Товарне виробництво

ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ НАТУРАЛЬНЕ ТА ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО.

3.ДВОЇСТИЙ ХАРАКТЕР ПРАЦІ, ВТІЛЕНОЇ У ТОВАРІ.

Упродовж усієї історії людства існувало дві форми суспільноговиробництва -натуральна і товарна.

Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі.

Друга, зародившись ще у період розквіту первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Натуральним називають тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання у межах господарства, де вони вироблені

Це був історично перший тип економічної організації виробництва, який у чистому вигляді притаманний лише первісній общині, коли ще не існувало суспільного поділу праці, не відбувався обмін виробленою продукцією.

Товарне виробництво це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, називають товарним вирвбництвом

За цієї форми виробництва його організація повністю залежить від ринку, який диктує, що, як і для кого виробляти.

Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Умовами виникнення товарного виробництва є:

• суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які зумовлюють спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або здійснення ними певної виробничої діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками;

• обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються.

• економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю.

Товарне виробництво як антипод натурального господарства виникло ще 7-8 тис. років тому і донині є досить ефективним.

Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який є невід’ємною рисою економічних відносин за цього типу господарювання.

Це спричинює те, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка сприяє розвитку суспільних потреб, що визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат, здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці.

Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару на ринку.

Товарна форма зв'язків опосередковується ринком. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки зумовлює подальше поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізацію виробництва..

До визначальних рис товарного виробництва належать:

• стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
ПРОСТЕ	КАПІТАЛІСТИЧНЕ	СУЧАСНЕ
Виникає після першого суспільного поділу праці (скотарство відокремлюється від землеробства) Внаслідок другого і третього суспільного поділу праці (ремесло відокремлюється відземлеробства і скотарства, торгівля виокремлюється у самостійну сферу діяльності) Грунтується на: • дрібній приватній власності • праці власника засобів виробництва • ручних знаряддях праці Регулюється переважно традиціями і господарями Ринок обмежується товарами: золотом, рабами, тканинами, посудом, продуктами харчування, спеціями тощо. Відсутні ринки землі, робочої сили, грошей.	Виникає в 16 ст. під впливом досягнень науки і технології Основним поштовхом до розвитку є: • первинна механізація праці (1770- 1780) • запровадження парового двигуна, залізниці (1830-1890) • широке використання електротехнічного та важкого машинобудування (починаючи з кінця 19 ст. і донині) Ґрунтується на: • великій приватній власності • найманій праці • механічних знаряддях праці Регулюється переважно ринком, а також державними інституціями Ринок диференціюється на ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання Об’єктом купівлі-продажу стають: робоча сила, земля, ліс, паливно-енергетичні та сировинні ресурси, цінні папери, валюта, кредитні ресурси, інформація	Виникає на рубежі 60-70-х років ХХ ст. у розвинених кранах (США, Канаді, західно-європейських країнах, Японії) у звязку з переходом їх до постіндустріальної цивілізації Розвивається під впливом науково-технічної революції Визначальним стає нематерільне (переважно духовне) виробництво Грунтується на • різних формах власності (індивідуальній, колективній, державній, змішаній) •переважно інтелеклуальній праці, носії якої водночас її власниками Регулюється законами ринкової економіки, державою та ін. інституціями

Просте товарне виробництво ґрунтується переважно на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт.

Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції, пов'язані з виготовленням готового продукту, і реалізує його для задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на цій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток ринку.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди не обмежені у виборі роботи, водночас вони самі є об'єктом вибору роботодавців. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром.

Сучасне товарне виробництво перебуває на стадії становлення і має багато спільного з капіталістичним, з якого воно розвинулося (великомасштабність, масовість виробництва, розвиненість матеріальної сфери).

У нього починають формуватися специфічні риси, що відображується у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими галузями стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації і т.д..

Товар - це продукт праці або блага, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

Корисність речі надає їй споживної вартості.

Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням: одні з них задовольняють потреби в їжі (хліб, молоко, м’ясо), другі - в одязі (пальто, костюм, плаття), треті - у засобах пересування (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах культурного призначення (книги, газети, кінофільми).

Споживна вартість прямо залежить від природних властивостей речей, які виявляються людьми в ході історичного розвитку.

На відміну від споживної вартості, яка виражає ставлення до природи, вартість виражає суспільні відносини між людьми, але пов’язані з цим ставленням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини.

Тому у вартості виражається не тільки кількість суспільно-необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект. В основі вартості лежить суспільна праця. Це означає, що люди працюють один на одного, вступають у виробничі відносини між собою.

Вартість має якісну та кількісну сторони:

- в першому випадку – виробничі відносини між товаровиробниками та якість продукції,

- в другому – величину, втіленої в товарі суспільно-необхідної праці товаровиробника.

Мінова вартість – це властивість товару обмінюватися, тобто пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Спільним у всіх товарах є те, що вони є втіленням суспільної праці, затраченої на їх виробництво, яка і робить їх всіх кількісно зіставлюваними, отже, формує їхню вартість.

Товари можна класифікувати за різними ознаками:

3. ДВОЇСТИЙ ХАРАКТЕР ПРАЦІ, ВТІЛЕНОЇ У ТОВАРІ.

Продукт праці стає товаром лише за наявності двох його взаємопов'язаних сторін — споживної вартості та вартості.

Причина цієї двоїстості зумовлюється двоїстим характером втіленої у товарі праці.

Праця товаровиробника набуває, з одного боку, особливої доцільної форми, а з другого - форми витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виготовляє певні блага.

Результатом такої праці є створення різних споживних вартостей.

Працю, що їх створює, називають конкретною.

Конкретна праця, це творець споживних вартостей, корисна праця, яка не залежить від суспільних форм, є умовою існування людей.

Така праця має певну мету, характер операцій, предмет, засоби і результати. Тому суспільна праця, що витрачається в особливій доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується своєрідною метою і створює специфічну споживну вартість – конкретна праця.

Абстрактна праця виступає суспільною формою витрат фізичних та розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва.

Між конкретною і абстрактною працею існує різниця:

у 1-у випадку йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє;

у 2-у випадку – про те, скільки праці затрачається і скільки часу вона триває. У 1-у випадку праця характеризується з якісного,

Товар набуває форми вартості тільки під час зіставлення з іншими товарами.

У своєму розвитку вартість товару набувала кількох форм.

Найпершою формою вартості є проста, одинична, або випадкова. Вона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, коли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізодичний характер і відбувався за такою схемою: перший товар (Т1) обмінювався на другий (Т₂). Т1 - Т₂

Такий обмін міг виникнути між різними общинами, в одній з яких був певний надлишок продукту. Він був випадковим, нерегулярним, і обмінювалися у певній пропорції.

Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що зумовлює розширення самого обміну, робить його регулярним.

За цих умов кожний товар може обмінюватися не на один, а на багато різних товарів. Таким чином відбувається перетворення простої форми вартості на повну, або розгорнуту.

В процесі розвитку виробництва кількість товарів-еквівалентів, у яких виявляється вартість Т₁ зростає, то вартість дедалі більшої кількості товарів відображується через цей товар.

Це спричинює те, що з усіх товарів виокремлюється якийсь один товар, що починає виконувати роль загального еквівалента в обміні.

Так виникає загальна форма вартості, що має формулу

Його роль у різних народів виконували найрізноманітніші товари, проте перевага надавалася товарам масового виробництва: худобі, хутру, солі, дорогоцінним металам.

Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний із них можна було поділити на певну кількість частин або легко транспортувати, зберігати.

Поступово функція загального еквівалента закріпилася за золотом.

Так виникла грошова форма вартості, яка має таку формулу:

Упродовж певного періоду в історії людства золото існувало просто як метал. Тільки розвиток товарних відносин і фізичні властивості золота можливість легко ділитися на частини, зберігання без втрат і висока вартість у невеликій кількості — роблять його грошима.

У сучасній економічній літературі міститься багато трактувань поняття «гроші», які істотно відрізняються одне від одного.

Найчастіше гроші визначають як товар особливого гатунку, що виконує роль загального еквівалента.

Гроші – це особливий вид товару, який служить загальним еквівалентом, і із зростанням споживчої вартості якого зростає й еквівалентно форма вартості.

Надумку американських учених К, Макконнелла і С. Брю, все, що виконує функції грошей, і є гроші.

1. Функція міри вартості виявляється в тому, що гроші виступають у ролі загального еквівалента і відображують вартість інших товарів. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто на основі уявного порівняння вартості товару з кількістю грошей.

2. Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що вони стали посередником в обміні одного товару на інший, який здійснювався за формулою Т (товар) — Г (гроші) – Т (товар).

3. Функція грошей як засобу платежу полягає у здійсненні розрахунків за раніше придбаний товар, коли настає строк погашення заборгованості. Цю функцію гроші здійснюють, по-перше, у сфері товарного обігу.

У разі продажу товарів у кредит, по-друге, у разі виплати заробітної плати, повернення позик, оплати житлово-комунальних послуг.

4. Функція грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що гроші у вигляді золотих монет та зливків не беруть участі в обороті і нагромаджуються в їх власників як скарб. Це зумовлено тим, що золото, срібло та вироби з них мають стабільну вартість, а отже, характеризуються абсолютною ліквідністю.

Ліквідність – це можливість використання певного активу як засобу платежу і водночас здатність цього активу зберігати свою власність незмінною

5. Функція світових грошей реалізується після виходу грошей на міжнародну арену. Початкове цю роль відігравало золото, яке було мірою вартості і використовувалося на світовому ринку як загальний засіб платежу.

У торговельних угодах між країнами товари реалізувалися великими оптовими партіями, розрахунки здійснювалися переважно заліком боргових зобов'язань через банки. Золото перевозилося з однієї країни до іншої тільки у випадку, якщо борг не було погашено взаємними розрахунками.