елементів конфліктологічної науки. Він включає чотири етапи.

Ill період – після 1990 р. – виділення конфліктології із одинадцяти наук як міждисциплінарної глузі в самостійну науку.

Установлено, що поки що міждисциплінарні та внутрідисциплінарні взаємодії в конфліктологів винятково слабкі. Досліджуючи конфлікти, автори дисертацій використовують приблизно 10% загальної кількості публікацій, котрі є по проблемі на момент захисту дисертацій у тій науці, якій вони представляють. Частка використання публікацій, котрі є на момент захисту дисертацій, в інших науках, котрі вивчають конфлікт, складає близько 1%. Автори дисертацій вказують у списку літератури 1,8% публікацій, котрі є на момент захисту дисертацій у всіх науках.

Міждисциплінарні зв’язки в галузі конфліктології до 1996 р. не мали тенденції до посилення. Найважливішим завданням всіх конфліктологів є більш широке знайомство з результатами роботи колег у всіх одинадцятьох галузях конфліктології.

Кожна з одинадцяти галузей знань, що вивчають конфлікт, пройшла свій шлях розвитку і зробила вагомий внесок у становлення науки про конфлікти. Саме ці знання покладені в основу міждисциплінарної науки — конфліктології.

Військова наука в конфліктології представлена найменшою кількістю робіт, а перша публікація з проблемі конфлікту з’явилася у 1988 році.

Мистецтвознавчий аналіз припускає „вторинне” відображення конфлікту, тобто вивчення описів конфліктних явищ у добутках культури і мистецтва.

Історики звичайно вивчають фактологічний аспект виникнення і розвитку міждержавних конфліктів, а також конфліктів між великими соціальними групами.

Математичні дослідження конфлікту зосереджені на створенні математичних моделей конфліктного взаємодії опонентів при дотриманні умови суворої формалізації параметрів і перемінних.

Об’єктом аналізу педагогів є в основному конфлікти в області освіти та сім’ї.

Політологічний аналіз конфліктів інтенсивно відбувається останні 10 років. Це пов’язано зі зростанням конфліктності соціуму на пострадянському просторі та бурхливому розвитку політології в цілому.

Правознавці одними з перших приступили до вивчення конфліктів, і сьогодні активно розвивається галузь конфліктології — юридична конфліктологія.

Психологія займає провідне положення серед наукових галузей, котрі вивчають конфлікт. Знання, отримані психологами, складають основу як теоретичних, так і практичних розділів конфліктології. Значно розширюють уявлення про конфлікт результати досліджень агресії і конкуренції у тваринному світі, виконані соціобіологами.

Піонерами вітчизняної науки у вивченні конфлікту є соціологи. За кількістю публікацій соціологія займає друге місце після психології. Як правило, вивчаються конфлікти різного рівня — від міжособистісних до міжнародних.

У філософії основні дослідження конфлікту пов’язані з виявленням закономірностей розвитку даного феномена, а також співвідношення категорій „протиріччя” і „конфлікт”.

У закордонній психології накопичені значні традиції вивчення міжособистісних конфліктів. В історії їхнього вивчення закордонними психологами можна виділити два етапи: початок ХХ століття — 50-і роки та кінець 50-х років ХХ ст. — нинішній час. На першому етапі конфлікт вивчався в рамках наступних підходів: психоаналітичного, соціотропного, етнологічного, теорії групової динаміки, фрустраційно-агресивного, поведінкового, соціометричного та інтеракціоністського.

На другому етапі розвивалися і нові напрямки дослідження міжособистісних конфліктів. Це теоретико-ігровий підхід, теорія організаційних систем та теорія і практика переговорного процесу.

В історії вивчення конфлікту в західній соціології виділяються три етапи: друга половина XIX в.; перша половина XX в. і друга половина XX в. На першому етапі основне дослідження конфлікту йшло в руслі соціал-дарвінізму і марксистської теорії. У першій половині нашого сторіччя найбільше активно розроблялися функціональна теорія конфлікту Г. Зиммеля і структурний функціоналізм Т. Парсонса. Останні десятиліття основні соціологічні дослідження йдуть у рамках таких напрямків, як теорія позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера, конфліктна модель суспільства Р. Дарендорфа і загальна теорія конфлікту К. Боулдинга.

Дата добавления: 2014-01-07