Основна частина

ВСТУП

1. Ознайомлення з основами дисципліни.

2. Структура курсу та вимоги для його успішного засвоєння.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ЛІТЕРАТУРА

1. Типова навчальна програма нормативної дисципліни «Цивільний захист» для вищих навчальних закладів, затверджена заступником міністра освіти і науки, молоді та спорту України 31.03.2011р.

2. Закон України “Про цивільну оборону України”. – К.Голос України, 06.03.1993.(додаток – 24.03.1999р).

3. Закон України “ Про об’єкти підвищеної небезпеки”. – К.18.01.2001.-№2245- III.

4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". – К.: Відомості Верховної Ради України, 1991. – № 41. – Ст. 546.

5. Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". – К.: Відомості Верховної Ради України, 1991. – № 16. – Ст. 198; 1992., № 13. – Ст. 177.

6. Закон України "Про тваринний світ". – К.: Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 18. – Ст. 191.

7. Закон України "Про екологічну експертизу". – К.: Відомості Верховної Ради України, 1995. – № 8. – Ст. 54.

8. Закон України “ Про правовий режим надзвичайного стану”. - К.Урядовий кур’єр, 14.06.2000.-№107.

9. Закон України “ Про аварійно – рятувальні служби”. - К.Урядовий кур’єр, 14.12.1999. - №1281.

10. Закон України “ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”. - К.Урядовий кур’єр, 16.09.2000. - №149.

11. Бикова О.В. Болієв О.В., Деревинський Д.М., Єлісеєв В.Н., Миронець С.М., Осипенко С.І., Півень Ю.О. та інш. Основи цивільного захисту: Навч. посібник К: 2008.– 223 с.

ВСТУП

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2010 р. за N 1057/18352 у вищих навчальних закладах України введено навчальну дисципліну «Цивільний захист». Дисципліни введено для всіх спеціальностей і напрямів підготовки за освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" та "магістр". [1] Наведений наказ підтверджує зростання важливості вивчення дисциплін відповідного напрямку для сучасного суспільства.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Ознайомлення з основами дисципліни

У ст. 27 та 50 Конституції України сказано: «Обов’язок держави — захищати життя людини», «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цим правом шкоди».

Згідно з законом України від 24.06.2004 № 1859-IV «Про правові засади цивільного захисту» [2] цивільний захист – система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

За даним визначенням головним завданням фахівця з цивільного захисту є збереження життя, здоров’я та працездатності людини у разі виникнення надзвичайної ситуації – тобто створення для людини безпечних умов для її життя та здоров’я.

Безпечні умови для людини — стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину (Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення») [3].

При цьому слід відмітити, що термін «цивільний захист» не має чіткого трактування у практиці його використання. Цивільний захист ґрунтується на допомозі людям у здійсненні їхнього бажання бути почутими, цивільний захист виявляється тісно пов’язаним із принципами соціальної справедливості, цивільними правами й правами людини. Існує декілька моделей цивільного захисту: цивільний захист приватної особи, юридичний цивільний захист, цивільний захист за кошти.

Визначення цивільного захисту з позиції захисту від надзвичайних ситуацій використовує у своєму змісті словосполучення «…запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій… у мирний час і в особливий період». Треба відмітити, що не тільки в Законі України «Про правові засади цивільного захисту», але і в інших літературних джерелах досить часто використовується словосполучення «надзвичайні ситуації мирного і воєнного характеру». Таке формулювання означає тільки те, що надзвичайні ситуації можуть відбуватися як у мирний час, так і в умовах ведення бойових дій, а захист населення від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій повинний здійснюватися й у тих випадках, коли вони викликаються впливом зброї або інших засобів противника. Захист же від небезпек, безпосередньо пов’язаних із веденням воєнних дій, відповідно до світової практики, покладений на цивільну оборону.

На теперішній час триває дискусія стосовно змісту терміну «цивільний захист» та сфери його застосування. Є намагання об’єднати дві сфери діяльності в одну – у сфері захисту від наслідків надзвичайних ситуацій і в сфері цивільної оборони, – яке передбачає виникнення можливого позитивного ефекту внаслідок схожості заходів, що визначені для виконання у відповідних ситуаціях. В іншому випадку пропонується в межах визначення цивільного захисту замінити словосполучення «надзвичайна ситуація» на «кризова ситуація», що вимагає тоді розповсюдити цивільний захист і на кризові ситуації політичного, соціального та економічного характеру, які розрізняються між собою. Є пропозиції розглядати цивільний захист, в одному випадку, як комплекс заходів, а в іншому випадку, як систему заходів.

Під час надзвичайних ситуацій потенційні небезпеки для життя і здоров'я людей проявляються в більшій кількості, з більшою ймовірністю негативних наслідків.

Загрози життєдіяльності під час НС поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні загрози пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних екологічних катастроф.

Внутрішні загрози пов'язані з НС техногенного і природного характеру або спровоковані терористичними діями.

Насиченість території України промисловими об'єктами у декілька раз перевищує насиченість розвинених європейських країн. Майже третина з цих підприємств (біля 7,5 тис.) становить потенційну небезпеку. Цілі регіони являють собою зону з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф техногенного походження, внаслідок яких гинуть люди, знищуються матеріальні цінності, ускладнюються умови виробництва і життя. Цей ризик постійно зростає, оскільки рівень зносу обладнання більшості промислових підприємств наближається до критичного.

Промисловість – найважливіший сектор господарського комплексу України. В ній використовується третина основних фондів та працює більше третини населення, зайнятого в народному господарстві. До найважливіших і, водночас, потенційно небезпечних, галузей промисловості відноситься, зокрема, хімічний комплекс. У 2011 році в промисловому комплексі Україні функціонувало близько 1,2 тис. об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 275,24 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: 5,2 тис. т хлору, 129,1 тис. т аміаку та 140,8 тис. т інших небезпечних хімічних речовин. [1]. Аналіз загроз хімічної небезпеки дозволяє зробити висновок, що найбільшу небезпеку для населення створюють хімічні виробництва, аміакопроводи, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо.

Найбільшу кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджено у східних областях України, а саме у:

• Донецькій області - 174;

• Дніпропетровській області - 115;

• Луганській області - 93;

• Харківській області - 101.

Абсолютна більшість підприємств усіх галузей промисловості, зокрема хімічних, працює на морально застарілому обладнанні, що тільки збільшує ймовірність виникнення надзвичайної ситуації. Виробництво на цих підприємствах супроводжується утворенням великої кількості відходів та побічних продуктів, які не утилізуються, а складаються у відвалах та захороненнях [1, 2].

Стосовно Харківської області можна навести наступні дані, що наочно ілюструють рівень хімічної небезпеки (таблиця 1) [1].

Таблиця 1.

Дані щодо рівня хімічної небезпеки у Харківській області

Кількість хімічно небезпечних об'єктів, одиниць	Кількість НХР, (тис. тонн)	Кількість населення у зонах можливого хімічного зараження
Всього	у тому числі за ступенем хімічної небезпеки:	Всього	у тому числі:
	II	III	IV	хлор	аміак	інші	тис. осіб	%
					21,26	1,463	17,022	2,771	676,70	86,2

Наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище набувають все більш відчутних обрисів, особливо у випадках, коли дія природних та техногенних чинників потрапляють у резонанс. Не виключається можливість розв'язання війни із застосуванням зброї масового ураження. Тому запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків набули статусу загальнодержавної проблеми.

До того ж слід додати, що, на сьогоднішній день, надзвичайні ситуації, що можуть виникнути на потенційно небезпечних об’єктах, у більшості випадків будуть носити комплексний характер. Комплексну надзвичайну ситуацію можна визначити як послідовний процес розвитку реципієнтних аварій або (та) надзвичайних ситуацій, ініційованих первинною аварією або надзвичайною ситуацією

На території м. Харкова загалом розташовано 69 об’єктів потенційної хімічної небезпеки. У таблиці 2 наводяться дані щодо розташування цих об’єктів по адміністративних районах міста, а також відомості по кількості населення у районах і співвідношення кількості об’єктів потенційної хімічної небезпеки з кількістю населення.

З наведених у таблиці 2 даних можна зробити висновок, що найбільша потенційна хімічна небезпека має місце у Жовтневому, Орджонікідзевському, Фрунзенському та Червонозаводському районах м. Харків. До того ж слід додати, що Орджонікідзевський та Фрунзенський райони межують між собою; довжина адміністративної межі між районами становить близько 8,7 км. Отже, існує ймовірність того, що небезпечні фактори, що можуть утворитися при виникненні техногенної надзвичайної ситуації, можуть розповсюдитися у межах суміжного району.

Таблиця 2

Дані щодо розташування об’єктів потенційної хімічної небезпеки по адміністративних районах м. Харків

Назва району	Площа, км^2	Кількість об’єктів потенційної хімічної небезпеки, об’єктів.	Кількість населення, осіб	Співвідношення кількості об’єктів потенційної хімічної небезпеки з кількістю населення, об’єкт / тис. осіб	Найбільша проектна кількість отруйних речовин на одному об’єкті, т. (речовина)
Дзержинський	62,0	8	220580	1/27,5	2 (аміак)
Київський	45,7	7	188706	1/26,9	0,8 (хлор)
Комінтернівський	24,3	6	149798	1/24,9	1 (аміак)
Ленінський	30,4	6	93844	1/15,6	2,4 (аміак)
Московський	22,7	5	310278	1/62,1	24 (сірчана кислота)
Жовтневий	34,7	13	111173	1/8,6	50 (бензол)
Орджонікідзевський	33.4	4	155843	1/38,9	40 (аміак)
Фрунзенський	22,3	9	144151	1/16	37 (аміак)
Червонозаводський	45,54	11	96529	1/8,8	40 (аміак)

Крім того, результати аналізу розташування об’єктів потенційної хімічної небезпеки по території м. Харків свідчать, що середня відстань від об’єкту потенційної хімічної небезпеки до межі житлової забудови становить 0,3 км, тоді як величина середнього радіусу можливої зони ураження – 6,5 км. З цього випливає, що навіть у межах одного адміністративного району техногенна надзвичайна ситуація може набути комплексного характеру, оскільки відстань між суміжними об’єктами потенційної хімічної небезпеки може виявитися меншою, ніж радіус можливої зони ураження. Це можна проілюструвати за допомогою фрагменту карти-схеми міста, показаного на рис.1.

Рис. 1 - Фрагмент карти-схеми м. Харкова зі вказаними суміжними об’єктами потенційної хімічної небезпеки та можливими радіусами зони хімічного зараження.

Цивільний захист оборона у своїй практичній діяльності спирається на людські й матеріальні ресурси всієї країни. Вона є не лише частиною системи соціальних і оборонних заходів, але й всенародною справою.

1. Завдання цивільної оборони:

1. Попередження населення про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження й вживання заходів щодо змен­шення збитків у разі аварій, катастроф, значних пожеж і стихійних лих.

2. Оповіщення населення в ході ліквідації наслідків НС, постійне його інформування про обстановку, що складається.

Для виконання цього завдання створена автоматизована система оповіщення й інформаційного забезпечення на базі загальнодержавної мережі зв'язку й радіомовлення, яка поділяється на державну й регіональну.

3. Захист населення від наслідків стихійних лих НС.

З метою виконання цього завдання здійснюється комплекс заходів, що забезпечують укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний захист, а також захист від біологічних засобів ураження.

Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є показники стану довкілля в разі НС і відповідне рішення ПК.

Штаби ЦЗ беруть участь у плануванні евакозаходів і всебічно сприяють підготовці евакоорганів до їх роботи.

4. Організація й проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайних ситуацій та осередках ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків НС, а також:

· розвідуванні осередків ураження й визначенні меж цих осередків;

· проведенні робіт, пов'язаних із пошуком і порятунком людей;

· наданні допомоги потерпілим;

· евакуації населення з осередків масових уражень;

· забезпеченні громадського порядку в зонах аварій, катастроф;

· здійсненні заходів життєзабезпечення населення;

· здійсненні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів тощо.

5. Створення систем аналізу, прогнозування, керування, оповіщення і зв'язку, спостереження й контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх у готовності для стійкого функціонування в умовах НС мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є Міністерство України з питань НС, основними виконавцями – Держкомгідромет, Міністерство охорони здоров'я й інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи й організації, що входять у сферу його управління.

Спеціальні підрозділи названих центральних органів державної виконавчої влади цілодобово й у встановлені терміни інформують штаб ЦЗ України про стан навколишнього природного середовища, подають відомості щодо прогнозів на найближчий час. Про загрозливі явища штаб ЦЗ інформує негайно.

6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійних лих і у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними й місцевими органами державної влади, адміністраціями областей, міст, районів, установ і організацій завчасно, а також у разі виникнення НС з метою створення умов для виживання населення, що може виявитися (виявилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімальних потреб громадян, що постраждали від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є:

¨ тимчасове розселення громадян у безпечні місця;

¨ організація харчування населення в зонах НС;

¨ організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

¨ забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідемічного нагляду в місцях тимчасового розселення.

7. Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу ЦЗ, її органів управління і сил, навчання населення вміння застосовувати індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ) і діяти в умовах НС. Населення проходить підготовку за групами:

· учні середніх шкіл – за програмами під керівництвом учителів;

· студенти – за спеціальними програмами.

Особи, не зайняті у сфері виробництва й обслуговування, навчаються вміння застосовувати засоби захисту і діяти в умовах НС за допомогою пам'яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з ЦЗ, яке проводиться за рішенням уряду України.

З точки зору наукового забезпечення цивільний захист можливо структурувати як це показано на схемі 1.

Зі схеми 1 видно, що фахівець з цивільного захисту мати знання та навички фізико-математичних, інженерних дисциплін та хімії; з дисциплін медичної та біологічної спрямованості, з юриспруденції; екології, безпеки життєдіяльності та охорони праці, економіки, соціології та психології та ін.

Схема 1

(для відображення у конспекті)

Дата добавления: 2014-01-07