Наркотики та наркоманія

В усьому світі кількість наркоманів зростає, у тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, за думкою спеціалістів, давно набула вигляду епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики, переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 рік). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, у 10–12 разів більше, ніж офіційно зареєстровано, і може скласти 600–800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять нові жертви. За даними Інтерполу, в країні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує її, вбиває. Наркоманія – це, насамперед, проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13–15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9–13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків складає 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, у компанії з друзями. Існують і інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя без майбутнього.
Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найважливіших світових проблем нещодавно, у ХХ столітті, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями.

Початкове вживання наркотиків було пов’язано з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконуванні культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п’ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації приготування та вживання опіуму.
Про гашиш, як ліки від кашлю та проносу, говориться у 2737 році до нашої ери в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна. У стародавньому Китаї гашиш використовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, і в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з ХVІ століття іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики. І в Старому світі, а саме в Індії, вживали галюциногенні гриби під час храмових свят.
Серед рослин, які викликають зміну свідомості і сприйняття, особливе місце займає різновид мексиканського кактуса, відомого під назвою пейотль. Розрізаний тонкими скибочками і добре висушений, кактус при жуванні дає дивні зорові ілюзії, неймовірні за кольором та комбінаціями картини.

Праіндіанці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер землі Болівії) – це і є батьківщина страшного зілля – коки. Кущ цей вічнозелений, 2–2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку долає десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця ХІІ століття, коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум.
Перші препарати опіуму носили назву лаудан. На початку минулого століття в 1805 році аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву “морфін” на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, в 1832 році, Робіке виділив кодеїн, а в 1848 році Мерк виділив із опіуму папаверин.

1938 рік став дуже важливим для історії наркоманії. Масове вживання наркотиків у Європі почалось у ХІХ столітті в період, коли група інтелектуальних авантюристів почала експему році швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків у розмірах, котрі до цього не мали прецеденту в історії людства.

У ХХ столітті з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія отримала нове вимірювання – масовість та епідемічне розповсюдження.

Наркоманія перестала бути проблемою однієї особистості, а стала соціальною проблемою.

Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію непохитного зростання, а її шкідливі наслідки різноманітні як для наркоманів, так і для суспільства загалом.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як “стан епізодичного або хронічного отруєння, який викликаний багаторазовим введенням наркотику”. Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два різновиди станів – залежність та звикання.

Залежність характеризують:

· сильне бажання або непереборна потреба (нав’язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну;

· тенденція збільшення дозування через розвиток залежності;

· психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику;

· згубні наслідки для особистості та суспільства.

Звикання характеризують:

· бажання подальшого прийому наркотику з метою покращання настрою;

· незначна тенденція або її відсутність до збільшення дозування;

· деякий ступінь психічної залежності від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому);

· негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана.

Психічна залежність – це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняють. Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт, він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або покращити стан, наркоман намагається найти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику проявляється в такою мірою, що наркоман перестає виконувати свої обов’язки, кидає сім’ю і друзів і знаходиться виключно в субкультурі наркоманів, концентрує всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов’язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність – це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище знаходиться в безпосередньому зв’язку з фармакологічною дією наркотику на живу клітину.
Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який свідчить про “наркотичний голод”. Абстинентний синдром характеризується рядом проявів у психічній та фізичній областях, специфічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж самі психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику або виникнення потреби у збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику. Для деяких наркотиків – препаратів опіуму, амфетаміну – толерантність проявляється дуже швидко. У випадку вживання препарату опіуму після деякого періоду абстиненції толерантність часто може раптово зникати, а це дуже небезпечно для наркоманів, наприклад, після лікування в клініці. Не знаючи про те, що його толерантність знизилась, він знову починає приймати опіум у звичних для себе дозах. Досить часто це призводить до трагічних наслідків.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи – природні і синтетичні.

Використання деяких рослин для магічних, терапевтичних або ейфорійних цілей таке ж давнє, як прагнення людини захиститися від фізичного та духовного болю. Деякі з цих рослин мають заспокійливу дію, інші – збуджуючу. Окрему групу складають рослини, які змінюють стан свідомості та викликають галюцинації та марення.

Що ж таке наркотик? Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись – неможливо.

Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу, наркотики можна розподілити на три великі групи:

· наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

· наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

· наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Серед речовин, які при надходженні в організм викликають депресивний вплив на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні, а також барбітурати.
Їх загальною рисою є здатність до зняття психологічної напруги і послаблення невпевненості у собі й сором’язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакцію, порушують координацію руху. Вживання цих препаратів великими дозами викликає сон, серйозні порушення свідомості, призводить до безпам’ятства і навіть смерті. Ефекти цих наркотиків використовуються у медицині. Ми зупинимось на дії опіуму та його похідних, а також на дії барбітуратів, тому що ці психоактивні речовини найчастіше вживаються наркоманами.

Опіум та його похідні. Опіум є психоактивною речовиною, яка має найдовшу історію. Опіум – це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіумного маку. Мак вирощують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважається балканський і малоазіатський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп’яніння залежить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та американці вводять шляхом ін’єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.
Опіум, який їдять, діє повільно і викликає заспокійливий ефект. У випадку куріння дія опіуму слабша очікуваної, тому що деяка частина препарату згорає або виходить у повітря разом з димом. Куріння опіуму деколи може викликати порушення зору і стан, схожий на сон, який курець пам’ятає і може описати.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін’єкцій. Цей спосіб вживання більш діє у фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно-незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягти стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом усіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папаверин).
Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить часто. Цей період є вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягти колишнього ефекту, необхідно збільшувати дози. Не дивлячись на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман уже не може відмовитись від наркотику, тому що знаходиться у фізичній залежності. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Деякі автори стверджують, що для виникнення фізичної залежності достатньо десяти днів безперервного вживання опіуму у у випадку, якщо в людини присутня виражена схильність. А після двадцяти днів уживання залежність виникає в 100 % випадків. Слід відмітити, що лікування опіоманії дуже складне, а відсоток вилікуваних наркоманів найнижчий.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є: опіумна гарячка, вірусне запалення печінки, гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

Морфін. Морфін – найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений в 1805 році. Морфін – це білий кристалічний порошок, не має запаху, його легко пізнати за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у медицині. Окрім використання у медичних цілях, застосовується для отримання задоволення. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик у дозах, більших за терапевтичні в 20–200 разів. Але необхідно пам’ятати, що толерантність ніколи не була абсолютною, а це означає, що є межа, після якої доза стає смертельною. Толерантність розвивається протягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.
Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін’єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги стає неможливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, цікавиться тільки собою, не відчуває потреби спілкування з оточуючими людьми. Гострота зору знижується, і настає стан летаргії.
Досить частим ускладненням при прийомі морфіну є смерть через передозування препарату, а також підвищену чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити наступні симптоми: важкі запори, які чергуються з проносом, шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при уколах, звужені зіниці і головний симптом – розвиток абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому морфіну. Морфін є наркотиком, до якого дуже швидко звикають. Уже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

Героїн. Героїн є напівсинтетичним похідним морфіну, вперше отриманим у Германії в 1898 році Дессером як ліки, які ліквідують залежність від морфіну.
Героїн у 20–25 разів сильніший за морфін і в два рази сильніший у плані звикання. У хімічно чистому стані він є сіро-коричневим порошком. Нелегальні торговці додають до нього кофеїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, які підсилюють його дію. Розводячи героїн, торговці одночасно збільшують його вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом морфіну. Чистий морфін не в змозі перебороти гематоенцефалічний бар’єр і у великих кількостях потрапити в головний мозок, у той час як молекули героїну без перешкод проходять через цей бар’єр і тільки в мозковій тканині трансформуються в молекули морфіну.

Героїн є наркотиком, який найшвидше викликає звикання. Вже через пару днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині, його вживають виключно наркомани. Героїн в організм уводиться шляхом ін’єкцій.

Після уколу героїну виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання уповільнені. Наркоман, який знаходиться під впливом героїну, безпечний.

Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.
Наслідки хронічного вживання героїну проявляються як у фізіологічній, так і в психічній та соціальній сферах. Хронічне вживання героїну знижує апетит і призводить до виснаження та зниження опору організму інфекціям. Нестерильні шприци призводять до запалення вен, інфекційного та вірусного запалення печінки, також можливе запалення легень.

Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку.

Серед психічних ускладнень найчастіше зустрічається звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше – страх перед абстинентною кризою. Серед осіб, які вживають героїн, часто виникає стан із думками про самогубство. Також часто наркомани переживають соціальні проблеми, їм не вистачає ініціативи та енергії. Вони втрачають інтерес до роботи, сім’ї. Окрім того, вони мусять щоденно шукати наркотики, застосовуючи дії, які суперечать закону: крадіжки, насильство, вбивства тощо.

Метадон. Метадон є синтетичним знеболювальним засобом, який був відкритий у Німеччині під час другої світової війни. Спочатку його збирались використовувати замість морфіну через те, що він має менш виражену дію. Внаслідок довгострокового впливу метадону на організм розвивається толерантність і абстинентна залежність до опіатів. При передозуванні смерть настає внаслідок ослаблення функції дихання.

Метадон є препаратом-замінником у лікуванні опіоманії. Насамперед метадон використовується для ліквідації проявів абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому опіатів. Метадон взаємодіє з тими самими мозковими рецепторами, що й інші опіати, він проявляє можливість блокування симптомів наркотичного голоду при всіх видах опіатної залежності. Таким чином, метадон може діяти ефективно так довго, доки існують прояви абстинентної кризи. Метадон, як ліки, не приймають більше двадцяти днів тому, що формується залежність уже від метадону.

Прояви абстиненції. Клінічні прояви опіумного абстинентного синдрому починаються і розвиваються внаслідок раптового припинення введення препарату в організм. Перебіг абстинентного синдрому розвивається поетапно. У ньому розрізняють декілька фаз.

· У першій фазі проявляються ознаки психічної залежності: бажання якомога швидкого прийому наркотику, поганий настрій і психічна напруга. До них додаються специфічні ефекти з боку вегетативних реакцій організму: розширення зіниць, позіхання, чхання, “гусяча шкіра”, очі сльозяться. Апетит зникає, наркоман не може заснути. Перша фаза проявляється через 8–12 годин після останнього прийому опіуму.

· Друга фаза супроводжується судомами, приступами пітливості та слабкості, а також більш вираженою “гусячою шкірою”. У м’язах спини, рук та ніг з’являються неприємні відчуття при збільшенні м’язової напруги. Більш інтенсивно виступають усі симптоми першої фази і найвищого ступеня досягають на дру-гий день від початку кризи.

· Третя фаза починається наприкінці другого дня і, насамперед, характеризується м’язовими болями. Наркоман не може всидіти на одному місці, він знаходиться в постійному русі: встає, ходить з кутка в куток, знову сідає, знову встає. Наркоман весь час жаліється на погане самопочуття, говорить, що більше не може витримати, просить про допомогу і вимагає наркотик.

· Четверта фаза починається на третій день абстиненції і супроводжується усіма симптомами попередніх фаз, але до них додаються ще й порушення травлення з болями в животі. Наркоман виглядає приголомшеним та наляканим. У нього трясуться руки, зіниці сильно розширені, з носа виділяється слиз, часто підвищується температура тіла.

Виникають блювання та пронос, які супроводжуються гострими судомами в животі.

Через 5–7 діб ці явища поступово зникають. Коли закінчується гостра фаза, яка триває 7–10 днів, наркоман ще довго може жалітися на загальну слабкість, безсоння, болі в м’язах та суглобах. Деякі наркомани з багаторічним стажем ще довго мають досить погане самопочуття, свій стан вони визначають як стан “живого трупа”. У значної кількості опіоманів, незважаючи на деяке покращання, через 2–6 місяців проявляються ознаки виснаження адаптаційних можливостей. Наркомани скаржаться на погане самопочуття, на те, що відчувають себе розбитими, їм нічого не хочеться робити, що їх ніщо не цікавить, не радує життя.

Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними барбітуратової кислоти. Усі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін’єкцій, через рот або через пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. У невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають больові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. У середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а у високих – барбітурати роблять сон набагато глибшим, пацієнт може впасти в довгострокову сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

У пацієнтів, залежних від барбітуратів, основною причиною зловживання є порушення сну. Незважаючи на довгострокове вживання барбітуратів, у деяких осіб толерантність до них не розвивається. Але, на жаль, у більшості випадків толерантність до барбітуратів розвивається швидко і необхідно поступово підвищувати дози, щоб досягнути бажаного результату. Усі пацієнти мають особистий поріг насичення, вихід за межу якого може призвести до смерті.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням її ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія. При отруєнні організму барбітуратами наркоман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація рухів та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної залежності. Психічна залежність безпосередньо пов’язана з ефектами наркотику. У особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко тому, що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, пропонуючи натомість приємні. Це є причиною частого вживання барбітуратів.

У випадку раптового припинення вживання барбітуратів у наркоманів протягом доби розвивається криза. До найбільш важких ускладнень відносяться: раптове падіння артеріального тиску, яке супроводжується втратою свідомості; судоми, які нагадують епілепсію. Під час нападу хворий синіє, а на губах з’являється кривава піна через прикус язика. Досить часто виникає порушення свідомості у формі галюцинацій та марень. Під час барбітуратової абстинентної кризи хворий переносить один або два напади протягом перших сорока восьми годин, а на третій день він впадає у депресію. Такі періоди психозу можуть супроводжуватись манією переслідування, через яку наркоман впадає в паніку і стає небезпечним для оточуючих і для самого себе. Тому наркоманам, залежним від барбітуратів, ні в якому разі не можна раптово припиняти їх вживання.

Наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи. Ці препарати мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, утруднюють сон та знімають втому, а також виступають у ролі антагоністів за відношенням до опіатів і барбітуратів.

У терапевтичних дозах психостимулятори збуджують розумову та фізичну активність, збільшують час, упродовж якого людина може не спати, усувають почуття голоду. У більш високих дозах ці препарати пробуджують агресивність, загальний неспокій, збудження, яке може супроводжуватись манією переслідування та галюцинаціями.

Найбільш багато чисельною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.
Амфетаміни. Перші амфетаміни були отримані в 1920 році, і, як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому і млявість, одразу почали застосовуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються наступні амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо, навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Знаходячись під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати – інколи в сотні разів. Хоча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров’я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення у свідомості, особливо при введенні препарату внутрішньовенно.

У наркомана, який хронічно зловживає амфетаміновими препаратами, з часом розвивається параноїдальні зміни особистості. Він стає підозріливим та помисливим. Такі особистості постійно бояться міліції і в кожній людині підозрюють переодягненого міліціонера. Вони можуть стати небезпечними для суспільства через те, що, захищаючись від уявної небезпеки, можуть переходити в атаку.

При наркотичному голоді можуть мати місце думки про самогубство та конкретні кроки в цьому напрямі, що є найбільшою небезпекою для наркомана.

Кокаїн. Кокаїн є алкалоїдом, який міститься в листі південноамериканської рослини – коки. Ще жерці стародавніх інків знали про його збуджуючу дію та жували його лист, щоб викликати приплив сил та усунути почуття голоду.
Нині кокаїн широко використовують наркомани. При будь –якому введенні в організм кокаїн має збуджуючу дію.

При вдиханні кокаїн викликає подразнення та сухість слизової оболонки носа. Довгострокове використання наркотику може призвести до перфорації носової перегородки, і за цією ознакою кокаїномана можна легко пізнати. Уколи кокаїну дуже подразнюють шкіру. Вени, в які вводиться кокаїн, швидко мертвіють.
Через те що кокаїн не викликає толерантності взагалі, або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють у фізичну залежність, як наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з’являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуальних можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впевненість у собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу постійно говорити і доводити свою значущість для суспільства. Але цей стан триває недовго і замінюється депресією і неспокоєм. Щоб покращити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм. Наркомани, які вживають кокаїн, коляться де-кілька разів на день.

Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприя-тливі стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манія переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що він сам знаходиться в постійній небезпеці. Психічні порушення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, коли оточуюча обстановка набуває мініатюрних розмірів.

Наркомани з багаторічним стажем можуть відчувати галюцинаторний невидимий дотик. Також їм може здаватися, що у них з-під шкіри вилізають різні комахи (“кокаїновий клоп”), від яких вони намагаються захиститися, розтинаючи ножем шкіру, щоб комахи змогли вилізти.

Окрім того, можуть виникнути порушення травлення (нудота, відсутність апетиту), виснаження, безсоння, тремтіння тіла і кінцівок, конвульсії.

Галюциногени. У той час як інші наркотики викривляють сприйняття реального світу або нейтралізують його неприємні прояви, викликають ілюзію, що світ, в якому ми живемо, не такий уже й поганий, галюциногенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реальності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, уже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому приховується найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.
Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення у психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і простору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка знаходиться під їх впливом, є викинутою ніби в інший світ, в якому звуки і фарби здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

Марихуана. Марихуана є наркотиком рослинного походження. Її готують з висушеного листя та суцвіть індійських конопель. Ці коноплі ростуть у місцевості з переважно теплим кліматом, насамперед, в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. Їх можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання наркотику спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами неконтрольованого сміху та підвищеною потребою в спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і звуки здаються більш живими. Наркомани впевнені, що можуть читати думки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері: послаблення уваги, порушення пам’яті, помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточуючих. Він демонструє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним для оточуючих.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідливий, ніж навіть алкоголь. Можливо, певною мірою це і правильно. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати, насамперед, в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники західної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана є відправною крапкою для вживання більш сильніших наркотиків.

Активним хімічним фактором марихуани є тетрагідроканабінол (ТГК), який міститься в листі, пилку та нектарі квітучих суцвіть конопель. Від концентрації ТГК залежить сила наркотичної дії рослини. Наприклад, гашиш, того ж самого рослинного походження, в 6–10 разів сильніший за марихуану, тому що його сік є більш концентрованим.

Вміст ТГК в коноплях залежить не тільки від того, яка частина рослини була використана для виробництва наркотику, але й від особливостей самої рослини, способу його обробки, від географічного походження та сезону збору.

При курінні канабінол швидко потрапляє в кров та діє на головний мозок і нервову систему загалом. Перші ефекти проявляються вже через 15 хвилин, і дія наркотику триває від двох до чотирьох годин. Спочатку людина, яка курить гашиш, може бути збуджена і трохи налякана. На першому плані цієї стадії знаходяться фізіологічні симптоми. Прискорюється ритм серця, підвищується тиск, повіки червоніють, а слизова оболонка носової і ротової порожнини пересихає. Підвищується апетит. Наступає зневоднення організму. Далі до фізіологічних симптомів приєднуються психічні зміни, які впливають на настрій та орієнтацію в навколишній обстановці. З’являються ейфорія, приємне розслаблення. Одночасно проявляється викривлене сприйняття часу і простору, розсіювання уваги, фрагментарне мислення та порушення пам’яті. Наркотик викликає зміну стану свідомості. Гашиш може викликати середню або сильну психічну залежність.

Фізична залежність, якщо вона взагалі існує, є незначною. Вживання гашишу можна припинити без проявів абстинентного синдрому.
ЛСД-25. Діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД-25) є найбільш відомим, найбільш вивченим і одночасно найбільш уживаним психоделічним наркотиком.
Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препарату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, починає діяти через 45 хвилин, у особливо чутливих до препарату осіб – через 15. Після ін’єкції ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необґрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та серцебиттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть уночі носити темні окуляри. Після того, як молекули наркотику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Люди під дією наркотику можуть відчувати себе різними тваринами і навіть неживими матеріальними об’єктами. У більшості випадків людина починає ідентифікувати себе з будь-яким предметом, який знаходиться з нею в одній кімнаті.

Наркомани, які перебувають під впливом ЛСД, можуть пережити зменшення свого тіла до атомарних розмірів або збільшення його до розмірів галактики. Це почуття супроводжує відчуття необмеженої сили, коли будь-яка дія стає можливою, а будь-який задум можна виконати. Відомі випадки смерті людей, які знаходились під дією ЛСД, які були впевнені, що можуть одним пальцем зупинити автомобіль або літати, як птах, вистрибнути з вікна хмарочосу. Деякі змальовують стан, коли їм вдавалося відчути просування крові через серце і судини або контролювати сигнали центральної нервової системи та діяльність мозку. Ефекти цих наркотиків стосуються також і інших почуттів.

Смак, запах, слух, дотик сприймаються більш загострено. Одне почуття може перетворитися в інше. Наприклад, музику можна сприймати в кольорі, а у кольору може з’явитись смак.

Однією з найбільш несприятливих реакцій для наркомана, який вживає ЛСД, є те, що людина одночасно відчуває дві однаково сильні, але протилежні емоції, наприклад, страх і розслаблення, любов та ненависть до однієї і тієї ж особи, депресію і збудження. Людина в такому стані впадає в паніку, що робить можливими агресивні реакції.

Існує наступна класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хронічного зловживання ЛСД.

· Гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом із суїцидальними реакціями, зі схильністю до вбивства.

· Явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоделічної зміни свідомості, яке може наступити через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супроводжується гострою манією переслідування. У цьому стані людина може закінчити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших.

· Довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до всього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім’ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь свій час у роздумах про ЛСД та його властивості.

· Хромосомні порушення є проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення. Вони були виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику та іншого способу життя розвивається поступово протягом тижнів, місяців і навіть років, тому важко визначити межу часу, на якій людина стає наркоманом. Але, навіть незважаючи на термін появи залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається.
Тоді всі його дії направлені на те, щоб добути наркотики, що стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім’я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров’я – все це відходить на другий план. Всі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, живуть за однаковими принципами. Перша їх думка одразу після пробудження – де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна було б принести заради наркотику.
З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може бути краще за наркотичний “кайф” і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто ломку. У цей період наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімальної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, як правило, однакові.
У суспільстві людей, які не цікавляться наркотиками і не вживають їх, наркомани відчувають себе невпевнено і дискомфортно. Вони часто не обізнані в питаннях повсякденного життя, політики та інших областях. У них немає інших інтересів, окрім наркотиків.

Наркоманія – це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров’ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці. Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70 % – це наркомани). Це обумовлено як фактором введення наркотиків ін’єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, у тому числі – сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробують з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш “досвідчені друзі”.

Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживає наркотики, без них уже обійтись не можуть і дози вживання з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно до тих пір, поки людина не стає залежною від них. Потім у неї будуть брати гроші й досить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортування й торгівля наркотиками карається законом.

Погляньте на тих, хто звик до наркотиків, – це люди без майбутнього. Сьогодні вони втратили своє здоров’я й загрожують здоров’ю власних дітей і суспільству. У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами.
Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливості: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби випадають. У них значно послаблена пам’ять, вони не в змозі запам’ятати прочитане.

Наркоманія – це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватися з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

Пам’ятайте! Найбільше щастя – бути здоровим, сильним, бути господарем своєї долі, тобто бути вільним у виборі власних дій.

Дата добавления: 2014-01-07