Пізньопервісна община

Поряд із колективною власністю на основні засоби ви­робництва в первісній общині існувала індивідуальна влас­ність на знаряддя праці. Кожен мисливець сам виготовляв собі всі необхідні знаряддя полювання: спис, лук, стріли, сільця, пастки тощо, а також знаряддя обробки мисливської здобичі: скребачки, різці, ножі й ін. Ефективність знарядь значною мірою залежала від того, наскільки вони відповіда­ли індивідуальним особливостям мисливця. До того ж, мис­ливець з часом звикав до свого знаряддя, пристосовувався до нього, чи сам пристосовував його до своїх звичаєвих засобів користування. Однак індивідуальна власність на зна­ряддя праці та деякі побутові речі у первісній общині не могла слугувати основою формування суспільних відносин, тому що найчастіше і найефективніше вони використовува­лись у колективному виробництві. До того ж і наслідки індивідуального виробництва (полювання на невеликих тва­рин, рибна ловля) також вважалися власністю всієї общини.

Таким чином, принципи розподілу продуктів життєза­безпечення та предметів побуту і характер власності на ос­новні засоби виробництва не дають підстав для економічної диференціації та економічного спонукання у первісній об­щині. Водночас «соціальна» диференціація в общині існува­ла. Тут, мабуть, правильніше було б сказати «суспільна диференціація», маючи на увазі неоднорідність соціального статусу членів первісної общини.

У первісних колективах, очевидно, виділялися особи з певними здібностями, такі, наприклад, як удачливий мисли­вець, вправні майстри з обробки каменю і кості, вольові лі­дери у полюванні, знавці різноманітних методів лікування, пам'ятливі та дотепні оповідачі переказів і різноманітних ле­генд та байок, маляри. Вони складали природний авангард соціального організму общини, не маючи жодних економіч­них переваг. Найчастіше це виявлялося щодо прав на здо­бич серед вправних мисливців. Наділені авторитетом, шановані своїми одноплемінниками, вони навіть не брали участі в розподілі виготовленої ними продукції, не користувалися правом отримання кращої частини здобичі.

Аналіз фауністичних решток в окремих господарсько-побутових комплексах Добранічівського поселення може слугувати прикладом характеру і принципу розподілу здобичі між мешканцями окремих жител. Так, склад кісток у ямах-схо-дашах біля кожного з жител, за спостереженнями зоологів, утворювався з кісток різних скелетів, більше того — різних їх частин Складається враження, що мешканці жител «почерго­во» отримували ті чи інші частини туш тварин, або, згодом, їхні рештки, що в даному випадку не має особливого значення.

Такий характер розподілу спричинював нівелювання ма­теріального забезпечення мешканців усіх господарсько-по-бутових комплексів, що виключало можливість економічної та соціальної нерівності серед них і не створювало передумов для виникнення економічної залежності чи примусу.

Проте з розвитком продуктивних сил наприкінці пізнього палеоліту, що виявилося, зокрема, в появі лука і стріл, первісні общини дістали можливість отримувати більш-менш регулярно необхідні життєзабезпечуючі ресурси, що поступово призвело до індивідуалізації промислу, розпаду великих общин, удосконалення соціальних стосунків як у самій общині, так і між ними, появи міжобщинного обміну і налагодження ширших економічних і суспільних стосунків між общинами. Цілком можливо, що здобич індивідуального промислу безпосередньо потрапляла до сімейного «бюджету», тоді як продукти колективної праці продовжували розподілятися рівномірно. Проте виникнення економічної диференціації між членами общини поки що не просте­жується.

Основним виробничим осередком ранньомезолітичного суспільства була невелика первісна община (до 20-25 чоловік), яка складалася з 3 — 4 малих сімей по 4 — осіб у кожній. Такі общини мешкали на значній відстані на від одної. Проте судячи з того, як зберігалися традиції оформленні мисливської зброї та інших знарядь праці і предметів побуту, вони тривалий час підтримували постійні 'язки між собою. Однак збереження цих зв'язків зумовлю­юся вже не стільки виробничими потребами, скільки необхідністю підтримувати шлюбно-сімейні стосунки, які регулювалися консервативними традиціями екзогамії.

Важливим аспектом формування соціальних стосунків у первісному суспільстві було усвідомлення статевого і вікового поділу праці й налагодження цілісної системи його регулювання. Зрозуміло, що природний розподіл праці між дорослими й дітьми, з одного боку, і чоловіками та жінками, з іншого помггно позначився на життєдіяльності первісної общини, яка в усіх випадках мала бути міцно згуртованим, одностайним ко­лективом. Це зумовлювало необхідність виховання у кожного члена общини почуття колективізму, підкорення своїх власних інтересів інтересам колективу, засвоєння норм і правил пове­дінки даному суспільстві та їхнього ідеологічного обгрунту­вання – різноманітних переказів та релігійних уявлень.

У первісних суспільствах з цією метою була створена цілісна система виховання, що складалася з низки формаль­них і неформальних розподілів общини на групи дітей та до­рослих, чоловіків і жінок, які мали свій статус в общині, свої права й обов'язки, яких вони мали чітко и беззастережно дотримуватись. Зауважимо лише, що якими б не були методи виховання в первісному суспільстві, всі вони передбачали повагу до особистості дитини, врахування можливостей і бажань, неприйнятність фізичних покарань.

За спостереженнями етнологів, у багатьох народів синполітейних суспільств дівчатка і хлопчики до 5 - 7 років вихо­вувались разом. Батьки та інші члени общини приділяли ш багато уваги, гралися з ними, робили їм різноманітні іграшки, фізично їх практично не карали, і вони користувалися повною свободою Після 6 - 7 років дівчатка і хлопчики здебільшого вибувались окремо: дівчатка – матір'ю та жіночим складом общин, хлопчики - батьком та чоловічим складом общини. Соціалізація дівчаток була простішою і менш регламенто­ваною, аніж хлопців. Спочатку вони допомагали матері і сест­рам у господарській роботі. Згодом їм доручали доглядати молодшими братами і сестрами, обробляти шкіру та шити одежу малюкам. Десь із 12 - 13 років вони вже виконували всі господарські роботи, як і дорослі жшки. Важливою складовою виховання дівчат була підготовка до шлюбного житгя, коли їм відкривали таємниці звичаїв, пов'язаних із шлюбом. Дещо складнішою була соціалізація хлопчиків та підлітків. Конкретні етапи та форми її проходження значно відрізняли­ся в різних народів, що особливо виразно спостерігається на завершальному етапі переходу від підлітків до групи дорослих чоловіків. Однак за всієї різноманітності форм і етапів просторового і часового проходження соціалізації у хлопчиків, об’єднує спільна ідея – виховати з них вправних мисливців.

На першому етапі (з 6 до 11 - 12 років) хлопчики пере важно виховувались своїми батьками, які проводили «попередню» підготовку своїх синів до складного промислу мисливця. Батьки продовжували виготовляти своїм сина іграшки, але вже у вигляді списів, луків зі стрілами, палиць, якими вони бавились зі своїми однолітками. Гра хлопчиків цієї вікової категорії вже більше нагадувала сценарій справжнього полювання дорослих, аніж безтурботні дитячі розваги. Головне, все це робилося без будь-якого примусу з боку дорослих, з ініціативи самих хлопчиків. Заключний етап соціалізації підлітків у багатьох народів пов'язується з віковими ініціаціями. Зміст і термін їх проходження у різних народів був неоднаковим. Розпочиналися ініціації здебільшого тоді, коли підліткам ви-повнювалось приблизно 11 — 12 років, а завершувалися в 14 — 15-річному віці. Проте в деяких народів надання повного статусу дорослого і припинення різних виявів опіки відбувалося значно пізніше, іноді навіть після 20 років. За своїм змістом ініціації мали підготувати підлітка до су-щрого життя майбутнього мисливця. З початком ініціації підліток, перш за все, мав пройти під керівництвом досвідчених вихователів «своєрідну школу», де його навчали виготовляти мисливську зброю, користуватися нею, передавали досвід полювання на різних тварин у різних природних умовах. Майбутні сливці проходили психологічну підготовку сумісності зі майбутніми учасниками справжнього полювання, а також навчалися взаємодопомозі і взаємовиручці, безстрашності і самовідданності, коли цього вимагали інтереси колективу.

Нерідко ініціації завершувалися серією тяжких і болісних випробувань, коли підліткам навмисне вибивали зуби, робили ка глибоких надрізів на спині, грудях або на обличчі, декілька днів голодувати, а інколи навіть припікали вогнем. Все це мало виховати у майбутнього мисливця хоробрість, витримку, терпеливість, дисциплінованість, вкрай необхідні в повсякденному житті первісного мисливця. На завершення навчання підліткам відкривали таємниці звичаїв та релігійних уявлень первісної общини.

У багатьох випадках ініціації завершувалися суворим випробуванням у присутності всіх членів общини, чи, принаймні, її чоловічої частини, коли підліток мав показати спроможність стати справжнім мисливцем, гідним членом колективу. Якщо випробування закінчувалося невдачею, він з ганьбою повертався на повторне навчання.

Безперечно, були й інші за змістом і терміном види соціалізації, як у етнографічних народів, так і, тим більше, в аполітейних суспільствах. Вочевидь, немає потреби й далі доводити їх значення та роль у розвитку первісного суспільства. Наостанок, щоб довести унікальність форм соціалізації у кожного народу, наведемо ще один приклад. ^

Так, у яноама Венесуели та Бразилії дівчатка 4 — 5 років починають допомагати матері, а в 7 — 8 років їх видають за. між за 16 — 18-річних юнаків. Фактично шлюб розпочинався після статевого дозрівання дівчини. До того часу вона продовжувала допомагати дорослим жінкам і бавитися зі своїми ровесницями, але вже не в своїй родині, а в родині чоловіка, де вона змалку засвоювала звичаї своєї майбутньої родини. Чоловік її теж мав певні зобов'язання — віддавав частку своєї здобичі в родину дружини. Він також мав дотримуватися певних норм поведінки, зокрема, якнайменше розмовляти з матір'ю своєї дружини (тещею).

Не менш відчутним був і розподіл обов'язків між жінками і чоловіками, який нерідко призводив до своєрідного їх роз'єднання. Як і вікова соціалізація, статевий розподіл обов'язків мав різні прояви у різних народів. У деяких із них він обмежувався лише розподілом праці відповідно до фізич­них особливостей чоловіків і жінок, в інших — набував різ­ного рівня статевого «протистояння»: від споживання різної їжі до запровадження своїх свят, обрядів, вірувань, чи навіть створення чоловічих і жіночих таємних «спілок», або «мов». У деяких народів була чітко визначена чоловіча і жіноча влас­ність на знаряддя праці й існували суворі заборони як чоло­вікам, так і жінкам навіть торкатися «чужих» знарядь.

Проте, незалежно від ступеню формального статевого і ві­кового розподілу обов'язків у різних общинах, в них не існу­вало відносин залежності чи примусу між різними як вікови­ми, так і статевими групами, оскільки всі вони займалися в однаковій мірі необхідною і корисною трудовою діяльністю. У цілому соціально-економічні відносини в ранньопервісній общині складалися на основі колективного вироб­ництва і колективної власності на засоби та продукти трудо­вої діяльності. Статевий і віковий розподіл в общині не при­зводив до відносин залежності чи примусу між різними уг­рупованнями, які формально існували в ранньопервіснш об­щині і сприяли вихованню гідних членів колективу та збе­реженню і відтворенню життєво важливих традицій.

7. Шлюб і сім'я. Економічним і соціальним осередком піз-ньопалеолітичного і мезолітичного суспільства, як уже зга­дувалося вище, була ранньопервісна община, яка складала­ся, на думку більшості дослідників, з індивідуальних спорід­нених сімей. На жаль, ні етнографічні спостереження, ні ар­хеологічні матеріали не дають можливості однозначно від­творити характер і структуру сімейно-шлюбних відносин У ранній первісній общині. На сучасному етапі досліджену цієї проблеми можна виділити щонайменше дві групи гіпо­тез: «етнологічну» і «археологічну».

^Етнологічні концепції грунтуються, передовсім, на аналізі їм кровної спорідненості, запропонованому Л. Морганом. системи спорідненості сучасних і синполітейних сус-він поділив на два типи: описові і класифікаційні. В ісових системах, які, здебільшого, характерні для політич-; суспільств, чітко визначені назви окремих родичів — «ма-►, «батько», «брат», «сестра» й т. ін. У класифікаційних сис-с, властивих первісним (егалітарним) суспільствам, одним їм же терміном визначається вся група чоловіків або жінок Йдповідного віку і шлюбного класу. Тобто дитина терміном батько» або «мати» називає всіх чоловіків або жінок общини збного віку своїх безпосередніх батьків, хоча вона чітко зізняє своїх батьків (батька і матір) від їхніх ровесників в Ьдині. У подальшому така групова спорідненість поширюва­лася й на родичів жінки або чоловіка, які за нормами екзога­мії були представниками іншої родової організації.

Зафіксована в термінах групова спорідненість, на думку Етнологів, дає підстави розглядати її як відбиток традицій ялового шлюбу, який начебто мав місце на більш ранніх і(тадіях первісної общини, але в сучасних синполітейних сус-(іільствах не зберігся. На підтвердження цієї гіпотези деякі иослідники залучають також спостереження над організацією ^плюбних класів у австралійців, яка передбачає потенційну Вільність шлюбних відносин між класами, які є потенцій­ними шлюбними партнерами. В повсякденному житті у авст-|Илійщв існує парна сім'я. І лише звичаєм передбачено, що р чоловіки (жінки) певного шлюбного класу вважають всіх юк (чоловіків) іншого класу своїми потенційними шлюб-їи партнерами. Конкретні початкові форми групового >бу прихильники цієї гіпотези відтворюють по-різному. їврш за все зауважимо, що всі вони визнають чомусь безза-гчно доведеним існування проміскуїтету у праобщині. гі, з виникненням екзогамії обмеження проміскуїтетних, іадних, нерегламентованих статевих стосунків, на думку |яких дослідників, привели до виникнення групового шлю-|— нерегламентованих шлюбних стосунків, але вже в ме-певних груп чоловіків і жінок, і лише згодом на зміну ювому шлюбу прийшла парна сім'я. Інші етнологи, нав-вважають, що на зміну проміскуїтету прийшла одразу Ірна сім'я, але зі збереженням в окремих, передбачених ІШчаями випадках (свята, віддалений промисел тощо) еле-рнтів нерегламентованих статевих стосунків. На відміну від етнологів, більшість археологів останнім сом вважає, що з початку пізнього палеоліту первісні об-іни складались із малих парних сімей. Більше того, на думку С. М. Бібікова, вже на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім'ї. На користь цієї гіпо­тези археологи наводять такі аргументи:

—вже починаючи з раннього палеоліту первісні посе­лення складаються з невеликих жител, де могла мешкати лише мала сім'я;

—на всіх поселеннях кількість вогнищ, як правило, від­повідає кількості виробничих центрів;

—розподіл продуктів харчування, як було показано ви­ще, проводився між індивідуальними сім'ями. Таким чином, малі парні сім'ї були важливим соціальним і виробничим осередком первісної общини, незалежно від форми конкрет­ного мешкання у великому або малому житлі. Однак вони ще не були економічно самостійними одиницями, тобто ще не мали відокремленої від общини власності.

До малої сім'ї ранньопервісної общини входило 5 — 7 чо­ловік. Незначні зменшення (до 4 — 5 чоловік) або збільшен­ня розмірів сім'ї залежали від економічної ситуації і зумовлю­вались рухливістю первісної общини. В залежності від соці­альних та екологічних обставин із малих сімей формувалися різні за кількістю своїх членів різнотипні первісні общини. Здебільшого вони складалися з родичів по чоловічій лінії.

Важливими елементами шлюбу і сім'ї є визначення місця поселення (локалізації) сім'ї та створення в первісному сус­пільстві системи рахунку родинних стосунків. На жаль, і в цих питаннях серед дослідників немає спільної думки. Річ у тім, що археологічні джерела з цієї проблематики вкрай обмежені, а етнологічні — вкрай суперечливі. Як часто буває в таких ви­падках, відтворення історичного процесу здебільшого грун­тується на теоретичних припущеннях, які не завжди відпові­дають історичним реаліям. Наведемо лише один приклад.

Так, безкомпромісні прихильники первісності групового шлюбу вважають, що первинний шлюб був дислокальним, тобто подружжя на ранніх етапах групового шлюбу взагалі не селилися разом, а залишалися кожен у своїй родині, й лише для статевих стосункш зустрічалися десь на «нейтраль­ній смузі», скажімо в лісі. Дшсно, якщо послідовно дотри­муватися гіпотези групового шлюбу в «чистому» її варіанті, то теоретично так воно й мало бути. Але практично уявити собі такі стосунки в той час дуже важко.

Тому більшість дослідники* вважає, що з моменту свого виникнення шлюб був унілокальним, тобто з початком шлюбних стосунків, або через певний час, подружжя поселя­лись разом і створювали сім'ю. Інакше кажучи, шлюб і сім'я виникли одночасно. Унілокальність початкових сімейних рисунків підтверджується як археологічними, так і етноло-І^іними джерелами. Це і невеликі житла з одним вогнищем, ^наявність у них як «чоловічого», так і «жіночого» інвента-К і свідчення етнології щодо пріоритетності цієї форми Вм'ї в синполітейних суспільствах мисливців і збирачів.

[ Залежно від місця оселення, сім'ї поділяються на патрило-іяльні (вірілокальні), коли дружина поселяється в общині свого Чоловіка, та матрилокальні (уксорілокальні), коли чоловік пере-Іюдить в общину своєї жінки. Сучасні дослідження не дають Підстав віддати перевагу будь-якій з цих форм локалізації сім'ї, ^рча останнім часом з'являється все більше прихильники* дріоритетності патрилокального шлюбу в первісній общині.

; 3 системою оселення сім'ї дуже тісно пов'язана система ра-іунку родинних стосунки» (ліїгійність), хоча вони не завжди збі­гаються. У ранньопервісній общині існували як матриліїгійний, іак і патригашйний рахунок спорідненості, але в зв'язку з тим, що сім'я не мала ще відокремленої власності, вони не мали принципового значення. Рахунок спорідненості в ранньопер-исній общині ще не був пов'язаний зі спадкоємністю і, таким рном, виконував лише соціальні, а не економічні функції.

Структура, організація влади й управління. Основою соці-(Вгьного та економічного впорядження мисливсько-збираль-Яицького суспільства в пізньому палеоліті і мезоліті була пер-рсна община. Це був природно усталений колектив людей (у багатьох випадках родичш по одній, переважно батькшськш, Лінії), які спільно добували засоби до існування, мали свої норми споживання, розподілу та взаємостосунки} у виробни­ки, побутовш та соціальнії! сферах. Община була основним кономічним осередком, незважаючи на те, що саме вироб­ництво з часом ставало все більш іїщивідуалізованим. | Первісна община мала досить гнучку структуру, і залеж­мо від екологічних умов існування могла збільшуватись або Шеншуватись чисельно, а також змінювати свш якісний вклад. У сприятливих екологічних умовах общини здебіль-Вого зростали чисельно і складались із різних груп сімей, не Чюв'язково родичш по однш лиш. Поряд із родичами в та-|,общини входили сім'ї своякш, друзш, сусідці і т. іїі. Ці об-Ини дістали назву багатородових, або дисперснородових. Воді їх ранпне визначали як гетерогенні, або неоднорідні.

У випадках погіршення екологічних умов багатородові

йсперснородові) общини легко розпадалися на складові»стини, часгіше всього на групи близьких родичш по однш, Переважно батькшськш, лиш. Такі невеличкі общини чи ло­кальні групи з однолшШним рахунком спорідненості нази-Іють однородовими, або компактнородовими.

Незалежно від чисельного і якісного складу первісна об. щина мала приблизно таку структуру: третину складали мисливці, друга третина займалася домашнім господар. ством, збиральництвом та доглядом за дітьми й, нарешті остання третина — це діти і підлітки. Дорослих мисливців _в общині, в залежності від її загального чисельного складу було від 4 — 6 до 10 — 12 чоловік. Середній вік їх не наба­гато перевищував 40 років.

Середня тривалість життя в общині дорівнювала 20 — 25 років. Такий невисокий показник середнього віку членів об­щини зумовлювався високою дитячою смертністю. В умовах мисливсько-збиральницького господарства одна жінка мог­ла доглянути не більше однієї дитини до 3 — 5 років. Розмі­ри кормової території ранньопервісної общини сягали 350 — 750 км² у залежності від її насиченості біомасою. Середня густота населення на той час — приблизно одна людина на 100 км². Згідно з підрахунками дослідників, чисельність на­селення в пізньопалеолітичну добу на території сучасної України становила приблизно 60 000 чоловік.

Утворення великих багатородових (дисперснородових) общин та наступний їх поділ на невеликі однородові (ком-пактнородові) общини регламентувався родовою структу­рою первісного суспільства, що грунтувалася на традиціях екзогамії. Рід, як уже згадувалося вище, це соціальна структура, яка, перш за все, регламентувала шлюбні сто­сунки, а також і соціальні взаємовідносини між членами певного колективу, які усвідомлювали свою спорідненість по одній лінії.

Спорідненість у первісному суспільстві могла бути верти­кальною (предковою), коли члени колективу (роду) визна­вали своє походження від спільного родоначальника, за­сновника роду, або горизонтальною, коли люди визнавали свою спорідненість від спільного покровителя — тотема. Ос­тання форма спорідненості відкривала ширші можливості для залучення до складу общини людей, не пов'язаних кров­ними узами, а також створення значних соціальних об'єднань, таких як плем'я, що виникло за часів мезоліту.

Розглянемо процес виникнення і розвитку племінної ор­ганізації на матеріалах археологічних пам'яток України. До­сить виразна група мезолітичних пам'яток досліджена за ос­танні десятиліття в межиріччі Дунаю та Дністра. В центр¹ цього регіону на невеликій річці Дракуля свого часу розта­шовувалося велике поселення (Мирне). В радіусі 90 км вШ нього відкрито ще понад 20 невеликих мезолітичних сто­янок. Очевидно, їх було значно більше.

|3а сучасними демографічними оцінками у 18 господар-Ь-побутових комплексах на поселенні Мирне мешкало Е_ 130 осіб протягом двох років. Проте, враховуючи ак-івний спосіб адаптації пізньомезолітичних общин, можна випустити, що на поселенні постійно перебувало значно;ціе людей, а термін його функціонування був значно шим. Наголосимо, що господарсько-побутові комплекси лення були неоднорідними і належали сім'ям двох різ-культурних традицій.

Загальна оцінка економічного потенціалу поселення та

ічного складу його мешканців дали підстави дослідникам

Ьглядати Мирне як базове довгочасне поселення дисперс-

(Ьродової общини, що складалося з 18 сімей двох родів:

ггівщв та гребенникіїщів. Мешканці поселення вели ко-

вний мисливський промисел, який зумовлював рів-

вний розподіл мисливської здобичі між малими сім'я-

про що йшлося вище.

Невеликі стоянки, розсіяні по долинах невеликих річок

річчя, за складом виробничого інвентаря також неод-

рідні. Вони належать носіям тих же двох культурних тра-

й, які репрезентовані на Мирному. Більшість стоянок

ь склад знарядь, притаманний одніїі з двох традицій:

івській або гребенниківській. Лише на одному місцезна-

енні (Залізничне) знайдені вироби, характерні для обох

ьтурних традицій. Проте взаємовідносини між різними

ічними групами на цьому поселенні поки що повністю

з'ясовані.

^Значно складніше оцінити демографічну ситуацію на ма-

поселеннях, а також густоту заселення всього регіону.

передні розробки, складені лише за кількісними оцінка-

виробничих комплексів, дають підстави припустити, що

місцезнаходження були сезонними стоянками рухливих

ин, які складались із 2 — 4 сімей родичів по чоловічій

ЇЇ. Однак приклад Залізничного показує, що в цей час

ічаються й малі первісні общини зі спорідненими

ями, можливо, й не обов'язково по чоловічії! лінії.

У цілому соціально-етнічна ситуація, досліджена в межи-

чі Дунаю і Дністра, на нашу думку, може розцінюватись

племінна організації!, а поселення Мирне — як постійно

кціонуючий виробничо-організаційний центр, де одно-

ио представлені обидві шлюбні філіації. Навколо Мирно-

в радіусі 90 км були розселені малі однородові общини

го племені. Територш, зайнята цією племінною організа-

ю, вщповціала нормам «кормової» території племен, дос-

:ених етнологією.

Зауважимо, що сім'ї в даному конкретному племені були патрилокальними, доказом чого є величезна перевага на ма­лих поселеннях монокультурних індустріальних комплексів які за первісними традиціями вироблялися виключно чоло­віками. Поряд із цим індивідуалізація мисливського госпо­дарства та відносна економічна незалежність малих патри­локальних общин дає змогу припустити становлення патрі­архальних відносин у сім'ї.

Аналогічна етносоціальна ситуація виявлена дослідника­ми і в інших природно-кліматичних зонах України. Розбіж­ності, які подекуди спостерігаються в розмірах соціальних об'єднань, їхній структурі й типах поселень, пов'язані з гос­подарсько-культурною спеціалізацією або особливостями адаптації до природно-ландшафтного оточення. Принцип же формування племінної організації, основою якої були неве­ликі, переважно однородові общини, що складалися з малих патрилокальних сімей, для всіх регіонів залишається єдиним. Базові поселення зустрічаються рідко. У деяких випадках, наприклад, на поселенні Гіржове, вони мають зовсім іншу, в порівнянні з Мирним, структуру, що дає підстави розгляда­ти такі пам'ятки як місця періодичних зборів малих общин племінної організації, або господарсько-екологічної ніші.

Нові риси у структурі мезолітичного суспільства добре простежуються на матеріалах поховань та могильників, дос­ліджених у Надпоріжжі, Криму та Подністров'ї.

Виникнення могильників є важливою новацією у похо­вальному обряді. Річ у тім, що раніше, ще з часів мустьє (не­андертальців), в Україні, як і в інших регіонах світу, були ві­домі лише індивідуальні або групові поховання. Вже сама поява могильників із визначеною системою розміщення по­хованих засвідчує значну осілість мезолітичного населення, формування поняття власної (родової) території та складан­ня у її мешканців досить стійкої соціальної організації, пок­ликаної всебічно контролювати життєдіяльність в межах цієї території, захистити не тільки її мешканців та природні ре­сурси, а й похованих, які символізували непорушний зв'язок живих із батьківщиною, тобто рідним краєм. Кладовище з цього часу стає символом єднання людини з землею.

Статевовікова структура та просторове розміщення похо­вань Надпорізьких могильників також не залишають сумні­вів щодо патріархальних відносин серед населення, яке їх за­лишило. Так, у 1-му Василівському могильнику в Надпоріж­жі поховані виключно чоловіки (принаймні лише троє з 24 похованих викликають сумнів щодо визначення статі). Біль­шість небіжчиків — це чоловіки зрілого віку, які поховані неіикими компактними гру-ами по 2 — 4 особи в кожній. Іісця поховання таких груп, іовірно, були кладовищами ювіків однородової общи-а могильник у цілому — цемінним кладовищем. І 3-й Василівський могиль­ник відрізняється від вище­описаного як складом, так і Ьтруктурою поховань. Тут по­ховані чоловіки, жінки й діти. Жіночі поховання на могиль-нику розташовані в його цен­тральній частині, тоді як чоло­вічі групами їх оточують, ніби захищаючи від ворогів. Діти поховані як з чоловіками, так і з жінками. Знахідки поховань догей із чоловіками, можливо, рвідчать про громадське усвідомлення чоловічої лінії спорід­неності у процесі становлення патріархальних відносин.

Свого часу А. Д. Столяр, ви­вчаючи матеріали 1-го Василів-ського могильника, дійшов вис­новку, що помітна перевага чоло­вічих поховань може бути наслід­ком як патрилокального шлюбу, так і виникнення військової чо­ловічої організації, що склалася серед місцевого населення для протидії чужинцям. Останніх у Надпоріжжі й узагалі в Подні­пров'ї' було чимало, про що, зок­рема, свідчать дані антропології.

повік із поховання в мезолі-їному могильнику Волоське Надпоріжжі (реконструкція С. Сурніної)

Дослідження Г. Ф. Дебеца, Т. С. Кондукторової, І. Й. Гох-мана та ін. показали, що люд­ність, похована в колективних некрополях Надпоріжжя, була

неоднорідною за своїм антропологічним складом. Так, небі^ чики з могильника Василівка І і частина небіжчиків із Васи-лівки НІ характеризувались високим зростом, видовженим ви­соким мозковим черепом із сильно розвиненим м'язовим рельєфом, широким обличчям і середнім за шириною носом, тобто рисами так званого «протоєвропейського» типу, носії якого значною мірою успадкували зовнішність кроманьйонців. Що ж до похованих у Волоському могильнику, то вони виді­лялися видовженою, вузькою і високою мозковою коробкою, дуже вузьким, витягнутим обличчям з високими орбітами та носом, що різко виступав з його площини. Таке поєднання оз­нак Г. Ф. Дебец назвав «давньосередземноморським» типом, відзначивши, що він, імовірно, сформувався в Передній Азії та Закавказзі. Звідти його носії частково мігрували до Африки, а частково — на Пшніч, зокрема в Надпоріжжя.

Складна етноісторична ситуація в даному регіоні Укра­їни не виключала збройних сутичок між різними групами населення, передусім, між місцевою людністю і племена­ми, які просувалися з різних напрямів у багату природни­ми ресурсами долину Дніпра. Таке припущення підтверд­жується знахідками небіжчиків зі слідами насильницької смерті у мезолітичних похованнях Надпоріжжя. Наконеч­ники стріл, виявлені в кістках похованих, за стилем оформ­лення належали не місцево­му, а зайшлому населенню. Захист племінної («кормо­вої», батьківської) території в час, коли поступово нароста­ла екологічна криза, безпе­речно, набув першочергового значення. Тому виникнення військової організації у мезо­літичного населення Надпо­ріжжя може вважатися цілком імовірним. Консолідація чо­ловіків для захисту племінної території могла мати місце і в інших племінних об'єднан­нях. Проте найімовірніїве, шо контакти між різними етніч­ними спільнотами в мезоліті були здебільшого миролюб­ними та спокійними.

Таким чином, як показує

із археологічних джерел, утворення племінної організації в'язане зі стабілізацією густоти населення, появою осілості, І напочатку й відносної, розвитком поняття спільної племін-Б («кормової») території, складанням режиму її раціонально-Квикористання та захисту від посягань чужинщв, а також і з армуванням нового ставлення до землі як батьківщини. | Нова соціальна організація мала складний, несгійкий та

Г

вречливий характер. З одного боку, в цей час завершив-розпад великих первісних общин пізнього палеоліту, на ■ш яких виникли невеликі однородові общини (2 — 4 сім'ї). З іїшюго — досить виразно простежується на новій снові об'єднання малих общин у племена, які на початку Нормування навряд чи були стійкими соціальними іб'єднаннями. Вони виникали на різних територіях, розпа­ривсь, з'єднувалися заново в залежності від конкретних історичних ситуацій, що було характерно для більшості мо-яодих, ще не цілком сформованих соціальних об'єднань, у тому числі й ранніх державних утворень. [На сучасному етапі вивчення мезолітичної епохи надзви-(йно важко дослідити характер зв'язкш між різними струк-ами в племені. До того ж вони були різними в різних ре-іах. В одних випадках, як це спостеріїається на Подні->в'ї, плем'я мало чіткі структури управліїшя, без яких не­щасливо уявити собі військову організацію, в інших — як бу-Нркжазано на прикладі межиріччя Дунаю та Дністра, це бу-і соціальна організація, яка регулювала на більш «демокра-ї» засадах лише шлюбні та ідеологічні уявлення при їосно вільних господарських стосунках. У лісовій та лісо-їеповіїі зонах, виходячи з даних етноісторичного аналізу, Племінні об'єднання мали тимчасовий, нестійкий характер. І Етнологи визначають плем'я як стійку сукупність людей, історично склалася на певній території і характери-ється відносно стабільними особливостями мови та куль-зи, а також усвідомленням своєї єдності й відмінності від гах подібних об'єднань (самосвідомість), що фіксується в «оназві (етнонімі).

В цілому первісна община, як основа економічної і соці-

Нюї організації первісного суспільства, мала різні конкрет-

-історичні форми в пізньому палеоліті і мезоліті. Проте в

випадках її основним елементом залишалась група спо-

іених сімей, колективна воля яких відіїравала виріїлаль-

роль в організації виробництва і в повсякденному житті.

Вся влада в первісному суспільстві концентрувалася в

іині. Плем'я та інші соціальні утворення (рід) здебільшо-

I не мали органів управління. Як виняток, племшна рада з

представників общин або родів могла утворюватися на пері од небезпеки, коли виникала необхідність спільних дій * метою збереження та перерозподілу життєво важливу об'єктів, або у випадках порушення усталених норм пове­дінки якоюсь групою чи навіть окремим членом об'єднання

Виникнення влади зумовлювалося, перш за все, необхід^ ністю регулювання життєдіяльності соціально-економічної організації, якою була первісна община, з метою збережен-ня цілісності даного соціального організму, захисту його від впливу руйнівних зовнішніх і внутрішніх чинників, упоряд. кування його функціонування в межах самої первісної соці. альної системи. Таким чином, необхідність влади, безпереч-но, відчувалася вже на ранніх етапах виникнення егалітар­них суспільств незалежно від їхньої чисельності.

Дослідженнями американських етнологів доведена зако­номірність змін у структурі прийняття рішень у залежності від збільшення організаційних розмірів потестарних сус­пільств. З'ясувалось, що неієрархічно організовані групи ви­являють більше здатності до прийняття рішень, ніж такі са­мі групи з ієрархічною організацією, що, ймовірно, пов'яза­но з обмеженістю індивідуальних здібностей у первісних лю­дей щодо обробки інформації.

Очевидно, неієрархічну структуру мала система управ­ління у праобщині, в якій влада лідера була мінімальною і поширювалася лише на окремі структури громадського ви­робництва. Суттєвою перешкодою на шляху становлення лі­дерства на цьому етапі розвитку суспільства було суперницт­во між членами соціальної організації, зумовлене порушен­нями об'єктивно необхідних пропорцій суспільного вироб­ництва і споживання. Водночас викорінювання зоологічно­го індивідуалізму шляхом запровадження влади і володарю­вання стало єдино можливим засобом збереження колекти­ву і забезпечення його біологічного відтворення.

На стадії ранньопервісної общини об'єктивною основою становлення примітивного народовладдя, коли ще не сфор­мувалася відокремлена від народу влада професійних керів­ників, була відсутність розмежування сфер суспільного жит­тя. Тут не було ще розподілу влади на господарську, війсь­кову, судову. Лідери поряд зі всіма общинниками брали участь у суспільному виробництві і не мали ніяких пільг У споживанні. Влада здійснювалась шляхом вільного волеви­явлення всіх членів общини. В ній були відсутні владні від; посини будь-якого рівня, а такі найважливіші категорії. пов'язані зі здійсненням влади, як керівництво, управління, авторитет, створювали певну синкретичну єдність.

Особлива увага в цій проблематиці приділяється визначен-сгатевого співвідношення щодо влади і володарювання в існій общині. Ще донедавна безперечний пріоритет тут на-и жінкам, аж до неподільного панування матріархальних осин. Новітніми дс>слідженнями доведено, що в суспіль-мисливців і збирачів, виходячи з потреб ефективності ного виробництва і організаційних форм функціонування перевага надавалася діяльності чоловіків. Окрім мис-вони займали чільні позиції в захисті общини, вироб-іртзі знарядь праці, відігравали провідну роль у консолідації риини. Чоловіки були пов'язані з общинною землею не тіль-Економічними, а й ідеологічними інтересами — це їхня бать-Ецина, яку вони мали оберігати від усіляких негараздів.

Однак провідну роль чоловіків у ранньопервісній общи-

I як і патріархальні відносини в сім'ї, не слід ототожнюва-

Із патріархатом чи з будь-яким домінуванням чоловіків у

Щюктиві. Водночас не варто перебільшувати й значення

и в первісній общині, посилаючись на якісь малозрозу-«обставини» з визнанням батьківства в первісному сус-Ььстві. А. Д. Столяр визначає «матріархат» ранньопервіс-Г общини як світоглядну ідеологію, яка не дає ніяких Підстав для твердження про особливий стан «звичайної» Інки в суспільстві того часу. Далі він зазначає, що навіть вачно пізніше патріархат не переставав бути жорстокою чо-яовічою тиранією, незважаючи на те, що фантастичний об-I «жінки взагалі» займав завжди особливе місце. ■Домінування в суспільстві чоловіків, жінок чи будь-якої ипої соціальної групи взагалі не притаманне стадії раннього илітарного суспільства. Водночас слід пам'ятати, що буль­ка влада споконвічно асиметрична, що вже само по собі ви­качає відсутність «автоматичної» рівності на будь-якому ета­пі розвитку суспільства. Однак асиметрія владних відносин і рівність функцій членів суспільних структур якісно відмін­на різних ступенях розвитку потестарної організації. Необхідно також зважити на те, що відношення влади і ідарювання в ранньопервісній общині поширювалися, дусім, на соціальні осередки (чоловіків і жінок, дітей і «лих, родичш та свояків і т. ін.), підкоряючи тим самим мсті інтереси інтересам колективу. Важливим моментом, який регулював стабільність пове-окремих індивідуумш у групі щодо влади, були первіс-і мононорми. А. І. Першиц визначає мононорми як мало-

)еренційоване синкретичне поняття, яке включає в себе >раль, і етикет, і зародки права. Влада в ранньопервісній общині концентрувалась у дорослій її частині. Для керівництва того часу за наявності фактич, ного лідера було характерним широке врахування думок і по. бажань усіх дорослих членів колективу й ухвалення спільних рішень. Проте це не виключало значну роль лідера в органи зації повсякденного життя й, передусім, виробництва.

Лідер у такій ситуації завжди прагнув досягти загальної злагоди до прийняття остаточного рішення, не порушувати плани окремих людей і груп в общині, намагався не втрача­ти своєї гідності. Найбільший вплив лідер мав на молодь і своїх родичів. Здебільшого лідером був досвідчений, вправ­ний мисливець, який, крім того, добре знав звичаї своєї об­щини, мав навички організаторської роботи, користувався повагою всіх членів общини, психологічно був придатним до керівництва. Найчастіше такого лідера в сучасній історіо­графії називають старійшиною. Проте це зовсім не означає, що йдеться завжди про стару людину, нездатну самостійно займатися трудовою діяльністю. Хоча в окремих випадках траплялися й такі старійшини, які були старими за віком, зате вони мали багатий досвід й пошановувалися членами общини.

Вплив старійшин на життєдіяльність общини теж бував різним і залежав від багатьох чинників. Проте їхня влада не була формальною. Старійшина справді не мав ніяких пере­ваг при розподілі продуктів виробництва і здобичі, в першу чергу. Однак його мали поважати, йому підкорялися всі чле­ни общини, а також гості і представники інших общин, бо він уособлював не свої особисті інтереси, а інтереси всіх членів общини, і в першу чергу її дорослої групи. Зневажли­ве ставлення до старійшини у деяких народів каралося дуже суворо. Старійшини здебільшого уособлювали общину на всіх представництвах за її межами.

Духовна культура. Особливе значення у вивченні історії первісного суспільства мають дослідження, пов'язані з від­творенням рівня розвитку інтелекту і духовної культури пер­вісної людини, її намаганнями пізнати навколишнє середо­вище, світ узагалі, знайти своє місце в ньому. Сам по собі процес зростання інтелектуального й духовного потенціалу в суспільстві був украй складним і суперечливим. Він зумов­лювався багатьма чинниками і мав різні конкретно-історич­ні прояви.

Проте, спираючись на попередні дані про творчу діяль­ність первісної людини, спробуємо відтворити деякі момен­ти її буденного життя, залучивши при цьому всі більш-менш вірогідні свідчення про її духовну й інтелектуальну ді­яльність.

\ Раціональні знання. Як відомо, близько 3 млн років лю­та день у день виготовляла із каменю мисливську зброю

я інші знаряддя праці. Наприкінці мезоліту ці знаряддя бу­ри не тільки значно ефективнішими, аніж попередні, а й ес-І^гично-довершенішими. Вони здебільшого були оброблені щ підігнані з ювелірною точністю і великою майстерністю.

! Однак справа навіть не в цьому. Перш ніж зробити ефек­тивну й естетично досконалу зброю, людині необхідно було |рбре знати і вміти оцінювати якості кам'яних порід, що, рзумовно сприяло накопиченню мінералогічних знань. Із іезмежної кількості гірських порід людина поступово на­снилася відрізняти не лише ті, які могли бути піддані по­дальшій обробці з метою виготовлення необхідних знарядь (й до того ж відповідної якості), а й ті, що могли бути ефек­тивно використані на будівництві різноманітних споруд із застосуванням каменю та інших матеріалів.

Проте цим не обмежувалися знання первісних людей щодо властивостей гірських порід. На поселеннях первісної общини знайдені численні уламки перепаленого дрібнозер­нистого озалізненого пісковика, темно-бурого мергелю, вох-»и, а також фарборозтирачі, товкачі для фарб, дрібні вістря, Трапеції. Розтерті на порошок перепалений пісковик, мер-авль, вохра використовувалися як барвники для розмалю­вання одягу, а також для татуювання та розмальовування ті- Ш людини при обрядових церемоніях. Червоні, близькі до кольору крові, вони часто супроводжували мертвих у похо­ваннях на мезолітичних могильниках Надпоріжжя та Криму. Навряд чи можна сумніватися в тому, що перші пошуки лю­дини в хімічній галузі були пов'язані саме з виготовленням Ігінеральних барвників.

І Накопиченню знань із географії та біології сприяли не­обхідність удосконалення мисливського промислу та проце-у розчленування і обробки туш мисливської здобичі. Мис-мвець мав добре знати не тільки особливості рельєфу міс-■вого полювання і вільно орієнтуватися у просторі, а й Влад та звички різних представників тваринного світу, біо-Вгію розмноження промислових тварин, склад і їстівні вості рослин. Без цих знань важко було успішно вести мис-яивсько-збиральницьке господарство й неможливо було б у ■йдальшому перейти до доместикації рослин і тварин.

Розвиток виробництва також зумовлював потребу в по­вившому удосконаленні математичних та астрономічних нань. Останнім часом археологи дійшли висновку, що Ьачна частина пізньопалеолітичних та мезолітичних виро-Нв із кісток та витворів мистецтва, які були свого часу «при-

крашені» різноманітними зарубками, ямками, хрестиками крапками тощо, відображає процес становлення і розвитку системи лічби та календарних (астрономічних) уявлень у первісному суспільстві.

Передумови розуміння необхідності кількісних уявлень і операцій визрівали у повсякденному житті первісної люди­ни і були пов'язані з її практичною діяльністю: розчленуван­ням крем'яної сировини, розподілом продуктів мисливсько­го промислу, складанням із окремих частин наконечників стріл, спорудженням жител тощо. Математичні уявлення на основі цих спостережень почали складатися, ймовірно, ще в ранньому пелеоліті. Під час пізнього палеоліту та мезоліту первісна людина, безумовно, вже досить вільно володіла на­вичками лічби, що знайшло своє відображення в численних графічних витворах того часу.

Наведемо спочатку декілька прикладів математичних знань народів синполітейних суспільств. Скажімо, бушмени знали цифри 1, 2, 3, 4. Вогнеземельці рахували до п'яти. Австралійці мали «систему» понять для визначення чисел І, 2, 3. П'ять передавалося як 2 плюс 3. Кількість більше деся­ти передавалася узагальнюючим поняттям «багато». Аналіз пам'яток мистецтва пізнього палеоліту дав можливість з'ясу­вати, що первісні люди мали дві системи лічби: п'ятеричну та семиричну (3 плюс 4).

П'ятерична система, на думку дослідників, походить від біологічної будови тіла людини — п'ять пальців на кінцівках. Семирична, — ймовірно, пов'язана з усвідомленням кількос­ті днів місячного циклу, в якому сім днів відміряють чотири фази місяця. Усвідомлення палеолітичною людиною місяч­ного календаря підтверджується також аналізом деяких гра­війованих абстрактних сюжетів, які мають ритмічне повто­рювання означок різного роду в кількості 28-ми, та більш-менш натуралістичне зображення місяця в різних фазах.

Так, на одному з уламків кістяних наконечників з мезо­літичного поселення Мирне чітко помітні чотири фупи на­січок. Три з них складаються з ромбоподібної фігури в цент­рі, біля гострих кутів якої зверху і знизу нанесені по чотири або три паралельні насічки. Чітка ритміка графічних компо­зицій, безперечно, є відбитком досить сталих математичних знань, передусім розвиненої системи лічби, операційними одиницями якої були числа 4 й 3, та геометричних надбань. Напевне, ці геометричні композиції мали магічне значення й водночас могли бути відображенням досить складних ка­лендарних (астрономічних) уявлень.

Досить вірогідно доведено також знання палеолітичною

ідиною сонячного календаря, джерелом вивчення якого є твори мистецтва палеолітичної людини, як гравійова-й браслет із бивня мамута, знайдений в Мізині, та орна-нтована пластина з бивня мамута, виявлена в дитячому хованні на поселенні Мальта в Сибіру. Водночас дрібні міри часу (скажімо, година) первісною людиною не усві-.омлювались. Час визначався частинами доби, наприклад: ітанок, полудень, день, вечір, ніч. Рік розподілявся за се­нами, пов'язаними з виробничим циклом. Увага до сонця і місяця була викликана, мабуть, не стіль-потребами часових вимірювань, скільки необхідністю ієнтуватися на місцевості під час мисливських та збираль-цьких мандрівок.

Добре орієнтування на місцевості не підкріплювалося ким вимірюванням відстаней. Великі відстані вимірюю­ся днями подорожі, менші — польотом стріли чи списа, ■ менші — довжиною конкретних предметів і частин тіла дини, від чого походять такі міри довжини як, скажімо, ікоть» чи «фут».

Первісна людина володіла елементарними знаннями з едицини, необхідними для того, щоб уміти швидко надати вдичну допомогу потерпілим. Так, австралійці вміли ліку-ти переломи шляхом накладання шин та фіксуючих пов'я-Іс. Вони припиняли кровотечу жиром ящірки, попелом та павутинням. Висмоктували кров та припікали рану, щоб нейтралізувати дію отрути після укусу змії. Нежить лікували Шаровою лазнею, яку влаштовували в такий спосіб: викопу­вали в фунті яму, в яку сідала людина. Поруч із хворим в Вму ставили дерев'яну посудину з водою, в яку кидали роз­товчене каміння, а потім закривали яму зверху, щоб людина ^огла прогрітися гарячою парою. Хворобу шлунку лікували сторовим маслом, евкаліптовою смолою, цибулиною орхі-ї. Застосовували первісні люди і психотерапевтичні мето-лікування, коли лікування завершувалось наказом встати приступити до роботи. Оригінальний звичай простежений С. М. Бібіковим під дослідження парного мезолітичного поховання у гроті урзак-Коба у Криму. В процесі розкопок та анатомічного вчення жіночого кістяка було з'ясовано, що в небіжчиці ии ампутовані дві останні фаланги на мізинцях обох рук, ичому ампутацію було зроблено ще за життя жінки, й, евидно, вона мала обрядове значення. Цей звичай був до-ь поширений серед населення різних континентів і в різ-історичні часи, від палеоліту до середньовіччя включно, й в різне ідеологічне навантаження, що певною мірою утруднює конкретизацію обрядових уявлень, якими керувалися мешканці гроту при його виконанні.

У зв'язку з описаним обрядовим каліцтвом, виділимо щ_е один аспект інтелектуального розвитку мезолітичної люди­ни. Незважаючи на негативну оцінку факту ампутації, сама по собі вона засвідчує певні досягнення хірургічної практи­ки первісної людини. Крім ампутації кінцівок, на остеоло­гічних матеріалах мезолітичного часу простежені трепанація черепа, виривання зубів, лікування переломів тощо. Досить високий для тієї доби рівень практичної хірургії, очевидно, супроводжувався значними досягненнями і в інших галузях медичної практики та фармакології, які складно простежи­ти на археологічних матеріалах.

Безперечно, зростання раціональних знань знаходило своє відображення передусім у розвитку мови. Слід зауважи­ти, що різноманітність словникового запасу первісних лю­дей надзвичайно велика, навіть із точки зору розвиненої мо­ви сучасної людини. Так, мови аборигенів Австралії налічу­ють понад 10 000 слів. Щоправда, в мовах австралійців від­сутні узагальнюючі поняття вищого рівня («рослини», «тва­рини» тощо). Водночас у них є поняття середнього рівня узагальнення («дерева», «трава», «чагарник», «ящірки» й та­ке ін.). Багатство мовного складу зумовлене конкретною формою мислення, яке потребує великої кількості конкрет­них понять. Так, арктичні мисливці на морського звіра та оленя карібу мають окремі слова для визначення різного стану снігу: свіжа пороша, наст, пороша по насту, сніг, який почав танути, сніг, який почав знову замерзати, тощо.

Мистецтво. Поява палеолітичного мистецтва в цілому збігається з початком пізнього палеоліту. Згадані вище пе­редумови виникнення мистецьких творів у мустьєрський час відбивають поступовий процес накопичення досвіду в обра­зотворчому відображенні навколишнього середовища. Роз­виток палеолітичного мистецтва добре простежується про­тягом існування ранньопервісної общини: від простих, про­креслених або промальованих ліній, зображень частин тва­рин чи людей на початку пізнього палеоліту — до складних багатокольорових композицій кінця пізнього палеоліту та стилізованих і схематичних зображень у мезоліті.

Образотворче мистецтво поділяється на живопис, гра­віювання, барельєф та скульптуру, а також на монументаль­не мистецтво (живопис та гравіювання на стінах печер) і мистецтво малих форм (невеликі твори мистецтва з каменю, кістки, рогу або зображення на знаряддях праці та предме­тах побуту). За складом творів мистецтва, формою та стилемЗразки образотворчого мистецтва палеолітичної доби:

ражень дослідники виділяють декілька провінцій: фран--кантабрійську, середземноморську, східну тощо. Франко-кантабрійська провінція міститься у приатлан-гій Європі, перш за все у Франції та Іспанії. Саме тут ієні всесвітньовідомі печери з реалістичним живописом гравіюванням (Альтаміра, Ляско, Ніо та ін.). Середземноморська провінція займає Італію, південь анції та південно-східну Іспанію. її можна розглядати як -риферію франко-кантабрійської провінції. Мистецтво на території відрізняється більшою схематичністю зобра­жень. Крім того, у цьому регіоні виявлено велику кількість ражень кистей рук людини.

Східна провінція простягається від Середньої Європи до ибіру. Оскільки в цьому регіоні менше печер, тут більшо-розвитку набули скульптурні зображення та орнаменталь-е гравіювання по кістці. Живописні твори виявлені лише в ечерах Уралу (Капова та Ігнатіївська). Твори печерного стецтва віднайдено, як правило, у глибині печер. У пече-Ніо (Франція), наприклад, вони розташовані на відстані изько 500 м від входу. Зображення окремих тварин або Жюжетні елементи утворюють складні композиції, об'єднані ие лише зоровим рядом, а й спільною ідеєю. Такі ділянки Яечер, очевидно, були-культовими місцями, де в пітьмі, при гому освітленні первісні люди здійснювали магічні об­ряди із залученням цих зображень. У контексті ці зображен­ім мали передусім знакову функцію, і лише поступово, з збитком поліхромності та удосконаленням форм і техніки

ображень формувалося їх естетичне сприйняття, що власне й дає підстави говорити про мистецтво у прямому розумін­ні цього слова.

У розвитку палеолітичного мистецтва розрізняють чоти­ри хронологічні стилі: 1) 32 — 27 тис. років тому — нечис­ленні зображення голів або передніх частин тварин у техні­ці гравіювання; 2) 26 — 22 тис. років тому — поява нових жанрів: скульптури та живопису; 3) 21 — 17 тис. років тому — поступовий розвиток усіх жанрів; 4) 16 — 10 тис. років то­му — розквіт палеолітичного мистецтва. На цей час припа­дає близько 70 відсотків відомих зображень.

Розвиток живопису на території України в палеолітич­ний час відбувався іншим шляхом, на відміну від тих регіо­нів, де зафіксовані найкращі зразки поліхромних витворів палеолітичного мистецтва. Використання фарби тут було досить поширеним, проте живопис, як і гравіювання, мав в основному орнаментальний характер.

Яскраві зразки орнаментального живопису зафіксовані в Мізині, де в одному з жител знайдена компактна група кіс­ток мамута (лопатка, дві нижні щелепи, стегнова, тазова кістки, уламок лобної частини черепа), розписаних черво­ною вохрою. Основні елементи розпису — хвиляста лінія, зигзаг, кут, паралельні прямі та похилі лінії. У схожій техні­ці виконано стилізоване зображення вогню (багаття) на че­репі мамута біля входу в перше Межиріцьке житло.

Крім вохри різних відтінків — від темно-вишневого до світло-рожевого, використовувалась жовта вохра, чорна фар­ба (окис марганцю і сажа) й біла фарба (мергель). Чорною фарбою пофарбовані в Мізині деякі скульптурки і браслет.

І Зафіксовані інструменти для розтирання фарб (товкачі, Натирачі) та своєрідні «олівці» — брусочки та багатогранни-"іоі вохри, огранені у процесі розтирання і використання.

В Україні настінний живопис виявлено тільки в одному місці. Це Баламутівська печера на правому березі Дністра ^(Чернівецька обл.). На стінах цієї карстової печери відкрито •близько шестидесяти груп стилізованих монохромних малюн­ків, зроблених сажею. Розміри зображень невеликі — до 25 см. Єрізняється три групи сюжетів: антропоморфні зображення, морфні, лінійно-геометричні. Розпізнаються образи рога-людей з піднятими руками, зображення лучників. Гравіювання здебільшого використовували для оформ-лення орнаментальних композицій, нерідко досить складних. Надзвичайно цікава знахідка була виявлена В. В. Хвой-кою на Кирилівському поселенні (м. Київ), на відстані І120 м від основного розкопу, серед невеликого скупчення культурних решток. У складній гравійованій композиції із заштрихованих полів, зигзагів, хвилястих ліній, «рахівних лі­нійок», драбинок деякі дослідники вбачають зображення во-Ви, черепахи, голови мамута, з вписаною в неї головою пта-ха — типу лелеки або журавля. Цей сюжет розглядається як ^відображення трьох сфер природи, що оточували первісну Кодину: земної — повітряної — водяної.

Не менш складний сюжет вигравіюваний на уламку бйв-

Івя з Межиріч. Дехто з дослідників убачає в ньому зображен-

ІНя чотирьох жител поселення, на думку інших ідеться про

запис результатів спостережень за зміною сезонів та циклів.

У

начне місце в мистецтві палеолітичної людини займали чі статуетки, які виготовлялися, переважно, з бивня ма-, а інколи з каменю, вапняку, бурштину. Як правило, _[ були невеликі за розміром. Найбільші екземпляри не реревищували 20 см. Серед жіночих зображень також роз-" няються натуралістичні та стилізовані.

Найбільша кількість жіночих зображень знайдена в Мі­ні (близько 20). Всі вони виготовлені з бивня мамута. Це евеличкі статуетки завбільшки переважно 5 — 10 см. Най-іенші з них всього 2,3 см заввишки, найбільші — 14,5 см. 'озміри статуеток, можливо, відбивають віковий склад жі-юк общини (дівчата, жінки, літні господині та берегині до-). Об'ємні стилізовані орнаментовані скульптурки мають адну композицію, що відображає торс та гілертрофовані рми таза. Інші типи фігурок, навпаки, відрізняються на-ірно великим торсом у порівнянні з тазом. Дві статуетки з Добранічівки виготовлені з бурштину Більша) і з пісковику (менша). Фігурки за формою нагаду-ють мізинські, але без орнаменту. Схематизована статуетка з мергелю знайдена в Молодово V. За О. П. Чернишем, во­на являє собою фігуру жінки в одежі з капюшоном.

Серед численних пам'яток мезолітичного часу особливе місце посідає своєрідний археологічний комплекс Кам'яної Могили, розміщений на відстані 15 км північніше Меліто­поля. Незвичним є вже само розташування пам'ятки. Висо­кий піщаний пагорб, укритий великими кам'яними брила­ми, виразно виділяється серед широкої рівнини заплави р. Молочної, привертаючи до себе увагу мандрівників. Міс-

Місцеве населення охоче розповідає захоплюючі легенди про фантастичне утворення Кам'яної Могили та про багатющі скарби, заховані героями чи розбійниками під її скелями. Таке вражаюче явище природи не обійшли увагою і старо­давні мешканці приазовських степових просторів.

Проте не сам по собі велетенський кам'яний пагорб привер­тає до себе увагу археологів, а оригінальні зображення, що вкривають брили пісковику у гротах Кам'яної Могили, та інші загадкові знахідки, вкриті лінійно-геометричним орнаментом, яких за більш ніж столітню історію дослідженя Кам'яної Мога-іайдено понад тисячу. Проте до останнього часу серед дос-

існують різні точки зору щодо хронології зображень та

>го історичного змісту. Не викликає сумніву лише той

г, що гроти Кам'яної Могили були культовим місцем, де

зм багатьох століть первісні мешканці відправляли якісь

5ливі обряди, що відповідали 'їхнім ідеологічним уявленням.

Не торкаючись згаданих вище дискусійних проблем,

ернемо увагу лише на одну групу зображень у «Гроті бика»

еякі дослідники називають його «Гротом мамута»). Цен-

іьне місце за розмірами тут займає зображення поране-

>го стрілами чи списами бика (тура) в бойовій позі. Місця

іення» стародавній художник акцентував штучними за-

змпозиція з чотирьох биків на стелі «Грота бика» в Кам'яній Могилі

іибленнями на корпусі тварини. Поруч розміїцуються ще

Екілька окремих композицій. Насамперед, це коло з чоти-

зх биків, які теж «тримають» оборону. Далі, один за од-

ім, ідуть три олені; зображені також коні, хижаки, гратчас-

загорожі, протерті заглиблення. Над фігурами людей і за-

ібленнями височить постать мисливця-заклинателя.

Імовірно, що композиції «Грота бика» пов'язані з мис-

:ькою магією. Схематизоване, але цілком розпізнаване

їбраження тура дає підстави припустити датування компо-

щії грота пізнім мезолітом, коли тур широко заселив сте-

пові простори України і став головним об'єктом полювання мешканців цих районів.

Схематична манера виконання зображень на Камяній Могилі заслуговує на особливу увагу. Стилізація та схема­тизм у первісному мистецтві зумовлювалися переходом пер­вісних митців від зображень конкретних об'єктів до узагаль­нюючих образів, що пов'язано із запровадженням лука та стріл, розвитком засобів полювання та значним розширен­ням об'єктів мисливського промислу. Відображення цих змін бачимо, зокрема, і на зазначених композиціях. Поряд зі схе­матичними та стилізованими, з'являються зображення до та­кої міри стилізовані та умовні, що розкрити їхнє смислове значення досі не вдалося. Ці зображення, прості за формою та складні за змістом, свідчать, що в мезолітичну добу сфор­мувався новий тип мислення, спроможний глибще аналізу­вати навколишнє середовище і місце в ньому людини з її складними і суперечливими ідеологічними уявленнями.

Складні міфічні уявлення мезолітичного населення України знайшли своє втілення в чурингах, виявлених у значній кількості на Кам'яній Могилі, на місцезнаходженні Балін Кош у Криму та в інших місцях України. Чуринги (мовою австралійського племені аранда) — це особливі ка­мені або дощечки з вирізаними чи намальованими на них знаками, які переховуються у спеціальних таємних сховищах і символізують приналежність їхніх власників до конкретної тотемної групи. В. Н. Даниленком розкопаний на Кам'яній Могилі окремий «Грот чуринг», де знайдено близько сорока кам'яних, прикрашених лінійно-геометричним орнаментом, виробів різних розмірів у вигляді різноманітних порід риб. Виявлені чуринги і в інших місцях Кам'яної Могили. З'ясу­вання ідеологічного змісту цих знахідок стане можливим ли­ше в процесі дальших археологічних досліджень.

Мисливсько-збиральницький спосіб життя сприяв фор­муванню у первісної людини уявлень про її невіддільність від навколишнього середовища. Людина природно сприйма­ла себе як частину навколишнього світу й переносила на довкілля властивості своєї природи. На цьому підґрунті сформувалися основні форми світогляду первісного суспіль­ства: тотемізм, анімізм, магія, фетишизм.

Тотемізм (мовою північноамериканських індіанців од-жубве — «його рід») — віра в надприродний зв'язок та кров­ну спорідненість родової групи з якимось видом тварин, рослин, предметом чи навіть явищем природи, що вва­жається прабатьком, родичем, покровителем та другом, який оберігає рід та допомагає йому. У зв'язку з цим можна

Пригадати відому формулу Маутлі: «Ми однієї крові — ти і |». Тотемом називається саме такий першопредок або його юбраження чи символ. Із тотемом спілкувалися, на нього имагалися вплинути за допомогою магії.

Тотеми, як міфічні першопредки, уявлялися напівлюди-Юю-напівтвариною. Вони існували в міфічні часи. Першо-

І

редки мандрували по своїй власній території, на якій потім ешкала тотемічна група. Те місце, де, за переказами, пер-Юпредок з'явився на світ, залишалось тотемічним центром

її' В матег

групи. Тобто тотемічна територія вважалася територією існування групи. Зберігання тотемічного центру вважалося передумовою нормального існування тотемічної групи.

Поява дітей також пов'язувалася з діяльністю тотемічно­го пращура, який начебто вселявся в жінку та відроджував­ся в дитині. При появі дитини для неї знаходилась чуринга, як утілення її душі, яка водночас є часткою душі тотема. Всі чуринги членів племені зберігалися поблизу тотемічного центру в чурингосховищі.

Магія (від грец. — чаклунство) — віра в можливість впли­вати на життя за допомогою магічних дій або заклинань. Магія в уявленні первісної людини поділялася на позитив­ну (корисну) і негативну (шкідливу).

Цікаві залишки обрядових дій досліджені в печері Тюк д'Одубер (Франція). На підлозі печери виявлені глиняні зоб­раження бізонів. Навколо них численні відбитки слідів лю­дей з характерним важким приступом на п'яту. Більшість слідів належить підліткам 10—12 років. На думку дослідни­ків, тут проводили посвячення підлітків (ініціації) в таїнства магічного впливу на основний об'єкт промислу — бізона.

Археологічний комплекс, пов'язаний з обрядово-театралізо­ваним святом мисливців на бізона, досліджений на палеолітич­ному поселенні Анетівка II (на Південному Бузі). Поселення складається з трьох функціонально і структурно різних частин. У західному секторі поселення проводили членування забитого бізона і розподіл його між учасниками церемонії. На невелико­му округлому майданчику в центрі поселення розмальовувались та прикрашались безпосередні виконавці обрядових дій. Поруч виготовляли ритуальну зброю, прикраси, сакральні предмети.

Заключна церемонія свята відбувалась у східному секто­рі поселення. Тут до початку свята викладалося коло з ще-лепів бізона, у центрі якого на підпорках прилаштовувалась голова бізона. Вся ця «споруда» була густо пофарбована чер­воною вохрою — символом крові та життя у первісних на­родів. Навколо цієї споруди розмальовані, прикрашені мис­ливці з факелами та списами здійснювали різноманітні ма­гічні дії (ритуальне споживання м'яса жертовної тварини, імітація моментів полювання, співи, танці й т. ін.). Спожи­вання м'яса священної тварини супроводжувалось збиран­ням и кісток і складанням у пофарбованому колі.

Вся обрядово-театралізована церемонія, відтворена за ма

Дата добавления: 2014-01-07