Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Конфлікти та альтернативні способи їх вирішення

1.

Кожна людина належіть до певної соціальної та вікової групи, класу, раси, статті і саме в наслідок цього, часто стикається з ситуаціями, коли поведінка інших людей не відповідає її правилам, уявленню, вимогам, що призводить до виникненню конфліктів.

Поняття «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus», що означає «зіткнення». Тобто зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденції у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних відносинах індивідів чи груп людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями. [1, c. 10] За суттю конфлікт означає суперечність, неузгодженість, розбіжність, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями людей. Бувають випадки коли у стосунках між індивідами панує ворожнеча, непорозуміння, роздратованість, нетерпимість, але вони намагаються приховувати і не визнавати, що між ними існує конфлікт. Однак якщо людина ігнорує конфлікт, уникнути вона його не може. Він буде розвиватись ускладнюючи життя, як безпосередньо індивідууму, так і його оточенню, загострюватись до моменту «кипіння». Небезпечність такого конфлікту полягає у тому, що з часом до нього втягується все більше людей і може стати загрозою як для певної групи, класу та навіть миру.

Постає питання: конфлікт виконує тільки негативну функцію чи може виконувати і позитивну?

Щоб скласти об'єктивне уявлення про конфлікт, спробуємо виділити в ньому не тільки негативні, але і позитивні моменти:


 

Позитивні: Негативні:
емоційна розрядка розрив відносин
вирішення суперечки невирішена проблема
отримання бажаного результату поразка
прояснення позицій сторін і т.д розхитані нерви і т.д

Табл. 1.1. [2, c.297]

Виявляється, в конфлікті не так вже й мало позитивних моментів, за бажання можна знайти ще більше. Таким чином, конфлікт не однозначний за своєю природою, в ним є, як негативні, так і позитивні сторони. У своєму житті кожен з нас не раз був учасником різних конфліктів, які вирішувалися з різним ступенем успішності. Прожити життя без конфліктів, напевно, неможливо, вони були, є і будуть внаслідок того, що люди по-різному дивляться на одні і ті ж предмети, мають свої варіанти рішення тієї або іншої задачі і т.п. Існує навіть такий вираз: "Якщо у вас немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс "'. [2, c.198; 3, с.17]

Якщо звернутися до історії, то саме завдяки конфліктам і відбувався науково-технічний прогрес, розвиток людства, стирались з лиця землі цілі цивілізації, на місті яких виникали нові більш потужні потенціалом розвитку. Конфлікти забезпечують динаміку, просування вперед. Є навіть приклади, коли керівники підприємств навмисно створюють конфліктні ситуації при вирішенні яких виникають нові ідеї, пропозиції, теорії, творчі підходи та нестандартні варіанти розв’язання проблем. Таким чином, можна говорити як про позитивну так і негативну функцію конфлікту.

Структура конфлікту. Кожне явище має свою структуру і конфлікт не виключення. Так до структури конфлікту автори посібника «Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів» [1, c.16] відносять такі: 1. Конфліктуючи сторони; 2. Зона розбіжностей; 3. Сприймання конфліктної ситуації; 4. Мотиви; 5. Дії та наслідки; 6. Історія та передумови конфлікту.

1. Конфліктуючи сторони – це окремі індивіди чи групи людей, трудові колективи, держави. Сторін може бути дві, а може бути і більше. Тому розрізняють: як двосторонній так і багатосторонні конфлікти.

2. Зона розбіжностей – це предмет суперечки, те, що зумовило зіткнення сторін, те нам що претендують сторони.

3. Сприймання конфліктної ситуації – кожна сторона сприймає конфлікт по своєму, суб’єктивно. Розбіжність у сприйнятті сторонами ситуації пояснюється також, їх здатністю вносити власні припущення в оцінку позицій партнерів відповідно до особистісних ціннісних орієнтацій. Саме внаслідок розбіжностей між реальністю з сприйняттям її кожного індивідуума і виникає конфлікт.

4. Мотиви – це внутрішні чинники активності суб’єкта, що визначають їх спрямованість. Саме в мотиві, пояснюється, чому люди обирають конкретну позицію і оцінюють ситуацію по своєму. Інтерес індивіда є важливим мотивом його поведінки у конфлікті. Вимоги і бажання конфліктуючої сторони і є мотивом, тобто його інтересом. Але за інтересами, що відстоюються у конфлікті скриваються потреби, що задають основний тон у формуванні інтересів. Інтереси набагато простіше задовольнити ніж потреби, це треба враховувати при врегулюванні конфлікту.

5. Дії та наслідки – спрямовані на задоволення інтересів, потреб та захист цінностей. Саме цінності, формують поведінку людини та спонукають до дій. Оскільки для кожної людини ієрархія цінностей своя особиста, яка формується впродовж всього життя в залежності від оточення, спільноти в якій проживає людина, його сім’ї.

Конфлікт частіше всього виникає внаслідок посягання, тобто «дії» одного індивіда на цінності іншого, що і викликає «протидію». Таким чином, поведінка однієї сторони викликає зміни в поведінці іншої, тобто сприяє набуттю нових реакцій. Із загостренням конфлікту, його розвитком індивіди стають більш інтенсивними, їх взаємовплив зростає, збільшується напруга. Дії конфліктуючих сторін ведуть до наслідків. Наслідки бувають різними, якщо конфлікт вирішено позитивно, то це буде свідчити про певний розвиток стосунків, вихід їх на інший рівень, якщо конфлікт перервано, не вирішено, то він обов’язково виникне з більшою силою, але вже мотиви, інтереси будуть іншими.

6. Історія та передумови конфлікту – це те, що передувало виникнення конфлікту, і саме те, що може допомогти його вирішити. Саме аналіз конфлікту треба починати з історії виникнення передумов конфлікту. Саме тому багато конфліктологів вважають цей елемент, головним, початковим етапом розвитку конфлікту. Оскільки не завжди ті дії, що відбулись сьогодні можуть бути підставою конфлікту, іноді конфлікту передувала ціла низка подій, а остання подія стала отой краплею, що спричинила вибух, і в такій ситуації саме аналіз історії конфлікту допоможе винайти істині мотиви конфлікту та шляхи його вирішення. Тобто в цьому випадку, конфлікт виступає як результат, а не підстава.

Дуже точно структуру конфлікту можна побачити на рисунку 1.1. [1, c. 23]

 

                               
 
     
 
   
     
     
Предмет суперечки
 
     
 
 
 
   
     
 
 

 

 


Рис 1.1.

Що ж потрібно для того, щоб можливі майбутні конфлікти не перетворилися на низку нескінченних стресів і інших неприємностей? Для цього перш за все необхідно знати:

1) як запобігти конфлікту, що загрожує погубити мир і добрі відносини між людьми, затягнути їх в низку нескінченних чвар, інтриг і нещадних битв, небезпечних для здоров'я і життя;

2) як поводитися в ході конфлікту, щоб понизити його напруження і зробити пов'язані з ним переживання менш хворобливими;

3) як завершити конфлікт з найменшими втратами, а може бути, і з якимсь виграшем від його вдалого дозволу.

Відповіді на ці непрості питання дає наука конфліктологія, яка покликана вивчати конфлікти і шукати способи їх урегулювання.

Якщо ж говорити про вихід з конфлікту, то можна пригадати декілька способів, що використовуються сторонами конфлікту. Але треба пам’ятати, що завершення конфлікту, це не завжди його вирішення. Такими способами є: 1. З позиції сили – тобто одна сторона переважає за допомогою фізичного примусу (насильства), чисельної або технічної переваги; 2. З позиції права – здійснюється за допомогою судових органів на основі юридичного права; 3. З позиції інтересів – альтернативними способами (медіація, переговори) передбачає визначення того, що стало підставою виникнення спору і відшукання шляхів вирішення з максимальним задоволенням інтересів конфліктуючих сторін.

При виборі способу, треба враховувати: 1. кінцевий результат для обох сторін конфлікту; 2. плюси і мінуси застосування конкретного способу для сторони.

Таким чином, розглянемо способи виходу з конфлікту більш детально, з позиції їх корисності і ефективності для кожної сторони конфлікту.


Табл. 1.2

  З позиції сили З позиції права З позиції інтересів
+ - + - + -
Рівність сторін у конфлікті   не рівність рівність   рівність  
Матеріальні затрати на вирішення конфлікту   часто великі   часто великі невеликі  
З боку закону   часто поза законом в межах закону   в межах закону  
Врахування інтересу сторін при вирішенні конфлікту   врахування інтересу 1-ї сторони   часто врахування інтересу 1-ї сторони забезпечення інтересу обох сторін  
Відносини між сторонами після конфлікту   часто повністю зруйновані   часто повністю зруйновані часто дружні, можлива в подальшому співпраця  
Результати вирішення конфлікту   завершення, але не вирішення, можлива помста   завершення, але не вирішення, можлива помста вирішення конфлікту з врахуванням інтересу сторін  
Строки вирішення швидко     часто довго, може тягнутися роками часто швидко  
Забезпечення вирішення конфлікту   примусово   часто примусово добровільно  
Ефективність способу вирішення конфлікту не ефективний менш ефективний ефективний

 

Як видно з наведеної вище таблиці 1.2, альтернативні способи вирішення спору (конфлікту) на відміну від інших способів, дають змогу збалансувати інтереси сторін, що є основою для прийняття рішень, яке будуть визначати обидві сторони і воно, як правило, буде виконано добровільно.

Загалом шляхом альтернативних способів вирішення конфліктів досягається успіх у 75-80% випадків звернення. Цей спосіб носить в собі мінімальний ризик. Якщо в ході застосування альтернативних способів вирішення конфлікту сторони не зможуть домовитись, то вони завжди можуть звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Але вже буде позитив в тому, що при зверненні сторін до суду, вони вже краще будуть розуміти свої інтереси і справа буде вирішуватись швидше.

Якщо запитати студентів юридичних вузів, яким чином вирішуються спори, вони швидше всього дадуть відповідь, що спори вирішуються в судовому і адміністративному порядку. І на прохання викладача назвати які-небудь інші (альтернативні) способи вирішення суперечок може викликати у студентів деяке замішання.

У програмі юридичних вузів, як правило, немає дисциплін, в предмет яких входить вивчення альтернативних способів вирішення суперечок. Цьому не вчать юристів навіть під час стажування. Проте чи потрібні такі навики юристу? Чи актуальні вони для юридичної практики сьогодні?

Ні для кого не секрет, що судовий розгляд часто триває роками, віднімаючи сили і засоби у сторін і їх представників. Це викликано як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами, такими, як брак суддів, завантаженість їх справами, низька технічна оснащеність судів, число цивільних і кримінальних справ, що постійно збільшується. [2, c. 293]

В середньому в Україні на 6,5 тис. суддів приходиться 7,5 млн. чоловік, для порівняння: в Росії 9,5 тис. чоловік, у Франції - на 6 тис., в Германії - на 4 тис., в Англії - на 3 тис. чоловік [4]. Щодо судових звернень, то як каже судова статистика, за рік один суддя в Україні розглядає біля 2 тис. справ, це біля 200 справ на місяць. [5]

Таким чином, у ситуації, що склалася, важливе значення в роботі юриста набуває здатність надати допомогу своєму клієнтові без звернення до суду, що може істотно скоротити терміни роботи у справі, зменшити фінансові витрати клієнта і дозволить уникнути інших втрат. В зв'язку з цим доречно пригадати слова Аврама Лінкольна: "Уникайте судитися. Переконаєте вашого суперника прийти до компромісу. Звернете його увагу на те, що номінальна перемога в суді - це часто реальна поразка у витратах і витраті часу". [6, c.7]

Отже, у другій половині ХХ сторіччя настав момент усвідомлення обмеженості можливостей судової системи у вирішенні конфліктних ситуацій, що розглядаються у судовому порядку. І саме це викликало необхідність у використанні альтернативних способів вирішення спорів, які вже понад півсторіччя співіснують у судовій системі поряд з традиційним судовим процесом.

На сьогодні правову природу альтернативних способів вирішення приватноправових спорів детально проаналізовано в низці доктринальних досліджень, з-поміж яких слід відзначити праці іноземних, у тому числі й російських, учених: Е. Арнольда, Б. Вегман, Р. Вальц, К. Г. фон Шліфен, А. І. Зайцева, С. Колдберга, С. Кабі, Н. В. Кузнєцової, К. Маккі, К. Мім, О. І. Носирєвої, Т. А. Савельєвої, Ф. Сандер, І. Писаревої, Л. Ріскіна, Г. Рігер, Г. Рживотц, Й. Рісе, М. С. Фальковича, П. Фар, М. Хантер, Г. Хекшен, Й. Шервір, Г. Шварц, Герд-Вальтер Юнга тощо. Значний рівень наукової розробки правової природи альтернативних способів вирішення приватноправових спорів свідчить не лише про підвищений науковий інтерес до останніх, а й про значне поширення практики застосування таких процедур. У процесі дослідження важливе значення має проведення порівняльно-правового аналізу практики впровадження конкретних альтернативних способів вирішення спорів у різних зарубіжних країнах.

Тому даний розділ ми присвятили альтернативним способам вирішення суперечок.

Які на сьогодні відомі альтернативні способи вирішення конфліктів? С. Моор узагальнює існуючи підходи до розв’язання конфлікту і поділяє способи на такі групи:

1) особисте прийняття рішення сторонами: уникнення конфлікту, неофіційне обговорення і розв’язання проблем, переговори, посередництво;

2) особисте прийняття рішення третьою стороною: адміністративне рішення, третейський суд/арбітраж;

3) юридичне, суспільне, авторитетне прийняття рішення третьою стороною: судове рішення, законодавче рішення;

4) примусове прийняття рішення, не передбачене законом: безпосередня дія без насильства і насильство. [1, c. 45]

Пригадаємо питання, задане студентам на початку розділу. Коли пройде перше замішання, вони швидше за все, як приклад альтернативного способу вирішення суперечок назвуть третейські суди. Дійсно, однією з альтернативних можливостей вирішення суперечок є звернення до інституту третейських судів.

Третейський суд - форма вирішення правових суперечок, з’явилась, ще у ХІІ столітті на території Київської Русі. Основна ідея застосування такого виду суду в тому, що вирішення конфлікту відбувається не державним судом, а третіми по відношенню до сторін суперечки приватними фізичними особами, вибраними самими сторонами або вибраними (призначеними) в порядку, узгодженому сторонами або визначеному законом або міжнародним договором.

Розгляд справи третейським судом має ряд переваг: необхідна згода сторін, сторони мають можливість вибрати свого суддю і на свій розсуд визначити порядок вирішення суперечки, а також домовитися про місце вирішення суперечки. Рішення третейського суду передбачає добровільного його виконання, але в той же час передбачається порядок примусового виконання рішення третейського суду. [2, c.294]

В даний час діяльність третейських судів регламентує ряд нормативних актів: Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року, а також локальні правила підприємств, установ або організацій, що створили третейський суд, що постійно діють. Як приклад подібних локальних правил може служити Положення про третейський суд при Союзі юристів України.

Напевно, студенти пригадають і про те, що в законодавстві України передбачена така процедура, як мирова угода. Зокрема, у п.3. ст. 130 ЦПК України, передбачається вимога до судді, перш ніж відкрити провадження у справі, на попередньому судовому засіданні з’ясувати «Чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейському суду?» [7], а п.4. ст. 175 ЦПК України передбачає: "У разі укладання сторонами мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі". [7]

Таким чином, законодавець дає можливість сторонам самим обрати спосіб вирішення правового конфлікту, прийнятне для кожної з них.

На відміну від цивільного судочинства, кримінальний процес донедавна не розглядав кримінальну ситуацію у якості конфлікту між потерпілим і правопорушником. Поштовхом до нового погляду на кримінальне правосуддя стала стаття відомого норвезького кримінолога Нільса Крісті "Конфлікти як власність", у якій описано наслідки переходу проблеми вирішення конфлікту від безпосередніх учасників і спільноти до рук професіоналів системи правосуддя. Вперше було піднято питання про необхідність зміни парадигми кримінального правосуддя і підготовлено ґрунт, щоб привернути увагу світу кримінології до відновного правосуддя, в основу якого покладено досвід і традиції різних народів у вирішенні кримінальних ситуацій. Міжнародне визнання відновного правосуддя було закріплено у Резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН від 24 липня 2002 року "Основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах", яка відкрила шлях трансформації підходів кримінального правосуддя від карних до відновних.

Мова йде про по впровадженню програм відновного правосуддя, тобто примирення жертви і правопорушника. У кримінальному законодавстві також є ряд статей, що дозволяють учасникам кримінального конфлікту примиритися.

Отже, постає питання: а що може зробити юрист, щоб не доводити справу свого клієнта до суду? Якими практичними навиками він повинен володіти, щоб захистити інтереси свого клієнта найдієвіше і безболісно?

Часто молоді юристи, з'ясувавши правові проблеми клієнта, як спосіб їх вирішення, пропонують звернення до суду і відразу ж починають писати позовну заяву. Вони і думки не допускають, що існують інші, альтернативні судовому розгляду варіанти вирішення проблеми, варіанти, при яких зацікавлені сторони не програють, не понесуть істотних фінансових і моральних витрат, а прийдуть до взаємовигідної угоди і, хто знає, можливо, продовжать співпрацю.

Таким чином, Альтернативні способи вирішення правових конфліктів - це сукупність прийомів і методів позасудового врегулювання суперечок, в результаті застосування яких сторони, що сперечаються, укладають взаємоприйнятну угоду [2, c. 298] з врахуванням інтересів кожної сторони.

До альтернативних способів вирішення суперечок відноситься:

• переговори (між сторонами, що сперечаються);

• медіація (переговори сторін за участю нейтрального посередника);

• третейський розгляд;

• міні-суд;

• незалежну експертизу по встановленню фактичних обставин справи;

• омбудсмен;

• приватна судова система [5, c.50-52].

Інші автори виділяють такі альтернативні способи вирішення конфлікту:

1. Переговори;

2. Фасилітація;

3. Посередництво/медіація;

4. Примирення/човникова дипломатів;

5. Рішення третейського суду; [1, c.48-50]

Зі всіх перерахованих способів для української дійсності найбільш актуальними, окрім третейського розгляду, признаються переговори і медіація. Зупинимося на їх характеристиці детальніше.

 


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Особливості медіації | Особливості ведення переговорів
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 6641; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.