ЛЕКЦІЯ № 5. Цей принцип передбачає обов’язкове включення у навчальний процес всіх каналів сприйняття інформації

Цей принцип передбачає обов’язкове включення у навчальний процес всіх каналів сприйняття інформації, якими наділена дитина – і слуховий, і зоровий, і тактильний тощо. Розмаїттю каналів сприйняття інформації дитиною повинен відповідати і комплекс методів навчання, які задіюють ці канали, і комплекс його засобів.

Принцип обов’язковості наочності у навчанні.

Принцип навчання на високому рівні складності.

Принцип доступності, систематичності й послідовності навчання.

Принцип науковості навчання.

Розвиваючий характер навчання у поєднанні з відповідністю його рівневі розвитку дитини.

Принцип єдності навчання і виховання.

Перелік та сутність принципів навчання дошкільника.

ІІІ.

Принцип узгодженості педагогічних впливів на дитину.

Як зазначалося вище, першочерговим завдання гувернера є узгодження мети, а також змісту, методів і засобів виховання дитини між усіма членами родини, домагатися єдного вимог до дитини з боку усіх учасників виховного процесу. Розбіжності, суперечності у вихованні дитини ставлять її у дуже складну ситуацію, Неузгодженість вимог да підходів до виховання призводить до невротизації дитини, формування у неї істороїдних рис характеру, дитина втрачає почуття захищеності і впевненості.

Розглядаючи це питання поки що обмежимося лише коротким переліком і характеристикою окремих вихідних положень процесу розумоого виховання і навчання дитини (більш глибоко ми розкриємо це питання у темі “Методика розумового виховання і навчання дитини вдома”).

Орієнтація гувернера на реальні потенійні можливості дитини, врахування зон її активного й найближчого розвитку (ЗАН та ЗНР).

Надання дитині реальних знань, які візно відображають дійсність.

Зміст, обсяг і характер інформації, яку ми передаємо дитині, повинен відповідати рівню її розвитку, передбачати поступовий перехід від простого до складного, від відомого до невідомого.

Цей принцип конкретизує наведений вище – розвиваючий характер навчання, і передбачає таку організацію роботи з дитиною, коли ми її вчимо не тому, що їй підсилу саме “сьогодні” і з чим вона може легко справитися, а тому, з чим вона зможе без ускладнень справитися лише “завтра”. Дитина повинна докладати певних зусиль у навчанні, що призводить до її розвитку.

Л і т е р а т у р а:

А: Основна:

1. Дошкольная педагоика / Под ред. Логиновой В.И. – М., 1983. – С. 100-156.

2. Дошкольная педагогика / Под ред. Сохина Ф.А. – М., 1978. – С. 300-342.

3. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие. – М.: ”Академия”, 1998. – С.с.86-96,208-228.

Б: Додаткова:

1. Артемова Л.В. Окружающий мир в дидактических играх дошкольников. – М., 1992.

2. Артемова Л.В. Театрализованные игры дошкольника. – М., 1991.

3. Венгер Л.А., Венгер А.Л. Домашняя школа. – М., 1994.

4. Усова А.П. Обучение в детском саду. – М., 1981.

Тема: Методи, що застосовуються у фізичному вихованні

з дисципліни „ТіМФВ”

для студентів ІІ курсу ФФВ

Виконавець:

викладач Ярошик М. Я.

.

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри теорії і методики фізичного виховання (протокол № ___ від “___” ______________ 2009 року).

Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин

ПЛАН

1. Базові поняття: „метод”, „методика”, „методичний прийом”.

2. Сучасні підходи до класифікації методів, що застосовуються у фізичному вихованні.

3. Характеристика методів, що застосовуються у фізичному вихованні.

4. Методи організації діяльності і способи виконання фізичних вправ на заняттях.

Література.

1. Матвеев Л. П. Теория и методика физического воспитания: учебн. для ин-тов физ. культуры / под. ред. Л. П. Матвеева, А. Д. Новикова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1. – 303 с.

2. Теория и методика физического воспитания: учебн. для студентов факультетов физ. культуры пед. Институтов / под. ред. Б. А. Ашмарина. –М.: Просвещение, 1990. – 287 с.

3. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с.; Ч. 2. – 248 с.

4. Теорія і методика фізичного виховання: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с.; Т. 2. – 366 с.

5. Боген М. М. Обучение двигательним действиям / М. М. Боген. – М. Физкультура и спорт, 1985. – 192 с.

1. Базові поняття: „метод”, „методика”, „методичний прийом”

Основними засобами розвитку рухових якостей та навчання руховим діям є різноманітні фізичні вправи. Ефективність педагогічного процесу залежить від адекватності обраної фізичної вправи поставленій педагогічній задачі. Для раціонального керування педагогічним процесом потрібно чітко визначити не тільки засоби, а і те як виконувати відповідне тренувальне завдання.

Реалізація принципів фізичного виховання здійснюється шляхом застосування у навчально-виховному процесі різноманітних методів та методичних прийомів.

Методи – це способи взаємної діяльності учня і вчителя спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань. (Шиян)

Методи (вправи) – це організаційно-методична форма виконання тренувального завдання. (Линець)

Методи – це спосіб виконання конкретної вправи або застосування інших засобів (слово, показ), які забезпечують досягнення поставленої мети (розвиток якостей, навчання, контроль). (Круцевич)

В діяльності вчителя фізичної культури, тренера, інструктора крім поняття „метод” використовується термін „методичний прийом”.

Методичний прийом – способи реалізації того чи іншого методу в конкретній педагогічній ситуації.

Прийом – це складова частина метода, що визначає одиничні, одноразові дії педагога. В середині кожного методу використовуються різноманітні методичні прийоми. Тому, деколи методи розглядають як поєднання різних прийомів. З іншого боку – при одному і тому самому методі його реалізація може здійснюватися за рахунок різних прийомів (Круцевич).

Методичні прийоми – шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання (Шиян). Педагог повинен досконало володіти всіма методами фізичного виховання. Діапазон застосування методу залежить від запасу методичних прийомів.

Творчістю вчителів створюються нові методичні прийоми, тому їх багато і вони не підлягають суворому обліку. Обсяг методичних прийомів, які знаходяться в арсеналі вчителя, значною мірою визначає його професіоналізм і ефективність викладання.

Спеціально упорядкована сукупність методів, методичних прийомів, засобів та форм навчання утворює методику (Шиян).

Поняття методика використовується в теорії фізичного виховання у двох значеннях (Круцевич):

• у вузькому – як сукупність різних методів, що забезпечують успішність оволодіння окремими вправами (бігу, стрибків, метань, лазінь, плавання та ін.);

• у широкому – як сукупність не тільки різних методів, прийомів, але й форм організації занять (методики фізичного виховання – у дошкільних установах, школі, ВНЗ та ін.).

Термін „методика” означає сукупність способів доцільного проведення будь-якої роботи.

У процесі фізичного виховання формуються методики навчання конкретних рухових дій (наприклад, методика навчання стрибку в довжину з розбігу); методики навчання певних видів рухових дій (наприклад, методика навчання гімнастичних вправ), методики фізичного виховання осіб певного віку (наприклад, методика фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку), стану здоров’я тощо.

У літературі зустрічаються також поняття „методичний підхід” і „методичний напрямок” (Круцевич).

Методичний підхід – це сукупність способів дії педагога на учнів, вибір яких обумовлений логікою організації і проведення процесу навчання, виховання і розвитку.

Наприклад, при навчанні рухам можна використовувати традиційні і нетрадиційні підходи (алгоритмічний, адаптивно-програмного навчання з допомогою ЕОМ).

Методичні напрямки – це один з шляхів в методиці навчання рухам або розвитку рухових якостей, які орієнтовані на використання однотипних завдань, методів, методичних прийомів, які дозволяють вирішити поставлене завдання за допомогою дії якогось одного домінуючого фактора.

Всі розглянуті вище поняття тісно взаємопов’язані між собою і доповнюють один одного.

Дата добавления: 2014-01-07