Валютна система України

Ситуація в Україні

Конвертованість валюти — результат необхідних для цього умов. В Україні вони поки відсутні — технічна оснащеність, якість і ефективність виробництва відстають від світового рівня, багато видів продукції неконкурентноспроможні, слабка експортна база; структура внутрішніх цін незіставима зі світовою; високий дефіцит платіжного балансу, зовнішня заборгованість; слабо розвинені ринкові відносини у внутрішньогосподарчих зв'язках. Умовою переходу України до ринкових відносин є конвертованість її національної валюти.

Валюту та гроші часом уявляють як ідентичні поняття, хоча всередині країни частіше використовується термін “гроші”, а термін “валюта” – зовні.

Перетворюючись у валюту, гроші приймають на себе додаткову функцію – стають товаром, продаються і купуються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й зовнішнє визнання. У світовому співтоваристві має існувати довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків, тобто переконатись у тому, що її можна обминати на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.

Поняття валюта використовується у таких значеннях:

національна валюта – грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип;

іноземна валюта - грошові знаки іноземних державі використовуються у міжнародних розрахунках;

міжнародна валюта.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно – грошових і розрахунково – кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.

Валютна система – це державно – правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну. регіональну, міжнародну та світову валютні системи.

Національна валютна система – державно – правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно – розрахункові операції, формуються і використовуються валютні резерви країни.

Основні елементи національної валютної системи:

валютний паритет та режим курсу національної валюти;

національна валюта – грошова одиниця країни;

умови обміну національної валюти на інші валюти – конвертованість валюти;

форми та організація міждержавних розрахунків;

статус національних установ, які обслуговують і регулюють валютні відносини.

Валютою у валютній системі України є гривня.

Одним із найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти – важливий атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, оскільки товаро–виробник–експортер не може вільно включатися у різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець – імпортер позбавляються можливості задовольняти платоспроможний попит на товари що імпортуються.

Конвертованість полягає у можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.

У рамках світової валютної системи вільно вільноконвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання, передбачені статутом МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну та часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці – гривні в режимі часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме припливу іноземного капіталу, розбудови економіки України, її поступовій інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще в серпні 1992 року ратифікувала Угоду про міжнародний валютний фонд, узявши на себе, таким чином, певні зобов’язання щодо організації власної національної валютної системи.

Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 197 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ за забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Уперше за роки незалежності України фізичні особи та резиденти здобули право переказувати через українські повноважні банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Крім цього, громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продажу, спадщину та належне нерезиденту майно в Україні, прибутки від іноземних інвестицій в Україну, кошти отримані в оплату праці, премії, пенсії, гонорари, нараховані проценти, іноземну валюту. Ввезену в Україну згідно з чинним законодавством.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні та на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунку для утримання представництва, можуть:

отримувати проценти на залишки коштів на цих рахунках;

купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її наступного переказування на рахунок юридичної особи – нерезидента.

Правильне впорядкування валютної системи має вирішальне значення для нормального функціонування валютного ринку.

3. Основні форми міжнародних розрахунків

У зовнішньоекономічній діяльності можуть бути використані такі форми міжнародних розрахунків: розрахунок готівкою, оплата в кредит, вексель, чек, банківський переказ, розрахунок за відкритим рахунком, акредитив, інкасо.

Готівковий розрахунок розуміють як повну оплату товару до терміну чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця (можливі й авансові платежі).

Аванси бувають таких видів:

а) грошова сума, яку отримують для покриття витрат, у тому числі на

відрядження, при виконанні доручень агентом;

б) грошова сума, призначена для платежів за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. При цьому розмір авансу, як правило, становить 10 - 15% від суми всього платежу. Аванс зараховують або повністю при кінцевому розрахунку за товари, послуги, або частинами у випадку оплати окремих партій товарів чи етапів робіт.

Розрахунки кредитні - розрахунки, пов' язані з наданням кредиту, його погашенням і сплатою відсотків. Основні форми кредиту - фінансовий і товарний. Фінансові кредити надають у вигляді грошових позик імпортерам на оплату товарів, які купують.

Поширеніша товарна форма кредиту, при якій експортери надають відтермінування платежів за поставлені товари. Короткотерміновий кредит надають на термін до 1 року, середньотерміновий - до 5 років, довготерміновий - більше 5 років.

Важливою умовою успіху кредитних відносин є гарантування платежів за поставлені товари. У міжнародній торгівлі найнайпоширенішою формою є вексельна.

Акцепт векселя означає, що боржник бере на себе зобов' язання виплатити вказану в ньому суму після закінчення вказаного в ньому терміну. Вони можуть передаватися від одного векселетримача до іншого, при цьому на зворотному боці роблять запис (індосамент) з указуванням чи без указування імені нового власника.

Юридична чи фізична особа, котрій передають вексель, може вимагати банківські гарантії оплати (аваля) векселя. Українські зовнішньоторгові контрагенти практикують для розрахунків переказні векселі (тратти). Тратту виписує кредитор (трансант), і вона є наказом боржникові (трасату) сплатити у встановлений термін вказану в ній суму трансантові чи векселетримачу (ремітентові), яким звичайно є банк кредитора.

В Україні акцепт застосовують як згоду на оплату розрахункових і товарних документів. Експортер виписує рахунок та платіжну вимогу на ім'я імпортера і передає їх своєму банкові, що повідомляє про них платникові. Платник зобов'язаний упродовж трьох днів повідомити банкові про свою відмову від акцепту. Відмова від акцепту може бути повною або частковою. Платіжну вимогу вважають акцептованою, якщо у встановлений термін не надана вмотивована відмова у письмовій формі. Важливою формою гарантування кредитних зобов'язань є гарантії банків, що є письмовими зобов'язаннями банків виконати платіжні зобов'язання своїх клієнтів. У міжнародній торгівлі нерідко застосовують такий вид кредитних розрахунків, як акцептно- рамбурський кредит. Він - це короткотермінове банківське кредитування торгових операцій, що здійснюється на основі переказного векселя, який виставляють експортерам на банк, вказаний імпортером. Зараховуючи цей вексель до його акцепту в своєму банку, експортер отримує платіж готівкою за проданий ним товар.

Зарахований товар разом із супровідними документами пересилають банкові, на який виставлено вексель, і після акцепту вексель повертають банку, що здійснив його облік. Після цих дій банк може отримати виплачену суму на основі його обліку. Документи, які супроводжують товар, передає банк-акцептант імпортерові проти відповідного зобов'язання про сплату банку-акцептанту суми, вказаної у векселі. Даний вид платежів є доволі зручним для експортера, бо дає змогу отримати плату за реалізований товар за порівняно короткий термін.

У зовнішньоторгових операціях доволі часто відбувають розрахунки чеками. Чеки - це письмові розпорядження покупців чи замовників своїм банкам сплатити вказані у них суми пред'явникам чи за їх наказом іншим особам (ордерні чеки). При нанесенні на ордерних чеках передатного напису (індосаменту) вони можуть переходити до іншого власника.

При розрахунках банківськими переказами експортери надсилають імпортерам рахунки та інші документи за поставлені товари. На основі цих документів платники надсилають у свої банки платіжні доручення на переказ грошей на рахунки експортерів чи кредиторів.

Розрахунки з використанням відкритого рахунку здійснюють контрагенти, які добре знають один одного або при поставках масових товарів посередникам зі збуту.

Експортери поставляють товари і передають імпортерам розглянуті у контракті комплекти документів. Платники у встановлені контрактами терміни здійснюють платежі. Для цього вони дають банкам доручення на переказ коштів на рахунки експортера чи виписують чек.

Акредитивна й інкасова форми розрахунків

Широкого поширення у практиці міжнародних розрахунків набула акредитивна форма, що є зобов'язанням покупцеві відкрити у певному банку-емітенті акредитив (грошовий документ) на користь продавця на обумовлену суму й у встановлений термін.

У міжнародній торгівлі з 1 січня 1994 р. уведені в дію "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів" (УЗП), прийняті Міжнародною торговельною палатою за редакцією 1993 р. У статті 1 Правил вказано, що їх застосовують лише до тих акредитивів, у текст яких вони введені з відповідних за значенням про підпорядкування УЗП.

Документарний акредитив - зобов'язання банку провести за проханням і відповідно до вимог імпортера платіж експортеру (при готівкових розрахунках) чи акцептувати тратту, виставлену експортером (при розрахунках у кредит), у межах суми і терміну та проти передбачених документів (коносамента, страхового полісу, рахунку фактури).

При операціях з акредитивами всі зацікавлені країни мають справу лише з документами, а не з товарами чи іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи.

Акредитивна форма розрахунків має суттєві переваги для експортерів, тому що вони мають можливість отримувати плату за поставлений товар у короткий термін.

Імпортер повинен здійснити оплату або за рахунок власних оборотних засобів, або за рахунок банківського кредиту. При цьому виникають витрати на оплату банківської комісії, відкриття і продовження акредитиву, його оперативного ведення. Однак бажано використовувати акредитивну форму розрахунків для організацій, що відправляють свою продукцію на експорт.

При розрахунках за акредитивом з найбільшою гарантією можна отримати валюту платежу, бо у більшості країн перед відкриттям акредитиву імпортер отримує дозвіл на переказ валютних платежів за кордон. При цьому банки першочергово погашають заборгованість за відкритими в них акредитивами.

За ступенем відповідальності банків акредитиви бувають відзивними і безвідзивними, підтвердженими і непідтвердженими. Відзивний акредитив може у будь- який момент анулювати як імпортер, так і банк, що його відкрив, тому він не забезпечує необхідних гарантій і його рідко застосовують у зовнішній торгівлі. Безвідзивний акредитив - тверде зобов'язання банку стосовно експортера не може бути змінене чи анульоване без згоди експортера.

Для повного гарантування платежів в умови контракту вносять зобов'язання відкривати не лише безвідзивні, а ще й підтверджені акредитиви. Це особливо важливо для дрібних і середніх банків. Підтвердження акредитиву відбувається іншим більшим банком.

Для зручності роботи з товарами, якщо важко встановити обсяг і вартість кожної партії, покупець може відкрити роздільний акредитив із правом часткових відвантажень, що дає змогу сплачувати за кожну частину поставки.

При рівномірних поставках товарів, розтягнутих у часі, вигідно відкривати акредитиви на суми, що автоматично поповнюються в міру здійснення розрахунків за чергові партії товарів. Такі акредитиви називають револьверними.

Акредитиви бувають переказаними з точки зору використання засобів акредитиву для розрахунків з кількома постачальниками. За переказними акредитивами організація-експортер, що не є постачальником усієї партії товарів, передає свої права на отримання коштів повністю чи частково третім особам у своїй країні чи за кордоном і дає необхідну вказівку виконавчому банкові. За способом забезпечення валютними ресурсами акредитиви поділяються на покриті і непокриті. До покритих належать акредитиви, при відкритті яких банк-емітент переказує одночасно валютні кошти, що є забезпеченими і джерелом платежу за цим акредитивом. За відсутності попереднього переказу ресурсів акредитив вважають непокритим. Згідно з валютним законодавством багатьох країн валютне покриття є обов'язковим.

Іноді підприємства-експортери при поставках машин і обладнання проводять розрахунки на основі акредитиву з відтермінуванням платежу. У цьому випадку експортер після передачі документів у банк отримує не всю вартість відвантаженого товару, а лише певну частину. Всю іншу суму виплачують згідно з умовами й у терміни, передбачені платіжними документами.

Акредитив з відтермінуванням платежу лише у тому випадку забезпечує інтереси експортера, коли банк-емітент (банк, що виставив акредитив), окрім платежу передбаченого відсотка вартості товару проти документів, бере на себе додаткове зобов'язання щодо оплати товару, що залишився, викладене в умовах акредитиву. Важливим елементом акредитивної форми розрахунків є термін відкриття і термін дії акредитиву. Акредитиви, як правило, відкривають завчасно перед відвантаженням товару. Експортер намагається досягнути раніших термінів відкриття при тривалішому терміні його дії. Важливо передбачити різні санкції за несвоєчасне відкриття акредитиву імпортером, що тягне за собою збитки через витрати на зберігання товарів і призводить до сповільнення оборотності обігових засобів експортера.

Акредитиви в міжнародній торгівлі відкривають на суму фактурної вартості проданого і відвантаженого товару, до цієї суми додають витрати на сплату відсотків за користування кредитом.

Всі витрати, пов'язані з проведенням акредитивної операції, несе імпортер. Ця умова має бути передбачена у контракті. Ставка банківських комісій при здійсненні акредитивної операції вища, ніж при інкасових операціях.

Інкасову форму розрахунку реалізують при посередництві двох банків- кореспондентів: банку-експортера і банку-імпортера (платника).

За основу інкасової форми розрахунку взято розроблені Міжнародною торговельною палатою "Уніфіковані правила щодо інкасо" (за редакції 1978 р.).

У розділі "Загальні положення і визначення" цих правил подано тлумачення наступних основних понять.

1. "Інкасо'" - операції, що здійснюють банки на основі отриманих інструкцій та документів з метою отримання акцепту чи платежу, видачі комерційних документів, проти акцепту чи проти платежу, видачі документів на інших умовах. У зовнішньоторговій діяльності акцепт покупцем отриманої пропозиції чи акцепт продавцем отриманого замовлення означає укладення угоди. Акцепт - прийняття пропозиції, висловлення згоди з отриманим документом.

2. "Документи'' - фінансові чи комерційні документи, а переважно і те, й інше. У свою чергу фінансові документи включають у себе переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки й інші документи, які використовують для отримання платежу грошима. Комерційні документи - це рахунки, документи про право власності, документи на відвантаження та інші, що не є фінансовими.

3. "Чисте інкасо" - інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційною документацією. Документарне інкасо означає інкасо: а) фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; б) комерційних

документів, що не супроводжуються фінансовими.

4. До сторін, які беруть участь, належать:

• "довірчий" - клієнт, який довіряє операцію з інкасування своєму банкові;

• "банк-ремітент" - банк, якому довірчий довіряє операцію з інкасування;

• "інкасуючий банк" - будь-який банк, що не є банком-ремітентом, але бере

участь в операції з виконання інкасового доручення;

• "представляючий банк" - банк, що робить представлення платникові,

"платник" - особа, котрій потрібно зробити представлення згідно з інкасовим

дорученням.

Усі документи, відіслані на інкасо, має супроводжувати інкасове доручення, що містить повні і точні інструкції. Банки мають право діяти лише на основі точних інструкцій, що містяться в інкасовому дорученні. Якщо банк не в змозі виконувати інструкції, він повинен про це повідомити стороні, що надіслала йому інкасове доручення. Уніфіковані правила щодо інкасо, прийняті Міжнародною торговельною палатою, разом із розділом "Загальні положення і визначення", містять 23 статті, в яких зазначені обов'язки та відповідальність сторін, що беруть участь у зовнішній торгівлі.

Документарне інкасо в зовнішньоторговій діяльності є зобов' язанням банку за дорученням експортера отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останньому документів і перерахувати її експортеру. Дану банківську розрахункову операцію з експорту продукції українських підприємств і організацій починають у банку України, куди постачальник передає після відвантаження товару оформлені згідно з умовами контракту товарні документи. Разом з ними експортер передає в банк інкасове доручення, що містить всі необхідні інструкції, на основі яких діє банк.

Комерційний банк перевіряє правильність оформлення інкасового доручення, комерційних і фінансових документів та відсилає їх своєму кореспондентові в країні імпортера - інкасуючому банкові, який повинен повідомити покупцеві і передати йому документи. У випадку готівкових розрахунків документи видають проти сплати вказаної в інкасовому дорученні суми валюти, у випадку надання кредиту - проти акцепту термінової тратти. Після отримання повідомлення від банку імпортера про зарахування на рахунок комерційного банку України суми платежу проводять розрахунок з імпортером. При розрахунках у кредит акцептовану тратту повертають у комерційний банк, де вона зберігається до настання терміну оплати.

Для імпортера інкасова форма розрахунків вигідна відносною простотою оформлення, а також вона звичайно не потребує попередніх дій від імпортера, його банку чи банку експортера.

Український товаровиробник, будучи імпортером, може застосовувати інкасо з платежем після отримання документів банком імпортера.

Використання інкасової форми розрахунків дає можливість імпортерові досягнути економії валютних ресурсів.

Однак для українського товаровиробника-експортера інкасова форма розрахунків дає лише гарантію того, що імпортер отримає товар після його оплати чи акцепту тратти. Доволі часто доставка товару випереджає надходження документів у банк, тому бажано передавати імпортерові оригінал товаророзпорядчого документа (коносамента) до оплати товару для усунення простою суден і можливого псування вантажу. Можливим також є отримання товару під гарантійну розписку чи банківську гарантію на користь перевізника, але щоб імпортер не зміг володіти товаром до його оплати, коносамент необхідно виписувати на користь банку-гаранта.

Банківська гарантія для експортера необхідна у зв'язку з ненадійністю в оплаті документів через дві основні причини:

а) імпортер може виявитись неплатоспроможним на момент їх появи в банку;

б) імпортер може відмовитись від оплати документів. Така дія зумовлена зниженням ціни на світовому ринку відповідно до контрактної. Тому імпортер намагається позбутися угоди, що стала невигідною.

Українські товаровиробники-експортери, забезпечуючи платежі за інкасо банківською гарантією, повинні одночасно вносити відповідні вказівки до інкасового доручення, стежачи за тим, щоб при цьому термін гарантії покривав термін оплати документів, а сума гарантії забезпечувала суму поданих до оплати товарних документів.

Розрив у часі між відвантаженням товару й отриманням платежу може бути занадто довгим, і для експортера це призведе до суттєвого сповільнення оборотності засобів, тому доцільно застосовувати телеграфне інкасо.

4. Валютно-фінансові умови зовнішньоторгових контрактів. Валютні ризики

Валютно-фінансові умови - це порядок визначення валюти і платежу, системи розрахунків, валютних обмовок.

Валюта ціни (валюта угоди) - валюта, яку використовують для вираження ціни у контракті. Як валюту ціни переважно використовують найстабільнішу на момент укладення угоди валюту. Якщо розрахунки здійснюють за клірингом, то валюта, як правило, відповідає валюті кліринга.

Валюта платежу - валюта, за якою здійснюють оплату товару, послуг за контрактом. Валюта платежу може відрізнятися від валюти ціни, особливо коли контрактні ціни встановлюються на біржах, аукціонах при проведенні операцій за клірингом чи при фіксації ціни в якій-небудь рахунковій одиниці.

При незбіганні з валютою платежу валюта ціни є формою страхування ризику зміни курсу валюти платежу.

Умови розрахунків залежать від країн-учасниць зовнішньоторгового контракту, виду товару, кон'юнктури товарного ринку, наявності міжурядових угод, банківських звичаїв тощо.

Наприклад, сировинні і продовольчі товари продають при готівкових розрахунках, машини й обладнання - з використанням кредиту. Біржові товари (зернові, метали, ліс, нафтопродукти) продають і купують на основі типових умов, прийнятих у світовій практиці.

Усі валютно-фінансові умови контрактів сторони уточнюють на основі домовленостей. Для українських контрагентів вибір валюти ціни і валюти платежу за великими угодами потрібно узгоджувати з компетентними фахівцями.

Це зумовлено необхідністю поінформованості про стан міжнародних валютних ринків і знання прогнозу динаміки співвідношення курсів валют.

У торгівлі між багатьма країнами як валюту ціни використовують основні ВКВ - долари США, німецькі марки, фунти стерлінгів, французькі франки, швейцарські франки, японські єни. При клірингу валюта платежу збігається з валютою клірингу.

Курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу визначають за поточним ринковим курсом у день платежу.

При імпорті товарів з розвинених капіталістичних країн ціни фіксують у валюті країни-постачальника, а з країн, що розвиваються - у валюті третьої країни, при цьому платежі здійснюють у тій самій валюті.

При купівлі товарів із ФРН, Швейцарії, Нідерландів валюту ціни звичайно встановлюють у доларах США, а валюту платежу - у валютах цих країн.

Для того, щоб при розрахунках відійти від умов, закладених у міжурядових угодах, потрібна згода валютних органів України і контрагентів.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають при експортно-імпортних операціях і при продажу товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної здатності через погіршення умов торгівлі.

Захисні обмовки застосовують для зменшення валютних ризиків. Бувають, як правило, двосторонні й односторонні обмовки. У першому випадку проводять перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу і застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються. Односторонні обмовки звичайно застосовують у торгівлі з розвинутими країнами і на їх основі також перераховують суму платежу.

Обмовка може бути одновалютною при збігові валюти ціни і платежу, визначеної залежно від курсу якої-небудь іншої валюти.

При мультивалютній обмовці суму грошових платежів уточнюють залежно від зміни середньоарифметичного курсу кількох валют.

Індексну обмовку застосовують для захисту від зниження купівельної ціни валют. Сума платежу змінюється залежно від руху індексу цін. Іноді використовують "плаваючі" ціни, тобто враховують зміни ціни товару і суми платежу паралельно до руху ринкових цін на даний товар.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті (хеджування). Одним із методів хеджування є укладання термінових валютних угод чи проведення форвардних операцій. При здійсненні форвардних операцій банк чи торгова фірма купує якусь валюту за курсом "спот" - поточним курсом готівкових валютних угод і одночасно продає за курсом "форвард", що звичайно відрізняється від курсу "спот". Можна провести протилежні операції: здійснити форвардну купівлю однієї валюти і продаж іншої за курсом "спот".

Якщо курс "спот" нижчий від курсу "форвард", то цю різницю називають премією, а якщо перший вищий від другого, то цю різницю називають "дисконтом".

Наведемо приклад хеджування з метою страхування експортера, який повинен через 3 місяці отримати плату в доларах. Експортер звертається до банку з проханням про страхування. Банк, знаючи, що через 3 місяці буде доларове надходження, знаходить відрахування у покупця цієї суми і просить на неї кредит терміном на 3 місяці.

Долари реалізують, наприклад за французькі франки, і цю суму кладуть на трьох- місячний страховий депозит. У випадку зниження курсу долара проти франка експортер не зазнає збитків завдяки форвардній угоді.

Потім банк викупляє долари з їх появою за повним курсом, розраховується з кредитором доларової суми й експортером і завдяки депозитові не зазнає втрат.

Використовують також валютні опціони. Опціон - привілей, який отримує при сплаті премії одна сторона (банк, фірма) з метою надання іншій стороні права купити чи продати валюту за узгодженим курсом у будь-який день упродовж певного періоду або відмовитись від угоди без відшкодування збитків. Валютний опціон дає його покупцеві право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов' язань при створенні відповідних умов.

Допомагають не зазнати збитків від коливання курсу ф'ючерсні операції з іноземною валютою. Це термінові угоди, за якими здійснюють купівлю-продаж валюти за зафіксованим у момент укладення угоди курсом. Реалізація операції проходить за певний проміжок часу до 1 - 3 років. Звичайно ф'ючерсні операції не закінчуються наданням готівкових засобів, бо метою подібних угод є хеджування. Якщо б продаж валюти не відбувався, то у випадку зниження курсу були б прямі збитки.

5. Шляхи вдосконалення валютно-фінансових відносин у зовнішньоекономічній діяльності

Валютно-фінансові відносини у зовнішньоекономічній діяльності потрібно розуміти як систему взаємодії курсів валют і позичкових капіталів різних країн при здійсненні зовнішньоторгових операцій.

Централізоване управління валютними ресурсами дало змогу попередньо захистити економіку країни від небажаного впливу коливання цін, а нині з' явились негативні тенденції і відбулося зниження зацікавленості підприємств у розвитку експорту та погіршення його товарної структури.

Для усунення цих тенденцій з 1991 р. почався перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті з країнами Східної Європи. Необхідно також регулярно встановлювати реальний курс валюти України до іноземних валют, створити валютний ринок і досягнути конвертованості гривні.

Реальним вважають такий курс валюти, що забезпечує оптимальну збалансованість міжнародних розрахунків. У свою чергу рівновага міжнародних розрахунків означає, що курс валюти перебуває на рівні, який не потребує корекції.

У реальному житті рівновага може зберігатися дуже короткий час, оскільки через самодіяльність підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, систематичні зрушення цін порушується збалансованість міжнародних розрахунків, а курс валюти відхиляється від рівноважного рівня.

Таким чином, виникає потреба у функціонуванні незалежного від чиєїсь волі природного регулятора порушених рівноваг у міжнародних розрахунках. Таким регулятором є вільний валютний ринок, на якому здійснюється купівля-продаж валют.

На аукціонах, що проводяться у різних місцях країни, у тому числі на валютних біржах, продавцями і покупцями переважно є підприємства, організації, кооперативи, спільні підприємства. Вони можуть продавати і купувати іноземну валюту за валюту України за ринковим курсом. Такий підхід - основна організації постійно функціонуючого валютного ринку, де і буде формуватися курс гривні стосовно іноземних валют.

Завдяки створенню валютного ринку з'являється можливість виникнення внутрішньої оборотності валюти України, і її громадяни можуть здійснювати платежі за кордон і купувати валюту без обмежень.

Однак у той же час виникає потреба у досягненні наступних фінансово- економічних положень і проведенні реформи банківської та фінансової системи; збалансованості грошової маси і товарних ресурсів, створенні ринків товарів народного споживання і засобів виробництва; приведенні рівня і структури цін усередині країни у відповідність з цінами світового ринку.

Валютна конвертованість передбачає відмову від адміністративних обмежень на експорт й імпорт товарів, збалансований взаємозв'язок товарних і грошових потоків, високий ступінь відкритості економіки України та її активне входження у світову економіку. До того ж взаємодія зі світовою економікою вплине на потребу ліквідації нерентабельних виробництв, зумовить ряд структурних зрушень в економіці, що виявляться складними не лише для людей, зайнятих на цих виробництвах, а й для всієї країни. Проте досягнення валютної конвертованості потребує таких зусиль.

Важливим напрямком вдосконалення валютно-фінансових відносин українських підприємств, організацій у зовнішньоекономічній діяльності є вміле і раціональне використання кредитів, які надають зарубіжні партнери через світовий ринок позичкових капіталів. Світовий ринок позичкових капіталів є сукупністю кредиторів і позичальників різних країн.

Перехід величезних мас грошових засобів у позичковий капітал і їх перерозподіл між країнами через ринковий механізм пришвидшує зрушення в світовій економіці.

Залежно від економічного змісту операцій на світовому ринку позичкових капіталів його можна розділити на два основних сектори:

- світовий грошовий ринок;

- світовий ринок капіталів.

Світовий грошовий ринок визначає попит і пропозицію позичкового капіталу, що функціонує як міжнародний платіжний засіб. Грошові засоби, які акумулюються на ньому (звичайно у вигляді депозитів), і позики, які надають, мають короткотерміновий характер і призначені головним чином для обслуговування сфери обігу.

У другому секторі позичковий капітал є не лише грошима, а й самозростаючою вартістю. Позички надають на тривалий час і переважно використовують для капіталовкладень.

Міжнародний кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі, яку надають кредитори однієї країни позичальникам з іншої країни на термінових умовах і за умови сплати відсотків.

У ширшому плані дане поняття включає і портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств, інші цінні папери з метою отримання доходу.

У даний час сама держава в країнах з розвинутим ринком допомагає вивезенню капіталу і бере участь у вивезенні державного капіталу в інші країни у вигляді пільгових кредитів та іншої допомоги. При цьому досягається мета не лише отримання прибутку, а й забезпечення довготермінової економічної взаємодії з різними країнами. Постійно зростають прямі закордонні інвестиції. Лише у США на них припадає третя частина інвестицій. Це зумовлено передусім намаганням інвестора приєднатись до нової технології, до зниження витрат на охорону навколишнього середовища, створити можливості для обминання митних бар'єрів.

Відбувається також посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами - до 75% усього експорту приватного капіталу. До того ж йде постійний розвиток відносин між країнами з ринковою економікою і країнами Східної Європи та СНД.

Вивезення капіталу є переміщенням за кордон вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку чи відсотка.

Існує експорт підприємницького і позичкового капіталів. Вивезення підприємницького капіталу - це довготермінові закордонні інвестиції, що дають змогу створювати за кордоном філіали, дочірні компанії, спільні підприємства. Власниками основних сум позичкових капіталів є транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи.

Основні клієнти - позичальники на світовому ринку капіталів - транснаціональні корпорації, державні органи. Найбільші фінансові центри світу - Токіо та Нью-Йорк, де розміщені найбільші у світі фондові біржі. Фінансовим центром Європи є Лондон. Найбільші обсяги довготермінових позик забезпечують Цюріх і Франкфурт-на-Майні. Постійно зростає роль Японії як найбільшого кредитора світу. Посилюються фінансові центри в Сінгапурі, Гонконзі, Панамі, Бахрейні.

У світовій практиці використовують різні форми міжнародного кредиту, що класифікуються за кількома ознаками.

За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на пов'язані і фінансові. Пов'язані кредити мають суто цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. Наприклад, комерційні кредити для закупівлі певних товарів й оплати послуг чи інвестиційні кредити для будівництва конкретних об'єктів.

Фінансові кредити, як правило, не мають цільового призначення, і їх використовують за бажанням позичальника. Залежно від форми надання кредити бувають товарні та валютні. У товарній формі переважно бувають комерційні кредити, а у грошовій - фінансові в будь-якій валюті.

Залежно від термінів користування кредитами їх поділяють на короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 5 - 7 років) та довготермінові (більше 5 - 7 років). Короткотерміновий кредит використовують у зовнішній торгівлі й у міжнародному обміні послугами. Експорт машин і обладнання фінансують за допомогою середньотермінового кредиту. Довготерміновий кредит застосовують для фінансування виробництва та інфраструктури.

Система довготермінового кредитування експорту - це сукупність кредитних документів впливу на виробництво і реалізацію експортної продукції, що включає також необхідну фінансово-правову основу.

За адміністративного підходу до кредитування інвестування засобів у іноземній валюті на розвиток експортної бази в Україні здійснювали з централізованих джерел. Економічна відповідальність підприємств за використання засобів була невисокою. Тому зараз велику увагу приділяють залученню валютних ресурсів для інвестування на позичковій основі.

Певну складність при кредитуванні зумовлює процес визначення процента за кредитами у валюті в зв'язку з частими змінами ставок на міжнародному грошовому ринку. Тому Національний банк України через певний період повинен переглядати відсоткову ставку з метою ліквідації відсоткового ризику, а також він повинен дуже обережно й уважно надавати кредити у валюті, стежити за цільовим використанням засобів і впливати на тих, хто не дотримується умов кредитних угод.

Через кризові явища в світовій економіці ризик неплатежу за державними кредитами у 80-ті, 90-ті рр. ХХ ст. різко зріс. Це зумовлено також політичною нестабільністю. Особливо важко, коли в країнах-боржниках змінюється політичний режим, загострюються внутрішні і зовнішні суперечності.

Різновид міжнародного кредиту - емісія облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному ринку капіталів. При цьому банки є посередниками між позичальниками й інвесторами.

За останніх 15 років у світі зросла роль облігаційних позик. Умови позик бувають різними. Практикують і фіксовану відсоткову ставку на весь термін позики, і ту, що регулярно переглядають відповідно до кон'юнктури. Однак обов'язково передбачають мінімальний рівень, нижче за який відсоткова ставка не опускається.

Позики випускають на термін від 3 до 15 років, але для першокласних позичальників вони бувають безтерміновими. Можна використовувати конвертовані облігації, тобто такі, що можна обміняти на акції компанії-боржника.

У даний час стали розповсюдженими євроноти -короткотермінові і середньо- термінові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою. Існують також єврокомерційні папери - зобов'язання приватних компаній на 3 - 6 місяців з невеликим обсягом плати стосовно відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.

Поширений вид фінансового кредиту - єврокредити, що формуються за рахунок ресурсів європейського ринку. Ці кредити надають великі комерційні банки терміном на 5 - 10 років. За ними звичайно відсоткову ставку не встановлюють на весь термін, а переглядають через кожних 3-6 місяців. Єврокредити й облігації з фіксованою відсотковою ставкою у структурі міжнародного ринку капіталів становлять більше 60 відсотків.

Дата добавления: 2014-01-07