Тема 8. Кредит у ринковій економіці

Так відбувається капіталізація економічних відносин. Тобто після реалізації грошей, як капіталу, змінюється економічний статус обох.

Джерела нагромадження позичкового капіталу.

1. Грошовий капітал, що тимчасово вивільняється у процесі обігу промислового нагромадження у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільних коштів після продажу готової продукції, накопичення протягом певного часу фонду оплати праці, частки доходу яка виплачується у вигляді податків.

2. Капітал Рантьє – тобто гроші осіб, які самі не займаються підприємницькою діяльністю, а живуть за рахунок отримання відсотка від використання капіталу, як власності.

3. Збереження населення, що перевищує їх фонд споживання.

4. Вільні кошти державного і місцевого бюджету, та інших організацій: пенсійних фондів, страхових компаній, профспілок.

Нагромадження позичкового капіталу. Фіктивний капітал.

При розгляді питання про нагромадження капіталу слід зупинитися на питанні: а якою мірою цей процес відтворює реальне нагромадження дійсного капіталу, що виступає у продуктивній і товарній формах і використовується в процесі виробничого відтворення?

Теорією і практикою доведено, що такої відповідальності, як правило не досягається. Позичковий капітал нагромаджується швидшими темпами, ніж реальний. Чинників, що визначають таке випередження, багато. Це і платні інструменти кредитної системи, і ефект мультиплікатора, і емісія та обіг облігацій або інших цінних паперів, що випускаються не для фінансування реальних інвестицій, а для покриття видатків, пов’язаних із поточним споживанням.

Сформований у такий спосіб позичковий капітал дістав у економічній теорії назву фіктивного капіталу (fictitious capital) – частка позичкового капіталу, яка не відображає реальний процес нагромадження дійсного капіталу. Тому капітал може існувати як засоби праці (виробничий), як гроші (позичковий), як цінні папери (фіктивний).

Фіктивний капітал породжує неоднозначні економічні наслідки. Таке розмежування дійсного і фіктивного капіталу має принципове не мале теоретичне, а й практичне значення.

Залежність нагромадження позичкового капіталу від економічного циклу: динаміка капіталу і рух норми позичкового відсотка відбуваються обернено до процесу циклічності.

Найпоширенішою є позиція економістів класичного напрямку теорії грошей, за якою позичковий відсоток розглядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Ціна, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, а не чекати нагромадження грошей.

Економісти неокласичної школи розглядають відсоток, як плату за жертву й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Це результат більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. Величина відсотка визначається на базі суто психологічних чинників, як різниці в ціні між теперішніми та майбутніми благами. Їх оцінюють у майбутньому нижче від теперішніх. Психологічна теорія процента (автор австрійський теоретик Бам-Баверк). Ґрунтується на тому, що для власника капіталу він має більшу граничну корисність сьогодні, ніж у майбутньому. Процент – це плата за можливе погіршення свого становища.

Також розглядав природу відсотка і Кейнс. «Як плату за розставання з ліквідністю», яка

1. прямо пропорційна «перевагам ліквідності»

2. обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Позичковий відсоток являє частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержав підприємець. Пропорція розподілу прибутку на підприємницький доход і позичковий відсоток залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку – попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Величина позичкового відсотка характеризується його нормою. Але закону, який би обґрунтував принципи визначення ринкової ціни за використання грошового капіталу, немає. Вважається, що норма відсотка може коливатися від нуля до середньої норми прибутку – максимальна межа. Але й вони можуть бути перевищені.

Ринкова норма відсотку, що встановлюється на підставі попиту і пропозиції, схильна до коливань і досягає свого максимуму в період найбільшого загострення економічної кризи, тобто тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму.

Під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобом платежу, і значно зростає попит на позичковий капітал.

Після кризи норма відсотка знижується; максимальною вона стає в період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробництва і торгівлі грошових капіталів, що пропонуються в позику. Однак у цей період попит на них стає обмеженим. Тоді ж спостерігається зростання норми прибутку.

Така динаміка дає підставу для висновку, що залежність змін норми відсотка та норми прибутку треба розглядати з урахуванням циклічних коливань економічного розвитку.

Нарешті, норма позичкового відсотка – об’єкт державного регулювання.

Дата добавления: 2014-01-07